Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.23
17:30
Перше моє прозвисько (в дитинстві) -- Євик, Свинопас, і пішло -- Сем, Кальок, Борода, Будулай, Татарин, Боніфацій, Лабух...
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
2025.12.23
17:18
Я босоніж пройду
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
2025.12.23
15:31
Ой, нема чого читати,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
2025.12.23
11:38
Повертатися годі
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
2025.12.23
08:01
Шумить стривожено Дніпро,
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
2025.12.22
19:59
Видно не того любила,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
2025.12.22
17:40
Він надійшов не з того Миколаєва, на який зазіхав кремлівський загарбник-мрійник, а з невеличкого містечка на Львівщині. У відповідь на свої дві книжки («Запорожець за Йорданом» та «Заплутавшись у гомоні століть») я отримав три («Розчарована осінь», «Тере
2025.12.22
15:26
Ліс як віддзеркалення
твоєї особистості.
Ліс як відбиття
твоїх думок.
З ким ще говорити,
як не з лісом?
Ти стоїш із ним
віч-на-віч.
твоєї особистості.
Ліс як відбиття
твоїх думок.
З ким ще говорити,
як не з лісом?
Ти стоїш із ним
віч-на-віч.
2025.12.22
13:54
Із Олександра Васильовича Некрасова *
Зміст
Глава перша
Глава друга
Глава третя
Глава четверта
Глава п’ята
Зміст
Глава перша
Глава друга
Глава третя
Глава четверта
Глава п’ята
2025.12.22
13:39
Дама. Вино.
У цих Броварах за кожним столом
грають у дурня!
А як до кишені за козирем!
А як переможно сміються!
Дотепність!
Дотепність!
Цілуйте чемпіона!
У цих Броварах за кожним столом
грають у дурня!
А як до кишені за козирем!
А як переможно сміються!
Дотепність!
Дотепність!
Цілуйте чемпіона!
2025.12.22
09:43
Сліди імперської сваволі
Рясніють досі навкруги,
Бо заганяють у неволю
Нас знов неправедні торги.
Вчуваю ясно силу впливу
Боліт на дії та думки,
Коли читаю директиви
Про те, куди нам йти з руки.
Рясніють досі навкруги,
Бо заганяють у неволю
Нас знов неправедні торги.
Вчуваю ясно силу впливу
Боліт на дії та думки,
Коли читаю директиви
Про те, куди нам йти з руки.
2025.12.22
07:16
Пройшло сьогодні найкоротший шлях,
Торкаючись верхівок, сонце срібне,
Й занурилось у жовте сяйво німба,
Який за лісом підіймався, ніби
Фантомна позолота із гіллЯ.
А стовбурів увіткнуті списИ
Врізалися у небо, рвали хустя
Торкаючись верхівок, сонце срібне,
Й занурилось у жовте сяйво німба,
Який за лісом підіймався, ніби
Фантомна позолота із гіллЯ.
А стовбурів увіткнуті списИ
Врізалися у небо, рвали хустя
2025.12.21
22:38
Політиків із бездоганною репутацією не буває, є недостатньо скомпрометовані.
Спільні вороги об’єднують надійніше, аніж спільні друзі.
Люди приручаються набагато краще за тварин завдяки розвиненим товарно-грошовим відносинам.
Інстинкт самознищенн
2025.12.21
18:35
А ми на мапі світу трохи інші.
Воюємо, не вішаємо ніс
як і раніше...
та у моно більше
спецоперацій, бо у них безвіз.
***
А бути дурнями відомими
Воюємо, не вішаємо ніс
як і раніше...
та у моно більше
спецоперацій, бо у них безвіз.
***
А бути дурнями відомими
2025.12.21
16:13
Самотня ніч. Холодне підвіконня.
Зима в душі, негода за вікном.
Гостей немає. Тиша безпардонна
Заволоділа дійсністю та сном.
Покрились льодом почуття бездонні,
Зів'яв букет яскравих еустом.
Тепер мій світ - безбарвне царство сонне,
Зима в душі, негода за вікном.
Гостей немає. Тиша безпардонна
Заволоділа дійсністю та сном.
Покрились льодом почуття бездонні,
Зів'яв букет яскравих еустом.
Тепер мій світ - безбарвне царство сонне,
2025.12.21
16:03
А на кону – на видимому фронті
ніякої містерії нема.
Тяжка робота
бити ідіотів,
бо їх уже не тисячі, а тьма.
***
А у раю не яблуко дешеве,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ніякої містерії нема.
Тяжка робота
бити ідіотів,
бо їх уже не тисячі, а тьма.
***
А у раю не яблуко дешеве,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Стояла осінь і війна триклята
Вже покотилась сонцеві услід,
Але усе ще їхали солдати:
Одні - на захід, а другі – на схід.
Село недавно лише як звільнили,
Ворожий ще не вивітрився дух,
А вже і школу на селі відкрили,
Якраз, коли чекали білих мух.
