Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.14
21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
2026.03.14
21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
2026.03.13
21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
2026.03.13
20:00
І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
2026.03.13
19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
2026.03.13
19:40
Хто ти, жінко? Яка ти, квітко?
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
2026.03.13
19:39
Поворожу на чистих сторінках
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
2026.03.13
11:42
Не віриться, що перше серпня
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
2026.03.13
11:36
Щоденно поїзди гудками плакали,
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Балада про едельвейс
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Балада про едельвейс
З шкільних років у пам ’яті засіла
Така яскрава назва – «едельвейс».
Від вчителя дізнався він , що десь .
В далеких Альпах , де вершини білі,
Він розцвіта , і мріялась йому
В юнацьких мріях квітка та далека .
Як він долає шлях отой нелегкий
І досяга , наперекір всьому ,
Країв незнаних, і в руках тримає
Ту квітку щастя .Але в час такий
Він жив , що може лише серед мрій
У тих краях далеких побуває
Навколо ворог. Десь гримить війна ,
Що скоро в вікна і до них постука .
Вивчати слід цю нелегку науку
І працювати , аж гуде спина .
Війна пришла неждано , хоч чекали
Її давно . Та ворог враз попер ,
Міста і села ненаситний жер,
Але йому було все мало й мало.
Юнак не став чекати ,як позвуть ,
А сам на фронт відразу попросився .
Згадав усе , чому ще в школі вчився ,
Як ешелон долав на захід путь .
Але наука та не помогла .
В степу зненацька німці перестріли
І бомби їхній ешелон спинили .
А далі танки … У степу лягла
Вся їхня сила. Хто лишився жити ,
Зігнали німці танками в кар’єр ,
Щоб , хто від кулі підлої не вмер ,
Живцем згноїти , голодом зморити .
На осінь з тисяч сотня ледь живих
В кар’єрі тому все ще копошилась .
І він між них .Душа життя вчепилась ,
Іще жила . А випав перший сніг ,
То їх усіх на станцію погнали ,
Де були й інші . У брудний вагон ,
Де скот возили , впхали всіх бігом ,
І у далеку Австрію помчали .
У Маутхаузен , поміж альпійських лук,
В куточку райськім пекло влаштували ,
Де від роботи в’язні помирали ,
Від голоду і від катівських мук .
Тягали в’язні камені важкі
Наскільки сили в тілі вистачало ,
А смерть їм в очі ласо поглядала ,
Чекала , доки зваляться які
Під ношею , аби мерщій вхопити .
А німці тільки шкірилися вслід
А на вершинах на далеких лід
Біліє . Хочеться так жити .
Юнак з усіми камені тягав
І мріяв лиш про їжу і спочинок ,
Готовий був на неймовірний вчинок ,
Щоб тільки жити . Дива не чекав ,
Бо знав ,що дива в світі не буває …
Та якось їх , десятків три , мабуть,
На станцію погнали .Довга путь ,
Коли не знаєш , що тебе чекає .
А охорона – четверо всього
І навкруги високі сині гори .
Закриєш очі й відступає горе ,
Немов і зовсім не було його .
Та хтось спіткнувся-черга пролунала,
Рожеві мрії розлетілись вмить .
Один із них скривавлений лежить .
Скажена смерть його-таки впіймала.
І в’язні враз , мов по команді всі
На охорону кинулися .Кулі
Їх не спинили . І кати відчули ,
Що таке смерть .Немов скажених псів
Їх подушили голими руками.
А далі – в гори , поміж їх стрімнин
Сховатись . З усіма і він
Біг, рятувавсь альпійськими стежками .
А десь позаду гавкіт вже луна
І черги , крики тишу розривають .
Ну , зрозуміло , їх уже шукають .
Як швидко розлетілась новина .
Вони втікали скільки було сил .
А скільки сил тих у безсилих було?
Безжальна втома до землі їх гнула
І не давала їм розправить крил ...
Він біг і раптом … як в рожевих снах
В траві розквітла квітка …Зупинився .
Тож едельвейс , який
з дитинства снився!
І враз розвіявсь весь гнітючий страх .
Тож едельвейс !- всміхнулись його очі .
Він таки зміг , таки його знайшов !
І шепотіли губи знов і знов :
« Тож едельвейс !» А серце аж тріпоче .
Але і куля теж його знайшла .
У саме серце вжалила юначе .
