Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
і все довкола стало враз смугастим,
цей жах мене злякав і притупив –
сон зник – і в пащі я не встиг пропасти.
На ковзанах лечу по кризі я,
яка вже надломилася на краї;
ось ріже лід, ось-ось підводний яр –
Утомився, зупинився козак, спочиває.
Коня пустив, хай пасеться – трави у достатку.
Сам сидить та на сорочці пришиває латку.
Вже подерлася сорочка, на тілі зіпріла.
Давно уже козаченьки в похід не ходили.
Нем
Я піду крізь болі лихоліть.
Я піду крізь снігу кучугури,
Щоб пізнати глибину століть.
Я пройду випробування світу,
Пастку сатани, вогонь проклять,
Продерусь крізь зарості і віти,
У холодному домі, де зимно від вікон і стін,
У замерзлому місті, де небо тривогами тужить,
Там усе, що ти мала, поставила доля на кін.
Найрідніші твої опинились у кроці до прірви.
А усе, що бажалос
Боже, байдужі… гори консервних
Дико прикуті, зморені горем.
Прадід забутий без обговорень.
В сходах безсмерття панство панує,
А у конвертах старість сумує…
Тужаться дужі… тож небезпека?
Боже, байдужі… небом лелеки…
Завели розмову:
Що це значить, як знайдеш ти
Враз стару підкову?
Всі мовчать. Один сміється:
- Певно, хитрість є там.
Бо мені чогось здається, -
прохожі куталися, ковзали і грузли,
а ми щасливі у тенетах хуртовини
стояли осторонь від всіх.
Землею
Тузли.
З твоїх очей на білий сніг летіли іскри.
Пішли іскорки у танок,
Народилося ясне сонечко –
Молодесенький Божич - Бог.
І надворі вже дні погожії,
Знову більшає білий день.
Прибуває нам сила Божая,
мій малий читирилапий друг —
завершив свій ранковий ритуал
на газоні біля під’їзду.
Потім він подивився на мене
цими вологими очима,
у яких —
і любов, і виклик,
дурман ілюзій в полисках звабливих.
Немає цвіту в змореній душі,
це Вам здалося, що я особлива.
То Ви мене намріяли з пісень,
зліпили із фантазій феєричних.
А я скажу відверто Вам, лишень,
обличчя мовчання?
Обличчя у того,
у чого його не може
бути за визначенням.
Обличчя мовчання -
це лице пустки,
це хмара накуреного диму
Всі вірші, від початку до кінця, -
Естетика прокуреної кухні
Та сповідь непочутого мерця.
Метафора - мов порція отрути,
А цілий твір - отруєне вино.
Спостерігає чорним оком лютий,
І в спальні, в вітальні... Усюди
Така безпардонна, здавалося аж,
Що в гості прийшли саме люди
Та як без ключів і без дозволу та
В будинки вкраїнські проникла?
Яка ціль візиту, причина, мета?
Наречена:
Зійди мерщій з фати, підкидьку божий,
не міг взуття почистити до дна!
А я, дурна, проґавила Серьожу,
там хоч свекруха звір, зате одна.
Така тонка, прозора невагомість.
Все, що до тебе в серці зацвіло,
переросло сьогодні у свідомість.
Я п'ю твій погляд, наче джерело,
В якому небо відбиває зорі.
І як би нас далеко не несло,
ми два вітрила в золотому
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
З Іосіфа Бродського. Напучання
У мандрівці по Азії, питаючи на ніч дах,
в сінях, лазнях, лабазах – у теремах і хатах,
чиї копчені стекла держать простір в узді,
укривайся кожухом і норови при тім
кут знайти головою, аби він замашній
сокирі вадив наважитись на вдар по ній,
обважнілій від усячини випитого, і акурат
проломити незграбу. Вписуй коло в квадрат.
ІІ
Бійся широких вилиць та місяцеву, рябих
шкірою щік; користай перевагою голубих
віч – зокрема, у разі, коли передує ніч,
хащі. Взагалі має значення розріз віч,
позаяк наостанці бажані тільки ті,
що – хоча холодніші – проникніші піл в пальті,
а там і лід трісне ще, і крижані
купелі не такі в’язкі, як меди брехні.
ІІІ
Завжди обирай хатину, де у дворі висять
підгузки. Водися з людом літами під п’ятдесят.
