Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.24
23:17
Агнець мовчить в кошарі
бо поряд з ним хижак,
не дати шанс цій тварі –
тому веде ся так.
Мав на роду мовчати
багато літ і зим,
хижак же мав повчати
бо поряд з ним хижак,
не дати шанс цій тварі –
тому веде ся так.
Мав на роду мовчати
багато літ і зим,
хижак же мав повчати
2026.01.24
19:42
Він марив Яблуницьким перевалом,
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с
2026.01.24
16:39
В повітрі знову рій металобрухту.
Летить на місто черговий фугас.
А нам, незламним, спеціальні пункти
Допомагають вижити в цей час.
Тут можна відігріти ноги й руки
І навіть зарядити телефон.
А ми рахуємо прильотів звуки,
Летить на місто черговий фугас.
А нам, незламним, спеціальні пункти
Допомагають вижити в цей час.
Тут можна відігріти ноги й руки
І навіть зарядити телефон.
А ми рахуємо прильотів звуки,
2026.01.24
09:35
Та годі вже цькувати Президента!
Бо президентом бути – це не сміх:
в свій офіс, ледь прокинувшись, він плента –
і мерзне там, один за нас усіх!
Він здрить удаль – й важку гадає думу,
йому – от чесно! – соромно за нас:
чому не надонатили всю суму
Бо президентом бути – це не сміх:
в свій офіс, ледь прокинувшись, він плента –
і мерзне там, один за нас усіх!
Він здрить удаль – й важку гадає думу,
йому – от чесно! – соромно за нас:
чому не надонатили всю суму
2026.01.23
22:44
Друзі, що скажу я вам:
Люди, звірі, зорі,
Воскурімо фіміам
Самохвалу Борі.
Вклякнім, хоч не кожен звик
Буть м'якішим вати.
Ми не годні черевик
Люди, звірі, зорі,
Воскурімо фіміам
Самохвалу Борі.
Вклякнім, хоч не кожен звик
Буть м'якішим вати.
Ми не годні черевик
2026.01.23
20:35
Цікаво, швендяє де лютий
І що у нього на умі?
Можливо березнем припнутий?
Можливо знов на Колимі?..
Січневі дні ось-ось злетять вже.
Морози знижаться… Чомусь
Зв’язки і світло із мережі
Лишили в пам’яті: «готуйсь»…
І що у нього на умі?
Можливо березнем припнутий?
Можливо знов на Колимі?..
Січневі дні ось-ось злетять вже.
Морози знижаться… Чомусь
Зв’язки і світло із мережі
Лишили в пам’яті: «готуйсь»…
2026.01.23
18:46
Із Леоніда Сергєєва
Якось раз, лежу в лікарні
(впав на мене стос каністр).
Й раптом чую вісті гарні:
приїздить прем’єр-міністр!
Тут набігла тьма народу,
Якось раз, лежу в лікарні
(впав на мене стос каністр).
Й раптом чую вісті гарні:
приїздить прем’єр-міністр!
Тут набігла тьма народу,
2026.01.23
17:05
плачуть листям осінні гаї
відпускають у вирій зозуль
не жалій моє серце ти їх
небо чисте і вільне від куль
за ночами проносяться дні
та за ними тужити не варто
і шукати притулку у сні
відпускають у вирій зозуль
не жалій моє серце ти їх
небо чисте і вільне від куль
за ночами проносяться дні
та за ними тужити не варто
і шукати притулку у сні
2026.01.23
16:55
Мобільний вимкнули зв'язок,
нема у домі світла, газу,
і сум проймає до кісток
щоразу, пташечко, щоразу.
Така жура, що хоч ридай
на грудях ночі безутішно.
Невже минуле через край
нема у домі світла, газу,
і сум проймає до кісток
щоразу, пташечко, щоразу.
Така жура, що хоч ридай
на грудях ночі безутішно.
Невже минуле через край
2026.01.23
11:23
Я відчуваю грань, коли настане морок.
Я відчуваю грань, коли іде розвал,
Як вічності вино проб'є недужий корок,
Здолавши метушню і миготливість зал.
Я відійду за грань людського розуміння,
По той бік цінностей, уявлень і понять.
Мене накриє
Я відчуваю грань, коли іде розвал,
Як вічності вино проб'є недужий корок,
Здолавши метушню і миготливість зал.
Я відійду за грань людського розуміння,
По той бік цінностей, уявлень і понять.
Мене накриє
2026.01.23
10:52
Розкажи,
що думаєш про мене.
Розкажи,
що сниться уночі.
Розкажи
про мрії потаєнні.
Передай
надії радісні й сумні.
що думаєш про мене.
Розкажи,
що сниться уночі.
Розкажи
про мрії потаєнні.
Передай
надії радісні й сумні.
