Високий суд, вельможнії панове
Всі хто прийшов послухати мене
Ось, люди, вам моє останнє слово
Вся правда про життя моє сумне

Я був з дитинства жертвою обставин
І хоч щосили їм протистояв
Тому, що відбулось, були підстави:
Суспільство, виховання та сім’я

Душа тендітна шрамів не ховає
З дитячих років я зазнав біди
Бо ж сказано: Що нас не убиває,
Каліками нас робить назавжди

В часи голодні я пішов до школи
Куди іти я зовсім не хотів
По пасіках гуділи мертві бджоли
І трактор в полі ледве гуркотів

Адже в дитинстві ріс я при Совєтах
В епоху безпросвітну і гірку
Без прав, без волі і без інтернета
А воду гріли просто в баняку

Ми удавали, що були щасливі
Ми мали хор, читальню і гопак
Проте з мистецтв були найбільш важливі
Для нас кіно і зрідка луна-парк

Малим я полюбляв ходити в гості
Бо там мені давали бутерброд
Пізніше, у буремні дев’яності
Нас рятували бульба і город

У дев’яності клімат був суворий
Улітку дощ, узимку дощ і сніг
Від того часу - я людина хвора
Тому нервова, та хіба ж це гріх?

І хоч я працював без відпочинку
З майна нажив лиш черствий коровай
Та ще й сусіди, трясця їм в печінку
Навчились, курва, красти мій вай фай

То що ж було робить, коли навколо -
Оточення зловмисне і тупе,
В минулому - совєцька клята школа,
В теперішньому - УПЦ МП

І не було ні ради ні розради
Для бідної моєї голови
Були лишень одна злочинна влада,
Слабке здоров`я і рука Москви

Нужда тягнула у свої тенета:
Ходив голодний, майже босоніж
До того ж мав проблеми з інтернетом
Що я про них вже згадував раніш

Мій друг (а їх у мене небагато
Було завжди, іще з дитячих літ)
Жив поруч з нами, адже їхня хата
Від нашої була неподалік

Він був, як я, із бідної родини
Матуся з братом заробляли хліб
А батько пив, та ще й такі рідини
Що в тридцять п`ять його загнали в гріб

Та скарги ці пусті і беззмістовні -
Такий був час, і так усі жили.
Хіба ревуть воли як ясла повні?
І взагалі, хіба ревуть воли?

Мовчали й ми - на все господня воля -
І дожили до нинішніх часів
Та виявилось, що жорстока доля
Жорстока не однаково до всіх

Мій друг, як я, трудився на роботі
Ще й підробляв, як кажуть, «на дому»
Коли померла в Едмонтоні цьоця
І капітал залишила йому

До того ж цьоця мала у Альберті
Гектарів двадять власної землі -
Вона жила там до самої смерті
І кажуть статки мала чималі

Авжеж моєму другові й не снилось
Таке багатство - та й нікому з нас.
Відтак його життя перемінилось
Він перейшов y upper middle class

Продав майно, у банк поклав доляри
Такий собі став пан що аж вобше -
У золотій оправі окуляри
У гаражі Тойота і Порше

Щотижня гривень сто а може й двісті
Мій друг на благочинність віддавав
Купив квартиру, ще й у передмісті -
На Збоїщах - майонтек збудував

Кохались з ним найпьєнькніші кобіти
З тих що відомі довжиною ніг...
Тепер скажіть - хіба таке терпіти
Змогли би ви? Отож. І я не зміг.

Його убив я вечором імлистим
Коли у хмарах вітер завивав
І щоби закопати труп за містом
Сів у трамвай маршруту номер два

Трамвай гримів, у небі гуркотіло
Ліхтар здригався під нічним дощем
На Погулянці заховати тіло
Я планував таємно під кущем

Хоч у трамваї їхати не злочин -
Що з того, що під пахвою кадавр?
Я контролеру впав на ясні очі
І контролер під суд мене віддав

Так, я убив - ось докази: сокира,
Труп жертви і життя моє пусте
Але боюсь що винесено вирок
Мені сьогодні буде не за те

Можливо я людина нехороша
Але благаю - не судіть мене
За те що курва ніц не було грошей
В старенькому моєму портмоне

Так, я убив - нехай мене карає
Юстиції беспристрасна рука
За те що вбив, що тіло віз в трамваї,
Та не за те, що їхав без квитка.

****
О судді мої! Відтепер щоночі
Я згадую усі мої гріхи
І обіцяю: на наступний злочин
Якщо піду, то викличу таксі