В літах чоловікові годі знаття на своїй судьбі,
щоб правити твоїм коштом лепту яку собі;
зі жінками – те саме. Гріш-другий убереже
комір; а як міль пожирує хутрами, то лише
холошина під коліном: на чобіт катма надій.
Чобіт в Азії – перше, що поцупить крадій.
IV
У горах іди поволечки; треба повзти – повзи.
Величні навіч оддалеки, безглуздіші, ніж низи
дольні впритул, їх поверхні випростані торчма,
і, мовби горизонтальна, вихляста стежа сама
звивається прямовисно. Лежма в горах – стоїш,
стійма – лежиш, доводячи те, що лиш
в падінні ти незалежний. Так подолують дріж,
запаморочення над прірвою, захват біля підніж.
V
Не відгукуйся на "Гов, хлопче!" Німуй, як пень.
Годі тямлячи мов, удай, мов – анітелень.
У гурті не виділяйся – в профіль, в анфас; лиця
зайве не умивай. І коли у пся
горло ріжуть пилою, не морщся. Палиш – гаси
цигарчину плювком. Щодо речей, носи
сіре, у цвіт землі; підштанки, надто брудні,
зводять на пси спокусу тебе прикопати в ній.
VI
На опочивку в пустелі, засвітла викладай
стрілу з камінців, щоб, кинувшись, уторопав бодай
куди його далі рухатись. Демони відусіль
в пустелі тебе терзатимуть. Чулий на голоси
легко піде блукати: зо крок убік – і кранти.
Привиди, духи, демони – вдома в пустелі. Ти
сам збагатиш уяву, куди рушав,
коли від тебе залишиться безпритульна душа.
VII
Ніхто наперед ніколи не знає, що наклика.
Маючи на увазі дебелу спину провідника,
думай, що вгледів будучину, і слідуй за
тамтою якмога на відстані. Ся стезя
суто осібна відстанями – між сьогоденням і
завтра, – так званим будучим. І налаштуй в умі
крок свій на чвал, заледве тобі кинуться наздогін:
убивця, грабіжник, минуле і таке ін.
VIII
В кислій амбрі шмаття, в припаху кізяку,
цінуй непоступність речі зору, чимдуж чітку
дедалі, та попускайся, шоб розчинитись для
бінокля, чиїхось згадок, жандарма або рубля.
Кашляючи у куряві, топнучи у багні,
не обтяжуйся гадкою: виявитись, чи ні?
Може воно і краще, що босота з ножем
на тебе не спокуситься, як щось чуже.
IX
Ріки в Азії з виду довші безлічі, що течуть
світом, багатші алювієм, тобто – мутні; ця муть,
щойно щойно зіп’єш зі жмені, бере своє:
від спитого непереливки і шлунку того, хто п’є.
Дай втекти відображенню. Перепливай на ту
сторону лиш на в’язанім самотужки плоту.
Знай, що й огень на березі, крім плотів,
течія зносить вниз – таті напоготів.
X
В листуванні з цих місць не сповіщай про те,
що спіткав на шляху. Ремствуй: мов, час іде,
відпиши про себе, розчулься тощо – листи
штемпель мало хистить. І як ти не шелести,
біля крайки паперу і тіні пера взнаки
несосвітенність розриву з тими, з ким залюбки
годі лягти чи сісти, з ким – назирці письму –
ти більше не побачишся. Позаяк чи тому.
XI
Коли пусте плоскогір’я, а горі – версти висот
бездонного неба Азії, синьки, в якій пілот
або янгол розбовтує киселі;
коли сам ціпенієш подумки – як ми під ним малі,
втям: просторінь, що знічев’я з нашої маячні
кепкує, дедалі дужче нужденна у помічнім
погляді збоку, в критерії пустоти.
І спомогтись до послуг годен єдино ти.
----------------------------
Назидание
І
Путешествуя в Азии, ночуя в чужих домах,
в избах, банях, лабазах – в бревенчатых теремах,
чьи копченые стекла держат простор в узде,
укрывайся тулупом и норови везде
лечь головою в угол, ибо в углу трудней
взмахнуть – притом в темноте – топором над ней,
отяжелевшей от давеча выпитого, и аккурат
зарубить тебя насмерть. Вписывай круг в квадрат.
