В безумній круговерті, крізь вічний гул і гамір,
Де балачок багато і час іще дитина,
Спонтанно і химерно мандрується світами,
І кожен Гуллівером себе вбачає чинно.

Тоді як Дон Кіхоти на млин вчиняють замах,
Філософи уламки збирають по крихтинах.
Комусь кортить волати у небо до нестями,
Когось за обрій кличуть розхристані стежини.

Хтось кобзарем осліплим не дивиться довкола,
А чує серця голос, що невимовно тихий,
А хтось, в усіх турнірах довічний доброволець,

Не може зло терпіти, куди б не йшов, не їхав.
Комусь же невідоме злощасне слово «холод»,
І він собі та іншим лікує рани сміхом.

2019