ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2021.03.04 22:32
Україною ходять Чужі –
Вовкулаки із позамежі,
Чортовиння із дикого поля,
Що не дасть супокою ніколи.

Хижі пики і пащі голодні,
Що на будь-які підступи згодні...
Лицемірні гадючі личини

Марія Дем'янюк
2021.03.04 16:20
Ти торкнувся мене думками - у очах голубінь заясніла,
Ти торкнувся мене словами - і умить виростали крила,
Доторкнувся мене вустами - і я більшого щастя не знаю,
Ти покликав мене з собою, щоб дістатися небокраю.

У обіймах твоїх щезала, як у променях

Микола Дудар
2021.03.04 15:12
Разбужу себя к обеду,
Две ноги приставлю к полу.
Грех не выпить за победу —
Ночь прошла без димедролу…

2.
Лишь взглядом праведным возможно
Определить свой негатив,

Ігор Шоха
2021.03.04 12:30
Якщо не хочемо за ґрати,
то є боятися чого
«колаборації» і «вати»...
любити ворога не варто,
а бити мусимо його.

***
Нема війни – не буде миру,

Ніна Виноградська
2021.03.04 10:03
Вони стоять, морозами сповиті,
Заметені снігами в холоди.
Це найсвятіші нині люди в світі,
Які боронять всіх нас від біди.

Боронять од війни і чортоградів,
Щоб не упали в села і міста.
Їм вороги, звичайно, тут не раді

Олена Побийголод
2021.03.04 09:47
Друзі торкнули кувалду важку,
рашпіля смугу бугристу...
Й раптом помітили в дальнім кутку
чорну велику каністру.

Зразу згадали про дідів наказ,
категоричну умову...
Видно, каністра і містить якраз

Ніна Виноградська
2021.03.04 09:42
Липневий день ще спить. Четверта ранку.
Матуся встала, вже підходить хліб.
О сьомій бігти з сапкою на ланку.
Народ по хатах в глибині садиб.

У піч кидає зібраного хмизу,
Соломи й картоплиння для вогню.
Спалахує і гасне. Ще валізу

Микола Соболь
2021.03.04 06:30
До ранку небо упаде снігами
картина маслом, посіріло тло.
Чи зможе ніжна квітка – орігамі
зігріти світ даруючи тепло?

Не знаю точно, але певно зможе.
На вікнах ікебани пелюстки.
Милуються найперші перехожі,

Сергій Губерначук
2021.03.04 06:13
Весноводи ойдуть!
Сновигай по мені,
на мені, у мені,
за хребет упіймися,
о, зелений мій вітре,
зеленаво холодний мій,
у кістках у моїх
там

Іван Потьомкін
2021.03.03 20:46
Виходьте зі свого сидячого будення, пані Шело.
Поминувши невгамовних голубів,
Потьопаєм туди, куди Ви мене якось позвали.
Недавно був я там. Бузок ще не зацвів.
Поведу і я Вас на єрусалимську вулицю Лілах,
Де тільки івритська назва бузку причаї

Сергій Гупало
2021.03.03 18:42
Дивовижа нудьгу не стерпить,
Відшукає вірша, різця.
А тебе – обіймає серпень,
І немає цьому кінця.

Опинюся у морі туги,
Притулюся до втіхи слів,
І з тобою, немовби вдруге,

Віктор Кучерук
2021.03.03 13:37
Між народженням і смертю
Слід життя, –
На всі боки розпростертий
Без пуття.
І посіви, і обжинки
Вік увесь,
І чекання відпочинку
Потім, десь.

Микола Дудар
2021.03.03 12:54
Поміж зажур - шатро вербове…
Поміж думок - проміння вербне…
Як добре, що живий ще ровер —
Бо я навідаюсь, як смеркне…
І все згадаю по-хвилинно.
Перецілую наші кроки…
І те, загублено безвинно,
Що у собі несу допоки…

Сергій Губерначук
2021.03.03 08:01
Ні, я ненавиджу.
Безтямні очі опустились в яму…
Метелики весною більш не народяться
серед хмільного хламу,
бо вже ненавиджу –
така весна.
Тетерею глухим блукаю я,
коли люблю.

Микола Соболь
2021.03.03 06:17
Зацвітала китайка* щороку
на городі раніше за всіх
і врожаю давала нівроку,
й біля неї гучний лунав сміх.
Убереться до літа плодами
кожна гілочка, як оксамит
і чекає, коли прийде мама
урожаю збір благословить.

Домінік Арфіст
2021.03.02 14:25
В байдужих водах Рік, узятий течією,
Лишився я один без вірних моряків:
Індійці здобиччю зробили їх своєю,
Припнувши голими до писаних стовпів.

