Світ мене ловив, та не спіймав.
Не схотів. Такий я не потрібний
Світові, де очі всім застлав
Полиск грошей золотих та срібних.
Все моє багатство – голова,
Палиця й торбина за плечима.
А ученість світу – то слова,
Мудрість визначається не ними.
Скільки неотесаних стовпів
Підпирають царськії палати.
З деякими, власне, говорив.
Краще б їхню вченість нам не знати.
Кажуть, я злидар і бунтівник.
Ні, до бунту я, якраз, не кличу
Та для мене простий чоловік
Рівний, як сама Її Величність.
Ні, не бунт потрібен для людей.
Праця, простота, порядність, чесність.
Не заради влади чи грошей
Світові Господь дарує вченість.
Я пройшов Україну усю,
Істину шукаючи по людях.
Бачив і потворність, і красу
Та неправда й зло панують всюди.
Щастя на землі, на жаль, нема
Та його немає і на небі.
Жадібність й багатство, як чума,
Світом йдуть, де кожен сам за себе.
Кажуть, я сліпих й глухих учив.
Ні, вони на певний час поснули
Та колись прокинуться зі снів
І згадають, що від мене чули.
З тим, мабуть, і буду помирать.
Час прийшов. Господь зове до себе.
Не вдалося щастя тут впіймать,
Пошукаю ще його на небі.