ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ін О
2020.06.03 23:53
так тихо...навколо дзеркальні сніги.
нашіптує хуга озерам сонети.
пелюстками крові сховались в заметах
торішні троянди старих берегів.
і храми мовчать, за стіною псалми
пожовкли...під пилом слова і куплети...
мій янголе болю, ці крила - секрети,
мо

Олександр Панін
2020.06.03 23:06
За народними мотивами

Дрібна
Нечиста сила –
Найбільш капосна
І найбільш небезпечна…

***

Володимир Бойко
2020.06.03 19:07
Зола у висліді багаття
Чи не єдиний результат.
Що по собі лишаєм, браття –
Чи пустирі, чи зелен сад.

У безвість звіяні вітрами
Пощезнуть душі – хто куди...
Життя збиткується над нами,

Тата Рівна
2020.06.03 17:06
Він був алжирцем. Медиком. Звали його Сафір.
Вона - німкеня Акі, колюча і сувора, мов Спарта
Його очиська виблискували, ніби французький ампір
Вона ж як зефірка, wow! Блиску такого варта.

Ці двоє не були знайомі, не разом ходили до школи
Жили у р

Тетяна Левицька
2020.06.03 09:20
Ти листа напиши, як сумуєш за мною невтішно,
тихі будні рахуєш, ховаєш думки від усіх.
Нереальні, приборкані, виткані з райдуги, грішні.
Хоч хтось мудро сказав, що блаженна любов, то не гріх.

Хто осудить її, той не знає, що світ воскресає,
перламут

Сергій Губерначук
2020.06.03 08:46
Ламають ліщину вже вкотре підряд.
Укотре підряд знов горішнику ряд
з цурпалок здіймається сонцю настріч,
долаючи неміч і товщі сторіч.

Як добре над лугом лягти у траву,
в якій після битв обновлюсь, оживу,
яка пам’ятає всіх пращурів сни

Віктор Кучерук
2020.06.03 07:53
Коли вітри розвіяли хмарини
І вкрили небо синім полотном, -
Спізніле літо скупо, по краплині
Розпочало ділитися теплом.
Йому назустріч потягнувся радо,
Як до матусі збуджене дитя,
Адже чекати більше я не ладен
На літа неминуче вороття.

Ярослав Чорногуз
2020.06.03 04:46
Ти, як мама моя, п`яненька,
Тільки п`єш не вино, а коньяк.
Цілувати любила ненька
Напідпитку мене щиро, всмак.

Пригортала, аж трішки грубо,
Як ведмедиця та – ведмежа.
Я соромивсь обіймів, люба,

Василина Іванина
2020.06.03 00:14
барви вбирають очі,
заполоняють подих,
бачу крізь скельце пляшкове
трави, і небо, й води,
пес недовірливо щулиться,
білий метелик мигне,
в світі цьому шаленому
в січні сіро-скаженому,

Олександр Сушко
2020.06.02 20:58
Такої вередухи як у мене ще пошукати. Щось не так - лускає ляпачкою по носі. А якщо сильно провинюся – може і гризонути ловкенько. А де ви бачили такого чоловіка, який би не завинив перед жінкою? Немає таких, усі грішні. А ходжу побитий і погризений лише

Євген Федчук
2020.06.02 19:06
Повертались запорожці з турецького краю,
Гарно в турок гостювали, нагнали їм страху.
Пливуть чайки Чорним морем, наче білі птахи,
В захід сонця Крим татарський вони оминають.
Але тут знялася буря, як смерть налетіла.
Одні чайки потопила, другі – розк

Олександр Панін
2020.06.02 15:19
Щоб осінь не подолала –
Сама стань Осінню!
Прекрасною!

Скинь
Приниження, зради,
насмішки,
Зневагу, нехтування,

Маріанна Алетея
2020.06.02 13:57
Сірим небом блукає осінь
Лише згадує просинь – знак,
Сивим полиском у волоссі,
Що колись все було не так.

Промінь дражнить застиглу тугу,
Що не можна вернути час,
Тільки вітер жене напругу,

Олександр Сушко
2020.06.02 11:16
В окопи чорнориза не зови!
Є попадя, церковка, сала кусень.
Іздалеку бурмоче молитви,
Підрощуючи в піст обвисле пузо.

