Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.24
20:26
Як палає в небесних коморах
І освітлює звідти пітьму
Піроманом підпалений порох,
Я не знаю навіщо й чому!
Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,
І освітлює звідти пітьму
Піроманом підпалений порох,
Я не знаю навіщо й чому!
Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,
2026.03.24
18:05
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «курли», неспішний постук дятл
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «курли», неспішний постук дятл
2026.03.24
15:07
о шторм іде убити
саме життя моє
як не сховаюся швидко
то вищезну ізнічев’я
герць і діти
за пострілами тими
за пострілами тими
саме життя моє
як не сховаюся швидко
то вищезну ізнічев’я
герць і діти
за пострілами тими
за пострілами тими
2026.03.24
14:43
І
Імперії очолюють царі,
але не менш відомі їхні коні:
це буцефали, інцитати... поні,
яких сідлають бовдури старі,
точніше, русофіли-упирі
із пиками каліґул та неронів
і новоявлені поводирі,
Імперії очолюють царі,
але не менш відомі їхні коні:
це буцефали, інцитати... поні,
яких сідлають бовдури старі,
точніше, русофіли-упирі
із пиками каліґул та неронів
і новоявлені поводирі,
2026.03.24
11:59
Я залишу усі двері навстіж
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.
Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.
Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
2026.03.24
06:25
Сонця подихи гарячі
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
2026.03.23
21:20
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2026.03.23
15:48
Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
2026.03.23
13:23
Вони у згадах не для втіхи –
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
2026.03.23
11:25
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
2026.03.23
09:36
Допоки є мама у сина,
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
2026.03.23
07:25
Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
2026.03.22
23:00
замість ПІСЛЯМОВИ)
Тепер вони троє – мати та її соколи – спочивають у безіменних могилах, але їхні душі щоночі повертаються до Свято-Іллінської церкви, де колись Розанда присягала Тимошеві на вірність.
2026.03.22
17:34
Старий шинок над дорогу недалік Полтави.
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
2026.03.22
15:33
Поки наша колегіальна система не працює, перед "амбразурою" доводиться бути мені, і вихідними днями я маю право на свої маневри у переміщенні.
Сьогодні закінчується тижневе коло, а якими справами буду зайнятий завтра, сказати складно. С
2026.03.22
13:41
То як забути? Чи можливо?
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Балада про едельвейс
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Балада про едельвейс
З шкільних років у пам ’яті засіла
Така яскрава назва – «едельвейс».
Від вчителя дізнався він , що десь .
В далеких Альпах , де вершини білі,
Він розцвіта , і мріялась йому
В юнацьких мріях квітка та далека .
Як він долає шлях отой нелегкий
І досяга , наперекір всьому ,
Країв незнаних, і в руках тримає
Ту квітку щастя .Але в час такий
Він жив , що може лише серед мрій
У тих краях далеких побуває
Навколо ворог. Десь гримить війна ,
Що скоро в вікна і до них постука .
Вивчати слід цю нелегку науку
І працювати , аж гуде спина .
Війна пришла неждано , хоч чекали
Її давно . Та ворог враз попер ,
Міста і села ненаситний жер,
Але йому було все мало й мало.
Юнак не став чекати ,як позвуть ,
А сам на фронт відразу попросився .
Згадав усе , чому ще в школі вчився ,
Як ешелон долав на захід путь .
Але наука та не помогла .
В степу зненацька німці перестріли
І бомби їхній ешелон спинили .
А далі танки … У степу лягла
Вся їхня сила. Хто лишився жити ,
Зігнали німці танками в кар’єр ,
Щоб , хто від кулі підлої не вмер ,
Живцем згноїти , голодом зморити .
На осінь з тисяч сотня ледь живих
В кар’єрі тому все ще копошилась .
І він між них .Душа життя вчепилась ,
Іще жила . А випав перший сніг ,
То їх усіх на станцію погнали ,
Де були й інші . У брудний вагон ,
Де скот возили , впхали всіх бігом ,
І у далеку Австрію помчали .
У Маутхаузен , поміж альпійських лук,
В куточку райськім пекло влаштували ,
Де від роботи в’язні помирали ,
Від голоду і від катівських мук .
Тягали в’язні камені важкі
Наскільки сили в тілі вистачало ,
А смерть їм в очі ласо поглядала ,
Чекала , доки зваляться які
Під ношею , аби мерщій вхопити .
А німці тільки шкірилися вслід
А на вершинах на далеких лід
Біліє . Хочеться так жити .
Юнак з усіми камені тягав
І мріяв лиш про їжу і спочинок ,
Готовий був на неймовірний вчинок ,
Щоб тільки жити . Дива не чекав ,
Бо знав ,що дива в світі не буває …
Та якось їх , десятків три , мабуть,
На станцію погнали .Довга путь ,
Коли не знаєш , що тебе чекає .
А охорона – четверо всього
І навкруги високі сині гори .
Закриєш очі й відступає горе ,
Немов і зовсім не було його .
Та хтось спіткнувся-черга пролунала,
Рожеві мрії розлетілись вмить .
Один із них скривавлений лежить .
Скажена смерть його-таки впіймала.
І в’язні враз , мов по команді всі
На охорону кинулися .Кулі
Їх не спинили . І кати відчули ,
Що таке смерть .Немов скажених псів
Їх подушили голими руками.
