Я вбила його, точніше пам’ять
про нього,
а ще точніше – реакцію
емоціональну
на жорстокі спогади.

Я пам’ятаю :
бачу і чую,
але не відкликаються душа і серце.

Хіба цікаво дивитись
на картинку, що на фантику
від цукерки,
на красеня
з обгортки мила?

Душі тремтіння вистигло,
застудилось,
від холоду вмерло,
відлетіло…

Дивитись, сприймати,
але
не відчувати…
Хіба турбувати можуть
комашиний хітин, риб’яча луска,
шкіра зміїна -
справжня суть принад кохання
(майже так, як у казках,
коли
золото
перетворюється на вуглинки?)…

Оце і означає –
не любити,
по справжньому
забути,
порвати залежності
пута,
вільною бути…

Не треба
ховати жахіття спогадів
у саркофаг
кам’яний,
залізний,
бо звлоки* минулого,
розкладаючись,
зірвуть кришку врешті решт,
знову повстане
пам’ять-упириця,
живомертва дівиця,
потойбічна креш**…

Тільки відверто, тільки відкрито,
щоб не ступило нечисте копито
куди не треба (куди треба – теж).

Пам’ятаю, пам’ятатиму,
та незворушно подивлюся
на
картинку-фантик,
на
красеня з мила обгортки,
на
шкіру зміїну,
на
риб’ячу луску…

Не лякає завірюха,
негода:
свобода
від упириці-пам’яті,
подолає
будь-яку заметіль…

Відтоді і дотіль
за свободу платити треба.

Плата,
це -
думки нав’язливі,
сумнівів миті:
А якщо випаде покохати ізнов,
зустріти щиру нову любов,
чи не здаватимуться раптом
краса,
почуття,
трепетне серцебиття
відразу,
з перших хвилин,
купкою перлин
фальшивих:

фантиком - красенем,
обгорткою мильною,
зміїною лускою,
риб’ячою шкірою,
Ще й комашиним
хітином!?

................

* Останки

** Обідок,кришталь

2019 рік