ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ольга Садкова
2026.09.04 21:47
Не помічаєш.
Повз проходиш знову.
Моя душа зривається услід,
в осінню, теплу, золоту обнову,
та раптом розбивається об лід.

І що тобі, скажи, до мого болю?
Чуже навік скалічене крило.

Іван Потьомкін
2026.09.04 21:24
Розгрішую усіх, хто нагрішив мені.
Скасовую чужі, свої борги вертаю.
Наснилося – ключі од раю маю,
Та ті ключі щодалі заховаю...
...Які ж бо заміцні закови ці земні.

Кока Черкаський
2026.09.04 18:44
поет має звичку
писати вірші
літо має звичку
пролітати непомітно
ось вчора ще був останній дзвоник
і ми ласували черешнями
а сьогодні вже причетні святкують
день шуфутінського

Мирон Шагало
2026.09.04 17:40
Запливає сонце-коло
в ранішні майстерні,
де малюються святково
небеса пастельні.

Зеленіють аж за обрій
трави мерехтливі.
Цвіркуни бриньчать хоробрі

Юрій Лазірко
2026.09.04 16:54
Ай-не-не-не,
котить пісню краями дорога,
за кибиткою курява йде,
а циганська земля десь у Бога -
тільки він добре відає де...

Ай не гріш, не гніздечко нагріте
не замінять цигану коня,

Вячеслав Руденко
2026.09.04 14:41
Бажають пристрасті музеї,
Як вітер вітру емпірею
У відгалуженнях Морфея,
Де синергічний живопліт
І міль, що припадає пилом, —
Не вдвох, не втрьох,
Можливо, дивом —
Під давнім словом незрадливим

Борис Костиря
2026.09.04 14:09
Останні помахи руки
Зими епічної, важкої,
Як покарання за гріхи.
Не вибратися нам із колій.
Спадають краплі й матюки.
Співає крига колискову.

Останні помахи зими,

Юрко Бужанин
2026.09.04 11:54
Лиш зустрілися і розійшлися –
Мимовільною вийшла стріча.
Та твій образ зі серцем зрісся –
Із розсудливістю протиріччя…

Глузд здоровий давно в ігнорі,
Він забути тебе шепоче.
Попри це, я тобою хворий,

Ірина Вовк
2026.09.04 08:29
собі у вересневій порі. В день уродин)

Рожевим небо розцвіло… Зоря займається…
Десь мріє човник… і весло… А серце – крається…
Ну от… вже знову на порі осіннє марево,
І на руках… і на пері – рахманне зарево…
Твій біль на кінчику пера жаріє-леститься

Віктор Кучерук
2026.09.04 07:00
Спи, люба донечко, - спи, -
Сплять вже ліси та степи,
Спати слухняно лягла
Поміж сестричок бджола,
І в зоопарку бізон
Також поринув у сон.
Спи, люба донечко, - спи.

хома дідим
2026.09.03 21:40
війна воює із війною
заради миру
й хтось поширив
хай нелогічно хоч непросто
дожити не згубивши віри
коли дощить і ллє за комір
і знову пролетіло літо
коли не пишеться у розмір

Ольга Садкова
2026.09.03 21:30
Забажали хлопчаки
вусаня катати.
Поскидали рюкзаки,
узяли санчата.
Повсідалися обоє,
а між ними — кіт.
Полетіли вниз стрілою,
аж іскриться слід.