І не жалкую я про втрачену поклажу
Фламандського зерна, англійського ткання.
Одразу як мого не стало
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Пан Сам
2021.03.01

Неоніла КОВАЛЬСЬКА
2021.02.22

Вікторія Павлишин
2021.02.03

Валентина Інклюд
2021.01.08

Анастасія Федорова
2020.12.21

Богдан Грай
2020.12.16

Артем Пархомчук
2020.12.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сергій Татчин / Вірші

 Листи Другові
Образ твору 1
Самураї не вмирають –
Линуть в небо самураї!
Самураям в небо треба
Й самураї линуть в небо!

...А знаєш, сідав вже, напевно, тричі,
За цього листа, та не міг почати...
То гості приходять, чи в гості кличуть,
А то заявляються з мрій дівчата.
А що ж стосовно моїх обмежень,
То я сам-по-собі живу ще й досі:
Лікую малюнками жовтень-нежить,
А ще розважаю панянку-осінь.
А то запаковую сни в конверти
І зазначаю на них: на Небо.
Й складаю в шухляду... Бо краще вмерти,
Чим дати читати там щось про себе.

Ми рум’яні – аж червоні,
І під нами дохнуть коні!
Щорс – червоний самурай,
Батьку Щорсе, не вмирай!

...А так би хотілось нічого не робити!
Сидіти край світу й дивитися в воду.
А там би небо, на хвилі розбите,
Складалося в пазли про сум-свободу.
І я забуті за вік бажання
Провів би парадом по Жовтій Площі,
Й гадав би: чи перше, а чи останнє
Мені – сьогоднішньому – дорожче?..
А панночка осінь присіла б поряд,
І стала зі мною про все мовчати,
Та так, що Абстрактне Космічне Горе
Не знало б – з чого себе почати!
І стало б тихо в пітьмі Галактик,
Бо Бог на окраїнах вимкнув зорі,
Й від горя лишився б – маленький клаптик,
А клаптик – хіба ж це, мій друже, горе?..

Будеш з нами? Отаке!
Біле сало і саке!
Ну звичайно ж, хлопці, буду!
Самураї також люди!

...А ще пожаліюсь на злидні-будні,
Що ходять не чергою, а випадково...
Нема послідовності... Й зуби кутні
Потрібно свердлити... Знайти б підкову!!
Бо то ж – необхідна прикмета щастя!
А люди без щастя – хіба ж то люди...
І щастя б прийшло і вклонилось: „Здрасті...”,
Щоб серце від радощів рвало груди!
І я загуляв би! Зажив!! Задумав –
Гігантські проекти, космічні плани!!!
А час потягнувся – неначе гума,
І врешті б загоїлась люба рана.

Українські самураї
Від дурниць не помирають!
Наїдяться і нап’ються
І нікому не здаються!

...А, кажуть, далеко – в Перу, чи в Чилі
(Не в Чилі, а в Мексиці – штат Сонора)
Одвічного Йосипа Джугашвілі
Порвали на миші й загнали в нори!
І тільки-но янгол – рахунком сьомий,
Завірить у Бога прикмети звіра,
І спуститься гнати його додому –
Так Йосип тоді... Але я не вірю...
А ще говорилося, що Бандера
Живе на Плутоні і дуже тужить.
Бо дивиться в вікна, а вікна – двері!
Лишилось молитися... Слава, друже!!
...Та я не сумую... А що жаліти –
Коли залишилося стільки жити!!!
Хіба що – надії... Хіба що – літо...
Та ще погноїли в бабусі жито.

Ходять строєм самураї,
А над ними сонце грає!
Ходять строєм залюбки
Самураї-парубки!

Постскриптум. Забув розказати диво:
Котилася зірка – і раптом впала.
А люди до ранку дивилися хтиво,
Та так, що мені не по собі стало.


3
Мій давній друже...
Осінь – тиждень в комі.
Її палата – в нашому дворі.
Над нею вклякли рими-лікарі,
А в їх руках – по гострій чорній комі.
Мої човни відплили до Босфору.
З балкону видно маківки вітрил.
І мчить зима на хижих лезах крил,
Щоб вбити в землю крапку серед двору.

Мій вірний друже... Вранішні роботи,
Вже скоро тиждень, валяться із рук.
А у вікні стирчить сутулий крук,
Як доказ-докір зимної скорботи.
Бринить гранична пауза в природі.
В палаті двору – віспини лиштви.
Й дерева з небом – ввічливо – на ви,
Допоки вітер жалоби скородить.

