Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Та на вигляд вони підозрілі.
І стоїть гавкотня.
Тож ні ночі, ні дня
Недоспали оті Баскервілі.
Хто б до Адамсів би не приїхав,
Для Пилипа нечувана втіха.
Нарешті звільнився від літнього сну, -
Почулось здаля шелестіння беріз,
Побачився заєць, що в гущу гайнув.
Привітно махають гілками кущі
Ліщини з плодами, що стиглості ждуть, -
І радість одразу зростає в душі,
І біл
та лілії тигрові
пташки співочі навкруги
немовби у діброві
увесь такий ліричний ти
замислений на слові
життя же промовля утім
на мові невідомій
Так, багато при Хрущову устигли зробити.
І супутник, і людину перші запустити
В космос. Цілину при тому дружно піднімали,
Хоча про те у казахів згоди не питали.
Культ особи «подолали», невинних звільнили,
актори, сцена, мла за нею, глядачі.
Проте присутні в цій великій виставиці
і ті, що обирають непримітні ролі,
але міняють долі участю своєю.
Коли ж вони нарешті покидають сцену,
тоді провіщене й дох
Перед боєм важливим, вагомим
І пізнати життєвий урок,
Що промчиться в стрімкому вагоні.
Дайте випити чашу до дна
Хоч вина, хоч рясної цикути.
Не моя буде в тому вина,
Де цінності тонуть у шумі розмови,
Де кожен навколо — мудрець та пророк,
Хоч жоден насправді нічого не робить.
Змішалися контури, знаки, слова,
Ховаються тексти за тінню контексту.
У цих лабіринтах болить голова
біля корми не чути руху сліз,
де заповіт новий що склали за ранжиром
під юним місяцем ховають до валіз,
раніше тут з півдюжини агентів
у квітень дощовий плели з верби вінки,
тепер щури рятуються в моменті
Відчиняє червнева пора, -
Душу вабить лежача робота
І напущена в сплячку мара.
Зріє літо пахуче, півсонне
І принадне в наряді своїм, -
Барви й звуки його ніжнотонні
Час від часу сполохує грім.
не віддавай усе що
тим демонам поза дверми
хоча у них є дещо
стезя стежина стеж її
дерева милість божа
вони усе пережили
самі собі тотожні
Задля продукції
Що зносить усе все на хвилі
Бездуховно безсмертній, і коли
Божий кельнер бере твій останній дайм
Ось рахунок тобі
І нема в цім фарватері
Припливу, ні розсуду
затихне морок на дзвіницях
у бомбосховищах, світлицях,
у Гестиманському саду,
де бродять ангели по три,
вітхозавітно, задзеркально,
де чути неупинний рух
Коли на оголені груди впадеш
Жагучого серця пругкими губами,
Як тільки згадаєш забутий backstage.
Одна у тобі розпізнає акина,
А друга чи третя – лише прохача.
Від них і находить на тебе провина
Як у храм, до якого не ходять.
Між тополь і дівочих беріз
Бачу слів невідомі породи.
Пробіжить зграя зляканих кіз.
І лаштується Ігор в походи.
Я прийду в невідомі краї,
Армія Біла, Чорний Барон
знову готують нам царський трон,
та від тайги до нормандських узвиш –
Червона Армія всіх сильніш!
Так хай червоний
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Таємниця
Творчість – це суцільна таємниця.
На́ ніч я завішую трюмо.
А чому? Та вам – яка різниця?
Кожну ніч завішую трюмо…
До світанку – лівою пишу,
сходить сонце – я стаю правшею.
Знов – чому? Я вам не розкажу.
Без душі – всю ніч, а вдень – з душею…
Щось сказав, а більш не розкажу…
Правда таємницею жива.
Тож, не слід багато говорити.
Бо інакше – лишаться слова,
зовсім протилежні до молитви.
Знов, як завжди, лишаться слова…
10 липня 2008 р., Київ
Буріме
* * *
Це неможливо, щоб без передмов.
Передмовляє щось і таємниця.
Несеш своє обличчя до трюмо –
а там – не те… і немала різниця!
Нам щось передмовляє і трюмо.
Буває, передмови я пишу…
До мене передмову вже правшею
хтось написав… Не все вам розкажу…
Хай пишуть ті, напишуть хто з душею,
а без душі що іншим розкажу?
Хай пишуть ті, чия душа жива.
В них всі права – писати й говорити,
бо думка зазирає на слова.
А думка – це вже заклик до молитви.
От і молитва – більше, ніж слова…
Ольга Діденко-Шипкова
* * *
Не треба дуже довгих передмов,
хоч розмір передмов – це таємниця.
Секрет є і за дзеркалом трюмо.
Секрет чи тайна? В цьому є різниця!
Про це, напевно, знає і трюмо –
про таємницю, що я напишу…
А все ж пишу лівшею і правшею.
Кому про таємницю розкажу,
я перед ким розкриюся душею?
Кому про таємницю розкажу?
А таємниця є. Вона жива.
Вона мене благає говорити,
і вимовляю я слова… слова,
А як підняти душу до молитви,
пустими щоб не стали ті слова?
Аскольд Ізкієв
* * *
Відразу до суті, щоб без передмов…
Але ж не піддається таємниця.
Як взнати, що за дзеркалом трюмо?
Тобі та й всім, яка різниця?
А щось там є за дзеркалом трюмо…
За звичкою, як графоман, пишу,
перо тримаю міцно я правшею.
Кому про те, що мучить, розкажу,
до кого доторкнуся я душею?
Але кому про це я розкажу?
Тому, чия душа ще є жива,
а з іншими навіщо й говорити,
що їх не скажеш, то лише слова,
себе їм не підняти до молитви.
Вони спроможні тільки на слова.
Дора Діольф
Контекст : "Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 15
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
