Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.09
01:17
Сопе і пише - все ніяк!
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
2026.09.09
00:44
Пілігрими із Хайфи до Умані
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.
Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.
Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
2026.09.08
21:50
Усе, що ухопиш
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
2026.09.08
20:53
сни все не йдуть
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
2026.09.08
20:44
Незвичний біль душевної знесили
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити його – слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити його – слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
2026.09.08
19:47
А пам’ять, як стара в селі криниця,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
2026.09.08
18:17
Київ поринув у дронову січ :
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
2026.09.08
17:31
Підібралася тишком осінь,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
2026.09.08
13:39
Лишився Лишега у синім вогні,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
2026.09.08
12:32
Чи є вона, та чакра повноти?
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
2026.09.08
07:37
Знов закурений димами
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
2026.09.08
01:13
Індик - це своєрідна птиця.
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.
Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.
Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
2026.09.07
21:14
Немає віроломнішої віри
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
2026.09.07
20:44
Чому із звідусюд далеких
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
2026.09.07
20:15
ось і надвечіря
дощик покропив
вицвіле ганчіря
звисле з проводів
піднебесні риби
сунуть далі геть
комунальник
сивий
дощик покропив
вицвіле ганчіря
звисле з проводів
піднебесні риби
сунуть далі геть
комунальник
сивий
2026.09.07
18:24
Святе догорає обійстя,
а ти загубилась в тумані.
Не бійся, рідненька, не бійся,
від зостраху серце зів'яне.
Я знаю, що важко втрачати
набуті скарби мозолями —
дитячу колиску, санчата,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а ти загубилась в тумані.
Не бійся, рідненька, не бійся,
від зостраху серце зів'яне.
Я знаю, що важко втрачати
набуті скарби мозолями —
дитячу колиску, санчата,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про калину
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про калину
Гарна дівчи́на Оксана
В одному селі жила.
Така вродлива і ставна,
Що годі й знайти, була.
За нею всі хлопці мліли
З навколишніх навіть сіл
І, наче чумні, ходили
Від поглядів її стріл.
Вона ж всім була привітна
З усіма була проста.
І посмішка, наче світло,
Завжди на її устах.
А батько був сотник, кажуть,
І дуже її любив.
Додому верта і завжди
Дарунки доньці возив.
Дививсь, як вона раділа,
Сіяли очі її.
В люстерко весь час гляділа
Нові прикраси свої.
Він мовчки лише всміхався,
За нею радів услід.
І вже в душі сподівався
Продовжить козацький рід.
Уже й на хлопців дивився,
Як на майбутніх зятів.
Хоча іще не зустрівся
Такий, якого б хотів.
Та дочці шістнадцять лише,
Чого його поспішать?
Щоб заміж скоріше вийти?
Ще знайдеться гарний зять.
Якось з одного походу
Намисто привіз він їй.
Такого ще люди з роду
Не бачили в тім селі,
Як ягідки намистинки
Червоні в одну одна.
А їх же на нитці стільки,
Що годі й злічіть. Вона
Як тільки дарунок вздріла,
Заплескала, як дитя.
Відразу його наділа,
Взялась примірять плаття.
І їй все до того гоже
І так усе до лиця,
Очей відірвати не може.
Порадувала вітця.
А на вечорниці вийшла
Всі хлопці її були.
Вона ж не іде, а пише,
Щоб всі побачить могли.
Та радість не довго бу́ла.
Якось серед білого дня
Орда в село завернула
На розпашілих коня́х.
Метнувся вогонь під стріхи,
Здійнявся у небо дим.
Страшна татарська потіха
Поча́лась в селі отім.
Біль криком у небо рвався,
А відчай тіла вя’зав.
У кро́ві хтось захлинався,
Хтось вулицею тікав.
Хтось опір чинив, та марно.
Татар же як мурашви.
І рабство страшна примара
Вставала перед людьми.
Оксана була в господі,
Як знявся той ґвалт страшний.
А батько десь у поході.
Що їй робити самій?
Ховатися в хаті? Знайдуть.
Татари майстри у цім.
Тікати через леваду,
Сховатись у лісі густім!
То добре, що хату з краю
Над річкою батько звів.
Намисто своє хапає
Дівчина без зайвих слів.
І через вікно в городи
Левадами до ріки.
А там уже і до броду.
Татарин не вздрів поки.
І мчить Оксана щосили
Немов на крилах летить.
”Хоч би прокляті не вздріли!”-
Одно лиш Бога моли́ть.
Не вимолила. Уздріли.
Із свистом вже слідом мчать.
А річка вже поряд, Сміло
Готова вона стрибать.
