Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.20
00:03
На її повіках чорна сажа,
губи й здалеку вульгарні, Васю.
До тієї «самки», як ти кажеш,
жоден кілька років не торкався.
Кривить рот від сорому — дитина
не померла в ній іще донині.
Та хіба нещасна в тому винна,
що в її очах тумани сині?
губи й здалеку вульгарні, Васю.
До тієї «самки», як ти кажеш,
жоден кілька років не торкався.
Кривить рот від сорому — дитина
не померла в ній іще донині.
Та хіба нещасна в тому винна,
що в її очах тумани сині?
2025.11.19
22:21
Я йду вночі під дощем
крізь ліс. Мені в обличчя
хлище вода, як небесна кара.
Так сторінки історії
вдаряються болючими кинджалами.
Непізнані події
б'ють ляпасами.
Гострими стрілами
крізь ліс. Мені в обличчя
хлище вода, як небесна кара.
Так сторінки історії
вдаряються болючими кинджалами.
Непізнані події
б'ють ляпасами.
Гострими стрілами
2025.11.19
18:50
Педагогіка вчить
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Котрі роздоюють корів, заплітаю
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Котрі роздоюють корів, заплітаю
2025.11.19
17:30
Над прірвою я балансую, а ти
все радиш триматись міцніше
за тишу осінню, ціпок самоти,
ліричну мелодію вірша.
Та я неспроможна чіплятись за спів,
бо краще - за небо рахманне;
за лагідну ніжність малинових слів
все радиш триматись міцніше
за тишу осінню, ціпок самоти,
ліричну мелодію вірша.
Та я неспроможна чіплятись за спів,
бо краще - за небо рахманне;
за лагідну ніжність малинових слів
2025.11.19
13:12
День похмурий. Дощ іде.
Не вщухає ні на миті.
Листячко тремтить руде,
Тихим щемом оповите.
Натягнула сивина
Понад світом поволоку.
Непривітна і сумна
Не вщухає ні на миті.
Листячко тремтить руде,
Тихим щемом оповите.
Натягнула сивина
Понад світом поволоку.
Непривітна і сумна
2025.11.19
13:01
А пацієнти шостої палати
московії і найнятої вати
готові до війни,
та тільки не пани,
а пацієнти шостої палати.
***
А мафії не писані закони
московії і найнятої вати
готові до війни,
та тільки не пани,
а пацієнти шостої палати.
***
А мафії не писані закони
2025.11.19
12:24
А ми теляті довіряли мало,
та вірили, – воно кудись веде...
але охляле
язиком злизало,
а (д)ефективне невідомо де.
***
А вибір означає за і проти
та вірили, – воно кудись веде...
але охляле
язиком злизало,
а (д)ефективне невідомо де.
***
А вибір означає за і проти
2025.11.19
01:27
Не в своїй, не в Палестині,
був Ґолем* і в Чеха глині.
Пишуть в рот йому і нині,
але в нас вже, в Україні.
Хватку маючи звірячу,
ненаситність на нестачу –
це ж за гроші "стіна плачу",
час покаже, мо й пробачу.
був Ґолем* і в Чеха глині.
Пишуть в рот йому і нині,
але в нас вже, в Україні.
Хватку маючи звірячу,
ненаситність на нестачу –
це ж за гроші "стіна плачу",
час покаже, мо й пробачу.
2025.11.18
22:11
Ти - ніжна квітка орхідеї.
Ти - місток
між земним і небесним.
Коли закипить любовний шал
у розпеченій пустелі,
будуть написані
найпалкіші вірші.
Ти для мене -
Ти - місток
між земним і небесним.
Коли закипить любовний шал
у розпеченій пустелі,
будуть написані
найпалкіші вірші.
Ти для мене -
2025.11.18
19:20
Я стомився, мила, буть твоєм рабом,
Ну бо народився вільним козаком.
Вже при кожнім кроці весь тремчу, як гусь.
На жінок на інших глянути боюсь.
Серіал відомий я дивиться стану,
Кажеш, проміняв тебе на "Роксолану".
Ну бо народився вільним козаком.
Вже при кожнім кроці весь тремчу, як гусь.
