Доля мене ставить у якісь такі межі Гоголівського образу Тараса Бульби, коли він каже своєму синові Андрію: «Я тебе породив, я тебе і…» далі не хочу навіть вживати цього слова, бо переконаний у тому, що письменник, літератор має бути гуманістом і його твори мають будити «добре, світле, вічне». І доля переінакшує слова Гоголя відповідно сучасної ситуації так: «Я тебе привів на цей сайт, я тебе з нього і виведу».
У мене ця ситуація постала не стосовно сина, а стосовно колишнього друга – Олександра Сушка, якого я привів на цей сайт. А кажуть, кого ти привів, той під твоїм крилом, за того ти несеш відповідальність, як батько за сина чи дочку.
Ми з Олександром тривалий час дружили, коли займалися спільною концертною діяльністю, і дружили добре, він з братом Віктором казали мені: «Ти нам, як брат!» І я їх такими теж для себе вважав, бо сам-один у батьків. Віктор написав 4 гарні пісні на мої вірші, а Олександр їх виконував… Я із задоволенням читав прозу його, повість «Два роки», яка була опублікована в журналі «Київ».
Згодом, коли я почав публікуватися на сайті «Поетичні майстерні», то запрошував сюди багатьох своїх друзів-поетів, в тому числі і Олександра Сушка. Ми навіть разом якось виступали від «Майстерень» у київському планетарії на одній із численних тусовок Оксани Яблонської. Тривалий час усе ніби йшло добре, однак десь, певно, років два тому Олександр дуже активізувався, як автор віршованих спроб, і тут ніби чорна кішка пробігла між нами.
На думку приходять дві цитати: « И с другом не будет драки, если у вас друга нет» і інша «Платон мені друг, та істина дорожча».
Саме так сталося й у моєму випадку. Я щиро радив другові займатися писанням прози або перекладами, які у нього вдало виходили. Але він не слухав, вважаючи, що досягне бажаного і у оригінальних поезіях.
Коли я почав читати його віршовані спроби, бо поезіями їх не назвеш, яких він писав багато – по 5 удень, бувало, публікував, все моє єство обурювалося проти антиестетизму його віршів, я написав пародію, в якій назвав його «чирякописцем», чим дуже зачепив його самолюбство, хоч у вірші він і сам мене критикує:
Наведу для згадки:
Чирякописець (літературна пародія)
Я настрочу вам про природу,
Та про жахи любовних мук,
Для читачів не буде шкоди,
А я звільню тремтіння рук.

Чуття померли. Геть не дишуть
І саду вже давно нема.
А пальці із завзяттям пишуть
Рука дряпоче щось сама.

Вскубну Пегасу волосину –
Нехай прокинеться лоша.
Та риму хоч одну підкине,
А може – цілого вірша…

Брудні вмиває рохлям п`ятаки,
Виносить гидь щодня на гнойовице…

У той момент я відволікся,
Душив на носі чиряки.

Усе життя ротяка ця росла,
Харчі нові ковтала з апетитом,
І усміхнулась доленька їй зла:
На неї схожі вилупились діти…

Олександр Сушко
Я настрочу Вам краще про клозети,
Вщипну натхнення трохи десь таки.
Природа і кохання для поета?!!
Чавлю їх, як на носі - чиряки!

Я чистоплюям носа втру однако,
Усім їм дам такого одкоша!
Читайте, хлопці, краще про ротяку -
Де дилетантський наголос - віршА!

Бо ось про що нам римувати треба,
Життя - як та клоака, як п..да!
І шепотів пророчо друг мій ребе:
Чирякописець Саша? - Таки да!

14.04.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

І ще один вірш згадується власний з того часу, ще не минуло й двох років:
Моління для друга
Я прошу Богів моїх одверто –
Скільки тих уже лишилось днів –
Дайте швидше Ви мені померти,
Щоб мій друг, нарешті порадів.

Щоб мій друг – ого! – повеселився –
Ви мене убийте на війні.
Йому дайте гарну молодицю
І лишіть купатись у багні.

Він не любить гарного нічого,
Любить, як навколо йде війна.
Як стає навколо все убогим,
Як свиню – не тягнуть! – із лайна.

Хай собі купається і рохче,
Хай жирує в рідному гною.
Бо метати бісер їй у очі –
Все одно, що цілувать змію.

