Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Вячеслав Семенко (1945) /
Вірші
Балада про помилку
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Балада про помилку
Вже звечоріло. Поховала.
До цвинтаря вели сусіди.
Стояла, наче скам'яніла.
Заупокійну відспівали,
розплився біль по хмарах сірих.
Лише тоді здригнулась мати,
коли по цинку домовини
загуркотіло перше груддя.
Майор звелів не відкривати,
отець сказав - це не провина,
нехай сусіди не осудять.
З тих пір минуло часу досить.
Сорокадення відтужили,
вже зеленню укрились верби.
А мати біль у серці носить,
що не відкрили домовини,
не бачила його померлим.
Чи наречена, чи вдовиця,
дівча постукає у двері.
Посидять мовчки, склавши руки,
дістануть з верхньої полиці
листи солдатські між паперів,
як свідків вічної розлуки.
За ніччю - день, за тижнем - тиждень.
Картопля в полі достигає,
курчата вивелись нівроку.
До осені ще літо вижде
дощами теплими над гаєм.
Душа гоїться крок за кроком.
Був знову вечір. Чередою
корівку гнала з пасовища,
селом вертали з поля люди.
Вже рідна хата за рікою,
за вербами, все ближче, ближче...
У мить зайшлися криком груди!
На сходах ганку тихо, мирно
сидів солдат. Наплічник збоку.
Кришив скоринку хліба курям.
Стояла, милувалась сином,
ні слова, ні сльози, ні крику,
вже під собою ніг не чула.
Живий! Боялась, що примара,
що видиво на раз розтане.
Підвівся син, розвівши руки!
Душа надіялась не марно
на це спіткання нечекане,
відживши від важкої муки!
Ще буде - за страшну помилку
майор приїде вибачатись,
з очей щасливої дівчини
стече непрошена сльозинка,
новину рознесуть дівчата -
він не загинув, не загинув!
А зараз мить - синівські очі,
синівські руки, Боже милий!
У тих очах - незгасна пам'ять,
у тих очах - відбиток ночі,
якою жах смертельний квилив,
ще й досі палить, палить, палить!
Час непідвладний долю стерти,
та лихові недовго скніти.
Приходить за кінцем початок -
подужавши загибель смертю,
він повернувся з того світу
могилу власну доглядати!
До цвинтаря вели сусіди.
Стояла, наче скам'яніла.
Заупокійну відспівали,
розплився біль по хмарах сірих.
Лише тоді здригнулась мати,
коли по цинку домовини
загуркотіло перше груддя.
Майор звелів не відкривати,
отець сказав - це не провина,
нехай сусіди не осудять.
З тих пір минуло часу досить.
Сорокадення відтужили,
вже зеленню укрились верби.
А мати біль у серці носить,
що не відкрили домовини,
не бачила його померлим.
Чи наречена, чи вдовиця,
дівча постукає у двері.
Посидять мовчки, склавши руки,
дістануть з верхньої полиці
листи солдатські між паперів,
як свідків вічної розлуки.
За ніччю - день, за тижнем - тиждень.
Картопля в полі достигає,
курчата вивелись нівроку.
До осені ще літо вижде
дощами теплими над гаєм.
Душа гоїться крок за кроком.
Був знову вечір. Чередою
корівку гнала з пасовища,
селом вертали з поля люди.
Вже рідна хата за рікою,
за вербами, все ближче, ближче...
У мить зайшлися криком груди!
На сходах ганку тихо, мирно
сидів солдат. Наплічник збоку.
Кришив скоринку хліба курям.
Стояла, милувалась сином,
ні слова, ні сльози, ні крику,
вже під собою ніг не чула.
Живий! Боялась, що примара,
що видиво на раз розтане.
Підвівся син, розвівши руки!
Душа надіялась не марно
на це спіткання нечекане,
відживши від важкої муки!
Ще буде - за страшну помилку
майор приїде вибачатись,
з очей щасливої дівчини
стече непрошена сльозинка,
новину рознесуть дівчата -
він не загинув, не загинув!
А зараз мить - синівські очі,
синівські руки, Боже милий!
У тих очах - незгасна пам'ять,
у тих очах - відбиток ночі,
якою жах смертельний квилив,
ще й досі палить, палить, палить!
Час непідвладний долю стерти,
та лихові недовго скніти.
Приходить за кінцем початок -
подужавши загибель смертю,
він повернувся з того світу
могилу власну доглядати!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
