Ні коня, ані лат, лиш волошки в очах.
І, як маки, цвітуть свіжоспечені рани...
Лицар долі упав, лицар мій без меча...
Підіймайся, вставай на досаду майдану.

Ну а ти, не спіши, голосний бузувір,
Він – такий же, як ти, – мій повержений лицар –
По підвалах душі рве і піниться звір,
Той же, що і в тобі у кайданах в’язниці.

Він – такий же, як ти, – одноденний герой,
Бо назавтра свій меч підіймуть над тобою.
І не знає ніхто, чий смертельний конвой
Завітає тоді поховати героя.

Він – такий же, як ти, – по роках молодий,
І у нього могла бути б я за дружину...
Гей, народ, помовчи! Подивися сюди:
Меч підняв бузувір, опустила... людина.