ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2019.10.21 22:22
Моє кохання зріднене неждано
З твоїм умінням вірити й любить, –
Міцніє скоро і цвіте весняно,
І за життя чіпляється щомить.
Моє кохання йде тобі на користь ,
Якщо ти мріям віддана без меж, –
Якщо мені радієш попри хворість,
Якщо щодня баж

Сонце Місяць
2019.10.21 20:50
Отж, вечір бадьоро обривається з ритму. Вуличні пси повагом конвоюють бродячих туристів. Пакуються букети в ранкові газети, пахкотить свіжозмелена кава яку тут одразу й варять. Типажі виходять на шпацер. Гуляють . Оксамитовий, мася, сезон, еротичні ох—хо,

Іван Потьомкін
2019.10.21 18:50
Кохать і втрачати, прагнуть і шкодувать,
Болісно падать і знову підводитись,
Кричати зажурі: «Пріч!» і благати : «Провадь!»
Оце ж бо життя: ніщо, а якже задосить...

Вибігать за єдиним скарбом в пустині,
Стрибати в безодню за неповторним,
Аби піс

Олександр Сушко
2019.10.21 18:27
Майстер спражній - мовчун,
То пощо балачки?
Час різьбити судьбу, одягючи правду у шати.

Я сьгодні плачу,
Наміняв п'ятачків -
Ти у пеклі вже був,
Тож поваги і бонусу вартий.

Лілія Ніколаєнко
2019.10.21 18:24
Епілог
Вінок 14. Ренесанс любові

1.
В обійми до небес вогнем летить,
В безодню зір моя весна впадає.
Дзвенить ручайно талий снігоцвіт.
Казками снів ряхтять магічні далі.

Вікторія Лимарівна
2019.10.21 13:48
У тиші осінній принишкли верхів’я,
Вдивляючись вгору та вниз, на довкілля!
Вже простір Небесний поглинув сузір’я.
Погожий світанок сьогодні чарівний!

У тиші дерева стоять нерухомо...
Нарешті знайшовся хтось, їх заспокоїв:
Ущухли старання у вітру н

Сергій Губерначук
2019.10.21 13:16
Забутая дорого у пітьмі!
Тебе шукала не одна потвора,
малюючи слідами на зимі
криваві кола.

У нетрях цих безлюдність світова
ховалася від Господа і Бога.
Тут, що не крок, – пророка катував,

Ігор Деркач
2019.10.21 09:18
Іду у висоту із низини
і поки це описує рука,
гадаю, – до якої глибини
тече моєї пам'яті ріка.

Несповідимі ні путі мої,
ані чому на довгому віку
ступаю у тій самій течії

Тетяна Левицька
2019.10.21 09:07
Дочка провідує батьків, а мати
давай її смачненьким пригощати.
Котлетки подає, кров'янку з гречки,
борщ, голубці із сиром пиріжечки.
Наїлася дочка, півлітру вдула.
- Піду!
- Ой, лишенько, була б забула,
ось передай!(І набирає з бочки

Олена Побийголод
2019.10.21 09:04
Володимир Висоцький. «Аліса»

На Трійцю, взимку і в четвер
(а зранку - й поготів) -
запрошую усіх тепер
мерщій в Країну Див!

«Але ж - туди дістатись як? -

Микола Соболь
2019.10.21 05:14
Ой, у лузі, лузі
Де живуть всі друзі,
Де росте калина,
Засинай дитино.

Нічка наступає
Люлі-люлі-баю.
Місяць в небі світить,

Володимир Бойко
2019.10.20 21:26
За словотвором словотвір –
І слово проситься надвір,
У частоколі суєти
Непросто вихід віднайти.
ІІ.
Та краще так аніж ніяк,
То скаже будь-який козак,
Що найтепліше з-поміж слів –

Семен Санніков
2019.10.20 21:26
Наркомани гульнули у Димері,
А оговтались в иншому вимірі.
І не хочуть назад.
Отакий самосад
У кальян їм заправили в Димері.

На Мальдіви поїхали нартами
Банабаки з піснями та жартами.

Олена Малєєва
2019.10.20 21:22
Я відаю, я відаю, я відаю,
Я відьма
Йому себе я віддаю,
Тону в його обіймах.

Я знаю все: і що було, що загуло,
Що буде.
Мене ніколи у житті

Олександр Сушко
2019.10.20 19:47
Орда воює з нами вже не так -
Укладує у вустя чорні мати.
Російська мова - це отрута, рак,
Ковток зробив - і став на шлях до зради.

