Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.28
16:05
У СВІТІ ІЗ КРИГИ І КРИЦІ...
У літописах суворої Півночі та на пергаментах золотоверхого Києва залишилися слова, які досі пахнуть морською сіллю, річковою прохолодою та гарячою кров’ю. Це історія про Єлизавету, старшу доньку Ярослава Мудрого, яку сканд
2026.05.28
15:05
На морі, де тяжіють схили,
де ні примовок, ні пісень,
де вічні брили, як могили,
на хвильку ліг спочити день.
Поблякли барви полудневі,
зчорніли скелі кам’яні.
Лиш тьмяним видивом – у мреві
де ні примовок, ні пісень,
де вічні брили, як могили,
на хвильку ліг спочити день.
Поблякли барви полудневі,
зчорніли скелі кам’яні.
Лиш тьмяним видивом – у мреві
2026.05.28
12:32
Я ніби вижатий лимон,
В пустелі виснажений, схудлий,
Іду до неба у циклон,
Питаю зверху: "Хто ж ви, судді?"
Вернувся з тисячі доріг,
Немовби вигаслий паломник.
Який такий єдиноріг
Мене прохромить у полоні?
В пустелі виснажений, схудлий,
Іду до неба у циклон,
Питаю зверху: "Хто ж ви, судді?"
Вернувся з тисячі доріг,
Немовби вигаслий паломник.
Який такий єдиноріг
Мене прохромить у полоні?
2026.05.28
07:20
заспівай мені первісну пісню
в цьому світі дідів і жінок
обійди мене з мискою звісно
я не твій я не ваш я не ок
в мене є свої тригери дійсно
се не тяжба і не дуель
тривіальне життя неумисне
я би міг настрочити рондель
в цьому світі дідів і жінок
обійди мене з мискою звісно
я не твій я не ваш я не ок
в мене є свої тригери дійсно
се не тяжба і не дуель
тривіальне життя неумисне
я би міг настрочити рондель
2026.05.28
06:27
Над негаснучим вогнем
Сковорідка з салом
Жиром топленим мене
Зваблює помалу.
Смалець пахне й булькотить,
Як горілка з пляшки,
Що уже я ллю в цю мить
У щербату чашку.
Сковорідка з салом
Жиром топленим мене
Зваблює помалу.
Смалець пахне й булькотить,
Як горілка з пляшки,
Що уже я ллю в цю мить
У щербату чашку.
2026.05.27
20:56
Щасливі ті, хто перед сном моливсь
За день минулий і прийдешній Усевишньому.
Мене ж і у вісні тривожать думи навісні:
Не все так твориться, як Він замислив.
Він дав усе, щоб голоду не знали ми,
Опікувавсь не лиш юдеями,- Людьми,
Навчав, як праведним
За день минулий і прийдешній Усевишньому.
Мене ж і у вісні тривожать думи навісні:
Не все так твориться, як Він замислив.
Він дав усе, щоб голоду не знали ми,
Опікувавсь не лиш юдеями,- Людьми,
Навчав, як праведним
2026.05.27
15:40
У селі сталася новина. Про неї говорили всі – хто шепотів, хто голосно вигукував: Світозар живе з ведмежою. Ведмежами в селі називали лісових людей. Прозвали їх так, бо казали, що ті вважають ведмедя своїм предком, вклоняються йому як богу і приносять йом
2026.05.27
12:44
Я хочу прокинутись рано
І рушити в радісний парк,
Прикласти світанок до рани,
Немов осяйну Жанну д'Арк.
Я хочу спивати сніжинки
На статуях і на гілках,
Немовби космічні обжинки
І рушити в радісний парк,
Прикласти світанок до рани,
Немов осяйну Жанну д'Арк.
Я хочу спивати сніжинки
На статуях і на гілках,
Немовби космічні обжинки
2026.05.27
10:41
чи схожий ти на гусака?
