Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.08
07:33
За хмарою хмара - і кожна мрячить
Набридливо і безкінечно, -
Похмурі хмарини укрили блакить
І вітер подув недоречно.
Оця надокучлива мжичка дрібна, -
Як мухи серпневі в кімнаті, -
Як пам'ятна змалечку пісня сумна
Про наші родинні утрати.
Набридливо і безкінечно, -
Похмурі хмарини укрили блакить
І вітер подув недоречно.
Оця надокучлива мжичка дрібна, -
Як мухи серпневі в кімнаті, -
Як пам'ятна змалечку пісня сумна
Про наші родинні утрати.
2026.08.07
21:51
А без тебе і небо несинє —
наче осінь дочасна спива
з неба синяву всмак по краплині.
Вигасає в осмуті трава.
Замовкають поволі цикади —
найказковіший супровід снів, —
а натомість нема кому грати.
Кожен вечір тепер онімів.
наче осінь дочасна спива
з неба синяву всмак по краплині.
Вигасає в осмуті трава.
Замовкають поволі цикади —
найказковіший супровід снів, —
а натомість нема кому грати.
Кожен вечір тепер онімів.
2026.08.07
15:27
Чорний сніг і попелястий світанок
Контраст цієї ночі розколов місто навпіл. На римських барикадах легіонери, втомлені, брудні від сажі та кіптяви, дивилися на заграву з полегшенням. Вони витирали піт з чола і міцніше стискали руків'я своїх гладіусів.
2026.08.07
12:05
оса влітає
лупиться у скло
минають спаси
вицвітають квіти
не спиться
радше умирається
в це літо
усе для того
лупиться у скло
минають спаси
вицвітають квіти
не спиться
радше умирається
в це літо
усе для того
2026.08.07
11:54
Холодний вітер люто свище
Із потойбіччя, з царства снів,
Роздмухуючи попелище
Старих ідей, старих вождів.
Ніхто цей епос не напише.
Перо - у реготі вогнів.
Холодний вітер продиктує
Із потойбіччя, з царства снів,
Роздмухуючи попелище
Старих ідей, старих вождів.
Ніхто цей епос не напише.
Перо - у реготі вогнів.
Холодний вітер продиктує
2026.08.07
07:27
Лука вогка та зелена,
Різнотравна і м'яка, -
Досі зваблює натхненням
Чуйну душу письмака.
Тут найлегше зрозуміти
Нині можете і ви
Всю безкраю ніжність квітів
Та піддатливість трави.
Різнотравна і м'яка, -
Досі зваблює натхненням
Чуйну душу письмака.
Тут найлегше зрозуміти
Нині можете і ви
Всю безкраю ніжність квітів
Та піддатливість трави.
2026.08.06
20:14
Лунная поляна
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
2026.08.06
17:39
Вже давно у лісах Амазонії
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
2026.08.06
15:33
Дід у вицвілій мазепинці на клас подивився.
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
2026.08.06
15:09
У липневому номері "Української Літературної Газети" надруковано магістральний вінок із моєї корони сонетів "Смарагдова тиша". Це для мене, дійсно, подія. Пригадуються слова та погрози деяких авторів Поетичних Майстерень, наших провідних новаторів-про
2026.08.06
14:28
Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
2026.08.06
14:27
Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
2026.08.06
12:01
Суд історії на балконі палацу
Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від част
2026.08.06
11:52
для чого епатаж
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
2026.08.06
07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
2026.08.06
07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Проза
Геній
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Геній
Ось ти говориш мені, друже мій гораціозний, що я геній. Добре, суперечити я тобі, звичайно, не стану, навіщо в молодості з-під ніг підґрунтя вибивати? Але розкажу я тобі одну притчу, що трапилася зі мною нещодавно.
Іду я з роботи, любий мій друже, стомлений, як зимова вишня, точніше, як вичавлений лимон, іду – начебто по мені айсберг спустився або проїхала сотня танків, а сто перший у мене вистрілив. Плетуся, коротше. Грошей у актора в кишені – сам знаєш...
Зирк – а на розі Гоголівської й ще раз Гоголівської сидить геній. Так просто на асфальті сидить, чоло морщить, холодно йому, співає "Листопад". Недовго думаючи й упізнаючи, візьми й визнай я в ньому генія!
"Геній – ти, – говорю. – Істинно геній!"
Він очі витріщає, пісочок під себе підгортає з асфальту, соромиться. Відповідає врешті-решт: "Ні, милий братику, не геній я. Назва одна. Я так собі, безхатько безрідний..." А я кажу: "А хто ж з тобою таке поробив? Зґвалтував, вибач!"
