ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
2025.12.13
08:57
Вірш розглядався на онлайн-колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів.
І от що ми маємо в підсумку.
Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно спорідне
2025.12.13
08:13
Ти ще мене не розлюбив,
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
2025.12.12
22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
2025.12.12
19:50
По грудках їхав грудень,
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
2025.12.12
14:44
Є чуття у моєму серці
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
2025.12.12
14:03
У мене на грудях ти стогнеш, і довго,
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
2025.12.12
12:51
Марія Лавренюк. Улиянка. Роман. —Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2024. —216 с.
Чи не кожен автор рецензії замислюється над тим, чому не оминув увагою твір того чи іншого письменника, що підштовхнуло його до роздумів про прочитане і, власне, якими б
2025.12.12
07:59
ця присутність незримо гріє
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
2025.12.12
07:34
Дзвінок бентежний тишу зранив —
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
2025.12.12
06:55
Заспаний ранок туманиться
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчувається
І шелестіння трави.
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчувається
І шелестіння трави.
2025.12.12
01:13
Чому спізнивсь у школу ти? –
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
2025.12.11
21:42
Відколоситься, відголоситься,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
2025.12.11
21:24
Ітимеш у лютий мороз
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Лазірко /
Вірші
Блискавицi серця LXVI, влучномовна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Блискавицi серця LXVI, влучномовна
1.
на серце присідає зграя
подій невчасних круговерть
хто втратив міру той стріляє
словами влучними мов смерть
бере проклін запанібрата
за секунданта на дуель
а той неначе секундатор
тримає різку і шинель
щось попадає неминуче
а інше цідить в молоко
ця підігріта балакучість
збігає в скон за рубікон
2.
у блискавиці діти громи
злі громенята як один
так ніби по дорозі роми
лишають небу сіль ходи
та теє плакати не може
сухе мов старість у гіллі
тому вітри ту сіль ялозять
мов зрубують прадавній ліс
о вічні смертники розрухи
сліпої долі орачі
хто вам близький в словах по духу
в того не пера а мечі
3.
ключі до раю дзеленчали
намистом пафосних речей
здригнулось небо замовчало
немов без янгола плече
слова билини домовини
обгорточки не розгорніть
там переховані причини
заглади світла на війні
стара свіча згора по свому
нові підсвічники лишень
що вам рідніше кров оскома
солодка мрія від рошен
4.
полює день за тінню зранку
за ніч добряче зголоднів
слова не стріли полонянки
коханки незгорілих снів
там недоторкані кордони
майданами вирує гнів
небесна сотня за ікону
чадіють кола у вогні
там світла більше за всі смути
у небо падає душа
о як нам боляче збагнути
куди наш потяг поспіша
5.
кричали вйо гаття чи вісьта
і не жаліли батога
влітало вилітало місто
ловило в балаганах ґав
цабе за ними доглядали
доїли вправно раз на день
ділилися надоєм вдалим
із тим хто біса проведе
та що коню волу верблюду
на те й дорога і горби
нести чуже не ждати чуда
іди хрипи батіг люби
6.
нам очі відкривали вісті
мов у прибій уламки шхун
стояло на колінах місто
як ніч на мандрівнім шляху
приймало рідну кров у трунах
журилося де класти груз
похилий цвинтар з болем юним
носився не звертав на гру
оркестри духової з війська
із нотами немовби цвях
вбивала тих ідучих близько
під крик душі не на словах
7.
о павутинко долі мила
куди тебе несе біда
які дороги воскресила
чого тобі Господь не дав
але летіти не згорати
в долонях осені листком
ще вітер підміняє матір
мов по воді пливеш вінком
десь там у серці зупинися
аби весною зацвісти
мені між спаленого листя
набравши світлом висоти
1 Квітня, 2016
на серце присідає зграя
подій невчасних круговерть
хто втратив міру той стріляє
словами влучними мов смерть
бере проклін запанібрата
за секунданта на дуель
а той неначе секундатор
тримає різку і шинель
щось попадає неминуче
а інше цідить в молоко
ця підігріта балакучість
збігає в скон за рубікон
2.
у блискавиці діти громи
злі громенята як один
так ніби по дорозі роми
лишають небу сіль ходи
та теє плакати не може
сухе мов старість у гіллі
тому вітри ту сіль ялозять
мов зрубують прадавній ліс
о вічні смертники розрухи
сліпої долі орачі
хто вам близький в словах по духу
в того не пера а мечі
3.
ключі до раю дзеленчали
намистом пафосних речей
здригнулось небо замовчало
немов без янгола плече
слова билини домовини
обгорточки не розгорніть
там переховані причини
заглади світла на війні
стара свіча згора по свому
нові підсвічники лишень
що вам рідніше кров оскома
солодка мрія від рошен
4.
полює день за тінню зранку
за ніч добряче зголоднів
слова не стріли полонянки
коханки незгорілих снів
там недоторкані кордони
майданами вирує гнів
небесна сотня за ікону
чадіють кола у вогні
там світла більше за всі смути
у небо падає душа
о як нам боляче збагнути
куди наш потяг поспіша
5.
кричали вйо гаття чи вісьта
і не жаліли батога
влітало вилітало місто
ловило в балаганах ґав
цабе за ними доглядали
доїли вправно раз на день
ділилися надоєм вдалим
із тим хто біса проведе
та що коню волу верблюду
на те й дорога і горби
нести чуже не ждати чуда
іди хрипи батіг люби
6.
нам очі відкривали вісті
мов у прибій уламки шхун
стояло на колінах місто
як ніч на мандрівнім шляху
приймало рідну кров у трунах
журилося де класти груз
похилий цвинтар з болем юним
носився не звертав на гру
оркестри духової з війська
із нотами немовби цвях
вбивала тих ідучих близько
під крик душі не на словах
7.
о павутинко долі мила
куди тебе несе біда
які дороги воскресила
чого тобі Господь не дав
але летіти не згорати
в долонях осені листком
ще вітер підміняє матір
мов по воді пливеш вінком
десь там у серці зупинися
аби весною зацвісти
мені між спаленого листя
набравши світлом висоти
1 Квітня, 2016
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Блискавицi серця LXVII, вiртуально-мандрiвна"
• Перейти на сторінку •
"Блискавицi серця LXV, спопеляюча вирiй"
• Перейти на сторінку •
"Блискавицi серця LXV, спопеляюча вирiй"
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0993 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0993 seconds