Козак - чужий. А от московська рать -
Рідня найближча. Ось у чому драма.
У тих, хто любить бля і перемать

Світлана Ковальчук
2019.10.20 18:36
листя шурхотить
стежечка біжить
мить
осені мазок
прядиво думок
крок
перейти в світи
дзеркалом води
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ірина Осінь
2019.09.28

Наталія Шандра
2019.09.27

Ірина Стасюк
2019.09.26

Юлія Ляхович
2019.09.16

Михайло Олегович Гордон
2019.09.15

Вероніка Головня
2019.09.04

Сергій Негода
2019.08.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Лілія Ніколаєнко (1988) / Вірші

 Корона сонетів "Вінець для музи". (Вінок 5.)
Розділ 2. Печальні декорації

Вінок 5. Падіння ідола

1.
Підкорює душа круті висоти,
За тінню музи у захмар’я мчить.
Та мріям відчай обірвав польоти.
Від серця загубилися ключі.

А шлях до зір тернистий і самотний,
Нектар поезій каяттям гірчить.
Та манить розум у хмільну безодню
Натхнення зоребуйна глибочінь.

Хоч виграні з одвічністю всі битви,
Та програна із долею війна.
Ілюзія, що замість сонця світить,

Для мене найсвятіша дивина.
Я, зоряним дурманом оповита,
Зреклася назавжди земних принад.

2.
Зреклася назавжди земних принад
Я, в пошуках небесного полону.
Натхнення – лиш облудна пелена,
І амфора моїх спокут – бездонна.

Куди поділась пісня чарівна,
Що полонила душу безборонну?
Наситившись оманою сповна,
Караюсь неіснуючим законом.

Парнас холодна тиша обняла.
А серце закрутила зла негода.
Летить у ніч мого жалю стріла.

В долинах мрій упав туман гіркотний.
Чорніє слів і снів магічний сплав.
Митець-Сізіф під гору камінь котить…

3.
Митець-Сізіф під гору камінь котить,
Та не діжде лаврового вінця.
Поблідне від байдужості народу
Цей подвиг без початку і кінця.

Спустились вірші на низькі частоти,
А біль нестерпний до небес досяг.
Навіщо, музо, додаєш турботи –
Ведеш у рай, та все по манівцях?

Читаю у космічному палаці
Поему із даремних заклинань.
Просипався магічний шлях крізь пальці.

Вгорі – печаль, внизу – трясовина.
Скривився час губами злих паяців.
Вершина – потойбічна таїна.

4.
Вершина – потойбічна таїна.
Та впав мій ідол. Не молюсь. Не вірю.
Вкриває небо туга-сивина.
Кохання відпущу в холодній вирій.

Я мліла від отруйного вина,
Об камінь-відчай обламала мрії.
Нехай міняє муза імена,
Величний бог – тепер лиш спогад сірий.

У серці храм занедбаний стоїть.
Затихли звуки неземних рапсодій.
А молитви – лиш відгук лихоліть.

Хоч серце остудив холодний протяг,
Сонети шепочу богині вслід.
Життя поета – дивина природи…

5.
Життя поета – дивина природи.
Служіння музі – незбагненний культ.
Борюся на невидимому фронті,
Причащена гірким вином спокут.

Для мене в Елізей немає входу.
В сонети уплела пітьму п’янку.
Усі пориви серця благородні
Вмістились на осінньому листку.

Кохання відтиск із душі не стерти.
Я – голосу твого німа луна,
Красо-богине! Спалахни безсмертям!

В очах твоїх магічна глибина.
Буяє у мені вінок Евтерпи,
Мов древо правди і гріховних знань.

6.
Мов древо правди і гріховних знань,
Поезія небесна й таємнича.
А муза, ейфорійна і сумна,
Веде моїх думок тривожне віче.

Прошу, мовчи. Хай гусне тишина.
Підпалює папір гарячий відчай.
В ілюзій-віршів дорога ціна,
А фальш хитку надію покалічить.

Розбився ідол. Вилилася ртуть.
Квадрати чорні – на усіх полотнах.
В душі вітри приреченості дмуть.

Та біль в обіймах неземних мелодій
Та в марені незвіданих облуд
Цвіте натхненням і красою родить.

7.
Цвіте натхненням і красою родить
Мій сад поезій. Глянь-но, зупинись!
Розбий ланцюг моїх годин марнотних!
Над раєм відчай, мов імла, навис…

Та ні, не пожалієш ні на йоту.
Любов у серці, мов іржавий спис.
На озері душі – брудні розводи,
А очі осліпив фальшивий блиск.

Моїм коханням бавитися досить!
Втекла б із моря слів – нема човна.
Блукають вірші світом голі й босі.

В болоті цих облуд немає дна.
Та римами гримлять любовні грози,
Хоч болем буде страчена весна.

8.
Хоч болем буде страчена весна,
Я не забуду ті натхненні ночі.
До ранку солов’їний спів лунав,
Та болісну розлуку він пророчив.