2026.01.23
06:16
Є бездверний дім і
Я живу там
І зимно уночі
Анічим не легший днів тягар
Не існує даху
Вповзає дощ у дім
Ллє в мої думки
Поки я виважую час
Я живу там
І зимно уночі
Анічим не легший днів тягар
Не існує даху
Вповзає дощ у дім
Ллє в мої думки
Поки я виважую час
2026.01.23
03:55
Падаю? Вклоняюся снігам...
Ця зима за мене все напише.
Кожен з власним горем - сам на сам,
Найболючішим та найстрашнішим.
Ось і я не виняток. Іду
В білий січень і його тенета.
Зустрічаю тільки самоту,
Ця зима за мене все напише.
Кожен з власним горем - сам на сам,
Найболючішим та найстрашнішим.
Ось і я не виняток. Іду
В білий січень і його тенета.
Зустрічаю тільки самоту,
2026.01.23
00:27
не задивляйтеся за вікно
там вишита я
там ти і ти і ти
там одні хрестики
і хрести
а що тут а що тут
заховалося за картон
варіант а
там вишита я
там ти і ти і ти
там одні хрестики
і хрести
а що тут а що тут
заховалося за картон
варіант а
2026.01.22
21:27
Говорять, що узнати московітів
Доволі легко по усьому світі.
Вони ведуть нахабно, вічно п’яні
На вулиці чи десь у ресторані.
Без мату не спроможні говорити.
Такі ж самі нахабні їхні діти,
Яких вони із криками повчають.
Хоч ті перед очима приклад ма
Доволі легко по усьому світі.
Вони ведуть нахабно, вічно п’яні
На вулиці чи десь у ресторані.
Без мату не спроможні говорити.
Такі ж самі нахабні їхні діти,
Яких вони із криками повчають.
Хоч ті перед очима приклад ма
2026.01.22
17:05
Є сміх, коли за животи беруться
І сплескують руками об коліна.
Навіть ті, хто не знає, в чім причина,
Спиняються і сміються без запитань.
Та є сміх, коли спіткнувся хтось
І впав. Од болі невзмозі вимовити щось.
«П’яниця! На свиню ти схожий!»-
Р
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І сплескують руками об коліна.
Навіть ті, хто не знає, в чім причина,
Спиняються і сміються без запитань.
Та є сміх, коли спіткнувся хтось
І впав. Од болі невзмозі вимовити щось.
«П’яниця! На свиню ти схожий!»-
Р
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про грицики
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про грицики
Чи двісті чи то триста літ тому
Свободи тої люди ще не знали,
Пани над кріпаками панували.
У мене не запитуйте – чому.
Бо я згадав часи ті не для того,
Щоб визначати: хто правий, хто ні.
Отож питання ставте не мені,
А вченому. Я думаю, у нього
Є відповідь на це. А я ж хотів
Повідати легенду, може, давню,
А може й ні. Хіба у тім питання
Коли і хто легенду ту створив?
Так от, у час кріпацької неволі
Під небом синім у однім селі
Десь серед української землі
Жив хлопчик Гриць. Нелегка його доля
Була. Хоч мав лише сім літ
Та встиг пізнати горя вже чимало.
Сирітство змалку хлопчика спіткало,
Лишився сам-один на білий світ
Він тата свого і не пам’ятав.
Казали люди: в рекрути забрали,
Бо був гарячий. Пана то лякало
Та й управитель зуб на нього мав.
Бунтівником взивав, жалівся пану,
Що той селянам приклад подавав
До непокори. Пан тоді й віддав
В солдати непокірного Івана.
А маму пан взяв обміняв на пса.
Ну, звісно ж, не одну. Життя кріпацьке
Так мало варте. Тож за пса багацько
Віддав селян. І Гриць лишився сам.
Господар пса його не захотів
Йому робота, а не нянька треба.
Тож управитель взяв його до себе
Та не тому, що хлопця пожалів.
Прилаштував до всякої роботи:
То піднеси, то прибери, подай,
А то підлогу он попідмітай.
Ганяв дитя до сьомого до поту.
Хоч годував. Шмат хліба та вода.
Бува з прислуги хтось тихцем погладить
Та пригостить. А Гриць і тому радий.
А управитель скоса погляда
І все кричить і стусани дарує.
Чого-чого, а це він не жалів
Та вуха часто хлопцеві крутив,
Кричав: дарма, мовляв, його годує
Бо зиску з хлопця, начебто, нема
І він тепер за доброту страждає,
Бо хлопець більше їсть, ніж заробляє
І нащо він його, мовляв, трима.
Гриць гірко плакав доки був малий,
Благав, просився, щоб його пустили,
Тер оченята, бо ж таки боліло.
І той пускав: «Іди працюй, плаксій!»
А як підріс і восьмий рік пішов,
Уже не плакав, навіть, не просився
І тільки в очі катові дивився
Пронизливо, що аж холола кров.
А управитель іще більш звірів,
Бо бачив в сину батькову натуру
І ладен був спустити з хлопця шкуру.
