Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
гордий звуковилиск у нічному сонці
Мідний купол Бодхі і кімоно срібне
що зоряне убрання
у вітрах ночемрій
Крейзі Кет зирить із мережива бандани
то Чеширець одноокий
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Таємниця
Творчість – це суцільна таємниця.
На́ ніч я завішую трюмо.
А чому? Та вам – яка різниця?
Кожну ніч завішую трюмо…
До світанку – лівою пишу,
сходить сонце – я стаю правшею.
Знов – чому? Я вам не розкажу.
Без душі – всю ніч, а вдень – з душею…
Щось сказав, а більш не розкажу…
Правда таємницею жива.
Тож, не слід багато говорити.
Бо інакше – лишаться слова,
зовсім протилежні до молитви.
Знов, як завжди, лишаться слова…
10 липня 2008 р., Київ
Буріме
* * *
Це неможливо, щоб без передмов.
Передмовляє щось і таємниця.
Несеш своє обличчя до трюмо –
а там – не те… і немала різниця!
Нам щось передмовляє і трюмо.
Буває, передмови я пишу…
До мене передмову вже правшею
хтось написав… Не все вам розкажу…
Хай пишуть ті, напишуть хто з душею,
а без душі що іншим розкажу?
Хай пишуть ті, чия душа жива.
В них всі права – писати й говорити,
бо думка зазирає на слова.
А думка – це вже заклик до молитви.
От і молитва – більше, ніж слова…
Ольга Діденко-Шипкова
* * *
Не треба дуже довгих передмов,
хоч розмір передмов – це таємниця.
Секрет є і за дзеркалом трюмо.
Секрет чи тайна? В цьому є різниця!
Про це, напевно, знає і трюмо –
про таємницю, що я напишу…
А все ж пишу лівшею і правшею.
Кому про таємницю розкажу,
я перед ким розкриюся душею?
Кому про таємницю розкажу?
А таємниця є. Вона жива.
Вона мене благає говорити,
і вимовляю я слова… слова,
А як підняти душу до молитви,
пустими щоб не стали ті слова?
Аскольд Ізкієв
* * *
Відразу до суті, щоб без передмов…
Але ж не піддається таємниця.
Як взнати, що за дзеркалом трюмо?
Тобі та й всім, яка різниця?
А щось там є за дзеркалом трюмо…
За звичкою, як графоман, пишу,
перо тримаю міцно я правшею.
Кому про те, що мучить, розкажу,
до кого доторкнуся я душею?
Але кому про це я розкажу?
Тому, чия душа ще є жива,
а з іншими навіщо й говорити,
що їх не скажеш, то лише слова,
себе їм не підняти до молитви.
Вони спроможні тільки на слова.
Дора Діольф
Контекст : "Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 15
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
