ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ірина Білінська
2026.01.26 00:26
***
Чергова порція зими
маною оповила душу.
Ні голосом,
ані крильми
я спокою твого не зрушу.

Зійшла у крижані сніги —
коли і як —

Таїсія Кюлас
2026.01.25 23:32
Не продана
О, ці святі у рясах, що сотні ставлять на коліна!

Я бачу твої солодкі сни — без жалю і покути.

Бачу чорні руки зі святою книгою, яка важить більше за душу сліпого читача.

Ви не бачите чорта, навіть коли він гортає ваші сторінки.

Іван Потьомкін
2026.01.25 19:31
***
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в

Микола Дудар
2026.01.25 18:12
***
Шум далекий, шлях не близький.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе —
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.

Артур Курдіновський
2026.01.25 16:25
Озираюсь
Я озираюсь на паркову рідну алею...
Світле минуле... Попереду - крок у безодню.
Так і не став я сучасності тихим лакеєм!
Тільки хода моя вже беззмістовно-самотня.

Я озираюсь... Душа так зігрітися хоче!
Серце шматує незіграна зболена правда.
Тихо л

М Менянин
2026.01.24 23:17
Мовчання людини
Агнець мовчить в кошарі
бо поряд з ним хижак,
не дати шанс цій тварі –
тому веде ся так.

Мав на роду мовчати
багато літ і зим,
хижак же мав повчати

Іван Потьомкін
2026.01.24 19:42
***
Він марив Яблуницьким перевалом,
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с

Артур Курдіновський
2026.01.24 16:39
Пункти незламності
В повітрі знову рій металобрухту.
Летить на місто черговий фугас.
А нам, незламним, спеціальні пункти
Допомагають вижити в цей час.

Тут можна відігріти ноги й руки
І навіть зарядити телефон.
А ми рахуємо прильотів звуки,

Олена Побийголод
2026.01.24 09:35
Нагнало холоду
Та годі вже цькувати Президента!
Бо президентом бути – це не сміх:
в свій офіс, ледь прокинувшись, він плента –
і мерзне там, один за нас усіх!

Він здрить удаль – й важку гадає думу,
йому – от чесно! – соромно за нас:
чому не надонатили всю суму

Ярослав Чорногуз
2026.01.23 22:44
Осанна генію
Друзі, що скажу я вам:
Люди, звірі, зорі,
Воскурімо фіміам
Самохвалу Борі.

Вклякнім, хоч не кожен звик
Буть м'якішим вати.
Ми не годні черевик

Микола Дудар
2026.01.23 20:35
***
Цікаво, швендяє де лютий
І що у нього на умі?
Можливо березнем припнутий?
Можливо знов на Колимі?..
Січневі дні ось-ось злетять вже.
Морози знижаться… Чомусь
Зв’язки і світло із мережі
Лишили в пам’яті: «готуйсь»…

Олена Побийголод
2026.01.23 18:46
2014. Приїзд прем’єр-міністра у лікарню (в скороченні)
Із Леоніда Сергєєва

Якось раз, лежу в лікарні
(впав на мене стос каністр).
Й раптом чую вісті гарні:
приїздить прем’єр-міністр!

Тут набігла тьма народу,

Юрій Лазірко
2026.01.23 17:05
Осніжений Вальс -- український вальс
плачуть листям осінні гаї
відпускають у вирій зозуль
не жалій моє серце ти їх
небо чисте і вільне від куль

за ночами проносяться дні
та за ними тужити не варто
і шукати притулку у сні

Тетяна Левицька
2026.01.23 16:55
На грудях ночі
Мобільний вимкнули зв'язок,
нема у домі світла, газу,
і сум проймає до кісток
щоразу, пташечко, щоразу.

Така жура, що хоч ридай
на грудях ночі безутішно.
Невже минуле через край

Борис Костиря
2026.01.23 11:23
Грані
Я відчуваю грань, коли настане морок.
Я відчуваю грань, коли іде розвал,
Як вічності вино проб'є недужий корок,
Здолавши метушню і миготливість зал.

Я відійду за грань людського розуміння,
По той бік цінностей, уявлень і понять.
Мене накриє

Ірина Вірна
2026.01.23 10:52
Коралі
Розкажи,
що думаєш про мене.
Розкажи,
що сниться уночі.
Розкажи
про мрії потаєнні.
Передай
надії радісні й сумні.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів


Поетичні Майстерні



 Нові автори (Поезія):

Кіра Лялько
2026.01.22

Аліна Гурин
2026.01.19

Жанна Мартиросян
2026.01.16

Таїсія Кюлас
2026.01.11

Вероніка В
2025.12.24

Максим Семибаламут
2025.12.02

І Ірпінський
2025.12.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія





  Вірші, проза, аналітика, огляди
Автори / Тетяна Левицька / Вірші

 Слова самi поети!