Дайте смерті, тільки не зненацька –
Щоб од болю вив я, гриз траву.
Щоб ментальність другова – хохляцька –
Тішилася щастям наяву.

«Він он здох, а я дивись, живий ще.
Білу, горду кістку їсть черва.
Вже не він, а я од нього вище!» –
Мовить друг мій отакі слова.

На поминках скаже він «у тузі»,
Що ми разом рвались у АТО,
Що були із ним – найкращі друзі,
І любив мене він, як ніхто.

І куди до нас «жидам пархатим»!
Люблять один одного вони.
І не вміють друзів убивати
Злим не тихим словом, без війни.

20.04.7525 р. (Від Трипілля) (2017)
Убивати друзів і недругів злим, не тихим словом – оце певно, девіз Сушкової критики, який він узяв на озброєння.
Після того, як побачила світ моя корона сонетів «Світло кохання», по суті чи не лебедина пісня мого життя, Олександр Сушко був на презентації цієї книги і радив присутнім у залі висунути її автора, тобто автора цих рядків, на шевченківську премію… А потім з`явився його опус на «ПМ» із «вікопомним рядком-перлом»: «Оцицькував сонетами красу», після якого і настав розрив у дружніх стосунках, бо такого лицемірства душа моя витримати не могла.
Ми обмінялися ще кількома ударами словесних шпаг, забанили одне одного, і надалі я вирішив не витрачати творчої енергії на поетичні сварки, бо життя коротке, і витрачати його на дурниці – собі дорожче. І скільки б гидоти за той час, а це десь минув майже рік, мій «друг» не вилив на мене, я мовчав, і намагався не зважати, бути вище, хоч подеколи у душі клекотіли вулкани обурення, я гасив їхнє полум`я і лишав усе зайве поза увагою.
А Сушко продовжував свою діяльність, діставав інших колег, чи не кожному на кожен твір писав повчальні коментарі, а кому вони були не до смаку, як мовиться, з тими розмовляв мовою критики й сатири.
Сайт же, бачте, у нас «Поетичні майстерні», тобто критика, на думку О.Сушка має стати щоденною потребою, і до всього, її має зазнати кожен автор, хоче він того, чи ні. Ага, раз прийшов на «Поетичні майстерні», то хоч-не-хоч – вдосконалюйся, а ми тобі допоможемо! Все ніби вірно, але ж…
Колись класикові української музики Георгію Майбороді критики зробили деякі закиди, зауваги стосовно його творчості. Він відповів:
«Хай спершу напишуть стільки і на такому рівні, як я, тоді матимуть право критикувати!» З одного боку - ніби великий маестро виключив саму можливість критики, а з другого, показав, що він і без критики може на дуже високому рівні писати музику. Бо ж є такі фактори, як талант і як внутрішній цензор, якщо планка вимогливості до самого себе, до власних творів дуже висока, то навіщо такій самодостатній творчій особистості критика?! – питається в задачі? Вона тільки дратує, забирає нерви і час у майстра. Він виставляє свої твори, як взірець, до якого мають тягнутися творці більш низького рівня, кому є, як мовиться, куди рости,і от саме вони і потребують доброзичливої критики. А втім, тут кожен вирішує сам для себе...
Що робить Олександр Сушко? Це типово для нашого народу, як не прикро про це писати всоте – бачити тріску в оці сусіда, а у своєму не помічати колоди. Сам, ще не навчившись писати як слід, причому – ПО СЬОГОДНІШНІЙ ДЕНЬ! – він береться за критику інших колег, причому «чеше» під один гребінь усіх – і любителів поезії, початківців, і середняків, і високих майстрів, до яких йому ще тягнутися і Дай Боже за його настирливості – дотягнутися! Хтось би більш мислячий глибоко, узявся, насамперед за себе! А він – ні! Чим я гірший від інших? Усі тут роблять зауваги, то буду і я. А деяких, на його думку, самозакоханих, слід піддати «тривалому лікуванню» - постійній критиці, як лікам від гонору, пихи і т.д.
Тільки от його спроби не увінчуються успіхом, він критикує, а над ним сміються, його уникають, від нього відхрещуються, відбиваються, як можуть. А людинонька не бачить себе збоку, і продовжує уперто, мов дятел, довбати всіх і вся.
Моє найновіше обурення критичною діяльністю Олександра Сушка виникло через те, що із сайту пішла дуже талановита поетеса із Полтави Юлія Стиркіна, яка забанила Сушка, аби не чіплявся до неї із недолугими заувагами. То він її зі своєї сторінки дістав так, придумав «геніальний» образ – вірш, як доказ уже ним знищений – кінці як мовиться у воду – цитую з пам`яті – Cтиркіна Фасо – паралель Буркіна Фасо в Африці, що мовляв, туди, до африканських дикунів треба заслати поетесу, бо вона, бач не зважає на «геніальні» зауваги Олександра Сушка. Чи щось подібне!
Я довго не зважав на його критичні стріли в мій бік, але коли побачив, що з сайту почали йти прекрасні і талановиті, то подумав, будемо мовчати, так він і нас виживе звідси!
