Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.20
09:43
літо йде
через окремий холод свій
і спеку звичайно
літо ж
червень липень
глипнути навіть не вспів
сліпучі майдани
розжарені вулиці
через окремий холод свій
і спеку звичайно
літо ж
червень липень
глипнути навіть не вспів
сліпучі майдани
розжарені вулиці
2026.07.20
09:30
Ярослав Олегович Чорногуз — видатний поет, патріот України, людина з вразливим серцем, щедрою душею та самобутнім гумором був моїм наставником, найкращим другом, який завжди мене підтримував, надихав та вселяв віру в свої можливості.
Серед його учнів бул
2026.07.20
07:33
Море хвилями дзвінкими
Б'є об скелі мовчазні
І мені назустріч линуть
Любі здавна позивні.
Рвійний вітер хвилі гонить
Без вагання та зусиль, -
Невгомонні та солоні
Всюдисущі бризки хвиль.
Б'є об скелі мовчазні
І мені назустріч линуть
Любі здавна позивні.
Рвійний вітер хвилі гонить
Без вагання та зусиль, -
Невгомонні та солоні
Всюдисущі бризки хвиль.
2026.07.20
01:30
Вода солона на столі
як символ сліз в чужій землі.
Гірка трава, і не одна,
як згадка рабського вона.
Сумною б трапеза була,
та ось рух ангела крила
дає надію на життя
як символ сліз в чужій землі.
Гірка трава, і не одна,
як згадка рабського вона.
Сумною б трапеза була,
та ось рух ангела крила
дає надію на життя
2026.07.19
20:36
Після кожного виступу Кіо
Продавались направо й наліво
Дефіцитні кролі,
Невеличкі й малі
З комбінату в циліндрі у Кіо.
Довела до тюрми лотерея
Одного з дідусів Гемінґвея.
Продавались направо й наліво
Дефіцитні кролі,
Невеличкі й малі
З комбінату в циліндрі у Кіо.
Довела до тюрми лотерея
Одного з дідусів Гемінґвея.
2026.07.19
18:53
Мені було лиш дев'ятнадцять,
А їй більше двадцяти трьох,
Вона мене дуже кохала,
І нам було добре удвох.
Вона була дуже гарна,
В мене аж виростали крила
Поруч з нею,
А їй більше двадцяти трьох,
Вона мене дуже кохала,
І нам було добре удвох.
Вона була дуже гарна,
В мене аж виростали крила
Поруч з нею,
2026.07.19
16:47
Хто збирав шовковицю,
Згадує й за хліб.
В ступах пил в косовицю
Проситься в політ.
Бийся дощик в озеро,
В хату Лукаша.
Там де ранком росяно,
Знайдеш слід вужа,
Згадує й за хліб.
В ступах пил в косовицю
Проситься в політ.
Бийся дощик в озеро,
В хату Лукаша.
Там де ранком росяно,
Знайдеш слід вужа,
2026.07.19
15:45
Ніч на землю опустила чорне покривало.
В небі зорі, наче маку хтось по нім розсипав.
Ароматом неймовірно п‘янким пахне липа
І виспівують цикади вечірні хорали.
Жебонить ледь чутно річка, вербам миє коси.
А над річку невелике вогнище палає.
Розсілася
В небі зорі, наче маку хтось по нім розсипав.
Ароматом неймовірно п‘янким пахне липа
І виспівують цикади вечірні хорали.
Жебонить ледь чутно річка, вербам миє коси.
А над річку невелике вогнище палає.
Розсілася
2026.07.19
14:36
Бунт посередностей - це бунт юрби гнилої,
Що розпинає завжди на горі,
Це фарисеї в масках і елої,
Вовки в овечих шкурах, трунарі.
Бунт посередностей змете усе на світі,
Що має лик, а не лише мурло.
Так паразити на веснянім цвіті
Повзуть настирливо,
Що розпинає завжди на горі,
Це фарисеї в масках і елої,
Вовки в овечих шкурах, трунарі.
Бунт посередностей змете усе на світі,
Що має лик, а не лише мурло.
Так паразити на веснянім цвіті
Повзуть настирливо,
2026.07.19
13:56
Розділ IІ: Аромат мирри на річці Кідн
Тарс задихався від спеки. Марк Антоній сидів на ринковій площі на судейському кріслі, оточений своїми легіонерами. Він був роздратований. Цариця Єгипту запізнювалася вже на тиждень.
Раптом з боку річки донісся д
2026.07.19
13:48
ЧАСТИНА ДРУГА: МАРК АНТОНІЙ. Тінь під деревом граната
«Прийди до мене, о Володарю Сили, бо серце моє відкрите для твого заліза.
Твій рев чути серед народів, але в моєму домі ти знайдеш свій спокій і своє золото».
(З написів на стінах храму Ха
2026.07.19
12:36
Шахраї під Малими Загайцями
Торгували зіпсутими яйцями
Збунтувався народ,
Упіймав тих заброд
І позбулись яєць під Загайцями.
В ресторані у Богодухові
Подавали котлети із мухами.
Торгували зіпсутими яйцями
Збунтувався народ,
Упіймав тих заброд
І позбулись яєць під Загайцями.
В ресторані у Богодухові
Подавали котлети із мухами.
2026.07.19
11:43
Я думав, Десно, не тутешня ти,
Бо ж так несешся-рвешся по рівнині,
Так безнастану крутиш течію свою
І береги нещадно крушиш.
Я думав, Десно, десь з далеких гір,
Коли ще на Землі дива вершились,
Ти вийшла якось на слов’янський слід,
Бо ж так несешся-рвешся по рівнині,
Так безнастану крутиш течію свою
І береги нещадно крушиш.