Мій щирий друже... Я вмовляю хмари
Забрати сни в приречений політ.
Щоб до зими розтав на небі й слід
Пустих надій на рими і примари.
Моє натхнення мнеться на порозі,
Бо я в дорогу виправив рядки,
І в тих рядках не коми – а крапки,
Щоб на Різдво і їм спочити в Бозі.

Далекий друже... Я розправив крила –
Не треба рук осінньому мені!
Мої турботи нібито й земні –
Допоки вітром напнені вітрила.
Земля чекає в цю священну пору.
І знаєш, певно, діло за малим:
Зійти на дах – до вічної імли,
Злетіти в небо й впасти серед двору.

P.S.
Тримайся, друже,
Скоро біль-зима.
Я жити мушу –
З горя від ума.
Полюй на стужу
В буцім Новий Рік.
Прощай, мій друже!
Я – уже вторік.


4
Напиши мені, мій друже,
Як за нами небо тужить
Край землі,
Як, римовані до пари,
Відпливають в вирій хмари –
Кораблі.

Напиши про сивий грудень,
І про пригорщі простуди
Для живих,
Що уява помирає
Й світлий розум забирає
З голови.

Напиши як мерзле сонце
Заглядає в день-віконце
З дна ріки,
І про досвіди бездарні
Й чорно-білі календарні
Пелюстки.

Напиши мені здалеку
Й намалюй мені лелеку –
Щоб летів!
Я згадаю Україну,
І намолену провину –
При житті.

Бо писати-малювати –
Все одно, що визивати
Імена!
А любити і прощати,
І до цього причащати –
Не вина.

P.S.
А три листи – із самих ніжних – вкрали люди
І розповсюдили для жадібних очей,
Які чатують на часи, коли крізь груди
Словесна річка перекатами втече.


5
Далекий друже...
Сторінки листає грудень.
Над чорно-білою Землею – мряка слів.
А я вдихаю цю біду на повні груди
І видивляюся тебе поверх голів.
За мною черга – тих, хто вийшов майже голим.
Мене штовхають попід руки до петлі.
А біль-зима лягла до ніг, неначе поле,
Що пошматоване пінгвінами ріллі.
Мене примушують безбоязно ступити.
А я не можу, бо надія ще жива.
І залишається писати або пити
В пітьмі-чеканні на незаймані слова.

P.S.
Холодно й голодно дуже
Бандам пташок.
Грудень їх ловить, мій друже,
В білий мішок.
І заставляє мовчати,
Щоб в холоди
Їм не вдалося почати
Пісню з біди...


6
Я сто разів ходив навмисне мимо столу,
Де до походу шикувалися рядки.
А я мовчав.
І опускався погляд долу.
Бо на очах рядки змерзалися в грудки.
На то і грудень –
Ні бажання, ні сумління...
Лишилось сили – задивитися у скло
На сиве небо, де вже соте покоління
Прозорих хмар від падолисту підросло.
Вони приречено збираються у зграї,
Допоки виснажений вітер не займе
До горизонту, де кордон надвоє крає
Моє життя, від несподіванки німе...

Від половини, що лишилась в Україні,
Святі плітки канонізованих подій
Давно розходяться...
Ви бачити повинні
Квадратні кола на освяченій воді.
А половина, що лишилася зі мною,
Мене підтримує під руки, як сліпця,
Що не натішиться абстрактною весною
Лиш за тепло, що доторкається лиця.

P.S.
Я живу у вигнанні –
Сам від себе,
Випускаю з кліток дні
В синє небо,
Й виглядаю із вікна
Сьогодення
У якому – лиш вина
За натхнення.


7
Ховайся, друже.
Грудень – білий злодій –
Шукає всіх прибічників тепла.
А що простить – надіятися годі:
Він син зими, зима ж на тебе зла.
Вона здіймає крила, як заграву,
І їй зо всіх потрібен тільки ти,
Бо тільки ти по зоряному праву
Допомагав нести мої хрести.

Шануйся, друже...
Низками історій
Лишай пташині знаки і сліди,
Почни одну з незайманих Love story –
Одному важко зиму перейти...

...Сто днів зими несуть її клейноди.
І ця юрба затягує пісні
Про холоди, покладені на ноти,
Що ще з весни грозилися мені.
І я один, на березі дроги,
Для мапи суму – вікнами очей,
Вбираю шлях, яким у сни потрохи
Оце бліде видовисько тече.
А з того боку – вигадані друзі,
Для непричетних – зовні – неживі,
Одним рядком навік завмерли в русі:
Від віри в світ – до світу в голові.
У тих світах не вірю у слова я,
Бо вже окріп самотністю,
Й пусте,
Якщо ніхто із мертвих не сховає,
Коли зі сходу суржиком мете.

