З шкільних років у пам ’яті засіла
Така яскрава назва – «едельвейс».
Від вчителя дізнався він , що десь .
В далеких Альпах , де вершини білі,
Він розцвіта , і мріялась йому
В юнацьких мріях квітка та далека .
Як він долає шлях отой нелегкий
І досяга , наперекір всьому ,
Країв незнаних, і в руках тримає
Ту квітку щастя .Але в час такий
Він жив , що може лише серед мрій
У тих краях далеких побуває
Навколо ворог. Десь гримить війна ,
Що скоро в вікна і до них постука .
Вивчати слід цю нелегку науку
І працювати , аж гуде спина .
Війна пришла неждано , хоч чекали
Її давно . Та ворог враз попер ,
Міста і села ненаситний жер,
Але йому було все мало й мало.
Юнак не став чекати ,як позвуть ,
А сам на фронт відразу попросився .
Згадав усе , чому ще в школі вчився ,
Як ешелон долав на захід путь .
Але наука та не помогла .
В степу зненацька німці перестріли
І бомби їхній ешелон спинили .
А далі танки … У степу лягла
Вся їхня сила. Хто лишився жити ,
Зігнали німці танками в кар’єр ,
Щоб , хто від кулі підлої не вмер ,
Живцем згноїти , голодом зморити .
На осінь з тисяч сотня ледь живих
В кар’єрі тому все ще копошилась .
І він між них .Душа життя вчепилась ,
Іще жила . А випав перший сніг ,
То їх усіх на станцію погнали ,
Де були й інші . У брудний вагон ,
Де скот возили , впхали всіх бігом ,
І у далеку Австрію помчали .
У Маутхаузен , поміж альпійських лук,
В куточку райськім пекло влаштували ,
Де від роботи в’язні помирали ,
Від голоду і від катівських мук .
Тягали в’язні камені важкі
Наскільки сили в тілі вистачало ,
А смерть їм в очі ласо поглядала ,
Чекала , доки зваляться які
Під ношею , аби мерщій вхопити .
А німці тільки шкірилися вслід
А на вершинах на далеких лід
Біліє . Хочеться так жити .
Юнак з усіми камені тягав
І мріяв лиш про їжу і спочинок ,
Готовий був на неймовірний вчинок ,
Щоб тільки жити . Дива не чекав ,
Бо знав ,що дива в світі не буває …
Та якось їх , десятків три , мабуть,
На станцію погнали .Довга путь ,
Коли не знаєш , що тебе чекає .
А охорона – четверо всього
І навкруги високі сині гори .
Закриєш очі й відступає горе ,
Немов і зовсім не було його .
Та хтось спіткнувся-черга пролунала,
Рожеві мрії розлетілись вмить .
Один із них скривавлений лежить .
Скажена смерть його-таки впіймала.
І в’язні враз , мов по команді всі
На охорону кинулися .Кулі
Їх не спинили . І кати відчули ,
Що таке смерть .Немов скажених псів
Їх подушили голими руками.
А далі – в гори , поміж їх стрімнин
Сховатись . З усіма і він
Біг, рятувавсь альпійськими стежками .
А десь позаду гавкіт вже луна
І черги , крики тишу розривають .
Ну , зрозуміло , їх уже шукають .
Як швидко розлетілась новина .
Вони втікали скільки було сил .
А скільки сил тих у безсилих було?
Безжальна втома до землі їх гнула
І не давала їм розправить крил ...
Він біг і раптом … як в рожевих снах
В траві розквітла квітка …Зупинився .
Тож едельвейс , який
з дитинства снився!
І враз розвіявсь весь гнітючий страх .
Тож едельвейс !- всміхнулись його очі .
Він таки зміг , таки його знайшов !
І шепотіли губи знов і знов :
« Тож едельвейс !» А серце аж тріпоче .
Але і куля теж його знайшла .
У саме серце вжалила юначе .
І він упав із посмішкою , наче.
То у житті найкраща мить була .
А німці довго втямить не могли ,
Що цього в’язня так розвеселило.
Коли б і знали , то б не зрозуміли ,
Бо в світі зовсім іншому жили .