Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
З Іосіфа Бродського. Напучання
По дорозі ув Азії, ночуючи(був би дах)
в сінях, лазнях, лабазах – у теремах і хатах,
чиї копчені стекла – різновидність узди,
накривайся кожухом і норови завжди
кут найти головою, аби кут замашній
сокирі – у тьмі – обтяжував вдар по ній,
обважнілій від усячини випитого, і акурат
не давав зарубати. Коло вписуй в квадрат.
ІІ
Бійся широких вилиць та місяцеву, рябих
уникай щік; тримайся не карих, а голубих
віч – зокрема, у разі, коли передує ніч,
хащі. Взагалі, має значення розріз віч,
принаймні, вже наостанці, щоб чоловік
уві щось – хай скрижаніле – але проник,
а там і лід трісне ще, і купелі крижані
не настільки в’язкі, як меди брехні.
ІІІ
Завжди вибирай хату, де у дворі висять
підгузки. Лигайся зі людом, літами під п’ятдесят.
Чоловік у цім віці уже попожив, дастьбі,
аби щось твоїм коштом правити ще собі,
зі жінками – те саме. Гріш-другий убереже
комір; а як міль пожирує хутрами, то лише
холошина під коліном: на чобіт катма надій.
В Азії чобіт – перше, що поцупить крадій
IV
У горах іди поволечки; треба повзти – повзи.
Величні навіч оддалеки, не ліпші, аніж низи
дольні впритул, їх поверхні випростані сторчма,
і, мовби горизонтальна, виляста стежа сама
звивається прямовисно. Лежма в горах – стоїш,
стоячи – возлягаєш, впевнюючись, що лиш
в падінні ти незалежний. Так подолують дріж,
запаморочення над прірвою, захват біля підніж.
V
Не зважай на "Агов, друзяко!" Ціпни і торопій.
Свій серед мов, наріч, будь як глухонімий.
У гурті не виділяйся – в профіль, в анфас; лиця
зайве не умивай. І коли у пся
горло ріжуть пилою, не морщся. Палиш – гаси
недопалок слиною. Зодягай, носи
сіре, під тло землі; підштанки вряди-годи
барвою і відраюють в ній тебе погребти.
VI
На спочивку в пустелі зі каменю викладай
стрілу, щоб, у разі чого, мав уяву бодай,
куди його далі рухатись. Демони відусіль
в пустелі тебе терзатимуть. Чулі на голоси
легко підуть блукати: зо крок убік – і кранти.
Привиди, духи, демони – вдома в пустелі. Ти
впевнишся сам у цьому, як і бажав,
коли над піском витатиме безпритульна душа.
VII
Ніхто ніколи нікого в майбутньому не чека.
Задивлений у плечисту поставу провідника,
думай, що бачиш будучину, але будь
щомога пильнішим з відстанями. Бо майбуть
щодо життя – це відстані між "сьогоденням" і
"завтра", инакше – будучим. І не чувати ніг
конче хіба за оказії гонитви, де наздогін
вбивця біжить, грабіжник, минуле і т.ін.
VIII
В кислій амбрі шмаття, в запаху кизяку
цінуй незворушність речі здалеку й нашвидку
збувайся якмога абриса, гожого радше для
бінокля, чиїхось згадок, жандарма або рубля.
Кашляючи у куряві, топнучи у багні,
не обтяжуйся гадкою: виявитись, чи ні?
Може ото і ліпше, що босота з ножем
на тебе не спокуситься, як щось чуже.
IX
Ріки Азії довші инших деінде у
світі, багаті алювієм, мулом, і каламуть
у осад не випадає, не потає,
об чім усяк пошкодує опісля, коли поп’є.
Уникни їх відображень. Перепливай на ту
сторону лиш на в’язанім саморуч плоту.
Знай, що й огень на березі, крім плотів,
течія зносить вниз – таті напоготів.
X
Пишучи з цих місцин, не зловживай в листі
баченим мимохідь. Менше ним шелести,
зі чуттів почни, зі абищиць, – ховай канву
від неприязних віч. Паче, як на нову
затію пера з папером надто вже узнаки
поширення прірв зі тими, з ким, в кої віки
ані лягти, ні всістись, з ким, – у письмі мастак,
ти уже не побачишся якось чи позаяк.
XI
Коли пусте плоскогір’я, а горі – версти висот
бездонного неба Азії, синьки, в якій пілот
або янгол розбовтує киселі;
коли сам ціпенієш подумки – як ми під ним малі,
втям: просторінь, що знічев'я з нашої маячні
кепкує, дедалі дужче нужденна у помічнім
погляді збоку, в критерії пустоти.
І спомогтись до послуг годен єдино ти.
