Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.27
07:08
у неміч кануть сни
і сяєво на сході
розвидніється ніч
понад полями дим
нездалі та цупкі
народжені до вроди
слова усе не ті
але усе ж ходім
і сяєво на сході
розвидніється ніч
понад полями дим
нездалі та цупкі
народжені до вроди
слова усе не ті
але усе ж ходім
2026.03.27
06:45
Казковий світ дитячого життя,
Мов потічок весняний, нетривалий,
Безрадісно пішов у небуття,
В душі зродивши паросток печалі.
Майнув, як сон, найщасливіший час
Розливів сміху і всього хотіння, -
Він, наче день, у сутінках погас,
Щоби уяву тішити
Мов потічок весняний, нетривалий,
Безрадісно пішов у небуття,
В душі зродивши паросток печалі.
Майнув, як сон, найщасливіший час
Розливів сміху і всього хотіння, -
Він, наче день, у сутінках погас,
Щоби уяву тішити
2026.03.27
03:35
Знову до минулого йду в гості,
Фантастичні створюю картини.
Березень. Сьогодні двадцять шосте.
Я тебе вітаю, мила Зіно!
Пам'ятаєш Харків, потім Київ?
Я не їхав! Я летів на крилах!
Невимовний сум сьогодні криє
Фантастичні створюю картини.
Березень. Сьогодні двадцять шосте.
Я тебе вітаю, мила Зіно!
Пам'ятаєш Харків, потім Київ?
Я не їхав! Я летів на крилах!
Невимовний сум сьогодні криє
2026.03.26
21:41
Це море лупасить хвилями,
дме вітром і студить пусткою.
Хтось міряє море милями,
хтось міряє лиш відпусткою.
Ти ж міряєш море мріями,
що стануть колись реальними,
з чіткими часами й мірами,
дме вітром і студить пусткою.
Хтось міряє море милями,
хтось міряє лиш відпусткою.
Ти ж міряєш море мріями,
що стануть колись реальними,
з чіткими часами й мірами,
2026.03.26
21:15
Там немає біди, і колись не було,
ще душа не вродилася болем,
лиш безмежжя старого совине крило
блискавиця серпом гострим голить.
У отавах незайманих звуки Орфей
розсипає, а я підбираю.
Гнучі башти дерев серед тихих алей
ще душа не вродилася болем,
лиш безмежжя старого совине крило
блискавиця серпом гострим голить.
У отавах незайманих звуки Орфей
розсипає, а я підбираю.
Гнучі башти дерев серед тихих алей
2026.03.26
17:11
Випльовуючи вірш новий
В чекаючий на нього Всесвіт,
Створімо справжній буревій,
Що всі теорії закреслить!
Навіщо правила дурні
У творчій голові тримати?
Тут будуть оплески гучні,
В чекаючий на нього Всесвіт,
Створімо справжній буревій,
Що всі теорії закреслить!
Навіщо правила дурні
У творчій голові тримати?
Тут будуть оплески гучні,
2026.03.26
16:48
Соломон Фогельсон (1910-1994)
Вночі перед боєм
сиджу під вербою,
дивлюсь на дорогу – український шлях...
Й стає пред очима
все те незгасиме,
за що ми б’ємось у жорстоких боях.
Вночі перед боєм
сиджу під вербою,
дивлюсь на дорогу – український шлях...
Й стає пред очима
все те незгасиме,
за що ми б’ємось у жорстоких боях.
2026.03.26
16:26
Сині проліски снива
Мальовані на білому полотні Едему
(У тому саду теж буває весна –
Буває, буяє, п’янить ароматом),
Адам ще не вдягнув
Сирітську сорочку безхатька
І бідний, наче заброда,
Мандрує пустелями
Мальовані на білому полотні Едему
(У тому саду теж буває весна –
Буває, буяє, п’янить ароматом),
Адам ще не вдягнув
Сирітську сорочку безхатька
І бідний, наче заброда,
Мандрує пустелями
2026.03.26
15:01
шкандибає вперед за звичкою скоцюрблено роззираючись на місцевість понад свої крихітні окуляри · звіть його хомою чи сявою чи валєрою байдуже · зима завертається сніги пливуть дехто вже ходить без шапки · незнайомі тітки бабки матусі дідусі під пікселем і
2026.03.26
14:16
Тут хтось зненацька видихнув: - Татари!
