Скільки примх у коханих завжди!
У нелюбої примх не буває.
Я радію, що шепіт води
Також сном крижаним засинає.

І я стану – Христос, поможи! –
На цей пОкрив, крихкий і прозорий,
Ти листи мої всі бережи –
Нас нащадки розсудять нескоро.

Щоб вирАзніше і яскравІш,
Ти їм бачився, мудрий і смілий,
В біографії славній твоїй
Хіба можна лишати пробіли?

Занадто вабить питво земне,
Занадто щільні любовні сіті.
Можливо справді колись мене
У підручниках вчитимуть діти,

І, повість сумну смакуючи,
Приймуть з посмішкою лукавою.
Ти, кохання й тепла шкодуючи,
Обдаруй хоч гіркою славою.
2019

Примітки: Оригінал вірша Анни Ахматової


Сколько просьб у любимой всегда!
У разлюбленной просьб не бывает.
Как я рада, что нынче вода
Под бесцветным ледком замирает.

И я стану – Христос помоги! –
На покров этот светлый и ломкий,
А ты письма мои береги,
Чтобы нас рассудили потомки,


Чтоб отчетливей и ясней
Ты был виден им, мудрый и смелый,
В биографии славной твоей
Разве можно оставить пробелы?

Слишком сладко земное питье,
Слишком плотны любовные сети.
Пусть когда-нибудь имя мое
Прочитают в учебнике дети,

И, печальную повесть узнав,
Пусть они улыбнуться лукаво.
Мне любви и покоя не дав,
Подари меня горькою славой.

1913