Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.24
21:29
Сказав туристу футурист:
- Я-футурист! А ти -турист!
- Все вірно, - відповів турист,-
Який я в біса футурист?
- Я-футурист! А ти -турист!
- Все вірно, - відповів турист,-
Який я в біса футурист?
2025.12.24
15:51
Безсніжна зима. Беззмістовний мороз.
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
2025.12.24
14:40
Ти бачив те, небачене ніким…
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
2025.12.24
12:14
Ці паростки весни проб'ються безумовно
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
2025.12.24
09:23
– Який пан товстий та негарний.
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
2025.12.24
06:54
Мов тополиний пух прилинув
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
2025.12.23
23:51
Ми ховались від холодного дощу чужих слів під чорною парасолькою віри. Барабанні постукування по натягнутому пружному шовку китайщини здавались нам то посмішкою Будди, то словами забутого пророка-халдея, то уривками сури Корану. Ми ховались від дощу чужих
2025.12.23
22:04
О докторе добрий – на поміч!
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
2025.12.23
21:12
Я прочитати дам вогню твої листи,
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
2025.12.23
19:57
Я іду забутими стежками
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
2025.12.23
17:30
Перше моє прозвисько (в дитинстві) -- Євик, Свинопас, і пішло -- Сем, Кальок, Борода, Будулай, Татарин, Боніфацій, Лабух...
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
2025.12.23
17:18
Я босоніж пройду
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
2025.12.23
15:31
Ой, нема чого читати,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
2025.12.23
11:38
Повертатися годі
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
2025.12.23
08:01
Шумить стривожено Дніпро,
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
2025.12.22
19:59
Видно не того любила,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Вірші
/
Для дітей
Синя казка
понасаджуваних ді́тьми,
оселився синій птах,
вірний ворог злої відьми.
Ми з деревами росли
під блакитним пильним оком
і, мов бджоли – мед, несли
день за днем та й рік за роком.
Ми так звикли до птахів,
мов самі були пташками!
По гілках, поміж дахів
ми літали зі смішками!
Нам гойдались небеса,
і земля з-під ніг тікала!
Всюди дихала краса –
та, яку вже відьма вкрала!
Невідомо де й жила
та чи краля, чи почвара…
Чорним горем звідти йшла
вся сповна́ чорнюща хмара!
Затулила небосхил,
всі хати́ переховала,
тільки входи до могил
настіж нам повідкривала!
Загубився білий світ
під дощем з грязюки й сажі!
Забруднився кожен плід,
позлягали люди наші.
Так приклигала й сюди
з полино́м у кігтях відьма
і насіяла біди –
і постала довга пі́тьма.
Жах і розпач, і прокльон,
і зневірена молитва
погасили синій льон,
сині очі й шлях на битву.
Тільки в мріях і піснях,
та дитячих снах останніх
майорів ще синій птах,
ніби стяг небес безкрайніх!..
Діти йшли в усохлий гай
під похилені каштани,
з сумом згадуючи рай
та шукаючи омани.
Та й знайшло котресь із нас
між пожухлого барвінку
не помітну довгий час
голубесеньку пір’їнку.
Скільки ж радості було!
Спала вмить з очей полуда!
Кожне з нас тоді змогло
доторкнутися до чуда!
Став щасливим гай для всіх
так миттєво, так одразу!
Люди йшли на дивний сміх,
мов у сонячну оазу!
Десь насіяно хвороб,
чорнодушшя й білокрів’я,
гультяїв, пияк, нероб,
а в гаю – мов Божа крівля!
Видно небо і зірки,
розцвіли каштани махом!..
А довкіл – полин гіркий,
тужить світ за синім птахом.
Скочиш з гаю – грім гуде,
і земля сама тупцює!
То далеко смерть іде,
з відьмою гопак танцює!..
Ми всі чули, що колись
щось подібне вже бувало,
що пришестя синіх птиць
ціле людство врятувало.
Кажуть, то ж легенда, міф –
з нашим днем не співвідносні!
Ні, неправда! Гине сміх!
Мрії – куці! Мислі – тоскні!..
І надумалися ми
натулити гнізд повсюдно,
щоб усе, що є з крильми,
оселялося прилюдно.
Щоб хоч де, хоч тут, хоч там,
а з’являлася причина
огніздитися птахам –
хоч би з синіми очима!
Назбивали шпаківниць,
навистругували дупел,
начіпляли годівниць,
назгортали гнізд і кубел.
Лаштували доладу,
готувались, мов до свята,
всі, забувши про біду,
стали пташку виглядати.
Першим, чистий, мов побіл,
прилетів старий лелека
і обрав гніздо собі
на стовпі, ген-ген далеко.
Далі сокіл з висоти
поманив крилом тривожно
й осідлав курган святий,
там йому селитись можна.
Жайвір-пташечко, озвись!
Розбуди наш сон зимовий!
Над полями десь, колись
ти співав аж до Покрови!..
Хтось постукався в наш гай.
Завітайте-залітайте!
Ви – великий помагай,
наш шановний друже, дятле!
А за ним і одуди́
гребінці порозкривали
і сховалися туди,
де ми дупла збудували.
Зграя витівок чудних
крізь веселий гай промчала!
Ластівки, то ви? Без них
вся природа ще мовчала!..
Ось воркують голуби
ми їм сиплемо насіння.
Так до нас дійшов з глибин
світлий покій воскресіння.
Як затьохкав соловей,
щастя сонцем покотилось!
Гей! Стрибає серце, гей!
Трохи-трохи не розбилось!
Пурхають чижі й стрижі,
горобці і пташенята!
Навіть півень на межі
кукурікає завзято.
І куди не подивись –
море птаства голосного
славить співом світ ускрізь
проти злого й навісного!
