ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

С М
2026.04.23 13:00
І поки любов уві всіх почиває
Моя гітаро, плач собі
І поки підлога метіння чекає
Поплач, гітаро, собі

Чом не підкажуть вам спосіб жоден
Свою відкрити любов
Чом інші вами керують знову

Борис Костиря
2026.04.23 12:49
Впадаєш в сон, як у нову затоку
І виринаєш неводом без риб,
Бажаючи поринути углиб
Й довіритись вселенському потоку.

На мілину тривожну і безплідну
Ти напливаєш у старім човні.
І тільки на жаданій глибині

Тетяна Левицька
2026.04.23 10:35
Дорогі коліжанки, не тіште мене,
не сушіть мої сльози жагучі.
І любов, і зажура колись промайне,
кане каменем в урвищі кручі.

Я не знаю, коли ті печалі пройдуть —
сильна жінка теж інколи плаче.
На порозі моїм розплескалася ртуть —

Юрій Гундарів
2026.04.23 09:24
Позивний «Сімба". Надзвичайно вродлива, завжди зі стильною зачіскою… Родом із Челябінська. Загинула за свободу України. Їй було 34 роки.
Оля стала першим контрактником Збройних Сил – іноземкою, яка отримала паспорт громадянки України під час служби в ар

Віктор Кучерук
2026.04.23 06:18
Через стишену дорогу
Неквапливо вечір брів
І стелив собі під ноги
Довгі тіні яворів.
Він топив у видноколі
Сонця схилене чоло, -
За собою вів із поля
Сірі сутінки в село.

хома дідим
2026.04.22 21:23
направду побоку хто й що про це помислить
мислителю немає жодних меж
усім подобається відстань адже відстань
як є життя прадивіш не прозвеш
дзвінкий тверезий ранок славнозвісний
о не вантаж його
забутих предків тіні не бентеж
у кілька сотень літ не

С М
2026.04.22 17:00
Ей, Банґало Білле
Що там убив, о Банґало Білле
Ей, Банґало Білле
Що там убив, о Банґало Білле

Він полював на тигра, із рушницею й слоном
На всі випадки, поряд матінки заслон
За черепом – американський расовий саксон

Тетяна Левицька
2026.04.22 16:30
Вже за фіранками минуле —
як бути далі, я не знаю.
Здається, й досі не збагнула,
що більше пролісків немає.

Ділю думки на «до» і «після»,
і посипаю сіллю рану.
На струнах серця, наче пісня,

Борис Костиря
2026.04.22 15:20
Такі дощі тотальні і вселенські
Охоплюють із флангів, як орда.
Вони відкриють манускрипти древні,
В яких перегорить свята біда.
А на гілках повиснуть одкровення,
Як вищі і непізнані знамення.

Дощі відкриють невідомі суті,

Охмуд Песецький
2026.04.22 14:43
Співають пісень вовки,
Надривне нічне сопрано.
Дається зима взнаки,
Радіє весна зарано.
Доходять і до 5-ти,
Буває, нічні морози.
Вона не спішить прийти
З теплом хоч якоїсь дози.

Олена Побийголод
2026.04.22 07:45
Л.Давидович (1900-1986), В.Драгунський (1913-1972)

Мчать ялинки, мчать галяви,
місяць в озеро пірна.
Гарно так на верхній лаві
край відкритого вікна!

    Нічка за вікном чорніє,

Віктор Кучерук
2026.04.22 05:29
На теплих крилах весняних вітрів
Ключ журавлиний звично прилетів
І на болоті ось уже курличе
Щодня невпинно зграя мандрівнича.
Гучне звучання повних голосів
Тепер не змовкне до осінніх днів,
А потім самозахист знов покличе
Птахів кудись за наше п

хома дідим
2026.04.21 22:19
що тут вигадувати що ліпити
у порожнечі між байдужих стін
і то не гобіти були а брити
казав тобі а ти скривилася при цім
тебе цікавить щось просте і зрозуміле
поплакати чи посміятися собі
і речі що тебе наразі оточили
чи уточнили · всі вони аби

Тетяна Левицька
2026.04.21 21:35
А ти ж казав мені: «Не плач,
не бідкайся, все добре буде...»
Та смерті чорної палаш*
встромився гостряком у груди.

