
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Таємниця
Творчість – це суцільна таємниця.
На́ ніч я завішую трюмо.
А чому? Та вам – яка різниця?
Кожну ніч завішую трюмо…
До світанку – лівою пишу,
сходить сонце – я стаю правшею.
Знов – чому? Я вам не розкажу.
Без душі – всю ніч, а вдень – з душею…
Щось сказав, а більш не розкажу…
Правда таємницею жива.
Тож, не слід багато говорити.
Бо інакше – лишаться слова,
зовсім протилежні до молитви.
Знов, як завжди, лишаться слова…
10 липня 2008 р., Київ
Буріме
* * *
Це неможливо, щоб без передмов.
Передмовляє щось і таємниця.
Несеш своє обличчя до трюмо –
а там – не те… і немала різниця!
Нам щось передмовляє і трюмо.
Буває, передмови я пишу…
До мене передмову вже правшею
хтось написав… Не все вам розкажу…
Хай пишуть ті, напишуть хто з душею,
а без душі що іншим розкажу?
Хай пишуть ті, чия душа жива.
В них всі права – писати й говорити,
бо думка зазирає на слова.
А думка – це вже заклик до молитви.
От і молитва – більше, ніж слова…
Ольга Діденко-Шипкова
* * *
Не треба дуже довгих передмов,
хоч розмір передмов – це таємниця.
Секрет є і за дзеркалом трюмо.
Секрет чи тайна? В цьому є різниця!
Про це, напевно, знає і трюмо –
про таємницю, що я напишу…
А все ж пишу лівшею і правшею.
Кому про таємницю розкажу,
я перед ким розкриюся душею?
Кому про таємницю розкажу?
А таємниця є. Вона жива.
Вона мене благає говорити,
і вимовляю я слова… слова,
А як підняти душу до молитви,
пустими щоб не стали ті слова?
Аскольд Ізкієв
* * *
Відразу до суті, щоб без передмов…
Але ж не піддається таємниця.
Як взнати, що за дзеркалом трюмо?
Тобі та й всім, яка різниця?
А щось там є за дзеркалом трюмо…
За звичкою, як графоман, пишу,
перо тримаю міцно я правшею.
Кому про те, що мучить, розкажу,
до кого доторкнуся я душею?
Але кому про це я розкажу?
Тому, чия душа ще є жива,
а з іншими навіщо й говорити,
що їх не скажеш, то лише слова,
себе їм не підняти до молитви.
Вони спроможні тільки на слова.
Дора Діольф
Контекст : "Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 15
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)