Ударив дзвін, одразу і замовк.
І вже орда посунула, як хмара.
Перед Степаном вигулькнув за крок
Кінний татарин, радісно ошкіривсь,
Тримаючи в руці міцний аркан.
Степана взяти у ясир наміривсь.
А той спиною вп
Ударив дзвін, одразу і замовк.
І вже орда посунула, як хмара.
Перед Степаном вигулькнув за крок
Кінний татарин, радісно ошкіривсь,
Тримаючи в руці міцний аркан.
Степана взяти у ясир наміривсь.
А той спиною вп
2026.03.26
12:16
Себе ти бережеш і власні нерви,
Сховашись під байдужості вуаллю.
І виникло тлумачення химерне,
Неначе я тебе вже не цікавлю.
Ні як амант і навіть не товариш,
Чи просто випадковий перехожий,
З яким ніде нічого не навариш,
Сховашись під байдужості вуаллю.
І виникло тлумачення химерне,
Неначе я тебе вже не цікавлю.
Ні як амант і навіть не товариш,
Чи просто випадковий перехожий,
З яким ніде нічого не навариш,
2026.03.26
12:05
Як тяжко розуміти те,
Що час минає невблаганно.
І Фауст чи то Прометей
Не вилікують наші рани.
Ще пів години до кінця
Доби натхнення чи марноти.
Ми не пізнаємо лиця
Що час минає невблаганно.
І Фауст чи то Прометей
Не вилікують наші рани.
Ще пів години до кінця
Доби натхнення чи марноти.
Ми не пізнаємо лиця
2026.03.26
11:32
Зродилася калина як тужлива пісня
В далекій від України північній чужині,
Та, мабуть, з туги добилася до батьківщини,
Де стільки здавна сестер і посестерей її,
Що молодики співають обійнявшись
Про долю тих, хто звик лиш гратися в любов,
Та як
В далекій від України північній чужині,
Та, мабуть, з туги добилася до батьківщини,
Де стільки здавна сестер і посестерей її,
Що молодики співають обійнявшись
Про долю тих, хто звик лиш гратися в любов,
Та як
2026.03.26
08:25
Зливаєш сотні тонн потів
у океан ударів серця!
Вміщаєш тисячі життів –
в одне, яке акторським зветься!
Опісля сцени, у думках,
стоїш над світом, як лелека,
бо кожен образ твій, мов птах,
у океан ударів серця!
Вміщаєш тисячі життів –
в одне, яке акторським зветься!
Опісля сцени, у думках,
стоїш над світом, як лелека,
бо кожен образ твій, мов птах,
2026.03.26
07:05
Серед ранкової краси
Різноманітної природи
Я - блиск сріблястої роси
І плавний подув прохолоди.
Я голос чистої води
І ніжний запах конюшини
Отут, куди тебе водив
Та заціловував невпинно.
Різноманітної природи
Я - блиск сріблястої роси
І плавний подув прохолоди.
Я голос чистої води
І ніжний запах конюшини
Отут, куди тебе водив
Та заціловував невпинно.
2026.03.26
00:46
Солодке життя починалося з медового місяця, а закінчилося цукровим діабетом.
Де келих по вінця, там і море по коліна.
Той, хто ледве ворушить кінцівками, навряд чи здатний на порухи душі.
Там, де вхід безкоштовний, вихід проблемний.
Словесний
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.27
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Балада про вовків
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Балада про вовків
Стрімким потоком в неба височінь
Здійнялись чорно-сірі клуби диму
Аби за тими знаками курними
Дізналась навколишня далечінь,
Що йде орда. Несе біду з собою.
Лишаючи в степу широкий слід.
Тож треба лаштуватися в похід,
Гострити шаблі для тяжкого бою.
