Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
автівки ~ твоя
хоча дев’яносто в годину
я їду звичай
ти мовиш се гаразд
трохи болю ~ не проблема
казала мала би настрій ти
в’їхати у драйв
Переживаю у самотині
цей вирок долі. Я у западні
рокованої миті і, природно,
уже не уявляється мені,
як їду я на білому коні
минулої епохи у сьогодні.
Судьба перетасовує пасьянс
і небо кутається в синь,
а в тиші никнуть крутояри,
лиш десь цеберко – дзинь та дзинь!
Дзюрчить ручай в густих осоках
між верболозів і купин.
Село на пагорках високих
Вклоняюся сонцю й буйним травам,
Скупаюсь в первісний красі,
Де потонув миттєвий травень.
Побачу крізь росу дива,
Картини, сховані від ока.
В них відкриваються слова,
Грецький профіль на тлі небесної сині.
У дзбані – прохолода гірських джерел.
В її усмішці – сонце, що ніколи не заходить.
ІІ. Ай-Петрі
Кам’яна корона над моєю колискою.
Вдень – варта свободи,
Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний "Да Вінчі" пов'язаний саме з талантом — він гарно малював.
Для нього найголовнішими у житті були — перемога і ко
Раз у раз, немов найперший спів, -
Поріднився з музою і в слові
Збагатився, виріс, помужнів.
Стало розлучитися несила
З тим, що вабить чарами щомить, -
З тим, що серцю дороге і миле,
І нічим ніколи не тяжить.
тікаєте з дому на ситу чужину?
Нам разом боротись, або помирати
за рідну, стражденну, святу Батьківщину!
Куди ж ви лякливі? Не можна від себе
втекти не лишивши у хаті сльозини.
Кривава зоря заливає пів неба,
Ми і не юрба, і ніби, люди,
що забули, де існує знов
росіянське чудо і любов,
воля на тарілці і приблуди...
а тепер б’ємо себе у груди, –
не хотіли ми, він сам прийшов!
«Цей день білий, це містечко…»
Немає містечка, нема живого духу,
По руїнах біга гола, руда Рівка,
Дитина тринадцяти років.
Проїжджали грубі німці в танку
(Тікай, тікай, Рівко!),
хай кажуть люди
серденько птахою
збилося в грудях
збилося вибилось
та не на волю
ніби все вицвіло
Собі чужий… ще крок до втрати,
А поруч, глядь, чатує гидь…
Хтось пропонує заспівати:
Фелічіта… Fe-li-ci-ta
Ритмічно, настрою у тему…
Я знаю, пісня то крута,
Але чи вирішить проблему?
Продираєш заслону тугу і ворожу,
Прориваєшся крізь артилерію днів,
Крізь загони військових і задуми Божі.
Прокидаєшся зранку, народжений знов
Для звитяги і совісті, честі й наснаги.
І тобою керує богиня
В тиші зоряних ночей, -
То вповільнено прилине,
То прискорено втече.
Звук, послаблений роками,
Чуйне серце не мина, -
Ходить досі поміж нами
Почуттів палких луна...
і кожному смакує укусити
хоч би кусок
у жадібний роток,
гамуючи звірячі апетити.
***
А ми поперек горла глитаям
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
З Іосіфа Бродського. Лагуна
Три старенькі у кріслах глибоких, ревні
до в’язання, славлячи муки хресні;
пансіон "Аккадеміа" зі усим
світом зовні пливе до Різдва, канікул,
телевізій; і клерк, непомильний в ліку,
обертає колесо літ і зим.
II
І трапля у свій номер на борт по трапу
чолов’яга, що гріє в кишені граппу,
цілковитий ніхто, одинак в плащі,
що утратив пам’ять, вітчизну, сина;
по горбу його плаче в лісах осина,
щойно инде лунають по нім плачі.
III
Венеційських церков, як сервізів чайних,
чути дзвін в коробці з-під безпорадних
марев. Бронзовий, восьминіг
люстри в трельяжі, узятий рястом,
лиже просочений слізьми, святом,
снами брудними сирий барліг.
IV
Адріатики вітром нічним до рана
канал добирає води, як ванна,
яхти гойдає, що люлі; фіш,
а не віл в узголів’ї стає на чатах,
і пучині стачає промінь зірчатих
тюль колихати, поки ти спиш.
V
Поживемо, заллємо в час добрий
неживою водою з графина мокрий
пломінь граппи, ляща вжуємо і ми,
наситить і нас, як ніяка птиця,
предок хордовий, дасть спастися
ночі сирої, серед зими.
VI
На Різдво без снігу, шарів і хвої,
в лабетах горожі берегової;
мушлю молюскову лишив дну,
хмурий з лиця, зі спини охвітніш,
Час посуває з-під хвиль опівніч
стрілку на вежі – її одну.
VII
Топнуче місто, де твердий розум
разом стає тобі мокрим оком,
де сфінксу Півночі з Півдня брат,
учений грамоти лев крилатий,
книгу відклавши, не крикне "ратуй!",
тонучи в сяєвах від свічад.
VIII
Гондолу б’є об зогнилі палі.
