Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
В яру синіє звабно ранок, -
Стрекоче сойка в унісон
Веселим наспівам веснянок.
Де тче павук сріблясту нить,
Сховавши працю від загалу, -
Шугають протяги щомить
Поміж цвітіннями конвалій.
Як чаклунський неназваний дух,
Що гуляє в розтерзанім місті
У симфоніях злих завірюх.
Вуж крадеться, як пізнє прозріння,
Ніби правда забута, жорстка.
І постане, як ніжне творіння,
У душу проникає до глибин,
Твоє предивним щемом серце тисне,
Мов коси розвіває у верби.
І млоїть так у грудях, тихо млоїть,
І скотиться сльоза несамохіть,
І навіть загрубілий в битвах воїн
Фірма
З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минуле,
де відсутня ти,
Завесніло, наче то переддень,
Коли брили й цеглини
Стають жовтими квітами.
Вчитель, що пізнав виноград,
Що прийшов з глинища снів,
Сказав-напророчив, що вода на столі
Перетвориться в шкаралущу Істини,
Порятунок людського роду
Личко горде
Вільне дівча, лихе дівча
Не батьків твоїх оце дитинча бо
Хай, дівча, гайда кричати
у квітки -
мати душу кольорову...
є чорна шаль
для кутання зорі...
солодкі сни -
на ніжну колискову
Безбарвна мить.
Усе сьогодні
Гниє, смердить.
Читати мушу
Я до кінця
Фальшиві душі,
А ми – червоні кінники,
і це про нас
поповнюють билинники
пісень запас –
про те, як днями млистими
й ночами багрянистими
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь - НЕ такий, як інші. Він полюбляє ма
Ярослав Саландяк
Наїв! Наїв! Продовжу про наїв —
мистецький напрям, ворог формалізму.
Мене він часто ранив і гоїв
мою з дитинства логіку залізну,
На луках вологих незрушно лежать, -
Порушує явно світання бажане
Затверджений часом короткий формат.
Подовжує лінощі сяйне проміння
І птиці не пробують ритми й лади, -
Сповиті ще з ночі важким безгомінням,
У моро
І білосніжні радісні свята.
Вдягну, мов для красивої вистави,
У білі шуби села та міста.
Різдвяна зірка сяє вам ласкаво,
А хуртовина смуток заміта.
Неначе режисер, почую "браво",
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Таємниця
Творчість – це суцільна таємниця.
На́ ніч я завішую трюмо.
А чому? Та вам – яка різниця?
Кожну ніч завішую трюмо…
До світанку – лівою пишу,
сходить сонце – я стаю правшею.
Знов – чому? Я вам не розкажу.
Без душі – всю ніч, а вдень – з душею…
Щось сказав, а більш не розкажу…
Правда таємницею жива.
Тож, не слід багато говорити.
Бо інакше – лишаться слова,
зовсім протилежні до молитви.
Знов, як завжди, лишаться слова…
10 липня 2008 р., Київ
Буріме
* * *
Це неможливо, щоб без передмов.
Передмовляє щось і таємниця.
Несеш своє обличчя до трюмо –
а там – не те… і немала різниця!
Нам щось передмовляє і трюмо.
Буває, передмови я пишу…
До мене передмову вже правшею
хтось написав… Не все вам розкажу…
Хай пишуть ті, напишуть хто з душею,
а без душі що іншим розкажу?
Хай пишуть ті, чия душа жива.
В них всі права – писати й говорити,
бо думка зазирає на слова.
А думка – це вже заклик до молитви.
От і молитва – більше, ніж слова…
Ольга Діденко-Шипкова
* * *
Не треба дуже довгих передмов,
хоч розмір передмов – це таємниця.
Секрет є і за дзеркалом трюмо.
Секрет чи тайна? В цьому є різниця!
Про це, напевно, знає і трюмо –
про таємницю, що я напишу…
А все ж пишу лівшею і правшею.
Кому про таємницю розкажу,
я перед ким розкриюся душею?
Кому про таємницю розкажу?
А таємниця є. Вона жива.
Вона мене благає говорити,
і вимовляю я слова… слова,
А як підняти душу до молитви,
пустими щоб не стали ті слова?
Аскольд Ізкієв
* * *
Відразу до суті, щоб без передмов…
Але ж не піддається таємниця.
Як взнати, що за дзеркалом трюмо?
Тобі та й всім, яка різниця?
А щось там є за дзеркалом трюмо…
За звичкою, як графоман, пишу,
перо тримаю міцно я правшею.
Кому про те, що мучить, розкажу,
до кого доторкнуся я душею?
Але кому про це я розкажу?
Тому, чия душа ще є жива,
а з іншими навіщо й говорити,
що їх не скажеш, то лише слова,
себе їм не підняти до молитви.
Вони спроможні тільки на слова.
Дора Діольф
Контекст : "Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 15
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
