Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.24
21:29
Сказав туристу футурист:
- Я-футурист! А ти -турист!
- Все вірно, - відповів турист,-
Який я в біса футурист?
- Я-футурист! А ти -турист!
- Все вірно, - відповів турист,-
Який я в біса футурист?
2025.12.24
15:51
Безсніжна зима. Беззмістовний мороз.
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
2025.12.24
14:40
Ти бачив те, небачене ніким…
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
2025.12.24
12:14
Ці паростки весни проб'ються безумовно
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
2025.12.24
09:23
– Який пан товстий та негарний.
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
2025.12.24
06:54
Мов тополиний пух прилинув
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
2025.12.23
23:51
Ми ховались від холодного дощу чужих слів під чорною парасолькою віри. Барабанні постукування по натягнутому пружному шовку китайщини здавались нам то посмішкою Будди, то словами забутого пророка-халдея, то уривками сури Корану. Ми ховались від дощу чужих
2025.12.23
22:04
О докторе добрий – на поміч!
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
2025.12.23
21:12
Я прочитати дам вогню твої листи,
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
2025.12.23
19:57
Я іду забутими стежками
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
2025.12.23
17:30
Перше моє прозвисько (в дитинстві) -- Євик, Свинопас, і пішло -- Сем, Кальок, Борода, Будулай, Татарин, Боніфацій, Лабух...
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
2025.12.23
17:18
Я босоніж пройду
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
2025.12.23
15:31
Ой, нема чого читати,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
2025.12.23
11:38
Повертатися годі
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
2025.12.23
08:01
Шумить стривожено Дніпро,
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
2025.12.22
19:59
Видно не того любила,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Стояла осінь і війна триклята
Вже покотилась сонцеві услід,
Але усе ще їхали солдати:
Одні - на захід, а другі – на схід.
Село недавно лише як звільнили,
Ворожий ще не вивітрився дух,
А вже і школу на селі відкрили,
Якраз, коли чекали білих мух.
У матері і так проблем доволі,
А тут ще син до школи має йти,
А як він буде в тій холодній школі,
Нема чого й на ноги одягти?
Купити б, але гроші де узяти?
Тож ячнєвих пампẏшок напекла,
Дала завдання синові продати
На станції, що недалік була.
- Солдати їдуть, хочуть, мабуть, їсти.
Продай по п’ять карбованців одну.
У них же гроші мають бути, звісно,
Нащо ж їм із грошима на війну?
Прийшов хлопчина, притискає кошик,
Ось ешелон на колії стоїть.
Та як з солдата можна брати гроші?
Став біля входу і стоїть, мовчить.
- Почім пампушки?- хлопчика питають,
А що їм відповісти він не зна.
Вони ж десь там під кулями вмирають
І більшість забере собі війна.
Так соромно, аж сльози навернулись,
Стоїть, босенький, шморгає під ніс.
В самого ж батько й брат не повернулись.
- Та я…Та я…Я просто так приніс.
Узяв один пампушку у долоню,
Як надламав, пішов вагоном дух,
Враз потягнулись руки й по вагону,
Пішов гуляти кошик поміж рук.
Тут паровоз почав уже свистати,
Солдат вусатий кошика приніс.
- Ну, на , біжи, бо будемо рушати
І дякую за пампушки смачні.
Іде хлопчина, сльози утирає,
Не зна, що буде матері казать.
Ногами босими по зимному ступає,
До кошика боїться заглядать.
Хоч відчува: щось там-таки лишилось,
Мабуть, не всіх поїли пампушок…
А дома мати прати заходилась,
Пита: - Ну, як, чи все продав, синок?
Що їй казати? Буркнув щось під носа.
А мати знов питає чи продав.
Він подививсь на ноги свої босі
- Та там одні поранені,- збрехав.
- Ну, то і добре,- відказала мати.
Взялась за кошик: - А що там? – пита.
- Та то, мабуть, залишили солдати.
Зняла шматину…матінко свята!
Лежали там два зошити зелені,
Чотири майже цілі олівці,
І … черевики. Не нові, ношѐні.
Ще й різні розміром. Та черевики ці
Носив хлопчина років шість потому.
І , хоч були вони зовсім прості,
Міцнішої й теплішої обнови
Не знав хлопчина більше у житті.
Вже покотилась сонцеві услід,
Але усе ще їхали солдати:
Одні - на захід, а другі – на схід.
Село недавно лише як звільнили,
Ворожий ще не вивітрився дух,
А вже і школу на селі відкрили,
Якраз, коли чекали білих мух.
У матері і так проблем доволі,
А тут ще син до школи має йти,
А як він буде в тій холодній школі,
Нема чого й на ноги одягти?
Купити б, але гроші де узяти?
Тож ячнєвих пампẏшок напекла,
Дала завдання синові продати
На станції, що недалік була.
- Солдати їдуть, хочуть, мабуть, їсти.
Продай по п’ять карбованців одну.
У них же гроші мають бути, звісно,
Нащо ж їм із грошима на війну?
Прийшов хлопчина, притискає кошик,
Ось ешелон на колії стоїть.
Та як з солдата можна брати гроші?
Став біля входу і стоїть, мовчить.
- Почім пампушки?- хлопчика питають,
А що їм відповісти він не зна.
Вони ж десь там під кулями вмирають
І більшість забере собі війна.
Так соромно, аж сльози навернулись,
Стоїть, босенький, шморгає під ніс.
В самого ж батько й брат не повернулись.
- Та я…Та я…Я просто так приніс.
Узяв один пампушку у долоню,
Як надламав, пішов вагоном дух,
Враз потягнулись руки й по вагону,
Пішов гуляти кошик поміж рук.
Тут паровоз почав уже свистати,
Солдат вусатий кошика приніс.
- Ну, на , біжи, бо будемо рушати
І дякую за пампушки смачні.
Іде хлопчина, сльози утирає,
Не зна, що буде матері казать.
Ногами босими по зимному ступає,
До кошика боїться заглядать.
Хоч відчува: щось там-таки лишилось,
Мабуть, не всіх поїли пампушок…
А дома мати прати заходилась,
Пита: - Ну, як, чи все продав, синок?
Що їй казати? Буркнув щось під носа.
А мати знов питає чи продав.
Він подививсь на ноги свої босі
- Та там одні поранені,- збрехав.
- Ну, то і добре,- відказала мати.
Взялась за кошик: - А що там? – пита.
- Та то, мабуть, залишили солдати.
Зняла шматину…матінко свята!
Лежали там два зошити зелені,
Чотири майже цілі олівці,
І … черевики. Не нові, ношѐні.
Ще й різні розміром. Та черевики ці
Носив хлопчина років шість потому.
І , хоч були вони зовсім прості,
Міцнішої й теплішої обнови
Не знав хлопчина більше у житті.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
