
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
2025.07.12
12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
2025.07.12
10:12
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2025.07.12
09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
2025.07.12
07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
2025.07.12
05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
2025.07.11
21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
2025.07.11
18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
2025.07.11
06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
2025.07.11
05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
2025.07.11
00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього.
Де ванька напаскудив – там і «русскій дух».
Велика брехня – спосіб реалізації великої політики.
Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні.
Велич у спадок не передається,
2025.07.10
21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
2025.07.10
14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
2025.07.10
13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Проза
Геній
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Геній
Ось ти говориш мені, друже мій гораціозний, що я геній. Добре, суперечити я тобі, звичайно, не стану, навіщо в молодості з-під ніг підґрунтя вибивати? Але розкажу я тобі одну притчу, що трапилася зі мною нещодавно.
Іду я з роботи, любий мій друже, стомлений, як зимова вишня, точніше, як вичавлений лимон, іду – начебто по мені айсберг спустився або проїхала сотня танків, а сто перший у мене вистрілив. Плетуся, коротше. Грошей у актора в кишені – сам знаєш...
Зирк – а на розі Гоголівської й ще раз Гоголівської сидить геній. Так просто на асфальті сидить, чоло морщить, холодно йому, співає "Листопад". Недовго думаючи й упізнаючи, візьми й визнай я в ньому генія!
"Геній – ти, – говорю. – Істинно геній!"
Він очі витріщає, пісочок під себе підгортає з асфальту, соромиться. Відповідає врешті-решт: "Ні, милий братику, не геній я. Назва одна. Я так собі, безхатько безрідний..." А я кажу: "А хто ж з тобою таке поробив? Зґвалтував, вибач!"
"Це наша Російська держава в усьому винна та й ще єврейське питання. Я пляшки б здав зараз, так совість мучить. У мене там, у каналізації, співмешканка, бронхіт у неї з 77 року. Їй би медку, а я на горілку ласий!"
– На – говорю. – На медок! – і віддаю залишок від своєї акторської зарплатні! – На! – кажу. Нехай видужує!
– Поки, – говорить, – Путін при владі – вона не одужає.
– Ну, – відповідаю, – у мене ще таких грошей нема, щоб Путіна прибрати. Біжи-но, геній, і купи їй меду.
Прибігає через дві хвилини цей Женька-безхатько (геній!) із пляшкою відмінної горілки та з одноразовими стаканчиками.
– Я не хотів, – каже, – тобі відразу відкривати свою найтаємнішу таємницю, що, мовляв, геній я. А наразі покажу.
І дістає із широкої Маяковської штанини не те, що ти подумав, мій друже, а корінець від папірця. І говорить він мені:
– Ось мій опус у короткому викладенні, геніальному й лаконічному.
Дивлюся я на цей папірус і нічого не бачу – біле все.
– Де ж він, опус твій, Женю?
– А він кров'ю написаний, – відповідає.
– Так і кров'яних знаків я не бачу.
– А в мене, – верещить, – білокрів'я!
"Ну, не геній він після цього? – запитую я. – Чи то не творець нового андеграунду?"
Мені такою симпатичною хвороба його стала, що кожного разу, як проходжу повз нього від рогу й до рогу Гоголівської і бачу, як він пускає калюжу з-під себе, заради більшого жалю спостерігачів, кладу я йому рівно на півлітра меду й переказую привіт співмешканці, щоб доглядала за генієм.
12 листопада 2004 р., Київ
Іду я з роботи, любий мій друже, стомлений, як зимова вишня, точніше, як вичавлений лимон, іду – начебто по мені айсберг спустився або проїхала сотня танків, а сто перший у мене вистрілив. Плетуся, коротше. Грошей у актора в кишені – сам знаєш...
Зирк – а на розі Гоголівської й ще раз Гоголівської сидить геній. Так просто на асфальті сидить, чоло морщить, холодно йому, співає "Листопад". Недовго думаючи й упізнаючи, візьми й визнай я в ньому генія!
"Геній – ти, – говорю. – Істинно геній!"
Він очі витріщає, пісочок під себе підгортає з асфальту, соромиться. Відповідає врешті-решт: "Ні, милий братику, не геній я. Назва одна. Я так собі, безхатько безрідний..." А я кажу: "А хто ж з тобою таке поробив? Зґвалтував, вибач!"
"Це наша Російська держава в усьому винна та й ще єврейське питання. Я пляшки б здав зараз, так совість мучить. У мене там, у каналізації, співмешканка, бронхіт у неї з 77 року. Їй би медку, а я на горілку ласий!"
– На – говорю. – На медок! – і віддаю залишок від своєї акторської зарплатні! – На! – кажу. Нехай видужує!
– Поки, – говорить, – Путін при владі – вона не одужає.
– Ну, – відповідаю, – у мене ще таких грошей нема, щоб Путіна прибрати. Біжи-но, геній, і купи їй меду.
Прибігає через дві хвилини цей Женька-безхатько (геній!) із пляшкою відмінної горілки та з одноразовими стаканчиками.
– Я не хотів, – каже, – тобі відразу відкривати свою найтаємнішу таємницю, що, мовляв, геній я. А наразі покажу.
І дістає із широкої Маяковської штанини не те, що ти подумав, мій друже, а корінець від папірця. І говорить він мені:
– Ось мій опус у короткому викладенні, геніальному й лаконічному.
Дивлюся я на цей папірус і нічого не бачу – біле все.
– Де ж він, опус твій, Женю?
– А він кров'ю написаний, – відповідає.
– Так і кров'яних знаків я не бачу.
– А в мене, – верещить, – білокрів'я!
"Ну, не геній він після цього? – запитую я. – Чи то не творець нового андеграунду?"
Мені такою симпатичною хвороба його стала, що кожного разу, як проходжу повз нього від рогу й до рогу Гоголівської і бачу, як він пускає калюжу з-під себе, заради більшого жалю спостерігачів, кладу я йому рівно на півлітра меду й переказую привіт співмешканці, щоб доглядала за генієм.
12 листопада 2004 р., Київ
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію