Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.01
10:10
САЛОМЕЯ: ТАНЕЦЬ СЕМИ ПОКРИВАЛ"
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
в містичному стилі біблійної «Пісні Пісень»)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ірод Антипа – тетрарх Галілеї, цар, чиє серце повне безумства та гріховної пристрасті.
Саломея – юн
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
в містичному стилі біблійної «Пісні Пісень»)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ірод Антипа – тетрарх Галілеї, цар, чиє серце повне безумства та гріховної пристрасті.
Саломея – юн
2026.09.01
07:40
Самотність крижана вчувається сильніше,
Коли на заході згасає тихо день, -
Коли мене уже не радують ні вірші,
Ні звуки в клітці соловейкових пісень.
Знедавна самоту ніяк не втихомирю,
Хоча тепер собі це ставлю за мету,
Бо не скоривсь біді та не утр
Коли на заході згасає тихо день, -
Коли мене уже не радують ні вірші,
Ні звуки в клітці соловейкових пісень.
Знедавна самоту ніяк не втихомирю,
Хоча тепер собі це ставлю за мету,
Бо не скоривсь біді та не утр
2026.08.31
21:18
сонцезаходом палає
сатурнічний небозвід
падає в ще справну память
літа перезрілий плід
різноквіття на осоннях
липоцвіт джмелиний літ
поле рапсове і сонях
хмароплин і живопліт
сатурнічний небозвід
падає в ще справну память
літа перезрілий плід
різноквіття на осоннях
липоцвіт джмелиний літ
поле рапсове і сонях
хмароплин і живопліт
2026.08.31
20:40
Давно живу, та не збагну і досі
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них...?
Із нежиття вони в життя приходять,
крізь мокрі випинаються сніги,
а ми, панове, в гумових чоботях,
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них...?
Із нежиття вони в життя приходять,
крізь мокрі випинаються сніги,
а ми, панове, в гумових чоботях,
2026.08.31
14:55
Рай балачок бринить у грушах,
Рай чумаковий — без плачу.
У кошиках ховають душі
Себе від довгого дощу.
А ми пливем до монплезірів,
Торуєм шлях між сарани,
Легкі зазвичай, як порфіри,
Як кучми, сховані в чалми.
Рай чумаковий — без плачу.
У кошиках ховають душі
Себе від довгого дощу.
А ми пливем до монплезірів,
Торуєм шлях між сарани,
Легкі зазвичай, як порфіри,
Як кучми, сховані в чалми.
2026.08.31
12:25
Ніякі греблі пристрасть не зупинять.
Вона в ріці приречено кипить.
Вона - це зліплена із плоті пишність,
Господніх замислів пророча мить.
Ця пристрасть затопляє все навколо,
Нічим не спинена, палка, нага.
Прадавнє вогнище утворить коло.
Вона в ріці приречено кипить.
Вона - це зліплена із плоті пишність,
Господніх замислів пророча мить.
Ця пристрасть затопляє все навколо,
Нічим не спинена, палка, нага.
Прадавнє вогнище утворить коло.
2026.08.31
06:25
ЦИКЛ ІІІ. ЮДЕЯ
ПІСНЯ ДВОХ МУДРОСТЕЙ: золото Саби і кедри Сіону
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі, у трьох явах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
СОЛОМОН — цар Ізраїлю, обранець Ягве, чиє серце — наче глибоке море істини.
ЦАРИЦЯ САВСЬКА (МАКЕДА) — володар
ПІСНЯ ДВОХ МУДРОСТЕЙ: золото Саби і кедри Сіону
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі, у трьох явах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
СОЛОМОН — цар Ізраїлю, обранець Ягве, чиє серце — наче глибоке море істини.
ЦАРИЦЯ САВСЬКА (МАКЕДА) — володар
2026.08.31
06:15
Відкладаю сон на потім,
Щоб себе уберегти,
Бо ракети на підльоті,
Бо не сплять мої кати.
Балістична чи крилата
Вже за мить уразить ціль, -
Підлітає їх багато,
Хаотично, звідусіль.
Щоб себе уберегти,
Бо ракети на підльоті,
Бо не сплять мої кати.
Балістична чи крилата
Вже за мить уразить ціль, -
Підлітає їх багато,
Хаотично, звідусіль.
2026.08.30
22:33
Ще сипле трохи сонця рань в шовки барвисті,
Тепло і радість ми шукаєм в межилисті.
Блукає небо втомлене із птахом низько,
І холоди плетуть путі, бо ж осінь близько.
Приручать нас, як дич, дощі - вітри холодні.
І всі будем, як в татарви, у них в полон
Тепло і радість ми шукаєм в межилисті.
Блукає небо втомлене із птахом низько,
І холоди плетуть путі, бо ж осінь близько.
Приручать нас, як дич, дощі - вітри холодні.
І всі будем, як в татарви, у них в полон
2026.08.30
21:36
Як московські комуняки народ свій любили,
Задля «щастя» народного скільки люду вбили,
Хотілось би пригадати. Прикладів чимало.
Про «Антоновщину», звісно всі уже чували.
Хотілось би більш детально на тім зупинитись,
Як більшовики й селяни не змогли уж
Задля «щастя» народного скільки люду вбили,
Хотілось би пригадати. Прикладів чимало.
Про «Антоновщину», звісно всі уже чували.
Хотілось би більш детально на тім зупинитись,
Як більшовики й селяни не змогли уж
2026.08.30
21:25
Чобітки червоні
Зоставила для осені зозуля.
Із сливою так марить поріднитись терен.
Шипшина не колоти хоче,
А просто притулитись до руки.
Уже завересніло.
Раз по раз ще вертає літо,
Начебто сказать забуло:
Зоставила для осені зозуля.
Із сливою так марить поріднитись терен.
Шипшина не колоти хоче,
А просто притулитись до руки.
Уже завересніло.
Раз по раз ще вертає літо,
Начебто сказать забуло:
2026.08.30
21:06
Це слово про Техаське радіо й такий біґ-біт
Линучі від Віржинських трясин
Неквапливо, із помірною пильністю
Слабша доля дається важко
Дехто каже: це небесна довершеність
Хтось інший: підступні вестернові мрії
Я люблю тих, що я зібрав разом на цей то
Линучі від Віржинських трясин
Неквапливо, із помірною пильністю
Слабша доля дається важко
Дехто каже: це небесна довершеність
Хтось інший: підступні вестернові мрії
Я люблю тих, що я зібрав разом на цей то
2026.08.30
19:47
якось незрозуміло вийшло
ти не успів ні там ні сям
проспівуючи харе крішна
чи уклоняючись мерцям
тебе лякають методично
щоб далі ти лякався сам
провідуючи світлий храм
або харизматично так
ти не успів ні там ні сям
проспівуючи харе крішна
чи уклоняючись мерцям
тебе лякають методично
щоб далі ти лякався сам
провідуючи світлий храм
або харизматично так
2026.08.30
19:29
Я бачила, як плаче генерал,
коли вручали мамі квіти...
У неї син пішов за небокрай,
а вороття немає звідти.
Я бачила, як плаче генерал,
які прозорі в нього сльози.
Цю людяність звела б на п’єдестал
коли вручали мамі квіти...
У неї син пішов за небокрай,
а вороття немає звідти.
Я бачила, як плаче генерал,
які прозорі в нього сльози.
Цю людяність звела б на п’єдестал
2026.08.30
18:16
Тепер уже не скоро буду бігать.
Погода розгулялась, Боже мій!
Навала повені, навала снігу.
Ніхто це передбачити не міг.
Удалині, як видиво морігу,
Співає тихо річковий прибій.
Не скоро випрямлюсь у зріст свій дужий,
Погода розгулялась, Боже мій!
Навала повені, навала снігу.
Ніхто це передбачити не міг.
Удалині, як видиво морігу,
Співає тихо річковий прибій.
Не скоро випрямлюсь у зріст свій дужий,
2026.08.30
17:55
У схвальному минулому
Я з вами на коні,
А перед ним нечувано
Бринить життя в борні.
Пітьма горить і падає,
Рипить канатний блок,
Весну передбачаючи,
Бабак дає урок.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я з вами на коні,
А перед ним нечувано
Бринить життя в борні.