"Це наша Російська держава в усьому винна та й ще єврейське питання. Я пляшки б здав зараз, так совість мучить. У мене там, у каналізації, співмешканка, бронхіт у неї з 77 року. Їй би медку, а я на горілку ласий!"
– На – говорю. – На медок! – і віддаю залишок від своєї акторської зарплатні! – На! – кажу. Нехай видужує!
– Поки, – говорить, – Путін при владі – вона не одужає.
– Ну, – відповідаю, – у мене ще таких грошей нема, щоб Путіна прибрати. Біжи-но, геній, і купи їй меду.
Прибігає через дві хвилини цей Женька-безхатько (геній!) із пляшкою відмінної горілки та з одноразовими стаканчиками.
– Я не хотів, – каже, – тобі відразу відкривати свою найтаємнішу таємницю, що, мовляв, геній я. А наразі покажу.
І дістає із широкої Маяковської штанини не те, що ти подумав, мій друже, а корінець від папірця. І говорить він мені:
– Ось мій опус у короткому викладенні, геніальному й лаконічному.
Дивлюся я на цей папірус і нічого не бачу – біле все.
– Де ж він, опус твій, Женю?
– А він кров'ю написаний, – відповідає.
– Так і кров'яних знаків я не бачу.
– А в мене, – верещить, – білокрів'я!
"Ну, не геній він після цього? – запитую я. – Чи то не творець нового андеграунду?"
Мені такою симпатичною хвороба його стала, що кожного разу, як проходжу повз нього від рогу й до рогу Гоголівської і бачу, як він пускає калюжу з-під себе, заради більшого жалю спостерігачів, кладу я йому рівно на півлітра меду й переказую привіт співмешканці, щоб доглядала за генієм.
12 листопада 2004 р., Київ
Іду я з роботи, любий мій друже, стомлений, як зимова вишня, точніше, як вичавлений лимон, іду – начебто по мені айсберг спустився або проїхала сотня танків, а сто перший у мене вистрілив. Плетуся, коротше. Грошей у актора в кишені – сам знаєш...
Зирк – а на розі Гоголівської й ще раз Гоголівської сидить геній. Так просто на асфальті сидить, чоло морщить, холодно йому, співає "Листопад". Недовго думаючи й упізнаючи, візьми й визнай я в ньому генія!
"Геній – ти, – говорю. – Істинно геній!"
Він очі витріщає, пісочок під себе підгортає з асфальту, соромиться. Відповідає врешті-решт: "Ні, милий братику, не геній я. Назва одна. Я так собі, безхатько безрідний..." А я кажу: "А хто ж з тобою таке поробив? Зґвалтував, вибач!"
"Це наша Російська держава в усьому винна та й ще єврейське питання. Я пляшки б здав зараз, так совість мучить. У мене там, у каналізації, співмешканка, бронхіт у неї з 77 року. Їй би медку, а я на горілку ласий!"
– На – говорю. – На медок! – і віддаю залишок від своєї акторської зарплатні! – На! – кажу. Нехай видужує!
– Поки, – говорить, – Путін при владі – вона не одужає.
– Ну, – відповідаю, – у мене ще таких грошей нема, щоб Путіна прибрати. Біжи-но, геній, і купи їй меду.
Прибігає через дві хвилини цей Женька-безхатько (геній!) із пляшкою відмінної горілки та з одноразовими стаканчиками.
– Я не хотів, – каже, – тобі відразу відкривати свою найтаємнішу таємницю, що, мовляв, геній я. А наразі покажу.
І дістає із широкої Маяковської штанини не те, що ти подумав, мій друже, а корінець від папірця. І говорить він мені:
– Ось мій опус у короткому викладенні, геніальному й лаконічному.
Дивлюся я на цей папірус і нічого не бачу – біле все.
– Де ж він, опус твій, Женю?
– А він кров'ю написаний, – відповідає.
– Так і кров'яних знаків я не бачу.
– А в мене, – верещить, – білокрів'я!
"Ну, не геній він після цього? – запитую я. – Чи то не творець нового андеграунду?"
Мені такою симпатичною хвороба його стала, що кожного разу, як проходжу повз нього від рогу й до рогу Гоголівської і бачу, як він пускає калюжу з-під себе, заради більшого жалю спостерігачів, кладу я йому рівно на півлітра меду й переказую привіт співмешканці, щоб доглядала за генієм.
12 листопада 2004 р., Київ
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
