ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Неначе навкруги сказилися:
Щоби нiхто не вiдчував розлуки,
Метеликом у скло не билися.
Цвiтуть сади та аромат розпуки.
Пташки спiвати вже втомилися.
Весняний вiтер пiдхопив пiд руки
для цього придуманий ші
у нього є точні рими
а також вірші для душі
не питай про ормузьку кризу
про кордицепс і мікропластик
про те чи майбутній антихрист
буде сином ілона маска
великі, і свої, й чужі,
і безрозмірної душі,
та не усіх піймає Лета,
неуловимі силуети
багатобожжя – міражі.
У вирій рано ще летіти,
а як немає вороття,
Польща здалека.
Польща зблизька –
Тихої ночі, наче причаєні,
В польську вчаровані,
Польську вивчаємо.
Мов відчиняємо навстежінь вікна,
Аби вдихнути свіже повітря,
Дзвонить гучно в неділю дзвіниця.
Ми з тобою зав’язані путами,
Що не можемо вкотре звільнитись?
Хоч життя розділило нас смугою,
Та мені чомусь стало замало.
Я все більше завівся та слухаю,
бо серце міць бере від них
і воскресає в новій силі
вогнем курганів вікових.
Як сонце в хмарах чи туманах
дає лиш знать, що є воно,
так і Жар-птиця в цих курганах
Неповторимі доля і судьба
і очевидно – це одне й те саме,
як човник із паперу – орігамі,
так само, як життя – це боротьба,
як сум, жура і туга – це журба
поета над печальними рядками...
...............................
Комплексна експертиза підтвердила: картину створено у 1840-х роках, і вона належить пензлю Кобзаря.
Пропікає вода до основи.
Він від світу закрився плащем,
Не знайшовши для неба обнови.
Безпритульний іде без мети,
В ліс густий, в безпритульності морок.
Не дано ж бо думкам розцвісти
Становища хазяїн і прислуга,
І має право ставити на кін
Життя землян -
від ворога до друга.
Не виступай ні "за", ні "проти", -
Собі кажу, - живи й терпи,
Моріс Слободськой (1913-1991)
Коли не знавали досягнень казкових,
у давні, минулі часи –
чекаючи коней по трактах поштових,
співали мандрівці усі:
(боровсь зі сном та протирав штани),
То не Америку з Європою вини,
Що не цілком беруть на себе наші клопоти,
А ледарів таких, як ти, та казнокрадів усесильних,
Та жевжиків, пролізлих в Раду бозна яким чином,
Та тих, хто н
із тьмяними рожево яскравими
лапами
сторожкий мов отруювач
у якого при собі
отрута і намір
скрадається підскоком
межею тіні й осоння
любить свою лав стріт
у неї дім і сад є
всі нагоди і пригоди
у неї є халати й мавпи
лінтюхи у діамантах
має мудрість і відає суть
набралося на віче
на безлюдді повному
корчма
де за біль
розносить вина
відчай
павутиння тче
На стінці тінню крізь зачинене фіранкою вікно.
В руці фужер, а там настоянка холодна та терпка,
Невже влаштовує на даний час її все це цілком ?
На білій шкірі видно анемічні сині русла вен,
На шиї об
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія): • Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
З Іосіфа Бродського. До віршів
"Нудний, мої вірші, вам ящик…"
Кантемир
Не полежите в столі? Ще б пак,суперечите: "Був здраву,
скніти в домовині – несмак".
Відпускаю вас. Чом ні? Праву
на свободу не зволять – гріх. Инші
може спишуться мені, мислю,
віршами – гріхи. Ба, рідші
з вами забавки. Свою, кислу
забуваю дома навіть
міну до питань: "Як вірші?
Все промінь додаєте славі?"
Додаю, на те кажу. Ви ж і
покидаєте мене. Що ж! Дай Бог
і того вам, що мені пізно.
Щастя, мислю я. Най бо
сам я вас і сотворив. Різно
далі йтимемо: ви – з людом,
я – туди, де всі будем.
Прощавайте, вірші. В час добрий.
Не боюсь за вас; є засіб
вам податись і за мій обрій,
мої любі ви: пак, нащо б
гугіт серця вам. Що Леті
надобиться, то болить сперву.
А зі двох оправ – вщент стертій
вірю радше, чим сьому перлу.
Ви прості, ви і міцні. Гожіш
ви тілес моїх. Ич, з візій
моїх дум гірких – теж, може,
додалося вам сил, міці.
Бути вам, мої химерні,
ліпше любими, чим нині
вашому творцю. Всі двері
будуть настіж вам. Утішні
з вами й лахи мої нищі:
я зайду в одні, ви – в тищі.
-------------------------
Иосиф Бродский
К стихам
"Скучен вам, стихи мои, ящик..."
Кантемир
Не хотите спать в столе. Прытко
возражаете: "Быв здраву,
корчиться в земле суть пытка".
Отпускаю вас. А что ж? Праву
на свободу возражать - грех. Мне же
хватит и других - здесь, мыслю,
не стихов - грехов. Все реже
сочиняю вас. Да вот, кислу
мину позабыл аж даве
сделать на вопрос: "Как вирши?
Прибавляете лучей к славе?"
Прибавляю, говорю. Вы же
оставляете меня. Что ж! Дай вам
Бог того, что мне ждать поздно.
Счастья, мыслю я. Даром,
что я сам вас сотворил. Розно
с вами мы пойдем: вы - к людям,
я - туда, где все будем.
До свидания, стихи. В час добрый.
Не боюсь за вас; есть средство
вам перенести путь долгий:
милые стихи, в вас сердце
я свое вложил. Коль в Лету
канет, то скорбеть мне перву.
Но из двух оправ - я эту
смело предпочел сему перлу.
Вы и краше и добрей. Вы тверже
тела моего. Вы проще
горьких моих дум - что тоже
много вам придаст сил, мощи.
Будут за всё то вас, верю,
более любить, чем ноне
вашего творца. Все двери
настежь будут вам всегда. Но не
грустно эдак мне слыть нищу:
я войду в одне, вы - в тыщу.
22 мая 1967
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Pоst aetatem nostram"
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0888 seconds