А далі – в гори , поміж їх стрімнин
Сховатись . З усіма і він
Біг, рятувавсь альпійськими стежками .
А десь позаду гавкіт вже луна
І черги , крики тишу розривають .
Ну , зрозуміло , їх уже шукають .
Як швидко розлетілась новина .
Вони втікали скільки було сил .
А скільки сил тих у безсилих було?
Безжальна втома до землі їх гнула
І не давала їм розправить крил ...
Він біг і раптом … як в рожевих снах
В траві розквітла квітка …Зупинився .
Тож едельвейс , який
з дитинства снився!
І враз розвіявсь весь гнітючий страх .
Тож едельвейс !- всміхнулись його очі .
Він таки зміг , таки його знайшов !
І шепотіли губи знов і знов :
« Тож едельвейс !» А серце аж тріпоче .
Але і куля теж його знайшла .
У саме серце вжалила юначе .
І він упав із посмішкою , наче.
То у житті найкраща мить була .
А німці довго втямить не могли ,
Що цього в’язня так розвеселило.
Коли б і знали , то б не зрозуміли ,
Бо в світі зовсім іншому жили .
Така яскрава назва – «едельвейс».
Від вчителя дізнався він , що десь .
В далеких Альпах , де вершини білі,
Він розцвіта , і мріялась йому
В юнацьких мріях квітка та далека .
Як він долає шлях отой нелегкий
І досяга , наперекір всьому ,
Країв незнаних, і в руках тримає
Ту квітку щастя .Але в час такий
Він жив , що може лише серед мрій
У тих краях далеких побуває
Навколо ворог. Десь гримить війна ,
Що скоро в вікна і до них постука .
Вивчати слід цю нелегку науку
І працювати , аж гуде спина .
Війна пришла неждано , хоч чекали
Її давно . Та ворог враз попер ,
Міста і села ненаситний жер,
Але йому було все мало й мало.
Юнак не став чекати ,як позвуть ,
А сам на фронт відразу попросився .
Згадав усе , чому ще в школі вчився ,
Як ешелон долав на захід путь .
Але наука та не помогла .
В степу зненацька німці перестріли
І бомби їхній ешелон спинили .
А далі танки … У степу лягла
Вся їхня сила. Хто лишився жити ,
Зігнали німці танками в кар’єр ,
Щоб , хто від кулі підлої не вмер ,
Живцем згноїти , голодом зморити .
На осінь з тисяч сотня ледь живих
В кар’єрі тому все ще копошилась .
І він між них .Душа життя вчепилась ,
Іще жила . А випав перший сніг ,
То їх усіх на станцію погнали ,
Де були й інші . У брудний вагон ,
Де скот возили , впхали всіх бігом ,
І у далеку Австрію помчали .
У Маутхаузен , поміж альпійських лук,
В куточку райськім пекло влаштували ,
Де від роботи в’язні помирали ,
Від голоду і від катівських мук .
Тягали в’язні камені важкі
Наскільки сили в тілі вистачало ,
А смерть їм в очі ласо поглядала ,
Чекала , доки зваляться які
Під ношею , аби мерщій вхопити .
А німці тільки шкірилися вслід
А на вершинах на далеких лід
Біліє . Хочеться так жити .
Юнак з усіми камені тягав
І мріяв лиш про їжу і спочинок ,
Готовий був на неймовірний вчинок ,
Щоб тільки жити . Дива не чекав ,
Бо знав ,що дива в світі не буває …
Та якось їх , десятків три , мабуть,
На станцію погнали .Довга путь ,
Коли не знаєш , що тебе чекає .
А охорона – четверо всього
І навкруги високі сині гори .
Закриєш очі й відступає горе ,
Немов і зовсім не було його .
Та хтось спіткнувся-черга пролунала,
Рожеві мрії розлетілись вмить .
Один із них скривавлений лежить .
Скажена смерть його-таки впіймала.
І в’язні враз , мов по команді всі
На охорону кинулися .Кулі
Їх не спинили . І кати відчули ,
Що таке смерть .Немов скажених псів
Їх подушили голими руками.
А далі – в гори , поміж їх стрімнин
Сховатись . З усіма і він
Біг, рятувавсь альпійськими стежками .
А десь позаду гавкіт вже луна
І черги , крики тишу розривають .
Ну , зрозуміло , їх уже шукають .
Як швидко розлетілась новина .
Вони втікали скільки було сил .
А скільки сил тих у безсилих було?
Безжальна втома до землі їх гнула
І не давала їм розправить крил ...
Він біг і раптом … як в рожевих снах
В траві розквітла квітка …Зупинився .
Тож едельвейс , який
з дитинства снився!
І враз розвіявсь весь гнітючий страх .
Тож едельвейс !- всміхнулись його очі .
Він таки зміг , таки його знайшов !
І шепотіли губи знов і знов :
« Тож едельвейс !» А серце аж тріпоче .
Але і куля теж його знайшла .
У саме серце вжалила юначе .
І він упав із посмішкою , наче.
То у житті найкраща мить була .
А німці довго втямить не могли ,
Що цього в’язня так розвеселило.
Коли б і знали , то б не зрозуміли ,
Бо в світі зовсім іншому жили .
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