Звук заперечує у поталі
слух й державу серед боліт,
де руки тягнуться хвойним лісом,
любі дрібним, але хижим бісом
й пельки слиняві леденить.
IX
Ліву схрестімо, втягнувши кігті,
з правою, зігнутою у лікті;
жест, зіставний зі тим, що гнув
молот об серп, – і, як чорт – Солосі,
сміло покажемо це епосі
зі достобіса жахного сну.
X
Тіло в плащі обвика по мірі
кіл, де Софії, Надії, Вірі
і Любови майбутнє не наступа
після "тепер", хай у нім на посмак
гіркуваті цілунки ебре і гойок,
є і міста, де слідів стопа
XI
не полишає, як лоді – гладдю
вод, де просторінь позаду
скопом прирівнюються нулю –
не відбиваючись ані кроком
площам, зі їх "прощавай" широким,
вулицям, вужчим за звук "люблю".
XII
Шпилі, колони, різьба, ліпнина
арок, палаццо й мости; невинно
млі усміхнений лева зів
на охопленій вітром довкола стану
вежі, незгинній, як злак без лану,
з поясом часу, а не ровів.
XIII
Ніч на Сан-Марко. Заброда з м’ятим
лицем імлі не пеняє знятим
з безіменця кілечком, й гризучи ні-
готь, спокійний за краєвиди
того "нікуди", де уціліти
думці можна, зіниці – ні.
XIV
Там, за ніде, за його наділом,
чорним, ніяким, суцільно білим,
річ предметніш, аніж пітьма.
Може, і тіло. В буремну пору
швидкістю світла є швидкість зору;
навіть як світла на те нема.
------------------------------
И. Бродский
Лагуна
І
Три старухи с вязаньем в глубоких креслах
толкуют в холле о муках крестных;
пансион «Аккадемиа» вместе со
всей Вселенной плывет к Рождеству под рокот
телевизора; сунув гроссбух под локоть,
клерк поворачивает колесо.
II
И восходит в свой номер на борт по трапу
постоялец, несущий в кармане граппу,
совершенный никто, человек в плаще,
потерявший память, отчизну, сына;
по горбу его плачет в лесах осина,
если кто-то плачет о нем вообще.
III
Венецийских церквей, как сервизов чайных,
слышен звон в коробке из-под случайных
жизней. Бронзовый осьминог
люстры в трельяже, заросшем ряской,
лижет набрякший слезами, лаской,
грязными снами сырой станок.
IV
Адриатика ночью восточным ветром
канал наполняет, как ванну, с верхом,
лодки качает, как люльки; фиш,
а не вол в изголовьи встает ночами,
и звезда морская в окне лучами
штору шевелит, покуда спишь.
V
Так и будем жить, заливая мертвой
водой стеклянной графина мокрый
пламень граппы, кромсая леща, а не
птицу-гуся, чтобы нас насытил
предок хордовый Твой, Спаситель,
зимней ночью в сырой стране.
VI
Рождество без снега, шаров и ели,
у моря, стесненного картой в теле;
створку моллюска пустив ко дну,
пряча лицо, но спиной пленяя,
Время выходит из волн, меняя
стрелку на башне — ее одну.
VII
Тонущий город, где твердый разум
внезапно становится мокрым глазом,
где сфинксов северных южный брат,
знающий грамоте лев крылатый,
книгу захлопнув, не крикнет «ратуй!»,
в плеске зеркал захлебнуться рад.
VIII
Гондолу бьет о гнилые сваи.
Звук отрицает себя, слова и
слух; а также державу ту,
где руки тянутся хвойным лесом
перед мелким, но хищным бесом
и слюну леденит во рту.
IX
Скрестим же с левой, вобравшей когти,
правую лапу, согнувши в локте;
жест получим, похожий на
молот в серпе, — и, как чорт Солохе,
храбро покажем его эпохе,
принявшей образ дурного сна.
X
Тело в плаще обживает сферы,
где у Софии, Надежды, Веры
и Любви нет грядущего, но всегда
есть настоящее, сколь бы горек
не был вкус поцелуев эбре и гоек,
и города, где стопа следа
XI
не оставляет — как челн на глади
водной, любое пространство сзади,
взятое в цифрах, сводя к нулю —
не оставляет следов глубоких
на площадях, как «прощай» широких,
в улицах узких, как звук «люблю».
XII
Шпили, колонны, резьба, лепнина
арок, мостов и дворцов; взгляни на —
верх: увидишь улыбку льва
на охваченной ветров, как платьем, башне,
несокрушимой, как злак вне пашни,
с поясом времени вместо рва.
XIII
Ночь на Сан-Марко. Прохожий с мятым
лицом, сравнимым во тьме со снятым
с безымянного пальца кольцом, грызя
ноготь, смотрит, объят покоем,
в то «никуда», задержаться в коем
мысли можно, зрачку — нельзя.
XIV
Там, за нигде, за его пределом
— черным, бесцветным, возможно, белым —
есть какая-то вещь, предмет.
Может быть, тело. В эпоху тренья
скорость света есть скорость зренья;
даже тогда, когда света нет.
1973
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