На жінок на інших глянути боюсь.
Серіал відомий я дивиться стану,
Кажеш, проміняв тебе на "Роксолану".
2025.11.18
18:38
Вавилон пітьми горобиної ночі зруйновано,
Сонце пшеничне одягає штани нового дня,
А самотній старчик-друїд гортає книгу заграви:
Бо кожна дорога прямує крізь дольмен осені,
Бо якщо й запалити вогнище треби, то не сьогодні,
І гілки горобинові ховают
Сонце пшеничне одягає штани нового дня,
А самотній старчик-друїд гортає книгу заграви:
Бо кожна дорога прямує крізь дольмен осені,
Бо якщо й запалити вогнище треби, то не сьогодні,
І гілки горобинові ховают
2025.11.18
15:05
Бачиш, скільки автомобілів
їде на червоне світло?
Дорога є – а перейти не можна.
І річ не в тім, що кількість дебілів
зростає помітно,
а в тім, що забита дорога кожна.
їде на червоне світло?
Дорога є – а перейти не можна.
І річ не в тім, що кількість дебілів
зростає помітно,
а в тім, що забита дорога кожна.
2025.11.18
14:41
У будь-якому віці,
У лісі, біля гаю
Так хочеться почути
Омріяне "кохаю".
Палкі плекати вірші,
Підказані Пегасом.
І відчувати поруч
У лісі, біля гаю
Так хочеться почути
Омріяне "кохаю".
Палкі плекати вірші,
Підказані Пегасом.
І відчувати поруч
2025.11.17
22:04
Промерзла трава, як нові письмена.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
2025.11.17
20:06
Розірвала договір із сатаною —
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
2025.11.17
18:09
Нарешті, чиста прозоріє яв,
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про осот
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про осот
Не за гірським високим станом
І не за морем - океаном –
На цих просторах степових
Жило у ро́ки нині давні
Велике плем’я – плем’я славне.
І до сьогодні ще про них
Вітри привільнії шепочуть
І трави шелестять, бо хочуть
Розповісти про ті часи,
Як бу́ла справді вільна воля
І ковила буяла в полі,
Стояла в крапельках роси.
Понад широкою рікою,
Над течією над стрімкою
Стояли чепурні хатки.
Димок курний із вікон вився,
То в небо тягся, то стелився,
Як вітер налітав стрімкий.
Роботи людям вистачало,
Вони із сонечком вставали
І хто у поле, хто куди.
У кожного свої турботи,
У кожного своя робота.
Працюй – без діла не сиди.
Сумлінно люди працювали
Отож добра удосталь мали
Не знали, що таке нужда.
Було і їсти, бу́ло й пити,
Було чим і гостей зустріти,
Не те, щоб тільки хліб – вода.
Жили і разом працювали,
Хто більше –менше –не питали.
Бо кожен працював, як міг.
І ледарів між них не бу́ло,
Що то є лінь - вони й не чули.
Для них то був великий гріх.
Жили весе́ло і щасливо,
Без суперечок, всім на диво,
Ділили порівно на всіх.
«Моє-твоє»- не розуміли,
Шукати крайнього не вміли,
Такого не було у них.
І хто зна як би склалось далі.
Жили б, та й горечка не знали
Можливо й далі у степах.
Та народила мати сина
І не таку, як всі дитину,
А щось таке на двох ногах.
І ще малим усе хапало
І до колисочки ховало,
А, вже як трохи підросло
«Моє» - найперше що сказало
І іграшку собі забрало,
І вже нікому не дало.
Здавалося б, лише дитина
Пограється та, може, й кине.
Але воно усе росло
І без «моє» не зробить кроку,
Батькам цілісінька морока
І сорому на все село.
Уже і лаяли, і били,
І совістили, і учили -
Ніщо не помага йому
Таке вже видно, уродилось,
Чи то так долею судилось
Одвіку племені тому.
Бо скільки жили й працювали,
Усеє спільно споживали
І не питали – де чиє.
А тут задумуватись стали,
Хоч такі думки й відганяли,
Та лізло все рівно «моє».
Говорять, прикладу дурного
Навчитися зовсім недовго,
Тим більше, що там його вчить.