Хто ж її стріне, як не козаки?
Хто ж проведе непрошеного гостя,
Щоб довго по степу біліли кості,
Нагадуючи про кінець такий?
А той,хто першим степ підняв на ноги,
Вже гнав коня на північ чимскоріш.
Один проти орди не устоїш.
Отож надія на коня та Бога.
Десь там позаду глухо стогне степ,
Ледь втримуючи ту важенну ношу,
Що курявою трави запорошить.
А все живе втіка з дороги. Ще б
Не утікати. Смерть сама іде,
Несеться у шаленому алюрі.
Хто її спинить? Чи високі мури?
Чи сонце,що ось-ось уже зайде?
Та ні,на сонце марні сподівання.
Ота червона куля не спасе.
Вона свій лик спокійно пронесе
Над цілим світом смерті. А чекання
Хвилина кожна наближа біду.
Жени коня нежданий чорний вісник.
В степу широкім скоро буде тісно.
Орда промчиться по твоїм сліду.
Аж з яру раптом зграєю вовки
Коню швидкому кинулись під ноги.
Чи збити захотіли із дороги,
Перепинити шлях його стрімкий ?
Козак пістоля вихопив умить,
Щоб першому ж свинцем залити очі.
Хай зуби на коня його не точать…
Та зграя упритул його біжить
І,начебто,уваги не звертає.
Вожак лиш скоса оком позира.
Чи то якась хитромудра гра –
Він лиш моменту вдалого чекає?
Кінь аж трясеться,вухами пряде
Та поки що козацьку руку слуха,
На північ не спиняє свого руху,
Але,здається,що ось-ось впаде.
Вовки ж летять й на крок не відстають,
Як сірі тіні з двох сторін обходять.
І одірватись сподіватись годі,
І,щоб стріляти,привід не дають.
Отак і мчали вершник і вовки.
Немов король і його дивна свита
Серед степів,посередині світу
Без відпочинку уперед. Поки
Не вигулькнув нараз із-за могили
Загін татарський,що назустріч мчав.
Чи спеціально тут його чекав?
Чи то вже доля так наворожила
Аби зустрітись довелося їм
У цім степу безмежнім,неозорім
У цю вечірню іще світлу пору?
І не повернеш на коні своїм.
Не утекти і вже не заховатись.
Татари поряд. Ось уже вони.
Чи перед Богом чимось завинив,
Щоб по дурному так на смерть нарватись.
На смерть. Живим його їм не узять.
Рука козацька шаблю вже тримає
І ворог не один іще узнає,
Як вміє його шабелька співать.
Хай і один він супроти усіх,
Але життя продасть якнайдорожче,
Хай хто його перепинити схоче.
Летить козацький кінь із усіх ніг.
Все ближче лава стрічна козаку,
Блищать в руках татарськії шаблюки,
Уже аркани наготові,луки,
Аби спинити путь його стрімку.
І раптом збився стрімкий лет орди,
Здибились коні злякано на місці,
Мов перепону стріли в полі чистім
І затоптали власнії сліди.
«Шайтан!Шайтан!»- донеслось до козака,
Орда в момент рвонула врізнобіч,
Не захотіла стрітись віч-на-віч,
Розбіглась перед ним із переляку.
Аж тут козак згадав своїх вовків,
Що все ще мчали поряд біля нього,
Як сірі тіні. Подарунок Бога,
Який послав йому рятівників.
Втекли татари. А вже за горбом
Й вовки пропали у яру якомусь.
А кінь козацький,мов забув про втому,
Летів-летів вперед стрімким орлом.
А в козака із голови не йшло-
Що то:випадок,збіг чи Божа сила,
Яка йому услід вовків пустила,
Чи щось йому невідоме було?
Та сам собі козак пообіцяв,
Як не склюють у степу чорні круки,
Ніколи на вовків не здійме руку,
Хай би там що йому хто не казав.
Здійнялись чорно-сірі клуби диму
Аби за тими знаками курними
Дізналась навколишня далечінь,
Що йде орда. Несе біду з собою.