Євген Федчук
2026.09.03 18:52
В кав’ярні на Монмартрі сивий дід
Із хлопчиком за столиком сиділи,
З маленьких філіжанок каву пили,
Дивились на розбурханий цей світ,
Який кудись постійно поспішав,
Чогось шукав, десь мчав в автомобілях.
Вони ж удвох відпочивати сіли,
Полишити до ч

Борис Костиря
2026.09.03 16:35
Калюжі розлилися, як моря.
Виходить божевілля із порогів.
Ідей могутніх первісна зоря
Укаже шлях для магів і пророків.
Виходить з берегів прадавній світ,
Давно забутий, згаяний, завмерлий.
Він проривається, немовби квіт
На цвинтарі, де відпочили ме

С М
2026.09.03 14:38
Я зрозумію тебе
Коли ти усміхнешся
Це те, що кожен робить, скрізь, так само
Наче на мові спільній

За твоїм одягом, бачу, друже
Що ти із іншого табору
Єдина річ, яку я знати хочу

Тетяна Левицька
2026.09.03 11:20
Зачепилося сонце за гілочку глоду,
зашарілися згарди на стомлених вітах.
День вкладає пшеничні снопи на підводу,
стиглі фрукти та ягоди спілого літа.
Шурхотить у амброзії сум вересневий,
і вагітніють хмари нудними дощами.
Ралом зорані, зранені
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ярина Діброва
2026.08.07

Анастасія Ехо
2026.08.01

Фел Ходак
2026.07.22

Ольга Садкова
2026.07.18

Анна Марчук
2026.07.12

Паб Лімерик
2026.07.12

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Домінік Арфіст / Вірші / А Я ВЖЕ МУЗИКА...

 спроба голосу
і рука моя Вам – востаннє –
беретѐ? – о даремний дар!
не беруть дання̀ на прощання
віддають – ударом удар!
кожен жест – як постріл у спину
кожне слово – свист батога
(потім вимислимо причину –
розбереться кожен в боргах!)
у пустелі дому німого
кожен виправдає себе
і у свідки прикличе Бога
душу заживо погребе
під уламками аргументів
(очевидних як білий день)
атавізмів і рудиментів
бідна логіка упаде
пам'ять вислизне з-під уламків
покаліченою втече
до своїх повітряних замків
під гаряче ліве плече…
…дощ за нами іще поплаче…
безголосе моє незряче
серце… без вороття дитяче
радість сонячна обпече…



Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-01-21 23:13:06
Переглядів сторінки твору 3264
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2026.06.09 10:00
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мессір Лукас (Л.П./М.К.) [ 2020-01-22 02:08:14 ]
*


Розтлумачте мені юначе
Як вернути собі себе
І здається що вдома наче
Тільки миша кути шкребе
Шаленіє у замку протяг
І смертельне тчуть павуки
Довелося не раз пороти
І молитися до Луки
Тож ні по́кою ні поко́ю
Вічний дім і правічний сум
Не збагну що такого скоїв
Вже не знаю чи хрест несу?
Чи скидаю комусь на плечі
І рахую чужі борги
Споглядаю як жереб мечуть
І регочать чиїсь боги
Хто згадає і хто оплаче?
Батогами січуть дощі
Серце стомлене і терпляче
Піднялося на хор душі
І чекає що промінь Слова
Непідвладний глухим вітрам
Знов збереться іти на лови
Крізь вітраж у забутий храм


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2020-01-22 11:38:54 ]
Не певен, що на прощання завжди "віддають удар удар". Можна ж і по-дружньому розійтись...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Домінік Арфіст (Л.П./М.К.) [ 2020-01-23 10:13:17 ]
о так... можна...
але коли пристрасть ще жива -
тоді мудрість відступає..

дяка, пане Іване


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Надія Тарасюк (Л.П./Л.П.) [ 2020-01-22 18:52:01 ]
У захваті! - чесно-чесно)) Круто!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Домінік Арфіст (Л.П./М.К.) [ 2020-01-23 10:13:36 ]
о... дуже дякую Вам...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2020-01-23 03:36:38 ]
Це правда, що ми підбираємо аргументи до власної ненависті. У людей є ця потреба -- відчувати себе морально правими.Гарний вірш.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Домінік Арфіст (Л.П./М.К.) [ 2020-01-23 10:15:32 ]
виправдати себе - щоб знайти сили йти далі...

це так по-людському...

вже потім - через часи -
починаєш пред'являти собі рахунки...

дякую Вам...