Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.09
19:14
У село на місяць бабці
З міста син привіз онука.
Щоб привчить його до праці,
Бо село -то добра штука.
А малий – у телефоні,
Не піде нізащо з хати.
Що йому корова, свині?
З міста син привіз онука.
Щоб привчить його до праці,
Бо село -то добра штука.
А малий – у телефоні,
Не піде нізащо з хати.
Що йому корова, свині?
2026.02.09
16:51
Ївґа горлала на третій день весілля
так – ніби їй всипали п’яного зілля:
«Так, немає обручки! Не-ма-є!!
Вона вислизнула, а де – не знаю!
Вона розбилася й десь закотилася!..»
Тут Ївдю й кинув до льоху пан Тодорош:
«О-ось тобі наша весільна подорож!!!
так – ніби їй всипали п’яного зілля:
«Так, немає обручки! Не-ма-є!!
Вона вислизнула, а де – не знаю!
Вона розбилася й десь закотилася!..»
Тут Ївдю й кинув до льоху пан Тодорош:
«О-ось тобі наша весільна подорож!!!
2026.02.09
16:39
Вись розчулила весною,
Навіть крізь холодне скло,
Сяєва голубизною
Творить голубине тло.
Фіанітом пречудово
Спалахнув небесний цвіт.
І шаленствами любові
Навіть крізь холодне скло,
Сяєва голубизною
Творить голубине тло.
Фіанітом пречудово
Спалахнув небесний цвіт.
І шаленствами любові
2026.02.09
14:24
«Служу Україні!» — від віку й донині
Слова ці лунають і серце діймають.
«Служу Україні!» — їй, неньці єдиній.
Міцне в нас коріння, родюче насіння.
Традиції, мова, батьків заповіт —
Основа держави на тисячі літ.
Пильнуймо зірко, тримаймося стійко.
Б
Слова ці лунають і серце діймають.
«Служу Україні!» — їй, неньці єдиній.
Міцне в нас коріння, родюче насіння.
Традиції, мова, батьків заповіт —
Основа держави на тисячі літ.
Пильнуймо зірко, тримаймося стійко.
Б
2026.02.09
14:06
В червоній сукні жінка чарівна,
Іще не осінь, та вже не весна.
Красиві форми і смарагд очей
Непересічних зваблюють людей.
Одним здається, що таких кобіт
Гойдає у долонях цілий світ.
Співають херувими в небесах,
Дарує лебедині крила птах.
Іще не осінь, та вже не весна.
Красиві форми і смарагд очей
Непересічних зваблюють людей.
Одним здається, що таких кобіт
Гойдає у долонях цілий світ.
Співають херувими в небесах,
Дарує лебедині крила птах.
2026.02.09
10:39
Відтепер і дотепер
Маю сотню зауважень.
Свідки поруч — власний нерв.
Правда, він без повноважень.
Є двигун, і є штовхач…
Є кажись, дивлюсь, предтеча:
Після неї знову плач —
Маю сотню зауважень.
Свідки поруч — власний нерв.
Правда, він без повноважень.
Є двигун, і є штовхач…
Є кажись, дивлюсь, предтеча:
Після неї знову плач —
2026.02.09
10:36
Мовчання, мов кактус в пустелі німій,
Родилося після словесних завій.
Мовчання, мов крапка в поемі життя,
Що скине з вершини в степи каяття.
Мовчання, мов клекіт природних стихій,
Пронизливі звуки в сонаті сумній.
Так звершиться сила холодних
Родилося після словесних завій.
Мовчання, мов крапка в поемі життя,
Що скине з вершини в степи каяття.
Мовчання, мов клекіт природних стихій,
Пронизливі звуки в сонаті сумній.
Так звершиться сила холодних
2026.02.08
15:07
То не вітер Диким полем трави колихає,
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
2026.02.08
12:49
Я снігом табірним впаду тобі до ніг
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
2026.02.08
11:37
Безконечне протяжне гудіння
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
2026.02.08
09:09
Із Леоніда Сергєєва
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
2026.02.07
23:49
У напівтемряві п'ємо холодну каву,
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
2026.02.07
21:10
Крапка сонця утоплена в сіре лютневе марево.
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
2026.02.07
20:39
Про що ти хочеш розказати, скрипко?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
2026.02.07
20:21
Я спалю на багатті книжки
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
2026.02.07
13:53
У кожного вона своя. А чи прозора?
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.05
2026.02.03
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Вірші
Свята Земля
Свята Земля...
Свята для тих, кому вона -
Ісус, Єрусалим,Віфлеєм,
Назарет, Йордан, Гінасерет...