Яка там може будь робота,
Як до свого у всіх охота
І за своїм душа болить.
І скоро кинули робити
Взялися все добро ділити
І кожен перед всіх кричав,
Що він робив найбільше всього,
Тож має бути більше в нього
І палицю до рук хапав.
Та поки так вони рішали,
Один на одного кричали,
Поля бур’я́ном заросли.
Вони ж, покинувши роботу,
На полі поросли осотом,
Людьми неначе й не були.
З тих пір гуля по білім світі
Розноситься по полю вітром
Насіння жадібне оте.
І вироста, і землю сушить
І все кругом на полі глушить,
І, як росте, то вже росте.
Учепиться – не вирвеш зілля.
Дивись, вже й інше лізе біля,
Зрубаєш – троє по сліду.
Хороше б щось отак родило,
А тут – неначе й не садили,
Вродилося нам на біду.
І не за морем - океаном –
На цих просторах степових
Жило у ро́ки нині давні
Велике плем’я – плем’я славне.
І до сьогодні ще про них
Вітри привільнії шепочуть
І трави шелестять, бо хочуть
Розповісти про ті часи,
Як бу́ла справді вільна воля
І ковила буяла в полі,
Стояла в крапельках роси.
Понад широкою рікою,
Над течією над стрімкою
Стояли чепурні хатки.
Димок курний із вікон вився,
То в небо тягся, то стелився,
Як вітер налітав стрімкий.
Роботи людям вистачало,
Вони із сонечком вставали
І хто у поле, хто куди.
У кожного свої турботи,
У кожного своя робота.
Працюй – без діла не сиди.
Сумлінно люди працювали
Отож добра удосталь мали
Не знали, що таке нужда.
Було і їсти, бу́ло й пити,
Було чим і гостей зустріти,
Не те, щоб тільки хліб – вода.
Жили і разом працювали,
Хто більше –менше –не питали.
Бо кожен працював, як міг.
І ледарів між них не бу́ло,
Що то є лінь - вони й не чули.
Для них то був великий гріх.
Жили весе́ло і щасливо,
Без суперечок, всім на диво,
Ділили порівно на всіх.
«Моє-твоє»- не розуміли,
Шукати крайнього не вміли,
Такого не було у них.
І хто зна як би склалось далі.
Жили б, та й горечка не знали
Можливо й далі у степах.
Та народила мати сина
І не таку, як всі дитину,
А щось таке на двох ногах.
І ще малим усе хапало
І до колисочки ховало,
А, вже як трохи підросло
«Моє» - найперше що сказало
І іграшку собі забрало,
І вже нікому не дало.
Здавалося б, лише дитина
Пограється та, може, й кине.
Але воно усе росло
І без «моє» не зробить кроку,
Батькам цілісінька морока
І сорому на все село.
Уже і лаяли, і били,
І совістили, і учили -
Ніщо не помага йому
Таке вже видно, уродилось,
Чи то так долею судилось
Одвіку племені тому.
Бо скільки жили й працювали,
Усеє спільно споживали
І не питали – де чиє.
А тут задумуватись стали,
Хоч такі думки й відганяли,
Та лізло все рівно «моє».
Говорять, прикладу дурного
Навчитися зовсім недовго,
Тим більше, що там його вчить.
Яка там може будь робота,
Як до свого у всіх охота
І за своїм душа болить.
І скоро кинули робити
Взялися все добро ділити
І кожен перед всіх кричав,
Що він робив найбільше всього,
Тож має бути більше в нього
І палицю до рук хапав.
Та поки так вони рішали,
Один на одного кричали,
Поля бур’я́ном заросли.
Вони ж, покинувши роботу,
На полі поросли осотом,
Людьми неначе й не були.
З тих пір гуля по білім світі
Розноситься по полю вітром
Насіння жадібне оте.
І вироста, і землю сушить
І все кругом на полі глушить,
І, як росте, то вже росте.
Учепиться – не вирвеш зілля.
Дивись, вже й інше лізе біля,
Зрубаєш – троє по сліду.
Хороше б щось отак родило,
А тут – неначе й не садили,
Вродилося нам на біду.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
