ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2019.06.25
20:15
Панує спека, ніби пекло,
Випалюючи все дотла.
Проноситься вогонь нестерпно.
Залишиться одна зола.
І все кпить у мозку гучно.
Горять думки, горять слова.
Розплавляться тіла і душі.
Випалюючи все дотла.
Проноситься вогонь нестерпно.
Залишиться одна зола.
І все кпить у мозку гучно.
Горять думки, горять слова.
Розплавляться тіла і душі.
2019.06.25
20:14
Перелом у долі, перелом душі,
І надламність гілок нагадає вчасно,
Що сховались мрії в терпкім спориші,
Що втонули в морі відголоски щастя.
Хвилі набігають, мов сумні думки.
Йде всесвітній розпад і глобальний розпад.
Надломився голос дивної ріки,
І надламність гілок нагадає вчасно,
Що сховались мрії в терпкім спориші,
Що втонули в морі відголоски щастя.
Хвилі набігають, мов сумні думки.
Йде всесвітній розпад і глобальний розпад.
Надломився голос дивної ріки,
2019.06.25
20:13
Весни оновлення кипуче
Ввірвалось, ніби в перший раз.
І наша доля неминуча
Штовхатиме в новий екстаз.
Ще спить природи половина,
А друга вільна від зими.
Оновлення щемке й невинне
Ввірвалось, ніби в перший раз.
І наша доля неминуча
Штовхатиме в новий екстаз.
Ще спить природи половина,
А друга вільна від зими.
Оновлення щемке й невинне
2019.06.25
20:12
Зима відійшла, а весни ще немає.
Навколо пустеля безкрайня й німа.
Панує застиглість безбарвного краю,
Що нас на верхів’я зневіри здійма.
Розтали сніги, мов завали обманів,
Віддавши простори нечутній весні.
І вже забуття вдалину не поманить,
Навколо пустеля безкрайня й німа.
Панує застиглість безбарвного краю,
Що нас на верхів’я зневіри здійма.
Розтали сніги, мов завали обманів,
Віддавши простори нечутній весні.
І вже забуття вдалину не поманить,
2019.06.25
20:11
Цей перелом, немов надлом судьби.
Творіння пекла, що ввійшло у дійсність.
Як відвести кривавий лик біди,
Щоб розчинити в просторах безвісних?
Лише хвилина поламала все.
Світ поламався з тріскотом надривним.
І випав час, який не принесе
Творіння пекла, що ввійшло у дійсність.
Як відвести кривавий лик біди,
Щоб розчинити в просторах безвісних?
Лише хвилина поламала все.
Світ поламався з тріскотом надривним.
І випав час, який не принесе
2019.06.25
19:45
Люблю Вас чи ненавиджу?.. Не знаю…
Слів дармових така важка вуаль.
А літо знов леститься аж до краю,
Тремтливим смутком пагорбів мораль.
Не островки – маскована сторожа,
Де верб’яно розрісся волі смак…
І ділимо: на гоже – і негоже;
І з відчаєм хова
Слів дармових така важка вуаль.
А літо знов леститься аж до краю,
Тремтливим смутком пагорбів мораль.
Не островки – маскована сторожа,
Де верб’яно розрісся волі смак…
І ділимо: на гоже – і негоже;
І з відчаєм хова
2019.06.25
19:34
У Рашію не їдуть поїзди,
на заході триває чудасія,
очолена комуною орди,
і ласі на корупцію жиди,
улещують розбійницю Росію.
Воняє небезпекою біди,
але червоні лінії зелене
на заході триває чудасія,
очолена комуною орди,
і ласі на корупцію жиди,
улещують розбійницю Росію.
Воняє небезпекою біди,
але червоні лінії зелене
2019.06.25
18:16
Stanisaw Lem
Nie wiem, czy rka lepca i czuek limaczy
Kiedy rzecz w sobie zamkn, czuj tak, jak ja
Kiedy palce i pi m zaciskam, gdy znaczy
W niej istnienia spoisto nagy ksztat, i trwa.
Nie wiem jakie atomw obroty i loty
Powrozami unerwie rozpdzaj dz
Nie wiem, czy rka lepca i czuek limaczy
Kiedy rzecz w sobie zamkn, czuj tak, jak ja
Kiedy palce i pi m zaciskam, gdy znaczy
W niej istnienia spoisto nagy ksztat, i trwa.
Nie wiem jakie atomw obroty i loty
Powrozami unerwie rozpdzaj dz
2019.06.25
17:22
За мотивами телефiльму "Чорнобиль")
Чорнобиль пошкоджує долі:
З нежданих заходить боків.
По вінця наповнені болем,
Уже понад тридцять років
Минуло в чутках, недовірі.
Все людство здригнулось тоді.
Чорнобиль пошкоджує долі:
З нежданих заходить боків.
По вінця наповнені болем,
Уже понад тридцять років
Минуло в чутках, недовірі.
Все людство здригнулось тоді.
2019.06.25
16:49
Тиша. Сповідь. Мій слухач - ця ніч,
Кінчиком крила стираю сльози.
Мамо! Пташеня своє поклич!
Аби разом в піднебесну просинь...
Син твій одинокий пілігрим,
З дня розлуки вогнептах-мовчальник.
