Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Вірші
Спогад про майбутнє
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Спогад про майбутнє
Кривавий сніг обарвлює пастелі,
Пропахла димом--порохом трава.
Зі злом зійшовся ангел на дуелі,
Хоча ні разу ще не вигравав.
Гармати день і ніч плюються гнівом,
Командую: - По кацапурам - плі!
Невдаха цей - то я, крилате диво,
Останній, хто лишився на землі.
З мого безсмертя залишився присок,
Судилося сконать на цій війні.
Кричало небо: - Дурню, зупинися!
Ми віддали Вкраїну сатані!
Стоїть Кирпата поруч, зовсім близько,
Життя моє оцінює в мідяк.
Людей кладе в заплакані колиски,
А в ангела могила - забуття.
Нехай і так, але не маю ляку,
Тече руда під серцем із діри
Чекай, вдягну хутенько вишиванку,
Перехрещуся...ось тепер - бери.
20.06.2019 р.
Eco morgana
Десь там - у минулому - річка, березовий ліс,
Занесло піском чорториї під мостом Патона.
У кіптяві овид, від бруду вмира парадиз,
Доми-кам'яниці, як тюрми зі скла та бетону.
Останню хвилину живем на планеті у борг,
А далі - пацюча нора чи у склепі хатина.
Дніпром - не тумани, а сірий, задушливий смог:
Це - дух твій, оголена суть, нерозумна людино.
Не буде спасіння, Едему розчахнених брам,
Щасливе майбутнє поцуплено в людства із карми.
У променях сонця згорятимуть гори добра,
Хламіття, навергане ситими багатіями.
Русалі втекли в потойбіччя із чорних озер,
Учора останню за руку провів кавалькаду.
Смітник підгрібає бульдозер під вікна осель,
Ламає іржавими траками залишки саду.
Ї
І гримнула тиша,- немає пташок у гаю,
Масна пилюга засипає поета погруддя.
А Всесвіт долоню тримає гарячу мою,
Плеядами стелить дорогу у чисте безлюддя...
19.06.2019 р.
Марнота
Кажу сусіду правдоньку у вічі,,
Летять, мов камінці, слова гіркі:
- Без жінки - ти нікчема, чоловіче,
Живеш для себе, треба - навпаки.
Поглянь - цей світ у пречудових квітах,
Його любити людям Бог велів.
Жона ж твоя - смердюча оковита,
У хаті, наче спали москалі.
Чи відаєш яку біду накоїв?
Процвиндрив час відпущений дарма.
І дух змертвів, осипався шальгою -
Майбутнього у мертв'яка нема.
Ти чув хоч раз розстроєну віолу,
Як розпач рве мелодію м'яку?
Твоя кохана поламала долю,
Від горя віддалася чужаку.
В раю весна, пливе на луках повінь,
Пускають юнки водами вінки.
Едем цвіте, чекаючи любові,
Дбайливої садівника руки.
19.06.2019 р.
Пропахла димом--порохом трава.
Зі злом зійшовся ангел на дуелі,
Хоча ні разу ще не вигравав.
Гармати день і ніч плюються гнівом,
Командую: - По кацапурам - плі!
Невдаха цей - то я, крилате диво,
Останній, хто лишився на землі.
З мого безсмертя залишився присок,
Судилося сконать на цій війні.
Кричало небо: - Дурню, зупинися!
Ми віддали Вкраїну сатані!
Стоїть Кирпата поруч, зовсім близько,
Життя моє оцінює в мідяк.
Людей кладе в заплакані колиски,
А в ангела могила - забуття.
Нехай і так, але не маю ляку,
Тече руда під серцем із діри
Чекай, вдягну хутенько вишиванку,
Перехрещуся...ось тепер - бери.
20.06.2019 р.
Eco morgana
Десь там - у минулому - річка, березовий ліс,
Занесло піском чорториї під мостом Патона.
У кіптяві овид, від бруду вмира парадиз,
Доми-кам'яниці, як тюрми зі скла та бетону.
Останню хвилину живем на планеті у борг,
А далі - пацюча нора чи у склепі хатина.
Дніпром - не тумани, а сірий, задушливий смог:
Це - дух твій, оголена суть, нерозумна людино.
Не буде спасіння, Едему розчахнених брам,
Щасливе майбутнє поцуплено в людства із карми.
У променях сонця згорятимуть гори добра,
Хламіття, навергане ситими багатіями.
Русалі втекли в потойбіччя із чорних озер,
Учора останню за руку провів кавалькаду.
Смітник підгрібає бульдозер під вікна осель,
Ламає іржавими траками залишки саду.
Ї
І гримнула тиша,- немає пташок у гаю,
Масна пилюга засипає поета погруддя.
А Всесвіт долоню тримає гарячу мою,
Плеядами стелить дорогу у чисте безлюддя...
19.06.2019 р.
Марнота
Кажу сусіду правдоньку у вічі,,
Летять, мов камінці, слова гіркі:
- Без жінки - ти нікчема, чоловіче,
Живеш для себе, треба - навпаки.
Поглянь - цей світ у пречудових квітах,
Його любити людям Бог велів.
Жона ж твоя - смердюча оковита,
У хаті, наче спали москалі.
Чи відаєш яку біду накоїв?
Процвиндрив час відпущений дарма.
І дух змертвів, осипався шальгою -
Майбутнього у мертв'яка нема.
Ти чув хоч раз розстроєну віолу,
Як розпач рве мелодію м'яку?
Твоя кохана поламала долю,
Від горя віддалася чужаку.
В раю весна, пливе на луках повінь,
Пускають юнки водами вінки.
Едем цвіте, чекаючи любові,
Дбайливої садівника руки.
19.06.2019 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