чи ні? - бо типу самобутній -
ховай події в тінь у скруті,
коли тікаєш голяка
по вогкій кам’яній ріллі,
вночі карбуючи півкроки
в своїй дотичності широкій
чи ні? - бо типу самобутній -
ховай події в тінь у скруті,
коли тікаєш голяка
по вогкій кам’яній ріллі,
вночі карбуючи півкроки
в своїй дотичності широкій
2026.05.27
08:29
тупо мертвий
на самому дні
є причини
причини є завжди
в поетичному цьому кіні
із кінічним його
декупажем
натякають глузують іще
на самому дні
є причини
причини є завжди
в поетичному цьому кіні
із кінічним його
декупажем
натякають глузують іще
2026.05.27
07:36
Мов дощу рясного краплі,
Між собою схожі чаплі
Ті, що в пошуках поживи
У болото пруть сміливо,
Де покрякують так вабко,
Очі витріщивши, жабки...
27.05.26
Між собою схожі чаплі
Ті, що в пошуках поживи
У болото пруть сміливо,
Де покрякують так вабко,
Очі витріщивши, жабки...
27.05.26
2026.05.27
00:58
А новина у мене ось яка:
Я бачив сьогодні зяблика!
А зяблик - то ж вам не шпак,
Не стрінеш його просто так!
Значить, щось трапитись має!
Інакше ж воно не буває!
Точно! Трапиться щось, ну їй богу:
Я бачив сьогодні зяблика!
А зяблик - то ж вам не шпак,
Не стрінеш його просто так!
Значить, щось трапитись має!
Інакше ж воно не буває!
Точно! Трапиться щось, ну їй богу:
2026.05.26
21:30
чого ти брате галасуєш
буряковієш із чого
буття воно війна по суті
піт заливаючий чоло
атож-бо ревність і буремність
агресія відкритий код
нічліг неспокій кров даремно
усюдний набрід навіть зброд
буряковієш із чого
буття воно війна по суті
піт заливаючий чоло
атож-бо ревність і буремність
агресія відкритий код
нічліг неспокій кров даремно
усюдний набрід навіть зброд
2026.05.26
21:04
Це святкування, певно, особливе,
Коли нічого ти уже не ждеш.
Де ж той провидець гострий, прозорливий,
Що розпізнає спадахи пожеж
І катаклізми без всіляких меж?
Цей рік новий стрічаєш у тривозі
Під вибухи і напади брехні.
Коли нічого ти уже не ждеш.
Де ж той провидець гострий, прозорливий,
Що розпізнає спадахи пожеж
І катаклізми без всіляких меж?
Цей рік новий стрічаєш у тривозі
Під вибухи і напади брехні.
2026.05.26
19:58
Якийсь таємний хід у всесвіті знайшов він,
Якийсь таємний хід, якийсь таємний лаз,
І ось малює сни в печері вікопомній,
Оскільки він тепер посмертний богомаз.
І ось малює сни, де на горі високій
Стоїть високий храм, пташина зграя в нім
Кружля довкіл
Якийсь таємний хід, якийсь таємний лаз,
І ось малює сни в печері вікопомній,
Оскільки він тепер посмертний богомаз.
І ось малює сни, де на горі високій
Стоїть високий храм, пташина зграя в нім
Кружля довкіл
2026.05.26
17:59
Душа болить, бо я - жива людина.
Відбиток долі - фуга соль мінор.
Я - сам собі жорстокий прокурор,
Ніколи я не жив "наполовину".
Висвітлює мої страшні провини
Останній шлях, зелений коридор.
Душа болить, бо я - жива людина.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Відбиток долі - фуга соль мінор.
Я - сам собі жорстокий прокурор,
Ніколи я не жив "наполовину".
Висвітлює мої страшні провини
Останній шлях, зелений коридор.
Душа болить, бо я - жива людина.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.05.14
2026.05.13
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Стояла осінь і війна триклята
Вже покотилась сонцеві услід,
Але усе ще їхали солдати:
Одні - на захід, а другі – на схід.
Село недавно лише як звільнили,
Ворожий ще не вивітрився дух,
А вже і школу на селі відкрили,
Якраз, коли чекали білих мух.
У матері і так проблем доволі,
А тут ще син до школи має йти,
А як він буде в тій холодній школі,
Нема чого й на ноги одягти?
Купити б, але гроші де узяти?
Тож ячнєвих пампẏшок напекла,
Дала завдання синові продати
На станції, що недалік була.
- Солдати їдуть, хочуть, мабуть, їсти.
Продай по п’ять карбованців одну.
У них же гроші мають бути, звісно,
Нащо ж їм із грошима на війну?
Прийшов хлопчина, притискає кошик,
Ось ешелон на колії стоїть.