Серед барв і кольорів
до само́го надвечір’я
так ніхто і не зустрів
пташки з дійсно синім пір’ям.
А коли влягла́сь трава
й сонце між м’яких укутань –
на міцних плеча́х сова
принесла принишклу сутінь.
Ось тоді, коли все спить
у гаю і на долині,
нам, натомленим, – на мить
кожен птах здавався синім!..
Більше ми не знали зла
і про відьму вже не чули.
Як прийшла – так і пішла,
бо про неї всі забули!..
Час летить, а синій птах
огніздився в наших мріях
і в казках, щоб згинув страх,
і в очах, небесно-синіх.
16–17 серпня 2002 р., Богдани
Контекст : "Усім тобі завдячую, любове...", стор. 269–273
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Синя казка
Дітям Чорнобиля
У каштанових гаях,
понасаджуваних ді́тьми,
оселився синій птах,
вірний ворог злої відьми.
Ми з деревами росли
під блакитним пильним оком
і, мов бджоли – мед, несли
день за днем та й рік за роком.
Ми так звикли до птахів,
мов самі були пташками!
По гілках, поміж дахів
ми літали зі смішками!
Нам гойдались небеса,
і земля з-під ніг тікала!
Всюди дихала краса –
та, яку вже відьма вкрала!
Невідомо де й жила
та чи краля, чи почвара…
Чорним горем звідти йшла
вся сповна́ чорнюща хмара!
Затулила небосхил,
всі хати́ переховала,
тільки входи до могил
настіж нам повідкривала!
Загубився білий світ
під дощем з грязюки й сажі!
Забруднився кожен плід,
позлягали люди наші.
Так приклигала й сюди
з полино́м у кігтях відьма
і насіяла біди –
і постала довга пі́тьма.
Жах і розпач, і прокльон,
і зневірена молитва
погасили синій льон,
сині очі й шлях на битву.
Тільки в мріях і піснях,
та дитячих снах останніх
майорів ще синій птах,
ніби стяг небес безкрайніх!..
Діти йшли в усохлий гай
під похилені каштани,
з сумом згадуючи рай
та шукаючи омани.
Та й знайшло котресь із нас
між пожухлого барвінку
не помітну довгий час
голубесеньку пір’їнку.
Скільки ж радості було!
Спала вмить з очей полуда!
Кожне з нас тоді змогло
доторкнутися до чуда!
Став щасливим гай для всіх
так миттєво, так одразу!
Люди йшли на дивний сміх,
мов у сонячну оазу!
Десь насіяно хвороб,
чорнодушшя й білокрів’я,
гультяїв, пияк, нероб,
а в гаю – мов Божа крівля!
Видно небо і зірки,
розцвіли каштани махом!..
А довкіл – полин гіркий,
тужить світ за синім птахом.
Скочиш з гаю – грім гуде,
і земля сама тупцює!
То далеко смерть іде,
з відьмою гопак танцює!..
Ми всі чули, що колись
щось подібне вже бувало,
що пришестя синіх птиць
ціле людство врятувало.
Кажуть, то ж легенда, міф –
з нашим днем не співвідносні!
Ні, неправда! Гине сміх!
Мрії – куці! Мислі – тоскні!..
І надумалися ми
натулити гнізд повсюдно,
щоб усе, що є з крильми,
оселялося прилюдно.
Щоб хоч де, хоч тут, хоч там,
а з’являлася причина
огніздитися птахам –
хоч би з синіми очима!
Назбивали шпаківниць,
навистругували дупел,
начіпляли годівниць,
назгортали гнізд і кубел.
Лаштували доладу,
готувались, мов до свята,
всі, забувши про біду,
стали пташку виглядати.
Першим, чистий, мов побіл,
прилетів старий лелека
і обрав гніздо собі
на стовпі, ген-ген далеко.
Далі сокіл з висоти
поманив крилом тривожно
й осідлав курган святий,
там йому селитись можна.
Жайвір-пташечко, озвись!
Розбуди наш сон зимовий!
Над полями десь, колись
ти співав аж до Покрови!..
Хтось постукався в наш гай.
Завітайте-залітайте!
Ви – великий помагай,
наш шановний друже, дятле!
А за ним і одуди́
гребінці порозкривали
і сховалися туди,
де ми дупла збудували.
Зграя витівок чудних
крізь веселий гай промчала!
Ластівки, то ви? Без них
вся природа ще мовчала!..
Ось воркують голуби
ми їм сиплемо насіння.
Так до нас дійшов з глибин
світлий покій воскресіння.
Як затьохкав соловей,
щастя сонцем покотилось!
Гей! Стрибає серце, гей!
Трохи-трохи не розбилось!
Пурхають чижі й стрижі,
горобці і пташенята!
Навіть півень на межі
кукурікає завзято.
І куди не подивись –
море птаства голосного
славить співом світ ускрізь
проти злого й навісного!
Серед барв і кольорів
до само́го надвечір’я
так ніхто і не зустрів
пташки з дійсно синім пір’ям.
А коли влягла́сь трава
й сонце між м’яких укутань –
на міцних плеча́х сова
принесла принишклу сутінь.
Ось тоді, коли все спить
у гаю і на долині,
нам, натомленим, – на мить
кожен птах здавався синім!..
Більше ми не знали зла
і про відьму вже не чули.
Як прийшла – так і пішла,
бо про неї всі забули!..
Час летить, а синій птах
огніздився в наших мріях
і в казках, щоб згинув страх,
і в очах, небесно-синіх.
16–17 серпня 2002 р., Богдани
Вірш включено до збірки для дітей середнього та старшого шкільного віку
«Соняшник» – https://dlib.kiev.ua/items/show/881
Контекст : "Усім тобі завдячую, любове...", стор. 269–273
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