У матері і так проблем доволі,
А тут ще син до школи має йти,
А як він буде в тій холодній школі,
Нема чого й на ноги одягти?
Купити б, але гроші де узяти?
Тож ячнєвих пампẏшок напекла,
Дала завдання синові продати
На станції, що недалік була.
- Солдати їдуть, хочуть, мабуть, їсти.
Продай по п’ять карбованців одну.
У них же гроші мають бути, звісно,
Нащо ж їм із грошима на війну?
Прийшов хлопчина, притискає кошик,
Ось ешелон на колії стоїть.
Та як з солдата можна брати гроші?
Став біля входу і стоїть, мовчить.
- Почім пампушки?- хлопчика питають,
А що їм відповісти він не зна.
Вони ж десь там під кулями вмирають
І більшість забере собі війна.
Так соромно, аж сльози навернулись,
Стоїть, босенький, шморгає під ніс.
В самого ж батько й брат не повернулись.
- Та я…Та я…Я просто так приніс.
Узяв один пампушку у долоню,
Як надламав, пішов вагоном дух,
Враз потягнулись руки й по вагону,
Пішов гуляти кошик поміж рук.
Тут паровоз почав уже свистати,
Солдат вусатий кошика приніс.
- Ну, на , біжи, бо будемо рушати
І дякую за пампушки смачні.
Іде хлопчина, сльози утирає,
Не зна, що буде матері казать.
Ногами босими по зимному ступає,
До кошика боїться заглядать.
Хоч відчува: щось там-таки лишилось,
Мабуть, не всіх поїли пампушок…
А дома мати прати заходилась,
Пита: - Ну, як, чи все продав, синок?
Що їй казати? Буркнув щось під носа.
А мати знов питає чи продав.
Він подививсь на ноги свої босі
- Та там одні поранені,- збрехав.
- Ну, то і добре,- відказала мати.
Взялась за кошик: - А що там? – пита.
- Та то, мабуть, залишили солдати.
Зняла шматину…матінко свята!
Лежали там два зошити зелені,
Чотири майже цілі олівці,
І … черевики. Не нові, ношѐні.
Ще й різні розміром. Та черевики ці
Носив хлопчина років шість потому.
І , хоч були вони зовсім прості,
Міцнішої й теплішої обнови
Не знав хлопчина більше у житті.
Вже покотилась сонцеві услід,
Але усе ще їхали солдати:
Одні - на захід, а другі – на схід.
Село недавно лише як звільнили,
Ворожий ще не вивітрився дух,
А вже і школу на селі відкрили,
Якраз, коли чекали білих мух.
У матері і так проблем доволі,
А тут ще син до школи має йти,
А як він буде в тій холодній школі,
Нема чого й на ноги одягти?
Купити б, але гроші де узяти?
Тож ячнєвих пампẏшок напекла,
Дала завдання синові продати
На станції, що недалік була.
- Солдати їдуть, хочуть, мабуть, їсти.
Продай по п’ять карбованців одну.
У них же гроші мають бути, звісно,
Нащо ж їм із грошима на війну?
Прийшов хлопчина, притискає кошик,
Ось ешелон на колії стоїть.
Та як з солдата можна брати гроші?
Став біля входу і стоїть, мовчить.
- Почім пампушки?- хлопчика питають,
А що їм відповісти він не зна.
Вони ж десь там під кулями вмирають
І більшість забере собі війна.
Так соромно, аж сльози навернулись,
Стоїть, босенький, шморгає під ніс.
В самого ж батько й брат не повернулись.
- Та я…Та я…Я просто так приніс.
Узяв один пампушку у долоню,
Як надламав, пішов вагоном дух,
Враз потягнулись руки й по вагону,
Пішов гуляти кошик поміж рук.
Тут паровоз почав уже свистати,
Солдат вусатий кошика приніс.
- Ну, на , біжи, бо будемо рушати
І дякую за пампушки смачні.
Іде хлопчина, сльози утирає,
Не зна, що буде матері казать.
Ногами босими по зимному ступає,
До кошика боїться заглядать.
Хоч відчува: щось там-таки лишилось,
Мабуть, не всіх поїли пампушок…
А дома мати прати заходилась,
Пита: - Ну, як, чи все продав, синок?
Що їй казати? Буркнув щось під носа.
А мати знов питає чи продав.
Він подививсь на ноги свої босі
- Та там одні поранені,- збрехав.
- Ну, то і добре,- відказала мати.
Взялась за кошик: - А що там? – пита.
- Та то, мабуть, залишили солдати.
Зняла шматину…матінко свята!
Лежали там два зошити зелені,
Чотири майже цілі олівці,
І … черевики. Не нові, ношѐні.
Ще й різні розміром. Та черевики ці
Носив хлопчина років шість потому.
І , хоч були вони зовсім прості,
Міцнішої й теплішої обнови
Не знав хлопчина більше у житті.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