Та як з солдата можна брати гроші?
Став біля входу і стоїть, мовчить.
- Почім пампушки?- хлопчика питають,
А що їм відповісти він не зна.
Вони ж десь там під кулями вмирають
І більшість забере собі війна.
Так соромно, аж сльози навернулись,
Стоїть, босенький, шморгає під ніс.
В самого ж батько й брат не повернулись.
- Та я…Та я…Я просто так приніс.
Узяв один пампушку у долоню,
Як надламав, пішов вагоном дух,
Враз потягнулись руки й по вагону,
Пішов гуляти кошик поміж рук.
Тут паровоз почав уже свистати,
Солдат вусатий кошика приніс.
- Ну, на , біжи, бо будемо рушати
І дякую за пампушки смачні.
Іде хлопчина, сльози утирає,
Не зна, що буде матері казать.
Ногами босими по зимному ступає,
До кошика боїться заглядать.
Хоч відчува: щось там-таки лишилось,
Мабуть, не всіх поїли пампушок…
А дома мати прати заходилась,
Пита: - Ну, як, чи все продав, синок?
Що їй казати? Буркнув щось під носа.
А мати знов питає чи продав.
Він подививсь на ноги свої босі
- Та там одні поранені,- збрехав.
- Ну, то і добре,- відказала мати.
Взялась за кошик: - А що там? – пита.
- Та то, мабуть, залишили солдати.
Зняла шматину…матінко свята!
Лежали там два зошити зелені,
Чотири майже цілі олівці,
І … черевики. Не нові, ношѐні.
Ще й різні розміром. Та черевики ці
Носив хлопчина років шість потому.
І , хоч були вони зовсім прості,
Міцнішої й теплішої обнови
Не знав хлопчина більше у житті.
Вже покотилась сонцеві услід,
Але усе ще їхали солдати:
Одні - на захід, а другі – на схід.
Село недавно лише як звільнили,
Ворожий ще не вивітрився дух,
А вже і школу на селі відкрили,
Якраз, коли чекали білих мух.
У матері і так проблем доволі,
А тут ще син до школи має йти,
А як він буде в тій холодній школі,
Нема чого й на ноги одягти?
Купити б, але гроші де узяти?
Тож ячнєвих пампẏшок напекла,
Дала завдання синові продати
На станції, що недалік була.
- Солдати їдуть, хочуть, мабуть, їсти.
Продай по п’ять карбованців одну.
У них же гроші мають бути, звісно,
Нащо ж їм із грошима на війну?
Прийшов хлопчина, притискає кошик,
Ось ешелон на колії стоїть.
Та як з солдата можна брати гроші?
Став біля входу і стоїть, мовчить.
- Почім пампушки?- хлопчика питають,
А що їм відповісти він не зна.
Вони ж десь там під кулями вмирають
І більшість забере собі війна.
Так соромно, аж сльози навернулись,
Стоїть, босенький, шморгає під ніс.
В самого ж батько й брат не повернулись.
- Та я…Та я…Я просто так приніс.
Узяв один пампушку у долоню,
Як надламав, пішов вагоном дух,
Враз потягнулись руки й по вагону,
Пішов гуляти кошик поміж рук.
Тут паровоз почав уже свистати,
Солдат вусатий кошика приніс.
- Ну, на , біжи, бо будемо рушати
І дякую за пампушки смачні.
Іде хлопчина, сльози утирає,
Не зна, що буде матері казать.
Ногами босими по зимному ступає,
До кошика боїться заглядать.
Хоч відчува: щось там-таки лишилось,
Мабуть, не всіх поїли пампушок…
А дома мати прати заходилась,
Пита: - Ну, як, чи все продав, синок?
Що їй казати? Буркнув щось під носа.
А мати знов питає чи продав.
Він подививсь на ноги свої босі
- Та там одні поранені,- збрехав.
- Ну, то і добре,- відказала мати.
Взялась за кошик: - А що там? – пита.
- Та то, мабуть, залишили солдати.
Зняла шматину…матінко свята!
Лежали там два зошити зелені,
Чотири майже цілі олівці,
І … черевики. Не нові, ношѐні.
Ще й різні розміром. Та черевики ці
Носив хлопчина років шість потому.
І , хоч були вони зовсім прості,
Міцнішої й теплішої обнови
Не знав хлопчина більше у житті.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
