Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Роблю у неї крок.
Ти подивись: не плачу,
Губи мої – пісок.
Скільки змовчати хочу –
І затягну паском
Ночі пітьму молочну,
для інших неважливий
орган регістри овертон
ще ладан тут курили
курили опіум хоча
дешевка синтетична
не промовляє до дівчат
сторонніх або стрічних
Я до тебе серцем лину —
Літенько.
І вітаю, і цілую
Кожну квітоньку.
Он щебече соловейко —
Зупинилася,
Полином.
Серце повниться тихо згадкою,
Наче сон.
Місяць випливе стигло-жовтий там,
За ліском.
Явір стане моїм порадником,
Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?
Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали
А собі - відлуння бенефісу,
Купу нескінченну помилок
У своїй старій життєвій книзі.
Я Тобі присвячую жасмин,
Запашну сонату білих дзвонів.
Всесвіту супроти - я один,
І вкриває довкілля нічною габою.
Дивовижна пастель, і зізнайся сама –
Ти ж не проти, щоб я милувався з тобою.
Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомцем чудним, а супругом пізніше.
У дилемі оцій, календарн
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
З Іосіфа Бродського. Лагуна
Три старенькі у кріслах глибоких, ревні
до в’язання, славлячи муки хресні;
пансіон "Аккадеміа" зі усим
світом зовні пливе до Різдва, канікул,
телевізій; і клерк, непомильний в ліку,
обертає колесо літ і зим.
II
І трапля у свій номер на борт по трапу
чолов’яга, що гріє в кишені граппу,
цілковитий ніхто, одинак в плащі,
що утратив пам’ять, вітчизну, сина;
по горбу його плаче в лісах осина,
щойно инде лунають по нім плачі.
III
Венеційських церков, як сервізів чайних,
чути дзвін в коробці з-під безпорадних
марев. Бронзовий, восьминіг
люстри в трельяжі, узятий рястом,
лиже просочений слізьми, святом,
снами брудними сирий барліг.
IV
Адріатики вітром нічним до рана
канал добирає води, як ванна,
яхти гойдає, що люлі; фіш,
а не віл в узголів’ї стає на чатах,
і пучині стачає промінь зірчатих
тюль колихати, поки ти спиш.
V
Поживемо, заллємо в час добрий
неживою водою з графина мокрий
пломінь граппи, ляща вжуємо і ми,
наситить і нас, як ніяка птиця,
предок хордовий, дасть спастися
ночі сирої, серед зими.
VI
На Різдво без снігу, шарів і хвої,
на морі, в розщелині суходолів;
мушлю молюскову лишив дну,
хмурий з лиця, зі спини охвітніш,
Час посуває з-під хвиль опівніч
стрілку на вежі – її одну.
VII
Топнуче місто, де твердий розум
разом стає тобі мокрим оком,
де сфінксу Півночі з Півдня брат,
учений грамоти лев крилатий,
книгу відклавши, не крикне "ратуй!",
тонучи в сяєвах від свічад.
VIII
Гондолу б’є об зогнилі палі.
Звук заперечує у поталі
слух й державу серед боліт,
де руки тягнуться хвойним лісом,
любі дрібним, але хижим бісом
й пельки слиняві леденить.
IX
Ліву схрестімо, втягнувши кігті,
з правою, зігнутою у лікті;
жест, зіставний зі тим, що гнув
молот об серп, – і, як чорт – Солосі,
сміло покажемо це епосі
зі достобіса жахного сну.
X
Тіло в плащі обвика по мірі
кіл, де Софії, Надії, Вірі
і Любови майбутнє не наступа
після "тепер", хай у нім на посмак
гіркуваті цілунки ебре і гойок,
є і міста, де слідів стопа
XI
не полишає, як лоді – гладдю
вод, де просторінь позаду
скопом прирівнюються нулю –
не відбиваючись ані кроком
площам, зі їх "прощавай" широким,
вулицям, вужчим за звук "люблю".
XII
Шпилі, колони, різьба, ліпнина
арок, палаццо й мости; невинно
млі усміхнений лева зів
на охопленій вітром довкола стану
вежі, незгинній, як злак без лану,
з поясом часу, а не ровів.