"хіба самі слова не вже поети??"
(Зозуля Юрий Павлович)

Слова самі поети! І не тільки ті,
які лоскочуть пестощами серце хтиве.
Бо є й такі, що гірко ранять і звабливо
ведуть у морок пекла душі кам"яні.
Немилозвучні, горді, грішні та святі,
банальні, вкрадливі, що лагідно дзюркочуть,
скупі та вимучені, мудрістю пророчі.
Що викарбовують навічно на хресті!
Чи Ви про ті слова, що манною мені
насипались з небес у трепетні долоні?
Про каяття, що на могилі сльози ронить,
уміє плакати у батька на плечі?
Медових! Райдужних! Піднесених, таких
вітрильних, емоційно-зрощенних коханням,
які спроможні зрушити мовчання
і божевілля відчаю? Як хліб простих,
як шамотять ліси, пшениця степова
до сонця, до роси живої благодати.
Зворушливі слова, що промовляє мати -
молитвою, любов"ю сповнені слова!

2018р.

• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)



Про публікацію
Дата публікації 2018-07-17 09:51:42
Переглядів сторінки твору 2562
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (5.570 / 6.2)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.650 / 6.29)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.763
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2026.01.23 17:03
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2018-07-17 13:22:10 ]
Густий пафос, аж палець встряг. Але це добре. Погост - стовідсотковий кацапізм. Треба поміняти і все буде чотко.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2018-07-17 17:53:15 ]
Олександре, дякую. Погост виправлю. Пафоса не бачу, вірш пропускала через себе. Щиро! Будьте здорові, та натхненні!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-07-17 18:12:10 ]
Таню, чудовий, глибокий вірш. Тільки трішки наївний, може. Бо слова тоді поети, коли вони в поета в руках чи на вустах. А коли у графоманів- то навпаки


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2018-07-17 20:02:42 ]
Дякую, дорогий, Ярославе, за відвертість! Твою точка зору мені зрозуміла. В деякому аспекті вона має рацію, але я на увазі мала трохи інше. У вірші не йдеться про поетів, а тільки про слово. Яким можна вбити і зцілити.
Слово самодостатня одиниця, яка дана людству для розуміння одне одного. Сила слова величезна.
Слово надруковане у словнику жде свого часу. Ми такі щасливі, що маємо стільки слів, щоб втішити обне одного, а інколи поставити на місце, висловити свою думку.... Тільки відчуй ці слова, знайди необхідні.
Обіймаю, з теплом,


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2018-07-17 19:16:55 ]
Зворушливі слова, що промовляє мати -
молитвою, любов"ю сповнені слова!

Дякую за вірш.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2018-07-17 20:06:27 ]
Дякую, Світлано Майє, дуже приємно Вас чути!



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2018-07-18 00:32:35 ]
бо справді, достойна і гарна тема, і пристрасне її вирішення

вітаю, о Тетяно


....

я тут не критик, критика це складно і невдячно
винятково як данина духові місця майстерень (якби Вам було цікаво):
при бажанні, колись, може був би зміст ревізувати дієслово ’жебоніє’
по-перше, вже є спочатку ’дзюркчуть’
(жебоніти, се, хоча і трохи ширше за сприйняттям слово,
надто часто вживане саме у розумінні ’дзюркотіти’)
по-друге, ліс може авжеж жебоніти, бо в нім природньо є струмки, або й жебоніння дерев
хоч скоріше і листя дерев шумить чи шурхотить час від часу
(жебоніння це постійний монотонний такий звук)
але точно не квітка польова так звучатиме - нмсд
та і є чимало непоганих альтернатив
...
бо щось хороше хочеться бачити ще кращим, розумієте ж



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2018-07-18 09:00:30 ]
Дякую, Сонце місяцю, за розлогу рецензію та допомогу!
Зараз вчені вияснили, що рослини спілкуються між собою.
А коли вітер їх заколисує вони теж здають звуки. Пшениця хай буде, ви не проти?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2018-07-18 09:15:36 ]
о так, гарно


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2018-07-18 09:24:21 ]
Дякую, Сонце Місяцю,Ви дійсно мені допомогли. Інколи не звертаєш уваги на такі здавалось дрібнички, а у вірші усе має значення.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2018-07-18 07:41:37 ]
« Мнєнія учонних разошлісь». Справді, слово - не горобець, випустиш - не впіймаєш. Але в наївності - сила. Кожен отримав те, що боїться просебе почути.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2018-07-18 09:20:51 ]
"всі діти від народження — поети. Так само, як і всі справжні поети на все життя лишаються дітьми." М’ястківський Андрій - поет, письиенник. Це стосовно наївності.:) Ігоре, по своїй простоті я написала те, що не очікували почути від мене? Навіть не знаю, нікого не хотіла образити. Писала про те, що хвилює. Дякую, що угледіли силу в моєму вірші!