P.S.
В моєму напрямку зима
Зробила кілька кроків
І зупинилася сама
На сто холодних років.
А я стою на цій межі,
Приречений до віри
У те, що ми навік чужі
Й поріднені допіру.


8
Іди до лісу перед святами, мій друже,
І вбий ялинку.
Не зі злоби – для краси.
Колючим сестрам залиши безвинну душу,
А мертве тіло до господи принеси.
І починай свою небіжчицю вдягати,
Із розрахунку: кожен день – що новий крок,
Щоб Святорік прийшовся точно на дев’ятий –
Подвійний привід лаштуватись до зірок!
На сороковий я приїду в Україну.
Лиши горілки та об’їдків.
І тоді
Ми поховаємо загублену дитину
І покладемо на могилку їства ті....

А поки – небо провисає , як вагітне.
І ті, хто знають – не намоляться на плід.
Бо плід – зі слів.
І кожне слово вчити гідне.
Чи заморозити відречених у лід.
І я вважаю, що загине половина.
А із причетних до богеми – майже всі.
І пані Смерть у цьому випадку не винна,
Як пріснопам’ятні гадюки у вівсі.

Та ти не бійся.
А спитає хто про мене,
Скажи – приїду, подарунків привезу:
Тобі – себе,
Домашнім – щастя безіменне,
Ялинці – спокій,
Смерті – сріблену косу.

P.S.
Що заставляє писати
В небо листи,
Чи не бажання сказати:
Друже, прости.
Чи не потреба сплатити
Давні борги,
Щоб не примусили пити
Сни-вороги.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



Найвища оцінка Вероніка Новікова 6 Любитель поезії / Майстер-клас
Найнижча оцінка Володимир Ляшкевич 5 Майстер-клас / Майстер-клас


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2005-12-15 19:32:54
Переглядів сторінки твору 3166
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 4.915 / 5.4  (5.188 / 5.7)
* Рейтинг "Майстерень" 5.213 / 5.75  (5.224 / 5.76)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.769
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2014.10.08 13:41
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2005-12-18 22:40:05 ]
5 - обсяжні, багатопланові спостереження і розмови "через матеріальне"; етос нічого такий, натяками.



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вероніка Новікова (Л.П./М.К.) [ 2008-04-26 12:53:09 ]
еее...оцінки - справа серйозна, проте зліва - не серйозна; ними важко виміряти, вицінити, пояснити... (було б придумати до переліку чогось ще, але після п"ятнично-суботнього ноче-ранку голова нагададує про те, що досі не гепнулась з плечей додолу лише бемцянням кувалди десь у своїх нетрях, а фантазія, вимахуючи білим прапором, на колінах благає дати їй відгул). Інколи ж цифро-бали круто вступають у протиріччя з дійсною вартісністю твору, яку (в таких от випадках, таким от некритикам як я, що і не валшєбніки, а тільки вчаться) взагалі важко перевести в цифровий еквівалент.
Так до чого це я... (шшш-шшш-шшш - у голові. звук ні к бісу, картинка не чітка... чи сигнал слабкий? чи якісь фази перегоріли? було б перевірити... так загалом може закоротити, а коментар відповідальний... ні, триматимусь до останнього) Так от, це все я до обґрунтування власного балу.
Цей твір... та ну. Просто Поезія.
П.С. Сергійку, не сердися, насправді, якщо заплющити очі (ось зараз перевіряю і - точно), коментар виглядає дуже навіть пристойно.
Щиро,
Ніка.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Татчин (М.К./М.К.) [ 2008-04-27 23:55:35 ]
привіт, Ніко (аж свербить - хоче сказати Нікусю, та вчасно втримується:) уяви мене великою білою корисною таблеткою від п"ятнично-суботньо-ноче-ранкової голови. і от в неї, в цю пігулочку, втатуйований смайлик - і він тобі підморгує: тримайся.
за неіснуючий бал - окремий респект (уявляє собі 5,736574896785663 і дуже цим тішиться)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вероніка Новікова (Л.П./М.К.) [ 2008-04-26 12:56:53 ]
От халепа, а балу-то такого як мені треба і нема...:(


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Овчаренко (Л.П./Л.П.) [ 2008-04-28 21:54:35 ]
Сергію, а пошту Ви хоч зрідка переглядаєте? :)

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Татчин (М.К./М.К.) [ 2008-04-28 22:30:26 ]
сорі-сорі-сорі!((( побачив тільки сьогодні і тут же виправився)))
відчиняє настіж вікно й горлає в ніч - па-алко-о-овніку ніхто-о-о не-е-е пи-и-ише-е-е-!!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Овчаренко (Л.П./Л.П.) [ 2008-04-28 23:29:51 ]
:))) ага, грім впіймав і доніс до пункту призначення.