Уже не лаяв – мовчки бив без слів.
Хотів із нього видушити плач,
Але не міг, тому ще більше злився,
Боявся, мабуть, тому так і вівся.
Мале-мале, а таке вперте, бач.
Та відступав знесилений-таки,
Велів ягнят отару пасти гнати
Аби його перед очей не мати
Та вслід бажав, щоб втрапив його грім.
А Гриць отару на толоку гнав
І там, де вже його ніхто не бачив,
Не міг почути, як він гірко плаче,
Сльозам він волю вільную давав.
Просив: «Мамуню! Тато! Поверніться!»
Великі краплі падали в траву.
«Погляньте, рідні, як я тут живу!
Перед проклятим паном заступіться!»
Не чули ті, та чула все земля
Дитячі сльози, як росу збирала
І кожна з них як квітка проростала,
Маленька квітка у степах-полях.
Така ж тендітна, як худенький він,
Така ж білява, як його волосся.
Так грициками звати й повелося
Поміж людей ту квітку. Часу плин
Забрав давно вже ті роки далекі,
Змінив життя. Немає вже панів
І кріпаків. Та білим степ зацвів
І нагадав про їх життя нелегке.
Свободи тої люди ще не знали,
Пани над кріпаками панували.
У мене не запитуйте – чому.
Бо я згадав часи ті не для того,
Щоб визначати: хто правий, хто ні.
Отож питання ставте не мені,
А вченому. Я думаю, у нього
Є відповідь на це. А я ж хотів
Повідати легенду, може, давню,
А може й ні. Хіба у тім питання
Коли і хто легенду ту створив?
Так от, у час кріпацької неволі
Під небом синім у однім селі
Десь серед української землі
Жив хлопчик Гриць. Нелегка його доля
Була. Хоч мав лише сім літ
Та встиг пізнати горя вже чимало.
Сирітство змалку хлопчика спіткало,
Лишився сам-один на білий світ
Він тата свого і не пам’ятав.
Казали люди: в рекрути забрали,
Бо був гарячий. Пана то лякало
Та й управитель зуб на нього мав.
Бунтівником взивав, жалівся пану,
Що той селянам приклад подавав
До непокори. Пан тоді й віддав
В солдати непокірного Івана.
А маму пан взяв обміняв на пса.
Ну, звісно ж, не одну. Життя кріпацьке
Так мало варте. Тож за пса багацько
Віддав селян. І Гриць лишився сам.
Господар пса його не захотів
Йому робота, а не нянька треба.
Тож управитель взяв його до себе
Та не тому, що хлопця пожалів.
Прилаштував до всякої роботи:
То піднеси, то прибери, подай,
А то підлогу он попідмітай.
Ганяв дитя до сьомого до поту.
Хоч годував. Шмат хліба та вода.
Бува з прислуги хтось тихцем погладить
Та пригостить. А Гриць і тому радий.
А управитель скоса погляда
І все кричить і стусани дарує.
Чого-чого, а це він не жалів
Та вуха часто хлопцеві крутив,
Кричав: дарма, мовляв, його годує
Бо зиску з хлопця, начебто, нема
І він тепер за доброту страждає,
Бо хлопець більше їсть, ніж заробляє
І нащо він його, мовляв, трима.
Гриць гірко плакав доки був малий,
Благав, просився, щоб його пустили,
Тер оченята, бо ж таки боліло.
І той пускав: «Іди працюй, плаксій!»
А як підріс і восьмий рік пішов,
Уже не плакав, навіть, не просився
І тільки в очі катові дивився
Пронизливо, що аж холола кров.
А управитель іще більш звірів,
Бо бачив в сину батькову натуру
І ладен був спустити з хлопця шкуру.
Уже не лаяв – мовчки бив без слів.
Хотів із нього видушити плач,
Але не міг, тому ще більше злився,
Боявся, мабуть, тому так і вівся.
Мале-мале, а таке вперте, бач.
Та відступав знесилений-таки,
Велів ягнят отару пасти гнати
Аби його перед очей не мати
Та вслід бажав, щоб втрапив його грім.
А Гриць отару на толоку гнав
І там, де вже його ніхто не бачив,
Не міг почути, як він гірко плаче,
Сльозам він волю вільную давав.
Просив: «Мамуню! Тато! Поверніться!»
Великі краплі падали в траву.
«Погляньте, рідні, як я тут живу!
Перед проклятим паном заступіться!»
Не чули ті, та чула все земля
Дитячі сльози, як росу збирала
І кожна з них як квітка проростала,
Маленька квітка у степах-полях.
Така ж тендітна, як худенький він,
Така ж білява, як його волосся.
Так грициками звати й повелося
Поміж людей ту квітку. Часу плин
Забрав давно вже ті роки далекі,
Змінив життя. Немає вже панів
І кріпаків. Та білим степ зацвів
І нагадав про їх життя нелегке.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