Пітьма горить і падає,
Рипить канатний блок,
Весну передбачаючи,
Бабак дає урок.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Балада про едельвейс
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Балада про едельвейс
З шкільних років у пам ’яті засіла
Така яскрава назва – «едельвейс».
Від вчителя дізнався він , що десь .
В далеких Альпах , де вершини білі,
Він розцвіта , і мріялась йому
В юнацьких мріях квітка та далека .
Як він долає шлях отой нелегкий
І досяга , наперекір всьому ,
Країв незнаних, і в руках тримає
Ту квітку щастя .Але в час такий
Він жив , що може лише серед мрій
У тих краях далеких побуває
Навколо ворог. Десь гримить війна ,
Що скоро в вікна і до них постука .
Вивчати слід цю нелегку науку
І працювати , аж гуде спина .
Війна пришла неждано , хоч чекали
Її давно . Та ворог враз попер ,
Міста і села ненаситний жер,
Але йому було все мало й мало.
Юнак не став чекати ,як позвуть ,
А сам на фронт відразу попросився .
Згадав усе , чому ще в школі вчився ,
Як ешелон долав на захід путь .
Але наука та не помогла .
В степу зненацька німці перестріли
І бомби їхній ешелон спинили .
А далі танки … У степу лягла
Вся їхня сила. Хто лишився жити ,
Зігнали німці танками в кар’єр ,
Щоб , хто від кулі підлої не вмер ,
Живцем згноїти , голодом зморити .
На осінь з тисяч сотня ледь живих
В кар’єрі тому все ще копошилась .
І він між них .Душа життя вчепилась ,
Іще жила . А випав перший сніг ,
То їх усіх на станцію погнали ,
Де були й інші . У брудний вагон ,
Де скот возили , впхали всіх бігом ,
І у далеку Австрію помчали .
У Маутхаузен , поміж альпійських лук,
В куточку райськім пекло влаштували ,
Де від роботи в’язні помирали ,
Від голоду і від катівських мук .
Тягали в’язні камені важкі
Наскільки сили в тілі вистачало ,
А смерть їм в очі ласо поглядала ,
Чекала , доки зваляться які
Під ношею , аби мерщій вхопити .
А німці тільки шкірилися вслід
А на вершинах на далеких лід
Біліє . Хочеться так жити .
Юнак з усіми камені тягав
І мріяв лиш про їжу і спочинок ,
Готовий був на неймовірний вчинок ,
Щоб тільки жити . Дива не чекав ,
Бо знав ,що дива в світі не буває …
Та якось їх , десятків три , мабуть,
На станцію погнали .Довга путь ,
Коли не знаєш , що тебе чекає .
А охорона – четверо всього
І навкруги високі сині гори .
Закриєш очі й відступає горе ,
Немов і зовсім не було його .
Та хтось спіткнувся-черга пролунала,
Рожеві мрії розлетілись вмить .
Один із них скривавлений лежить .
Скажена смерть його-таки впіймала.
І в’язні враз , мов по команді всі
На охорону кинулися .Кулі
Їх не спинили . І кати відчули ,
Що таке смерть .Немов скажених псів
Їх подушили голими руками.
А далі – в гори , поміж їх стрімнин
Сховатись . З усіма і він
Біг, рятувавсь альпійськими стежками .
А десь позаду гавкіт вже луна
І черги , крики тишу розривають .
Ну , зрозуміло , їх уже шукають .
Як швидко розлетілась новина .
Вони втікали скільки було сил .
А скільки сил тих у безсилих було?
Безжальна втома до землі їх гнула
І не давала їм розправить крил ...
Він біг і раптом … як в рожевих снах
В траві розквітла квітка …Зупинився .
Тож едельвейс , який
з дитинства снився!
І враз розвіявсь весь гнітючий страх .
Тож едельвейс !- всміхнулись його очі .
Він таки зміг , таки його знайшов !
І шепотіли губи знов і знов :
« Тож едельвейс !» А серце аж тріпоче .
Але і куля теж його знайшла .
У саме серце вжалила юначе .
І він упав із посмішкою , наче.
То у житті найкраща мить була .
А німці довго втямить не могли ,
Що цього в’язня так розвеселило.