II
Бойся широкой скулы, включая луну, рябой
кожи щеки; предпочитай карему голубой
глаз – особенно если дорога заводит в лес,
в чащу. Вообще в глазах главное – их разрез,
так как в последний миг лучше увидеть то,
что – хотя холодней – прозрачнее, чем пальто,
ибо лед может треснуть, и в полынье
лучше барахтаться, чем в вязком, как мед, вранье.
III
Всегда выбирай избу, где во дворе висят
пеленки. Якшайся лишь с теми, которым под пятьдесят.
Мужик в этом возрасте знает достаточно о судьбе,
чтоб приписать за твой счет что-то еще себе;
то же самое – баба. Прячь деньги в воротнике
шубы; а если ты странствуешь налегке -
в брючине ниже колена, но не в сапог: найдут.
В Азии сапоги – первое, что крадут.
IV
В горах продвигайся медленно; нужно ползти – ползи.
Величественные издалека, бессмысленные вблизи,
горы есть форма поверхности, поставленной на попа,
и кажущаяся горизонтальной вьющаяся тропа
в сущности вертикальна. Лежа в горах – стоишь,
стоя – лежишь, доказывая, что, лишь
падая, ты независим. Так побеждают страх,
головокруженье над пропастью либо восторг в горах.
V
Не откликайся на «Эй, паря!» Будь глух и нем.
Даже зная язык, не говори на нем.
Старайся не выделяться – в профиль, анфас; порой
просто не мой лица. И когда пилой
режут горло собаке, не морщься. Куря, гаси
папиросу в плевке. Что до вещей, носи
серое, цвета земли; в особенности – белье,
чтоб уменьшить соблазн тебя закопать в нее.
VI
Остановившись в пустыне, складывай из камней
стрелу, чтоб, внезапно проснувшись, тотчас узнать по ней,
в каком направленьи двигаться. Демоны по ночам
в пустыне терзают путника. Внемлющий их речам
может легко заблудиться: шаг в сторону – и кранты.
Призраки, духи, демоны – дома в пустыне. Ты
сам убедишься в этом, песком шурша,
когда от тебя останется тоже одна душа.
VII
Никто никогда ничего не знает наверняка.
Глядя в широкую, плотную спину проводника,
думай, что смотришь в будущее, и держись
от него по возможности на расстояньи. Жизнь
в сущности есть расстояние – между сегодня и
завтра, иначе – будущим. И убыстрять свои
шаги стоит, только ежели кто гонится по тропе
сзади: убийца, грабители, прошлое и т. п.
VIII
В кислом духе тряпья, в запахе кизяка
цени равнодушье вещи к взгляду издалека
и сам теряй очертанья, недосягаем для
бинокля, воспоминаний, жандарма или рубля.
Кашляя в пыльном облаке, чавкая по грязи,
какая разница, чем окажешься ты вблизи?
Даже еще и лучше, что человек с ножом
о тебе не успеет подумать как о чужом.
IX
Реки в Азии выглядят длинней, чем в других частях
света, богаче аллювием, то есть – мутней; в горстях,
когда из них зачерпнешь, остается ил,
и пьющий из них сокрушается после о том, что пил.
Не доверяй отраженью. Переплывай на ту
сторону только на сбитом тобою самим плоту.
Знай, что отблеск костра ночью на берегу,
вниз по реке скользя, выдаст тебя врагу.
X
В письмах из этих мест не сообщай о том,
с чем столкнулся в пути. Но, шелестя листом,
повествуй о себе, о чувствах и проч. – письмо
могут перехватить. И вообще само
перемещенье пера вдоль по бумаге есть
увеличенье разрыва с теми, с кем больше сесть
или лечь не удастся, с кем – вопреки письму -
ты уже не увидишься. Все равно, почему.
XI
Когда ты стоишь один на пустом плоскогорьи, под
бездонным куполом Азии, в чьей синеве пилот
или ангел разводит изредка свой крахмал;
когда ты невольно вздрагиваешь, чувствуя, как ты мал,
помни: пространство, которому, кажется, ничего
не нужно, на самом деле нуждается сильно во
взгляде со стороны, в критерии пустоты.
И сослужить эту службу способен только ты.
1987
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Вірші про зимову кампанію 1980-го року."