Не вберегли ні Бог, ні я,
ні ті, що теж добра бажали.
Без тебе, сонечко, ніяк

Марія Дем'янюк
2026.04.21 16:09
Покотилась крашанка до самого неба,
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Темнооку тишу щоби не злякати.

Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Крашанки яскраві в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кошик В

Борис Костиря
2026.04.21 14:09
Листок зелений завітав у хату,
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Макс Катинський
2026.04.22

Лія Ланер
2026.04.18

Оксана Алексеєва
2026.04.14

Костянтин Ватульов
2026.04.02

Олеся ніжна
2026.03.31

Майя М
2026.03.29

Олег Богдан
2026.03.28






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Домінік Арфіст / Вірші / А Я ВЖЕ МУЗИКА...

 спроба голосу
і рука моя Вам – востаннє –
беретѐ? – о даремний дар!
не беруть дання̀ на прощання
віддають – ударом удар!
кожен жест – як постріл у спину
кожне слово – свист батога
(потім вимислимо причину –
розбереться кожен в боргах!)
у пустелі дому німого
кожен виправдає себе
і у свідки прикличе Бога
душу заживо погребе
під уламками аргументів
(очевидних як білий день)
атавізмів і рудиментів
бідна логіка упаде
пам'ять вислизне з-під уламків
покаліченою втече
до своїх повітряних замків
під гаряче ліве плече…
…дощ за нами іще поплаче…
безголосе моє незряче
серце… без вороття дитяче
радість сонячна обпече…



Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-01-21 23:13:06
Переглядів сторінки твору 2743
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.01.17 21:12
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мессір Лукас (Л.П./М.К.) [ 2020-01-22 02:08:14 ]
*


Розтлумачте мені юначе
Як вернути собі себе
І здається що вдома наче
Тільки миша кути шкребе
Шаленіє у замку протяг
І смертельне тчуть павуки
Довелося не раз пороти
І молитися до Луки
Тож ні по́кою ні поко́ю
Вічний дім і правічний сум
Не збагну що такого скоїв
Вже не знаю чи хрест несу?
Чи скидаю комусь на плечі
І рахую чужі борги
Споглядаю як жереб мечуть
І регочать чиїсь боги
Хто згадає і хто оплаче?
Батогами січуть дощі
Серце стомлене і терпляче
Піднялося на хор душі
І чекає що промінь Слова
Непідвладний глухим вітрам
Знов збереться іти на лови
Крізь вітраж у забутий храм


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2020-01-22 11:38:54 ]
Не певен, що на прощання завжди "віддають удар удар". Можна ж і по-дружньому розійтись...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Домінік Арфіст (Л.П./М.К.) [ 2020-01-23 10:13:17 ]
о так... можна...
але коли пристрасть ще жива -
тоді мудрість відступає..

дяка, пане Іване


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Надія Тарасюк (Л.П./Л.П.) [ 2020-01-22 18:52:01 ]
У захваті! - чесно-чесно)) Круто!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Домінік Арфіст (Л.П./М.К.) [ 2020-01-23 10:13:36 ]
о... дуже дякую Вам...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2020-01-23 03:36:38 ]
Це правда, що ми підбираємо аргументи до власної ненависті. У людей є ця потреба -- відчувати себе морально правими.Гарний вірш.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Домінік Арфіст (Л.П./М.К.) [ 2020-01-23 10:15:32 ]
виправдати себе - щоб знайти сили йти далі...

це так по-людському...

вже потім - через часи -
починаєш пред'являти собі рахунки...

дякую Вам...