Жалі скликає сум – сліпий дзвонар,
Мелодію забув мій птах співочий.
Між нами – невідомості стіна.
На вістрі каяття душа тріпоче.

Розтав міраж. Невже усе дарма?
Зів’яла в серці полум’яна ружа.
Палкої мрії збліднув діамант.

Блищать уламки-зорі у калюжах.
Я вільна, та пристанища нема.
За що мене дражнила, хитра музо?

9.
За що мене дражнила хитра музо?
А, може, ти – моє первинне «я»?
Фантомом залишися, милий друже.
Ніколи не назву твоє ім’я!

Злий генію, навіщо мучиш душу?
Повзе між рим спокусниця-змія.
Фатальної угоди не порушу.
В люстерці долі тільки тінь моя.

Чумацький Шлях завів мене у прірву.
Життя бентежне затягла нетеч.
Із серця двійника свого не вирву.

Коли ж полуда із очей спаде?
Мені богиня за любов безмірну
Дала вінок із чорних орхідей.

10.
Дала вінок із чорних орхідей –
Кохання муза повела на страту.
Душа, мов самовідданий адепт,
Незвіданим приречена страждати.

Із безлічі моїх невдалих втеч
Будуються нові сонети-грати.
Стрілу Амур замінить на картеч,
Приреченням не втомиться стріляти.

У щастя не перейдена межа.
Смиренно я прийму твою байдужість.
Не вип’ю із небесного Ковша.

Натхненням не шумить казкова мушля.
Любов у римах полягла. Прощай!
Не лаври, а печаль прийняти мушу.

11.
Не лаври, а печаль прийняти мушу.
В тумані загубився мій причал.
Нехай образа всі зірки обтрусить
У відчаю мого дірявий чан.

Цілунки змія – на душі укуси,
Мов рани від іржавого меча.
В рукописах облуд Евтерпа тужить.
Варю із віршів полиновий чай.

Забуду. Але час – поганий лікар.
Блищить жага зіницями пантер.
Тебе кохала до гіркого крику.

Разом же у безодню упадем!
Любов тепер незаймана і дика.
Вона живе усюди і ніде.

12.
Вона живе усюди і ніде –
Мелодія тужлива і ласкава.
Печаль же – то найкраща з поетес,
Шедеврами душі кохання славить.

У літери скує палкий рондель
Цих почуттів довершені октави.
Та тягнеться хмільних оман кортеж
На феєрично-болісну виставу.

Моє натхнення до кінця допий!
Розбите серце протиріччя душать.
Бо горда муза – істукан сліпий.

Пегас блукає на пожовклім лузі.
Палац бажань розсипався, мов пил.
Моя любов – святиня і спокуса.

13.
Моя любов – святиня і спокуса.
Я вип’ю сни сухого джерела.
Бо дар від музи – то важка обуза.
Для вічної путі земля мала…

Мереживо душі пітьма спаплюжить,
І сумнівів моїх в’язка смола
Прорве у небеса незримі шлюзи.
Злетить Пегас у вічність без сідла.

Парнас – моя твердиня і столиця –
Гріхом і бур’янами поросте.
Життя, немов порожня шахівниця,

Де замість шахів – сотні вічних тез.
Міняю ніжність на холодну крицю,
Самітницею ставши для людей.

14.
Самітницею ставши для людей,
Блукаю в лабіринтах задзеркалля.
Чому ти, наймиліше із сердець,
Уже не діамант, а просто камінь?

Шляхом облудним в забуття ідеш,
Та нам обом не вимолити карми –
Краси-чаклунки ми палка фортель.
Нам папороть її повік шукати.

Цілує вічність болісним тавром.
Висока мрія смутком рани солить.
У віршах муза розкладе таро.

Гарячий смак жаги – печаль і солод.
Хоч відчай множить долю на зеро,
Підкорює душа круті висоти!

МАГІСТРАЛ

Підкорює душа круті висоти,
Зреклася назавжди земних принад.
Митець-Сізіф під гору камінь котить.
Вершина – потойбічна таїна.

Життя поета – дивина природи,
Мов древо правди і гріховних знань.
Цвіте натхненням і красою родить,
Хоч болем буде страчена весна.

За що мене дражнила, хитра музо,
Дала вінок із чорних орхідей? –
Не лаври, а печаль прийняти мушу.

Вона живе усюди і ніде –
Моя любов – святиня і спокуса,
Самітницею ставши для людей.

Корона сонетів - твір, що складається із 15 вінків сонетів, пов"язаних спільними римами. Кожен сонет центрального (магістрального) вінка виступає магістралом ще для окремого вінка.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-10-04 11:25:03
Переглядів сторінки твору 41
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.905 / 5.63)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.748 / 5.78)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.741
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Сонет
Автор востаннє на сайті 2019.10.21 18:25
Автор у цю хвилину відсутній