Треба заради справедливості зазначити, була певний час тенденція, коли певна група майстрів поезії, перезнайомившися одне з одним, почали ставити одне одному лише шістки, піднімати рейтинг, іноді штучно. Це обурило нашого шановного керівника сайту Володимира Ляшкевича, бо на ресурс десь лягла тінь корупції, коли, як кажуть, рука, руку миє. Можливо, були рецидиви, коли автори ставили одне одному оцінки несправедливо, а наперед у приваті домовляючись про це. Не можу сказати, що такого не було, певно, що було, хоча знаю за себе і багатьох моїх друзів, що ми ставимо найвищі оцінки одне одному тільки тоді, коли твір справді заслуговує на найвищу оцінку. Наприклад, якщо брати мене і Василя Кузана, то Дай Боже, щоб ми за дев`ять років знайомства поставили одне одному по 3 шістки – і це буде – з головою, якщо не менше. Василь може підтвердити. Те саме у мене з Любов`ю Бенедишин, наприклад, визнаним майстром і авторитетом сайту. Причому, у приваті НІКОЛИ у мене з ними не було розмов типу, ти мені постав, а я тобі чи щось подібне. Взагалі не було на цю тему розмов. Тільки якість творчості відзначалася оцінками. Тому, сподіваюсь, громада наша літературна, дає мені моральне право судити чесно про це, і про багато інших моментів.
О.Сушко добре зіграв і продовжує грати на цій струні. Не скажу, що геть усі відкидають його зауваги, трапляються, особливо останнім часом серед них і слушні - для інших авторів, але не для мене. За окремими винятками, жодної корисної поради я від нього не отримав. Причому був період, коли я його мусив забанити, бо він перетворився в якогось, як улітку, настирливого комара, якого відігнати мало, треба тільки прибити. А прибити мій внутрішній гуманізм не дозволяє, то довелося забанити, аби уникнути неприємного спілкування. Все одно, позбавлений можливості коментувати на моїй сторінці, він діставав мене зі своєї, адже всі знають – хоч ти і забанений, але якщо не реєструватись на сайті, а просто зайти на нього, то без реєстрації можна прочитати твір автора-опонента, скажемо так.
У нього виробилась манера єзуїтської критики, коли вірш пишеться від першої особи, мовби автор критикує сам себе, насправді ж дістає опонента. А коли йому пред`являють претензії, то він завжди може сказати у відповідь: то я про себе писав, а якщо хтось упізнав у моєму ліричному героєві себе, то я у цьому не винен…
От такий, святий та божий, хоч стань на коліна і бий йому, як боженьці, поклони. А дістає так, що борони Боже. Це він уміє. Не забереш. Але ж якби це була правда, то Бог з ним. На правду ображатися, як мовиться, не можна. Але дістає кричущою неправдою, огульним тупим критиканством, спекуляціями на теми війни та інші теми актуальні.
Скільки разів його критикувала правильно і розумно наш визнаний майстер Світлана-Майя Залізняк. Кожен вірш, як під лупою розглядала, скільки написала йому влучних критичних простирадел, тільки Господь бог знає. І вона до двору не прийшлася, тепер разом зі мною ворог номер один! А напади на визнаних майстрів слова Сергія Гупала, Сонцемісяця?! Як жорстко його критикувала поетеса з російської діаспори Лариса Прокопенко. А йому - як з гусака вода!
Що таке літературна критика? Ось, наводжу цитату з Вікіпедії:
Літерату́рна кри́тика — відносно самостійний вид творчої діяльності, спирається на практичний тип мислення задля поцінування художньої своєрідності нових літературних творів, їх естетичної вартості, виявлення провідних тенденцій літературного процесу.
Літературна критика дає специфічне «знання літератури», відмінне від «знань про літературу», які виробляє літературознавство.
Літературна критика призначена для письменників та читачів. Першим вона допомагає усвідомити вимоги дійсності до їхньої творчості, а другим — виробити певні естетичні смаки, розібратися в безмежному морі художніх творів, що друкуються в різних періодичних виданнях, виходять окремими книгами. Літературна критика цілковито зорієнтована на потреби поточного літературного процесу, тому звертається переважно до творів своїх сучасників, а твори попередників, які є предметом насамперед історії літератури, розглядає крізь призму актуальних суспільних потреб.
Літературна критика — засіб регулювання і корекції літературного процесу, спілкування письменників з читачами. Основна суспільна функція літературної критики — регулятивна, яка підтримується і забезпечується як нормами і кодифікованими правилами, так і громадською думкою провідної освіченої верстви.
Провідними жанрами літературної критики є анотації, рецензії, статті, огляди, есе, літературні портрети, діалоги, дискусійні статті, монографії. Літературна критика активно функціонує в органічному зв'язку з журналістикою, спеціальною пресою, тому її часто характеризують як різновид публіцистики, породженої рефлексією з приводу мистецтва.

