Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Матвій Смірнов (1974) /
Вірші
Суд
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Суд
Високий суд, вельможнії панове
Всі хто прийшов послухати мене
Ось, люди, вам моє останнє слово
Вся правда про життя моє сумне
Я був з дитинства жертвою обставин
І хоч щосили їм протистояв
Тому, що відбулось, були підстави:
Суспільство, виховання та сім’я
Душа тендітна шрамів не ховає
З дитячих років я зазнав біди
Бо ж сказано: Що нас не убиває,
Каліками нас робить назавжди
В часи голодні я пішов до школи
Куди іти я зовсім не хотів
По пасіках гуділи мертві бджоли
І трактор в полі ледве гуркотів
Адже в дитинстві ріс я при Совєтах
В епоху безпросвітну і гірку
Без прав, без волі і без інтернета
А воду гріли просто в баняку
Ми удавали, що були щасливі
Ми мали хор, читальню і гопак
Проте з мистецтв були найбільш важливі
Для нас кіно і зрідка луна-парк
Малим я полюбляв ходити в гості
Бо там мені давали бутерброд
Пізніше, у буремні дев’яності
Нас рятували бульба і город
У дев’яності клімат був суворий
Улітку дощ, узимку дощ і сніг
Від того часу - я людина хвора
Тому нервова, та хіба ж це гріх?
І хоч я працював без відпочинку
З майна нажив лиш черствий коровай
Та ще й сусіди, трясця їм в печінку
Навчились, курва, красти мій вай фай
То що ж було робить, коли навколо -
Оточення зловмисне і тупе,
В минулому - совєцька клята школа,
В теперішньому - УПЦ МП
І не було ні ради ні розради
Для бідної моєї голови
Були лишень одна злочинна влада,
Слабке здоров`я і рука Москви
Нужда тягнула у свої тенета:
Ходив босоніж і недоідав
До того ж мав проблеми з інтернетом
(Що я про них раніш уже згадав)
Мій друг (а їх у мене небагато
Було завжди, іще з дитячих літ)
Жив поруч з нами, адже їхня хата
Від нашої була неподалік
Він був, як я, із бідної родини
Матуся з братом заробляли хліб
А батько пив, та ще й такі рідини
Що в тридцять п`ять його загнали в гріб
Та скарги ці пусті і беззмістовні -
Такий був час, і так усі жили.
Хіба ревуть воли як ясла повні?
І взагалі, хіба ревуть воли?
Мовчали й ми - на все господня воля -
І дожили до нинішніх часів
Та виявилось, що жорстока доля
Жорстока не однаково до всіх
Мій друг, як я, трудився на роботі
Ще й підробляв, як кажуть, «на дому»
Коли померла в Едмонтоні цьоця
І капітал залишила йому
До того ж цьоця мала у Альберті
Гектарів двадять власної землі -
Вона жила там до самої смерті
І кажуть статки мала чималі
Авжеж моєму другові й не снилось
Таке багатство - та й нікому з нас.
Відтак його життя перемінилось
Він перейшов y upper middle class
Продав майно, у банк поклав доляри
Такий собі став пан що аж вобше -
У золотій оправі окуляри
У гаражі Тойота і Порше
Щотижня гривень сто а може й двісті
Мій друг на благочинність віддавав
Купив квартиру, ще й у передмісті -
На Збоїщах - майонтек збудував
Кохались з ним найпьєнькніші кобіти
З тих що відомі довжиною ніг...
Тепер скажіть - хіба таке терпіти
Змогли би ви? Отож. І я не зміг.
Його убив я вечором імлистим
Коли у хмарах вітер завивав
І щоби закопати труп за містом
Сів у трамвай маршруту номер два
Трамвай гримів, у небі гуркотіло
Ліхтар здригався під нічним дощем
На Погулянці заховати тіло
Я планував таємно під кущем
Хоч у трамваї їхати не злочин -
Що з того, що під пахвою кадавр?
Я контролеру впав на ясні очі
І контролер під суд мене віддав
Так, я убив - ось докази: сокира,
Труп жертви і життя моє пусте
Але боюсь що винесено вирок
Мені сьогодні буде не за те
Можливо я людина нехороша
Але благаю - не судіть мене
За те що курва ніц не було грошей
В старенькому моєму портмоне
Так, я убив - нехай мене карає
Юстиції беспристрасна рука
За те що вбив, що тіло віз в трамваї,
Та не за те, що їхав без квитка.