Хай течія порятує
Від тих ненаситних зайд.
А поряд уже тупіт чує.
Оглянулася назад.
І раптом зрадлива гілка
Намисто вхопила з рук.
Посипались намистинки
Дощем у траву – стук, стук!
На мить якусь зупинилась.
Збирати чи утікать?
І у аркані забилась.
Що встиг її наздогнать…
Вернувся батько з походу –
Ні доньки, а ні села.
А ген майже біля броду,
Де доньку біда знайшла,
Кущі якісь розрослися
І, мов намисто, на них
Поміж зеленого листя
Кетяги ягід таких,
Як він дарував дитині,
З далеких привіз країн.
Так і з’явилась калина
З розсипаних намистин.
В чужині донька пропала,
Від горя батько помер
І лише калина зосталась,
Нагадує нам тепер
Про долю землі моєї,
Про біди предків моїх.
І я дивлюся на неї
І згадую завжди їх.
В одному селі жила.
Така вродлива і ставна,
Що годі й знайти, була.
За нею всі хлопці мліли
З навколишніх навіть сіл
І, наче чумні, ходили
Від поглядів її стріл.
Вона ж всім була привітна
З усіма була проста.
І посмішка, наче світло,
Завжди на її устах.
А батько був сотник, кажуть,
І дуже її любив.
Додому верта і завжди
Дарунки доньці возив.
Дививсь, як вона раділа,
Сіяли очі її.
В люстерко весь час гляділа
Нові прикраси свої.
Він мовчки лише всміхався,
За нею радів услід.
І вже в душі сподівався
Продовжить козацький рід.
Уже й на хлопців дивився,
Як на майбутніх зятів.
Хоча іще не зустрівся
Такий, якого б хотів.
Та дочці шістнадцять лише,
Чого його поспішать?
Щоб заміж скоріше вийти?
Ще знайдеться гарний зять.
Якось з одного походу
Намисто привіз він їй.
Такого ще люди з роду
Не бачили в тім селі,
Як ягідки намистинки
Червоні в одну одна.
А їх же на нитці стільки,
Що годі й злічіть. Вона
Як тільки дарунок вздріла,
Заплескала, як дитя.
Відразу його наділа,
Взялась примірять плаття.
І їй все до того гоже
І так усе до лиця,
Очей відірвати не може.
Порадувала вітця.
А на вечорниці вийшла
Всі хлопці її були.
Вона ж не іде, а пише,
Щоб всі побачить могли.
Та радість не довго бу́ла.
Якось серед білого дня
Орда в село завернула
На розпашілих коня́х.
Метнувся вогонь під стріхи,
Здійнявся у небо дим.
Страшна татарська потіха
Поча́лась в селі отім.
Біль криком у небо рвався,
А відчай тіла вя’зав.
У кро́ві хтось захлинався,
Хтось вулицею тікав.
Хтось опір чинив, та марно.
Татар же як мурашви.
І рабство страшна примара
Вставала перед людьми.
Оксана була в господі,
Як знявся той ґвалт страшний.
А батько десь у поході.
Що їй робити самій?
Ховатися в хаті? Знайдуть.
Татари майстри у цім.
Тікати через леваду,
Сховатись у лісі густім!
То добре, що хату з краю
Над річкою батько звів.
Намисто своє хапає
Дівчина без зайвих слів.
І через вікно в городи
Левадами до ріки.
А там уже і до броду.
Татарин не вздрів поки.
І мчить Оксана щосили
Немов на крилах летить.
”Хоч би прокляті не вздріли!”-
Одно лиш Бога моли́ть.
Не вимолила. Уздріли.
Із свистом вже слідом мчать.
А річка вже поряд, Сміло
Готова вона стрибать.
Хай течія порятує
Від тих ненаситних зайд.
А поряд уже тупіт чує.
Оглянулася назад.
І раптом зрадлива гілка
Намисто вхопила з рук.
Посипались намистинки
Дощем у траву – стук, стук!
На мить якусь зупинилась.
Збирати чи утікать?
І у аркані забилась.
Що встиг її наздогнать…
Вернувся батько з походу –
Ні доньки, а ні села.
А ген майже біля броду,
Де доньку біда знайшла,
Кущі якісь розрослися
І, мов намисто, на них
Поміж зеленого листя
Кетяги ягід таких,
Як він дарував дитині,
З далеких привіз країн.
Так і з’явилась калина
З розсипаних намистин.
В чужині донька пропала,
Від горя батько помер
І лише калина зосталась,
Нагадує нам тепер
Про долю землі моєї,
Про біди предків моїх.
І я дивлюся на неї
І згадую завжди їх.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