Чи регулює критика Олександра Сушка літературні процеси сайту чи допомагає виробити певні естетичні смаки, розібратися в безмежному морі художніх творів»? Скажіть, будь ласка.

Як трактувати оцей, майже найновіший вірш:
Патріот

Війни бажає тільки ідіот,
А я розумний, граю на бандурі.
Тож на словах - страждалець-патріот,
На дланях моцних набиваю ґулі.

Співаю басом про козацький дух,
Бої із тьмою, неньку-Україну.
Чекайте, ось заграю про орду,
Де у фіналі я від мук загину.

Немає в мене совісті й боргів
Перед народом, хоче їсти ковбик.
Сидить навпроти брат мій без ноги
І мріє повернутись у окопи...

Хто на «ПМ» грає на бандурі ще, крім Чорногуза?! Це ж і коню зрозуміло, про кого написано! Паплюжиться, просто до ноги знищується святий образ кобзаря, який я у народу заслужив, як його співець, натомість виринає образ хитрого пристосуванця, нещирого виконавця, нещирого патріота, який ховається від війни, і який заспіває про орду, де у фіналі загине. Це таке «дружнє побажання» - наказати довго жити. Ну да, таким гадам псевдокобзарям тільки здохнути потрібно, все вірно. Тільки чи відповідає створений образ правді життя?!
Є ще такий страшний, на мою думку момент. Кажуть, якщо людині двісті разів сказати, що вона – свиня – то на двісті перший вона зарохкає. Як я досі ще цього не зробив, сам собі дивуюся. Прицільне цькування О.Сушка перетворюється на технологію знищення автора – довбати в одну точку, як кадебістська тортура краплею води – тебе прив`язують до стільця і вода тобі капає в одну точку на лоба цілими днями. Спершу ти це сприймаєш спокійно, а потім починає боліти, а потім ти починаєш божеволіти, і геть з`їжджаєш з «котушок».
Як накажете реагувати на таке паплюження? У ХІХ столітті стрілялись на дуелях, тепер це не актуально. Ну можна подати на суд і ще там витрачати нерви і гроші, і ще невідомо, чим закінчиться і чия візьме. Як правило, негативним типам більше щастить, як показує практика.
Скажіть, люди, свою думку, дуже Вас прошу. Це – смертельна образа, з якою я змиритися просто не можу, тому виношу все це на люди, хай, як на Майдані, на віче люди зберуться і скажуть свою думку. І останнім буде слово керівника сайту, і він прийме по Сушку справедливе рішення – позбавити його можливості перебути на сайті і цькувати колег.
Прошу висловитися всіх бажаючих небайдужих, не боягузів. Якщо більшість підтримає мою позицію, тоді приймемо спеціальне звернення по Олександру Сушку до шановного керівництва сайту.
А може, шановний пан Володимир Ляшкевич відреагує і на цю публікацію.

З повагою

Ваш
Ярослав Чорногуз