Шерех суму в крапельках жури
Кінчиком крила стираю сльози.
Мамо! Пташеня своє поклич!
Аби разом в піднебесну просинь...
Син твій одинокий пілігрим,
З дня розлуки вогнептах-мовчальник.
Шерех суму в крапельках жури
2019.06.25
12:06
Од цього свята – і до нових свят
Біжу за іншими в щоденнім марафоні.
Як тьмяні вогники жаданих хат
Тому, хто повертається в сльоту додому,
Такими лишаться свята мені до скону...
...Бо не застоллям пам’ятні вони,
Не бутафорською веселістю довкола,
Біжу за іншими в щоденнім марафоні.
Як тьмяні вогники жаданих хат
Тому, хто повертається в сльоту додому,
Такими лишаться свята мені до скону...
...Бо не застоллям пам’ятні вони,
Не бутафорською веселістю довкола,
2019.06.25
10:45
Ми так і не навчилися прощати
Тих, хто ховається за ницими словами,
Бажає бісу душу продавати,
Аби усі перетворилися рабами.
Себе ми не почали продавати
І не тому, що ціну дуже набивали,
А очі було важко заховати
І примиритися, як долю поламали.
Тих, хто ховається за ницими словами,
Бажає бісу душу продавати,
Аби усі перетворилися рабами.
Себе ми не почали продавати
І не тому, що ціну дуже набивали,
А очі було важко заховати
І примиритися, як долю поламали.
2019.06.25
09:58
Лікував від гарного смаку.
Тьменна ресторацій при дорозі.
Руколи насипав на лукум...
Прилітав на паті Осборн Оззі.
Три відьмички різали перкаль,
від серветок тхнуло темним пивом.
Годував блеф-кухар серед паль,
Тьменна ресторацій при дорозі.
Руколи насипав на лукум...
Прилітав на паті Осборн Оззі.
Три відьмички різали перкаль,
від серветок тхнуло темним пивом.
Годував блеф-кухар серед паль,
2019.06.25
09:44
Іще обіймуться не раз
жура з журбою.
Люблю я витрачати час,
але з тобою.
Але з тобою, геній мій,
душевні рани
не залікує ще не твій герой роману.
Герой роману, міфу, мрій,
жура з журбою.
Люблю я витрачати час,
але з тобою.
Але з тобою, геній мій,
душевні рани
не залікує ще не твій герой роману.
Герой роману, міфу, мрій,
2019.06.25
09:32
Талдичив, як мантри, затято і всує
Свої уповання на краще.
Був певен, що ліпшої долі вартує,
Та доля вважала інакше.
Свої уповання на краще.
Був певен, що ліпшої долі вартує,
Та доля вважала інакше.
2019.06.25
09:27
я тебе вимріяв… я тебе виміряв довгими верстами…
синіми веснами я тебе виміняв в осеней жадібних…
я тебе виманив ночі скрижалями…
виморив ворога… вимарив снами я…
вимістив тугу словами незнаними…
висміяв мудрого… висмикнув мертвого…
вистелив капи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...синіми веснами я тебе виміняв в осеней жадібних…
я тебе виманив ночі скрижалями…
виморив ворога… вимарив снами я…
вимістив тугу словами незнаними…
висміяв мудрого… висмикнув мертвого…
вистелив капи
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2019.06.11
2019.06.08
2019.06.02
2019.05.27
2019.05.27
2019.05.22
2019.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Людмила Бай (1994) /
Вірші
Мертвий сад
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мертвий сад
Кров землі на твоїх долонях,
Перебиті живі ростки.
Де буяли сади чудові,
Залишилися їх кістки.
Порубали, переорали,
І забули дитинство своє.
Де дерева життя проростали,
Смерть землі із ріллі повстає.
Гори гілля - то жили серця.
Виривали, трощили життя.
І птахи пролітали мимо -
Їх домівок, їх гнізд нема.
Сонце плаче і палить землю.
Скільки ран ще терпіти їй?
Скільки ж сліз проливали хмари
За ці довгі, жахливі дні...
Уяви: повернувся додому,
А побачив лиш чорну ніч,
Чорну землю у плямах крові
І кістки всіх своїх поколінь.
Це жахливе, мабуть, порівняння,
Але я, як дитя землі,
Відчуваю цей біль
І душею страждаю.
Та на жаль,
не змогла це тобі передати,
Навіть дивлячись в очі твої.
Перебиті живі ростки.
Де буяли сади чудові,
Залишилися їх кістки.
Порубали, переорали,
І забули дитинство своє.
Де дерева життя проростали,
Смерть землі із ріллі повстає.
Гори гілля - то жили серця.
Виривали, трощили життя.
І птахи пролітали мимо -
Їх домівок, їх гнізд нема.
Сонце плаче і палить землю.
Скільки ран ще терпіти їй?
Скільки ж сліз проливали хмари
За ці довгі, жахливі дні...
Уяви: повернувся додому,
А побачив лиш чорну ніч,
Чорну землю у плямах крові
І кістки всіх своїх поколінь.
Це жахливе, мабуть, порівняння,
Але я, як дитя землі,
Відчуваю цей біль
І душею страждаю.
Та на жаль,
не змогла це тобі передати,
Навіть дивлячись в очі твої.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0836 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0836 seconds