Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тата Рівна /
Вірші
Коли ти пишеш... (лист моїй любій Бетельгейзе)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Коли ти пишеш... (лист моїй любій Бетельгейзе)
коли ти пишеш вірші здається — легшаєш
нібито вбираєшся в пір'я вивільняєшся з тіла й серце може злетіти саме по собі
ніби ти у червоному німбі будди або той
хто дарує вино та рибу ходить по воді
ніби можеш зігріти всесвіт чи остудити з груба нахрапом руську піч
проте – розтає ніч – ти прокидаєшся умиваєшся повстаєш з мертвих вариш каву одягаєш носочки
стаєш прозаїком буденних клопотів рабом побуту клопом з натовпу
точкою незворотності
увечері мовчки падаєш – таки життя дає під дих кричить – на тобі!
по голу – за цих і за тих!
голову бережи – духовна недуго доросла жінко
згинаєшся дугою захищаючи печінку та інші органи свого божественого тіла
робишся важкою як місія робокопа ескалібур або нечиста сила – такою
як погляд горгони медузи пояс волонтера з ІДІЛу
волочиш крила
та як би хто не хотів як би ти не хотіла як би я не хотіла – минає все –
нікому немає до нас діла –
у богів інші плани та варіанти розвитку дій
а все що умієш ти – писати вірші власної безнадії
песимістичні опуси про соціо-паті соціопатів
про психопата у колі психопатів
духовних кастратів в прострації псевдоелекторат прокуратора й
сучасні офіційні варіанти давнього палкого обряду саті
уколи від представників іншої школи іншої віри іншої статі
про школоту із вулиць та касту що в мармеладі довічно
гейби засуджені на двадцять прижиттєвих строків суворого едему
це все що умієш ти – більше
немає тем –
вічність закрито на вході
там табличка «не відкривати – уб’є!»
наші життя – твоє-моє – пролонгований МММ від одного хитросплетеного мавроді
якому частина вкладників вірить – частина ж заперечує що він є
коли ти пишеш вірші дівчинко
то даруєш волю розв’язуєш шворочки послаблюєш ринговочку виймаєш ножа
й – вона дихає вільно у ці хвилини рукописання
твоя остання акція безумного вкладника –
твій персональний кальцифер –
твій головний заряд –
твоя (даруй за банальність) – душа
ти пишеш дівчинко свої вірші – цей світ точно не стає гіршим
я видаю тобі ліцензію на довбання дзьобом ядра даю сервітут на фонтануючий буцім «стрибаюча відьма» літературний гейзер –
пиши майко!
сяй яскравіше врешті хто як не ти світ сколихне червоним німбом будди
вибухнеш – розбуди мене хочу побути зрячою у цю мить стоокою
роздивитися як ти покинеш остогидлу окію
ступиш упевнено в зимове коло ховаючи сяйво сором’язливо
на шість мідних зірок застебнувши свій темно-синій блейзер
гейшо моєї самотності аlter ego α оri....
лист адресовано втомленим автором
любій його бетельгейзе
нібито вбираєшся в пір'я вивільняєшся з тіла й серце може злетіти саме по собі
ніби ти у червоному німбі будди або той
хто дарує вино та рибу ходить по воді
ніби можеш зігріти всесвіт чи остудити з груба нахрапом руську піч
проте – розтає ніч – ти прокидаєшся умиваєшся повстаєш з мертвих вариш каву одягаєш носочки
стаєш прозаїком буденних клопотів рабом побуту клопом з натовпу
точкою незворотності
увечері мовчки падаєш – таки життя дає під дих кричить – на тобі!
по голу – за цих і за тих!
голову бережи – духовна недуго доросла жінко
згинаєшся дугою захищаючи печінку та інші органи свого божественого тіла
робишся важкою як місія робокопа ескалібур або нечиста сила – такою
як погляд горгони медузи пояс волонтера з ІДІЛу
волочиш крила
та як би хто не хотів як би ти не хотіла як би я не хотіла – минає все –
нікому немає до нас діла –
у богів інші плани та варіанти розвитку дій
а все що умієш ти – писати вірші власної безнадії
песимістичні опуси про соціо-паті соціопатів
про психопата у колі психопатів
духовних кастратів в прострації псевдоелекторат прокуратора й
сучасні офіційні варіанти давнього палкого обряду саті
уколи від представників іншої школи іншої віри іншої статі
про школоту із вулиць та касту що в мармеладі довічно
гейби засуджені на двадцять прижиттєвих строків суворого едему
це все що умієш ти – більше
немає тем –
вічність закрито на вході
там табличка «не відкривати – уб’є!»
наші життя – твоє-моє – пролонгований МММ від одного хитросплетеного мавроді
якому частина вкладників вірить – частина ж заперечує що він є
коли ти пишеш вірші дівчинко
то даруєш волю розв’язуєш шворочки послаблюєш ринговочку виймаєш ножа
й – вона дихає вільно у ці хвилини рукописання
твоя остання акція безумного вкладника –
твій персональний кальцифер –
твій головний заряд –
твоя (даруй за банальність) – душа
ти пишеш дівчинко свої вірші – цей світ точно не стає гіршим
я видаю тобі ліцензію на довбання дзьобом ядра даю сервітут на фонтануючий буцім «стрибаюча відьма» літературний гейзер –
пиши майко!
сяй яскравіше врешті хто як не ти світ сколихне червоним німбом будди
вибухнеш – розбуди мене хочу побути зрячою у цю мить стоокою
роздивитися як ти покинеш остогидлу окію
ступиш упевнено в зимове коло ховаючи сяйво сором’язливо
на шість мідних зірок застебнувши свій темно-синій блейзер
гейшо моєї самотності аlter ego α оri....
лист адресовано втомленим автором
любій його бетельгейзе
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Постфактум літа у місті"
• Перейти на сторінку •
"Взаємодія любові (одвічний вибір між суїцидом та стоїцизмом))))"
• Перейти на сторінку •
"Взаємодія любові (одвічний вибір між суїцидом та стоїцизмом))))"
Про публікацію
