Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Пильна ворона бенкету діждалась нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє.
Пильна ворона бенкету діждалась нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Матвій Смірнов (1974) /
Вірші
Суд
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Суд
Високий суд, вельможнії панове
Всі хто прийшов послухати мене
Ось, люди, вам моє останнє слово
Вся правда про життя моє сумне
Я був з дитинства жертвою обставин
І хоч щосили їм протистояв
Тому, що відбулось, були підстави:
Суспільство, виховання та сім’я
Душа тендітна шрамів не ховає
З дитячих років я зазнав біди
Бо ж сказано: Що нас не убиває,
Каліками нас робить назавжди
В часи голодні я пішов до школи
Куди іти я зовсім не хотів
По пасіках гуділи мертві бджоли
І трактор в полі ледве гуркотів
Адже в дитинстві ріс я при Совєтах
В епоху безпросвітну і гірку
Без прав, без волі і без інтернета
А воду гріли просто в баняку
Ми удавали, що були щасливі
Ми мали хор, читальню і гопак
Проте з мистецтв були найбільш важливі
Для нас кіно і зрідка луна-парк
Малим я полюбляв ходити в гості
Бо там мені давали бутерброд
Пізніше, у буремні дев’яності
Нас рятували бульба і город
У дев’яності клімат був суворий
Улітку дощ, узимку дощ і сніг
Від того часу - я людина хвора
Тому нервова, та хіба ж це гріх?
І хоч я працював без відпочинку
З майна нажив лиш черствий коровай
Та ще й сусіди, трясця їм в печінку
Навчились, курва, красти мій вай фай
То що ж було робить, коли навколо -
Оточення зловмисне і тупе,
В минулому - совєцька клята школа,
В теперішньому - УПЦ МП
І не було ні ради ні розради
Для бідної моєї голови
Були лишень одна злочинна влада,
Слабке здоров`я і рука Москви
Нужда тягнула у свої тенета:
Ходив босоніж і недоідав
До того ж мав проблеми з інтернетом
(Що я про них раніш уже згадав)
Мій друг (а їх у мене небагато
Було завжди, іще з дитячих літ)
Жив поруч з нами, адже їхня хата
Від нашої була неподалік
Він був, як я, із бідної родини
Матуся з братом заробляли хліб
А батько пив, та ще й такі рідини
Що в тридцять п`ять його загнали в гріб
Та скарги ці пусті і беззмістовні -
Такий був час, і так усі жили.
Хіба ревуть воли як ясла повні?
І взагалі, хіба ревуть воли?
Мовчали й ми - на все господня воля -
І дожили до нинішніх часів
Та виявилось, що жорстока доля
Жорстока не однаково до всіх
Мій друг, як я, трудився на роботі
Ще й підробляв, як кажуть, «на дому»
Коли померла в Едмонтоні цьоця
І капітал залишила йому
До того ж цьоця мала у Альберті
Гектарів двадять власної землі -
Вона жила там до самої смерті
І кажуть статки мала чималі
Авжеж моєму другові й не снилось
Таке багатство - та й нікому з нас.
Відтак його життя перемінилось
Він перейшов y upper middle class
Продав майно, у банк поклав доляри
Такий собі став пан що аж вобше -
У золотій оправі окуляри
У гаражі Тойота і Порше
Щотижня гривень сто а може й двісті
Мій друг на благочинність віддавав
Купив квартиру, ще й у передмісті -
На Збоїщах - майонтек збудував
Кохались з ним найпьєнькніші кобіти
З тих що відомі довжиною ніг...
Тепер скажіть - хіба таке терпіти
Змогли би ви? Отож. І я не зміг.
Його убив я вечором імлистим
Коли у хмарах вітер завивав
І щоби закопати труп за містом
Сів у трамвай маршруту номер два
Трамвай гримів, у небі гуркотіло
Ліхтар здригався під нічним дощем
На Погулянці заховати тіло
Я планував таємно під кущем
Хоч у трамваї їхати не злочин -
Що з того, що під пахвою кадавр?
Я контролеру впав на ясні очі
І контролер під суд мене віддав
Так, я убив - ось докази: сокира,
Труп жертви і життя моє пусте
Але боюсь що винесено вирок
Мені сьогодні буде не за те
Можливо я людина нехороша
Але благаю - не судіть мене
За те що курва ніц не було грошей
В старенькому моєму портмоне
Так, я убив - нехай мене карає
Юстиції беспристрасна рука
За те що вбив, що тіло віз в трамваї,
Та не за те, що їхав без квитка.