----------------------------
Назидание
І
Путешествуя в Азии, ночуя в чужих домах,
в избах, банях, лабазах – в бревенчатых теремах,
чьи копченые стекла держат простор в узде,
укрывайся тулупом и норови везде
лечь головою в угол, ибо в углу трудней
взмахнуть – притом в темноте – топором над ней,
отяжелевшей от давеча выпитого, и аккурат
зарубить тебя насмерть. Вписывай круг в квадрат.
II
Бойся широкой скулы, включая луну, рябой
кожи щеки; предпочитай карему голубой
глаз – особенно если дорога заводит в лес,
в чащу. Вообще в глазах главное – их разрез,
так как в последний миг лучше увидеть то,
что – хотя холодней – прозрачнее, чем пальто,
ибо лед может треснуть, и в полынье
лучше барахтаться, чем в вязком, как мед, вранье.
III
Всегда выбирай избу, где во дворе висят
пеленки. Якшайся лишь с теми, которым под пятьдесят.
Мужик в этом возрасте знает достаточно о судьбе,
чтоб приписать за твой счет что-то еще себе;
то же самое – баба. Прячь деньги в воротнике
шубы; а если ты странствуешь налегке -
в брючине ниже колена, но не в сапог: найдут.
В Азии сапоги – первое, что крадут.
IV
В горах продвигайся медленно; нужно ползти – ползи.
Величественные издалека, бессмысленные вблизи,
горы есть форма поверхности, поставленной на попа,
и кажущаяся горизонтальной вьющаяся тропа
в сущности вертикальна. Лежа в горах – стоишь,
стоя – лежишь, доказывая, что, лишь
падая, ты независим. Так побеждают страх,
головокруженье над пропастью либо восторг в горах.
V
Не откликайся на «Эй, паря!» Будь глух и нем.
Даже зная язык, не говори на нем.
Старайся не выделяться – в профиль, анфас; порой
просто не мой лица. И когда пилой
режут горло собаке, не морщься. Куря, гаси
папиросу в плевке. Что до вещей, носи
серое, цвета земли; в особенности – белье,
чтоб уменьшить соблазн тебя закопать в нее.
VI
Остановившись в пустыне, складывай из камней
стрелу, чтоб, внезапно проснувшись, тотчас узнать по ней,
в каком направленьи двигаться. Демоны по ночам
в пустыне терзают путника. Внемлющий их речам
может легко заблудиться: шаг в сторону – и кранты.
Призраки, духи, демоны – дома в пустыне. Ты
сам убедишься в этом, песком шурша,
когда от тебя останется тоже одна душа.
VII
Никто никогда ничего не знает наверняка.
Глядя в широкую, плотную спину проводника,
думай, что смотришь в будущее, и держись
от него по возможности на расстояньи. Жизнь
в сущности есть расстояние – между сегодня и
завтра, иначе – будущим. И убыстрять свои
шаги стоит, только ежели кто гонится по тропе
сзади: убийца, грабители, прошлое и т. п.
VIII
В кислом духе тряпья, в запахе кизяка
цени равнодушье вещи к взгляду издалека
и сам теряй очертанья, недосягаем для
бинокля, воспоминаний, жандарма или рубля.
Кашляя в пыльном облаке, чавкая по грязи,
какая разница, чем окажешься ты вблизи?
Даже еще и лучше, что человек с ножом
о тебе не успеет подумать как о чужом.
IX
Реки в Азии выглядят длинней, чем в других частях
света, богаче аллювием, то есть – мутней; в горстях,
когда из них зачерпнешь, остается ил,
и пьющий из них сокрушается после о том, что пил.
Не доверяй отраженью. Переплывай на ту
сторону только на сбитом тобою самим плоту.
Знай, что отблеск костра ночью на берегу,
вниз по реке скользя, выдаст тебя врагу.
X
В письмах из этих мест не сообщай о том,
с чем столкнулся в пути. Но, шелестя листом,
повествуй о себе, о чувствах и проч. – письмо
могут перехватить. И вообще само
перемещенье пера вдоль по бумаге есть
увеличенье разрыва с теми, с кем больше сесть
или лечь не удастся, с кем – вопреки письму -
ты уже не увидишься. Все равно, почему.
XI
Когда ты стоишь один на пустом плоскогорьи, под
бездонным куполом Азии, в чьей синеве пилот
или ангел разводит изредка свой крахмал;
когда ты невольно вздрагиваешь, чувствуя, как ты мал,
помни: пространство, которому, кажется, ничего
не нужно, на самом деле нуждается сильно во
взгляде со стороны, в критерии пустоты.
И сослужить эту службу способен только ты.
1987
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Вірші про зимову кампанію 1980-го року."