XIII
Ніч на Сан-Марко. Заброда з м’ятим
фейсом імлі не пеняє знятим
з безіменця кілечком, й гризучи ні-
готь, спокійний за краєвиди
того "нікуди", де уціліти
думці можна, зіниці – ні.
XIV
Там, за ніде, за його наділом,
чорним, ніяким, суцільно білим,
річ предметніш, аніж пітьма.
Може, і тіло. В буремну пору
швидкістю світла є швидкість зору;
навіть як світла на те нема.
------------------------------
И. Бродский
Лагуна
І
Три старухи с вязаньем в глубоких креслах
толкуют в холле о муках крестных;
пансион «Аккадемиа» вместе со
всей Вселенной плывет к Рождеству под рокот
телевизора; сунув гроссбух под локоть,
клерк поворачивает колесо.
II
И восходит в свой номер на борт по трапу
постоялец, несущий в кармане граппу,
совершенный никто, человек в плаще,
потерявший память, отчизну, сына;
по горбу его плачет в лесах осина,
если кто-то плачет о нем вообще.
III
Венецийских церквей, как сервизов чайных,
слышен звон в коробке из-под случайных
жизней. Бронзовый осьминог
люстры в трельяже, заросшем ряской,
лижет набрякший слезами, лаской,
грязными снами сырой станок.
IV
Адриатика ночью восточным ветром
канал наполняет, как ванну, с верхом,
лодки качает, как люльки; фиш,
а не вол в изголовьи встает ночами,
и звезда морская в окне лучами
штору шевелит, покуда спишь.
V
Так и будем жить, заливая мертвой
водой стеклянной графина мокрый
пламень граппы, кромсая леща, а не
птицу-гуся, чтобы нас насытил
предок хордовый Твой, Спаситель,
зимней ночью в сырой стране.
VI
Рождество без снега, шаров и ели,
у моря, стесненного картой в теле;
створку моллюска пустив ко дну,
пряча лицо, но спиной пленяя,
Время выходит из волн, меняя
стрелку на башне — ее одну.
VII
Тонущий город, где твердый разум
внезапно становится мокрым глазом,
где сфинксов северных южный брат,
знающий грамоте лев крылатый,
книгу захлопнув, не крикнет «ратуй!»,
в плеске зеркал захлебнуться рад.
VIII
Гондолу бьет о гнилые сваи.
Звук отрицает себя, слова и
слух; а также державу ту,
где руки тянутся хвойным лесом
перед мелким, но хищным бесом
и слюну леденит во рту.
IX
Скрестим же с левой, вобравшей когти,
правую лапу, согнувши в локте;
жест получим, похожий на
молот в серпе, — и, как чорт Солохе,
храбро покажем его эпохе,
принявшей образ дурного сна.
X
Тело в плаще обживает сферы,
где у Софии, Надежды, Веры
и Любви нет грядущего, но всегда
есть настоящее, сколь бы горек
не был вкус поцелуев эбре и гоек,
и города, где стопа следа
XI
не оставляет — как челн на глади
водной, любое пространство сзади,
взятое в цифрах, сводя к нулю —
не оставляет следов глубоких
на площадях, как «прощай» широких,
в улицах узких, как звук «люблю».
XII
Шпили, колонны, резьба, лепнина
арок, мостов и дворцов; взгляни на —
верх: увидишь улыбку льва
на охваченной ветров, как платьем, башне,
несокрушимой, как злак вне пашни,
с поясом времени вместо рва.
XIII
Ночь на Сан-Марко. Прохожий с мятым
лицом, сравнимым во тьме со снятым
с безымянного пальца кольцом, грызя
ноготь, смотрит, объят покоем,
в то «никуда», задержаться в коем
мысли можно, зрачку — нельзя.
XIV
Там, за нигде, за его пределом
— черным, бесцветным, возможно, белым —
есть какая-то вещь, предмет.
Может быть, тело. В эпоху тренья
скорость света есть скорость зренья;
даже тогда, когда света нет.
1973
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