****
Панове судді! Відтепер щоночі
Я згадую гріхи мої усі
І обіцяю: на наступний злочин
Якщо піду, то викличу таксі
Всі хто прийшов послухати мене
Ось, люди, вам моє останнє слово
Вся правда про життя моє сумне
Я був з дитинства жертвою обставин
І хоч щосили їм протистояв
Тому, що відбулось, були підстави:
Суспільство, виховання та сім’я
Душа тендітна шрамів не ховає
З дитячих років я зазнав біди
Бо ж сказано: Що нас не убиває,
Каліками нас робить назавжди
В часи голодні я пішов до школи
Куди іти я зовсім не хотів
По пасіках гуділи мертві бджоли
І трактор в полі ледве гуркотів
Адже в дитинстві ріс я при Совєтах
В епоху безпросвітну і гірку
Без прав, без волі і без інтернета
А воду гріли просто в баняку
Ми удавали, що були щасливі
Ми мали хор, читальню і гопак
Проте з мистецтв були найбільш важливі
Для нас кіно і зрідка луна-парк
Малим я полюбляв ходити в гості
Бо там мені давали бутерброд
Пізніше, у буремні дев’яності
Нас рятували бульба і город
У дев’яності клімат був суворий
Улітку дощ, узимку дощ і сніг
Від того часу - я людина хвора
Тому нервова, та хіба ж це гріх?
І хоч я працював без відпочинку
З майна нажив лиш черствий коровай
Та ще й сусіди, трясця їм в печінку
Навчились, курва, красти мій вай фай
То що ж було робить, коли навколо -
Оточення зловмисне і тупе,
В минулому - совєцька клята школа,
В теперішньому - УПЦ МП
І не було ні ради ні розради
Для бідної моєї голови
Були лишень одна злочинна влада,
Слабке здоров`я і рука Москви
Нужда тягнула у свої тенета:
Ходив босоніж і недоідав
До того ж мав проблеми з інтернетом
(Що я про них раніш уже згадав)
Мій друг (а їх у мене небагато
Було завжди, іще з дитячих літ)
Жив поруч з нами, адже їхня хата
Від нашої була неподалік
Він був, як я, із бідної родини
Матуся з братом заробляли хліб
А батько пив, та ще й такі рідини
Що в тридцять п`ять його загнали в гріб
Та скарги ці пусті і беззмістовні -
Такий був час, і так усі жили.
Хіба ревуть воли як ясла повні?
І взагалі, хіба ревуть воли?
Мовчали й ми - на все господня воля -
І дожили до нинішніх часів
Та виявилось, що жорстока доля
Жорстока не однаково до всіх
Мій друг, як я, трудився на роботі
Ще й підробляв, як кажуть, «на дому»
Коли померла в Едмонтоні цьоця
І капітал залишила йому
До того ж цьоця мала у Альберті
Гектарів двадять власної землі -
Вона жила там до самої смерті
І кажуть статки мала чималі
Авжеж моєму другові й не снилось
Таке багатство - та й нікому з нас.
Відтак його життя перемінилось
Він перейшов y upper middle class
Продав майно, у банк поклав доляри
Такий собі став пан що аж вобше -
У золотій оправі окуляри
У гаражі Тойота і Порше
Щотижня гривень сто а може й двісті
Мій друг на благочинність віддавав
Купив квартиру, ще й у передмісті -
На Збоїщах - майонтек збудував
Кохались з ним найпьєнькніші кобіти
З тих що відомі довжиною ніг...
Тепер скажіть - хіба таке терпіти
Змогли би ви? Отож. І я не зміг.
Його убив я вечором імлистим
Коли у хмарах вітер завивав
І щоби закопати труп за містом
Сів у трамвай маршруту номер два
Трамвай гримів, у небі гуркотіло
Ліхтар здригався під нічним дощем
На Погулянці заховати тіло
Я планував таємно під кущем
Хоч у трамваї їхати не злочин -
Що з того, що під пахвою кадавр?
Я контролеру впав на ясні очі
І контролер під суд мене віддав
Так, я убив - ось докази: сокира,
Труп жертви і життя моє пусте
Але боюсь що винесено вирок
Мені сьогодні буде не за те
Можливо я людина нехороша
Але благаю - не судіть мене
За те що курва ніц не було грошей
В старенькому моєму портмоне
Так, я убив - нехай мене карає
Юстиції беспристрасна рука
За те що вбив, що тіло віз в трамваї,
Та не за те, що їхав без квитка.
****
Панове судді! Відтепер щоночі
Я згадую гріхи мої усі
І обіцяю: на наступний злочин
Якщо піду, то викличу таксі
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