Та тричі святіша вона тим,
Кому заповідав її Всевишній.
Просто земля, охоча до робочих рук,
Щоб зводить житло, сіяти, садить...
…Незвична доля судилась їй.
Немовби удова, вона страждала,
Як усі зайди залишали їй
Болота, терни, колючки, руїни...
Слізьми пророків зрошена сповна
І кров’ю в рабство гнаних поколінь.
Тепер пшеницею колоситься вона,
Оазами зеленими серед пустелі
І світ притягує, наче магніт...
…Навдивовижу Свята Земля ще й тим,
Що призабута мова Божа - іврит
Із старожитних книг на вулицю
Вже як державна повноправно вийшла
І навіть турист хоче нею заговорити.
І все ж прибулець знайде щось «не так»
І подумки (а чи й уголос ) господарів осудить:
Хто за надмірний гвалт і крик,
Хто за штани в чоловіків, опущені надміру...
І це, і ще багато що в око впаде,
Бо, як-то кажуть, збоку воно видніше.
Так, є за що народ цей твердошиїй гудить
(Хоча без нього не було б i праведника Йсуса.
І хтозна, чи названа була б оця Земля Святою),
Та тільки не за те, що лібералам любо:
Віддать її тому, кому вона ніколи не була святою,
Хто ще століття тому в найми йшов сюди,
Тепер же заповзявся нею володіти.
Ізраїль слухає «спеців»Близького Сходу
І віддає сади квітучі, добуті мозолями й потом,
На ще одні для терористів полігони.
Бо ж бачиться їм, як юдеї у нове вигнання йдуть...
...І все ж є що поставити ізраїльтянину на карб:
У намірі буть, як усі, почав він забувать,
За що його обрав Всевишній –
Взірцем для всіх народів стать
І Боже слово людству донести пречистим...
...Хто віда, може б, і світ тоді інакшим став.
P.S.
«Простив Всевишній Ізраїлю ідолопоклонство,
Блуд і пролиття невинної крові,
А зневажання Тори - не простив»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Свята Земля
«Не через праведність твою і не через простоту твого серця
ти входиш володіти їхнім краєм, але через неправедність цих людей
Господь, Бог твій, виганяє їх з-перед тебе, і щоб виконати те слово,
що присягнув був Господь батькам твоїм ,- Аврагаму, Іцхаку та Яакову»
Повторення Закону, 9:5
«Земля Ізраїлю освячена більше, ніж решта земель»
Єрусалимський Талмуд, Клаїм,1:6
Свята Земля...
Свята для тих, кому вона -
Ісус, Єрусалим,Віфлеєм,
Назарет, Йордан, Гінасерет...
Та тричі святіша вона тим,
Кому заповідав її Всевишній.
Просто земля, охоча до робочих рук,
Щоб зводить житло, сіяти, садить...
…Незвична доля судилась їй.
Немовби удова, вона страждала,
Як усі зайди залишали їй
Болота, терни, колючки, руїни...
Слізьми пророків зрошена сповна
І кров’ю в рабство гнаних поколінь.
Тепер пшеницею колоситься вона,
Оазами зеленими серед пустелі
І світ притягує, наче магніт...
…Навдивовижу Свята Земля ще й тим,
Що призабута мова Божа - іврит
Із старожитних книг на вулицю
Вже як державна повноправно вийшла
І навіть турист хоче нею заговорити.
І все ж прибулець знайде щось «не так»
І подумки (а чи й уголос ) господарів осудить:
Хто за надмірний гвалт і крик,
Хто за штани в чоловіків, опущені надміру...
І це, і ще багато що в око впаде,
Бо, як-то кажуть, збоку воно видніше.
Так, є за що народ цей твердошиїй гудить
(Хоча без нього не було б i праведника Йсуса.
І хтозна, чи названа була б оця Земля Святою),
Та тільки не за те, що лібералам любо:
Віддать її тому, кому вона ніколи не була святою,
Хто ще століття тому в найми йшов сюди,
Тепер же заповзявся нею володіти.
Ізраїль слухає «спеців»Близького Сходу
І віддає сади квітучі, добуті мозолями й потом,
На ще одні для терористів полігони.
Бо ж бачиться їм, як юдеї у нове вигнання йдуть...
...І все ж є що поставити ізраїльтянину на карб:
У намірі буть, як усі, почав він забувать,
За що його обрав Всевишній –
Взірцем для всіх народів стать
І Боже слово людству донести пречистим...
...Хто віда, може б, і світ тоді інакшим став.
P.S.
«Простив Всевишній Ізраїлю ідолопоклонство,
Блуд і пролиття невинної крові,
А зневажання Тори - не простив»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