Коли б і знали , то б не зрозуміли ,
Бо в світі зовсім іншому жили .
Така яскрава назва – «едельвейс».
Від вчителя дізнався він , що десь .
В далеких Альпах , де вершини білі,
Він розцвіта , і мріялась йому
В юнацьких мріях квітка та далека .
Як він долає шлях отой нелегкий
І досяга , наперекір всьому ,
Країв незнаних, і в руках тримає
Ту квітку щастя .Але в час такий
Він жив , що може лише серед мрій
У тих краях далеких побуває
Навколо ворог. Десь гримить війна ,
Що скоро в вікна і до них постука .
Вивчати слід цю нелегку науку
І працювати , аж гуде спина .
Війна пришла неждано , хоч чекали
Її давно . Та ворог враз попер ,
Міста і села ненаситний жер,
Але йому було все мало й мало.
Юнак не став чекати ,як позвуть ,
А сам на фронт відразу попросився .
Згадав усе , чому ще в школі вчився ,
Як ешелон долав на захід путь .
Але наука та не помогла .
В степу зненацька німці перестріли
І бомби їхній ешелон спинили .
А далі танки … У степу лягла
Вся їхня сила. Хто лишився жити ,
Зігнали німці танками в кар’єр ,
Щоб , хто від кулі підлої не вмер ,
Живцем згноїти , голодом зморити .
На осінь з тисяч сотня ледь живих
В кар’єрі тому все ще копошилась .
І він між них .Душа життя вчепилась ,
Іще жила . А випав перший сніг ,
То їх усіх на станцію погнали ,
Де були й інші . У брудний вагон ,
Де скот возили , впхали всіх бігом ,
І у далеку Австрію помчали .
У Маутхаузен , поміж альпійських лук,
В куточку райськім пекло влаштували ,
Де від роботи в’язні помирали ,
Від голоду і від катівських мук .
Тягали в’язні камені важкі
Наскільки сили в тілі вистачало ,
А смерть їм в очі ласо поглядала ,
Чекала , доки зваляться які
Під ношею , аби мерщій вхопити .
А німці тільки шкірилися вслід
А на вершинах на далеких лід
Біліє . Хочеться так жити .
Юнак з усіми камені тягав
І мріяв лиш про їжу і спочинок ,
Готовий був на неймовірний вчинок ,
Щоб тільки жити . Дива не чекав ,
Бо знав ,що дива в світі не буває …
Та якось їх , десятків три , мабуть,
На станцію погнали .Довга путь ,
Коли не знаєш , що тебе чекає .
А охорона – четверо всього
І навкруги високі сині гори .
Закриєш очі й відступає горе ,
Немов і зовсім не було його .
Та хтось спіткнувся-черга пролунала,
Рожеві мрії розлетілись вмить .
Один із них скривавлений лежить .
Скажена смерть його-таки впіймала.
І в’язні враз , мов по команді всі
На охорону кинулися .Кулі
Їх не спинили . І кати відчули ,
Що таке смерть .Немов скажених псів
Їх подушили голими руками.
А далі – в гори , поміж їх стрімнин
Сховатись . З усіма і він
Біг, рятувавсь альпійськими стежками .
А десь позаду гавкіт вже луна
І черги , крики тишу розривають .
Ну , зрозуміло , їх уже шукають .
Як швидко розлетілась новина .
Вони втікали скільки було сил .
А скільки сил тих у безсилих було?
Безжальна втома до землі їх гнула
І не давала їм розправить крил ...
Він біг і раптом … як в рожевих снах
В траві розквітла квітка …Зупинився .
Тож едельвейс , який
з дитинства снився!
І враз розвіявсь весь гнітючий страх .
Тож едельвейс !- всміхнулись його очі .
Він таки зміг , таки його знайшов !
І шепотіли губи знов і знов :
« Тож едельвейс !» А серце аж тріпоче .
Але і куля теж його знайшла .
У саме серце вжалила юначе .
І він упав із посмішкою , наче.
То у житті найкраща мить була .
А німці довго втямить не могли ,
Що цього в’язня так розвеселило.
Коли б і знали , то б не зрозуміли ,
Бо в світі зовсім іншому жили .
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