Лишаючи в степу широкий слід.
Тож треба лаштуватися в похід,
Гострити шаблі для тяжкого бою.
Хто ж її стріне, як не козаки?
Хто ж проведе непрошеного гостя,
Щоб довго по степу біліли кості,
Нагадуючи про кінець такий?
А той,хто першим степ підняв на ноги,
Вже гнав коня на північ чимскоріш.
Один проти орди не устоїш.
Отож надія на коня та Бога.
Десь там позаду глухо стогне степ,
Ледь втримуючи ту важенну ношу,
Що курявою трави запорошить.
А все живе втіка з дороги. Ще б
Не утікати. Смерть сама іде,
Несеться у шаленому алюрі.
Хто її спинить? Чи високі мури?
Чи сонце,що ось-ось уже зайде?
Та ні,на сонце марні сподівання.
Ота червона куля не спасе.
Вона свій лик спокійно пронесе
Над цілим світом смерті. А чекання
Хвилина кожна наближа біду.
Жени коня нежданий чорний вісник.
В степу широкім скоро буде тісно.
Орда промчиться по твоїм сліду.
Аж з яру раптом зграєю вовки
Коню швидкому кинулись під ноги.
Чи збити захотіли із дороги,
Перепинити шлях його стрімкий ?
Козак пістоля вихопив умить,
Щоб першому ж свинцем залити очі.
Хай зуби на коня його не точать…
Та зграя упритул його біжить
І,начебто,уваги не звертає.
Вожак лиш скоса оком позира.
Чи то якась хитромудра гра –
Він лиш моменту вдалого чекає?
Кінь аж трясеться,вухами пряде
Та поки що козацьку руку слуха,
На північ не спиняє свого руху,
Але,здається,що ось-ось впаде.
Вовки ж летять й на крок не відстають,
Як сірі тіні з двох сторін обходять.
І одірватись сподіватись годі,
І,щоб стріляти,привід не дають.
Отак і мчали вершник і вовки.
Немов король і його дивна свита
Серед степів,посередині світу
Без відпочинку уперед. Поки
Не вигулькнув нараз із-за могили
Загін татарський,що назустріч мчав.
Чи спеціально тут його чекав?
Чи то вже доля так наворожила
Аби зустрітись довелося їм
У цім степу безмежнім,неозорім
У цю вечірню іще світлу пору?
І не повернеш на коні своїм.
Не утекти і вже не заховатись.
Татари поряд. Ось уже вони.
Чи перед Богом чимось завинив,
Щоб по дурному так на смерть нарватись.
На смерть. Живим його їм не узять.
Рука козацька шаблю вже тримає
І ворог не один іще узнає,
Як вміє його шабелька співать.
Хай і один він супроти усіх,
Але життя продасть якнайдорожче,
Хай хто його перепинити схоче.
Летить козацький кінь із усіх ніг.
Все ближче лава стрічна козаку,
Блищать в руках татарськії шаблюки,
Уже аркани наготові,луки,
Аби спинити путь його стрімку.
І раптом збився стрімкий лет орди,
Здибились коні злякано на місці,
Мов перепону стріли в полі чистім
І затоптали власнії сліди.
«Шайтан!Шайтан!»- донеслось до козака,
Орда в момент рвонула врізнобіч,
Не захотіла стрітись віч-на-віч,
Розбіглась перед ним із переляку.
Аж тут козак згадав своїх вовків,
Що все ще мчали поряд біля нього,
Як сірі тіні. Подарунок Бога,
Який послав йому рятівників.
Втекли татари. А вже за горбом
Й вовки пропали у яру якомусь.
А кінь козацький,мов забув про втому,
Летів-летів вперед стрімким орлом.
А в козака із голови не йшло-
Що то:випадок,збіг чи Божа сила,
Яка йому услід вовків пустила,
Чи щось йому невідоме було?
Та сам собі козак пообіцяв,
Як не склюють у степу чорні круки,
Ніколи на вовків не здійме руку,
Хай би там що йому хто не казав.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
