У цьому світі важко зараз жити,
Ти наче птаха, що сидить в неволі.
І в голові думки-"а що ж робити,
Хіба такої ми хотіли долі?"
Складаються у голові, мов пазли
Надії, мрії, відчуття й тривоги.
Чому усе іде не як по маслу,
Де ж відшукати правильну дорогу.
Та очі прагнуть бачить горизонти,
А серце-відчувати щось за ними.
Та путь цю перекрив собі сам ти
І робиш свої вуха, мов глухими.
Так, я боюсь свої відкрити очі,
Перед незвіданим стаю, немов дитина.
Шепоче серце:"Ти роби, що хочеш".
Та я з думок плету знов павутину.
І через це проходячи щоразу,
Відкрити хочу істину просту.
Нам щастя не дається легко і одразу,
Та я до нього шлях свій прокладу.