****
Панове судді! Відтепер щоночі
Я згадую гріхи мої усі
І обіцяю: на наступний злочин
Якщо піду, то викличу таксі
Всі хто прийшов послухати мене
Ось, люди, вам моє останнє слово
Вся правда про життя моє сумне
Я був з дитинства жертвою обставин
І хоч щосили їм протистояв
Тому, що відбулось, були підстави:
Суспільство, виховання та сім’я
Душа тендітна шрамів не ховає
З дитячих років я зазнав біди
Бо ж сказано: Що нас не убиває,
Каліками нас робить назавжди
В часи голодні я пішов до школи
Куди іти я зовсім не хотів
По пасіках гуділи мертві бджоли
І трактор в полі ледве гуркотів
Адже в дитинстві ріс я при Совєтах
В епоху безпросвітну і гірку
Без прав, без волі і без інтернета
А воду гріли просто в баняку
Ми удавали, що були щасливі
Ми мали хор, читальню і гопак
Проте з мистецтв були найбільш важливі
Для нас кіно і зрідка луна-парк
Малим я полюбляв ходити в гості
Бо там мені давали бутерброд
Пізніше, у буремні дев’яності
Нас рятували бульба і город
У дев’яності клімат був суворий
Улітку дощ, узимку дощ і сніг
Від того часу - я людина хвора
Тому нервова, та хіба ж це гріх?
І хоч я працював без відпочинку
З майна нажив лиш черствий коровай
Та ще й сусіди, трясця їм в печінку
Навчились, курва, красти мій вай фай
То що ж було робить, коли навколо -
Оточення зловмисне і тупе,
В минулому - совєцька клята школа,
В теперішньому - УПЦ МП
І не було ні ради ні розради
Для бідної моєї голови
Були лишень одна злочинна влада,
Слабке здоров`я і рука Москви
Нужда тягнула у свої тенета:
Ходив босоніж і недоідав
До того ж мав проблеми з інтернетом
(Що я про них раніш уже згадав)
Мій друг (а їх у мене небагато
Було завжди, іще з дитячих літ)
Жив поруч з нами, адже їхня хата
Від нашої була неподалік
Він був, як я, із бідної родини
Матуся з братом заробляли хліб
А батько пив, та ще й такі рідини
Що в тридцять п`ять його загнали в гріб
Та скарги ці пусті і беззмістовні -
Такий був час, і так усі жили.
Хіба ревуть воли як ясла повні?
І взагалі, хіба ревуть воли?
Мовчали й ми - на все господня воля -
І дожили до нинішніх часів
Та виявилось, що жорстока доля
Жорстока не однаково до всіх
Мій друг, як я, трудився на роботі
Ще й підробляв, як кажуть, «на дому»
Коли померла в Едмонтоні цьоця
І капітал залишила йому
До того ж цьоця мала у Альберті
Гектарів двадять власної землі -
Вона жила там до самої смерті
І кажуть статки мала чималі
Авжеж моєму другові й не снилось
Таке багатство - та й нікому з нас.
Відтак його життя перемінилось
Він перейшов y upper middle class
Продав майно, у банк поклав доляри
Такий собі став пан що аж вобше -
У золотій оправі окуляри
У гаражі Тойота і Порше
Щотижня гривень сто а може й двісті
Мій друг на благочинність віддавав
Купив квартиру, ще й у передмісті -
На Збоїщах - майонтек збудував
Кохались з ним найпьєнькніші кобіти
З тих що відомі довжиною ніг...
Тепер скажіть - хіба таке терпіти
Змогли би ви? Отож. І я не зміг.
Його убив я вечором імлистим
Коли у хмарах вітер завивав
І щоби закопати труп за містом
Сів у трамвай маршруту номер два
Трамвай гримів, у небі гуркотіло
Ліхтар здригався під нічним дощем
На Погулянці заховати тіло
Я планував таємно під кущем
Хоч у трамваї їхати не злочин -
Що з того, що під пахвою кадавр?
Я контролеру впав на ясні очі
І контролер під суд мене віддав
Так, я убив - ось докази: сокира,
Труп жертви і життя моє пусте
Але боюсь що винесено вирок
Мені сьогодні буде не за те
Можливо я людина нехороша
Але благаю - не судіть мене
За те що курва ніц не було грошей
В старенькому моєму портмоне
Так, я убив - нехай мене карає
Юстиції беспристрасна рука
За те що вбив, що тіло віз в трамваї,
Та не за те, що їхав без квитка.
****
Панове судді! Відтепер щоночі
Я згадую гріхи мої усі
І обіцяю: на наступний злочин
Якщо піду, то викличу таксі
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