І він упав із посмішкою , наче.
То у житті найкраща мить була .
А німці довго втямить не могли ,
Що цього в’язня так розвеселило.
Коли б і знали , то б не зрозуміли ,
Бо в світі зовсім іншому жили .
Така яскрава назва – «едельвейс».
Від вчителя дізнався він , що десь .
В далеких Альпах , де вершини білі,
Він розцвіта , і мріялась йому
В юнацьких мріях квітка та далека .
Як він долає шлях отой нелегкий
І досяга , наперекір всьому ,
Країв незнаних, і в руках тримає
Ту квітку щастя .Але в час такий
Він жив , що може лише серед мрій
У тих краях далеких побуває
Навколо ворог. Десь гримить війна ,
Що скоро в вікна і до них постука .
Вивчати слід цю нелегку науку
І працювати , аж гуде спина .
Війна пришла неждано , хоч чекали
Її давно . Та ворог враз попер ,
Міста і села ненаситний жер,
Але йому було все мало й мало.
Юнак не став чекати ,як позвуть ,
А сам на фронт відразу попросився .
Згадав усе , чому ще в школі вчився ,
Як ешелон долав на захід путь .
Але наука та не помогла .
В степу зненацька німці перестріли
І бомби їхній ешелон спинили .
А далі танки … У степу лягла
Вся їхня сила. Хто лишився жити ,
Зігнали німці танками в кар’єр ,
Щоб , хто від кулі підлої не вмер ,
Живцем згноїти , голодом зморити .
На осінь з тисяч сотня ледь живих
В кар’єрі тому все ще копошилась .
І він між них .Душа життя вчепилась ,
Іще жила . А випав перший сніг ,
То їх усіх на станцію погнали ,
Де були й інші . У брудний вагон ,
Де скот возили , впхали всіх бігом ,
І у далеку Австрію помчали .
У Маутхаузен , поміж альпійських лук,
В куточку райськім пекло влаштували ,
Де від роботи в’язні помирали ,
Від голоду і від катівських мук .
Тягали в’язні камені важкі
Наскільки сили в тілі вистачало ,
А смерть їм в очі ласо поглядала ,
Чекала , доки зваляться які
Під ношею , аби мерщій вхопити .
А німці тільки шкірилися вслід
А на вершинах на далеких лід
Біліє . Хочеться так жити .
Юнак з усіми камені тягав
І мріяв лиш про їжу і спочинок ,
Готовий був на неймовірний вчинок ,
Щоб тільки жити . Дива не чекав ,
Бо знав ,що дива в світі не буває …
Та якось їх , десятків три , мабуть,
На станцію погнали .Довга путь ,
Коли не знаєш , що тебе чекає .
А охорона – четверо всього
І навкруги високі сині гори .
Закриєш очі й відступає горе ,
Немов і зовсім не було його .
Та хтось спіткнувся-черга пролунала,
Рожеві мрії розлетілись вмить .
Один із них скривавлений лежить .
Скажена смерть його-таки впіймала.
І в’язні враз , мов по команді всі
На охорону кинулися .Кулі
Їх не спинили . І кати відчули ,
Що таке смерть .Немов скажених псів
Їх подушили голими руками.
А далі – в гори , поміж їх стрімнин
Сховатись . З усіма і він
Біг, рятувавсь альпійськими стежками .
А десь позаду гавкіт вже луна
І черги , крики тишу розривають .
Ну , зрозуміло , їх уже шукають .
Як швидко розлетілась новина .
Вони втікали скільки було сил .
А скільки сил тих у безсилих було?
Безжальна втома до землі їх гнула
І не давала їм розправить крил ...
Він біг і раптом … як в рожевих снах
В траві розквітла квітка …Зупинився .
Тож едельвейс , який
з дитинства снився!
І враз розвіявсь весь гнітючий страх .
Тож едельвейс !- всміхнулись його очі .
Він таки зміг , таки його знайшов !
І шепотіли губи знов і знов :
« Тож едельвейс !» А серце аж тріпоче .
Але і куля теж його знайшла .
У саме серце вжалила юначе .
І він упав із посмішкою , наче.
То у житті найкраща мить була .
А німці довго втямить не могли ,
Що цього в’язня так розвеселило.
Коли б і знали , то б не зрозуміли ,
Бо в світі зовсім іншому жили .
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