Я думав, Десно, десь з далеких гір,
Коли ще на Землі дива вершились,
Ти вийшла якось на слов’янський слід,
2026.07.19
10:23
оздоблений словами
належними чи ні
як-небудь умирав би
на дні або вві сні
відкинутий з заграви
розбитих літніх днів
із самого із краю
життя сяйливих див
належними чи ні
як-небудь умирав би
на дні або вві сні
відкинутий з заграви
розбитих літніх днів
із самого із краю
життя сяйливих див
2026.07.19
07:18
Земля затряслася, хитнулися стіни,
Шибки забриніли і ляк розпочавсь
За тих, що заклякли в гарячих руїнах
І просять у Бога про поміч в цей час.
Горять і димляться дерева й споруди,
Ізнову не маєм спокійного сну, -
Налякані вибухом, дивляться люди
Н
Шибки забриніли і ляк розпочавсь
За тих, що заклякли в гарячих руїнах
І просять у Бога про поміч в цей час.
Горять і димляться дерева й споруди,
Ізнову не маєм спокійного сну, -
Налякані вибухом, дивляться люди
Н
2026.07.18
20:56
Ібрагіме, світ не справедливий -
світ не справедливий, Ібрагі...
Ти хіба не сам ту правду зриму,
вчив мене, стискаючи круги
надовкіл моїх непевних кроків
і навколо щойно зійшлих сил.
Паргали, гречине сяйноокий,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...світ не справедливий, Ібрагі...
Ти хіба не сам ту правду зриму,
вчив мене, стискаючи круги
надовкіл моїх непевних кроків
і навколо щойно зійшлих сил.
Паргали, гречине сяйноокий,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про абрикос
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про абрикос
У садочку стояв абрикос молодий
У простенькій своїй одежині зеленій.
Із весною-красною зустрічався у ній
Десь пішла, лиш сказала:
«Почекай тут на мене.»
Він стояв, видивлявся –
де ж поділась вона
Так хотілось плодами її одарувати.
Але не поспішала його люба весна.
Чи забула, лишила одного тут чекати.
Вже і літо минуло, промайнуло за мить,
Навіть не зупинилось, не спитало нічого,
Чому він одиноко у садочку стоїть,
Чом такий невеселий нині вигляд у нього.
Аж вітри протрубили,
що вже й літо пройшло,
Пані осінь-багачка колісницею їде.
Перед нею на південь утікає тепло,
Розкида павутиння по сво́єму по сліду.
І побачила осінь абрикос молодий,
Загорілася зразу незборимим бажанням,
Зупинилась, шепоче: «Буде він лише мій,
Лиш мені подарує своє юне кохання».
Вже ж вона шепотіла йому ніжні слова,
І куйовдила чуба, заглядала у очі.
Вітер їм про кохання вічну пісню співав
І густії тумани закривали їх з ночі.
Він забув свою милу, він кохання забув,
Його очі засліпли від дурману отого.
Голос розуму свого
він, здавалось, не чув.
Щось чуже поселилось
в серці юному в нього.
Осінь щедрою бу́ла за кохання із ним,
Одягла його в шати дорогі золотії.
Мабуть, добре їй бу́ло із таким молодим,
Але вітер холодний скоро й зиму навіяв.
Осінь враз спохватилась
та і геть подалась,
Доганяти, напевно, бо і так забарилась.
І обсипались шати з абрикоса ураз,
Від багатства чужого
й сліду не залишилось.
Зовсім голим нещасним
зиму він зустрічав.
У житті у людському теж буває так часто:
Хто кохання єдине на багатство зміняв,
Той ніколи не знайде свого
справжнього щастя.
У простенькій своїй одежині зеленій.
Із весною-красною зустрічався у ній
Десь пішла, лиш сказала:
«Почекай тут на мене.»
Він стояв, видивлявся –
де ж поділась вона
Так хотілось плодами її одарувати.
Але не поспішала його люба весна.
Чи забула, лишила одного тут чекати.
Вже і літо минуло, промайнуло за мить,
Навіть не зупинилось, не спитало нічого,
Чому він одиноко у садочку стоїть,
Чом такий невеселий нині вигляд у нього.
Аж вітри протрубили,
що вже й літо пройшло,
Пані осінь-багачка колісницею їде.
Перед нею на південь утікає тепло,
Розкида павутиння по сво́єму по сліду.
І побачила осінь абрикос молодий,
Загорілася зразу незборимим бажанням,
Зупинилась, шепоче: «Буде він лише мій,
Лиш мені подарує своє юне кохання».
Вже ж вона шепотіла йому ніжні слова,
І куйовдила чуба, заглядала у очі.
Вітер їм про кохання вічну пісню співав
І густії тумани закривали їх з ночі.
Він забув свою милу, він кохання забув,
Його очі засліпли від дурману отого.
Голос розуму свого
він, здавалось, не чув.
Щось чуже поселилось
в серці юному в нього.
Осінь щедрою бу́ла за кохання із ним,
Одягла його в шати дорогі золотії.
Мабуть, добре їй бу́ло із таким молодим,
Але вітер холодний скоро й зиму навіяв.
Осінь враз спохватилась
та і геть подалась,
Доганяти, напевно, бо і так забарилась.
І обсипались шати з абрикоса ураз,
Від багатства чужого
й сліду не залишилось.
Зовсім голим нещасним
зиму він зустрічав.
У житті у людському теж буває так часто:
Хто кохання єдине на багатство зміняв,
Той ніколи не знайде свого
справжнього щастя.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