Здоров'ячка бажає ворогам,
А землякам убитим - пишну месу.
Чи вірую у Господа? Ага.

Ігор Шоха
2020.06.02 09:53
Весна майнула майже непомітно.
Її палітру сонячного дня
на себе приміряє буйне літо,
сідлаючи гарячого коня.

Ніколи не було у цьому світі,
аби перемагала маячня.
Нові акорди чути у зеніті

Сергій Губерначук
2020.06.02 08:42
Перша.
Її світлість.
Акварельний силует.
Ще контур з-під п’ят,
і от – вже витонченість,
ще трохи і лет!..
Та кіс дика ліана
хвоста покинула в джунґлях;
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Олександр Ку
2020.05.20

Андрій Пелепець
2020.03.29

Степан Вишиватін
2020.03.27

Людмила Бурлаченко
2020.03.19

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Надія Мезрина
2020.03.01

Оля Кміт
2020.02.28






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Шах-Джахан
«Химерна штука, все-таки, життя.
Які б не бу́ли – чесні чи лукаві,
Сьогодні ви у величі і славі,
А завтра під ногами, як сміття.
І чому так – піди-но, розбери?
Чи то своїми робимо руками?
Чи небеса постійно грають з нами
Якоїсь нам неві́домої гри?»
Так думав у темниці Шах-Джахан,
Старий і хворий, неміччю закутий,
Не від тілесних, від душевних ран
Так постарів він. Усіма забутий,
Мав вдосталь він на роздуми часу́.
Там, за стіною дні міняли ночі,
Стирало сонце вранішню росу,
Але не зазирало в його очі.
Бо в цій похмурій камері, однак,
Що день, що ніч – і холодно, і темно.
Хоч би якиїсь незнайомий знак
Серед всього обридлого! Даремно!
Туди три кроки, стільки ж і назад,
Як не ступай – не зміниться нічого.
Йому, що звик до величі палат,
Так було важко звикнути до цього.
Він мав усе. У землях навкруги
Його – тоді Великого Могола,
Любив народ, боялись вороги…
Яка примхлива і жорстока доля!
Він мав усе…Та хай би і не мав
Багатства, слави – був би й так щасливий,
Бо він найкращу жінку покохав
Мумтаз Махал. Була така красива,
Що був не в силах відвести очей.
З її ім’ям лягав і прокидався.
Без неї в нього не було ночей.
Він на других жінок не зазирався,
Бо в нього в серці була лиш вона.
Які вони тоді щасливі бу́ли!
Їх розлучила доля чи війна.
Вона навік в його руках заснула.
Чому він не пішов за нею вслід?
Чому лишився? Що його тримало?
Оцей жорстокий недолугий світ,
В якому зла і підлості чимало?
Вона пішла і серце узяла
Його з собою. Не життя, а мука.
Душа, не знати як, іще жила,
Переживала з милою розлуку.
Але він жив. Він жив і будував
Найкращу усипальницю на світі.
Він кожен камінь подумки вкладав,
Аби душа її могла радіти.
І виріс незрівняний Тадж-Махал,
Такий прекрасний, як його кохана…
І поцілунки, і любовний шал
Немов учора, лиш на нього гляне.
Єдине, що він бачить із вікна
В’язниці – наче хмарка білий
Той мавзолей. Вона десь там одна
І він один. Немає в світі сили,
Яка б вернула давні ті часи
І зраду сина рідного спинила.
Вона над батьком, наче меч висить,
І, навіть, дивно, як іще не вбила.
Години вибудовуються в дні,
А день по дні сплітаються у роки.
Одне вікно маленьке у стіні
І домовина усього в три кроки..
Колись в безмежній величі своїй
Він страх ім’ям одним навколо сіяв.
Тепер він хто? Єдино, що живий,
Але життя у ньому ледве тліє.
Годинами він дивиться в вікно,
Без сподівань. Піддавсь жорстокій долі.
Йому тепер, здається, все одно.
Душа у тілі помира поволі.
І лине, лине без кінця туди,
Де вже чека, як прихисток останній,
Від злої долі, горя і біди
Великий храм їх чистого кохання.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-03-16 19:47:35
Переглядів сторінки твору 33
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.591 / 5.31)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.487 / 5.35)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.777
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2020.06.03 19:27
Автор у цю хвилину відсутній