Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.09
15:07
В моїм мезозої
є зорі від Зої до зойків.
Вони на світанні
щоразу зникали востаннє,
лишаючи тільки
хвощів захаращені хащі,
де сплять динозаври,
роззявивши пастково пащі…
є зорі від Зої до зойків.
Вони на світанні
щоразу зникали востаннє,
лишаючи тільки
хвощів захаращені хащі,
де сплять динозаври,
роззявивши пастково пащі…
2025.12.09
12:47
Кішка, яка приблудилася
і так само раптово
утекла. Дружба виявилася
нетривалою. Що хотіла
сказати доля цією кішкою?
Що означала її раптова поява?
Кішка як таємнича подруга,
яка нічого не залишила
і так само раптово
утекла. Дружба виявилася
нетривалою. Що хотіла
сказати доля цією кішкою?
Що означала її раптова поява?
Кішка як таємнича подруга,
яка нічого не залишила
2025.12.09
09:12
Явився грудень-плакса в поволоці.
Де втратив білосніжність хмурень?
Спадають крапель сірі монологи
І кам'яні мокріють мури.
Брудні дороги лізуть зі сльотою,
А грудень не спішить нікуди.
Застряг на місці разом з темнотою.
Де втратив білосніжність хмурень?
Спадають крапель сірі монологи
І кам'яні мокріють мури.
Брудні дороги лізуть зі сльотою,
А грудень не спішить нікуди.
Застряг на місці разом з темнотою.
2025.12.09
06:23
Вечоріє рано і скупіє
Сонце нині більше на тепло, -
Заростає мулом безнадії
Нещодавніх прагнень джерело.
Обміліла сподівань криниця,
Сохнуть краплі залишків бажань, -
Мов життю вже радить зупиниться
Сутінню насичена межа...
Сонце нині більше на тепло, -
Заростає мулом безнадії
Нещодавніх прагнень джерело.
Обміліла сподівань криниця,
Сохнуть краплі залишків бажань, -
Мов життю вже радить зупиниться
Сутінню насичена межа...
2025.12.09
03:08
Осьде як це відбувалося би зараз, наскільки змога (символічно) уявити.
Я оголошую "унікальне свято" та запрошую всіх на берег моря. З міста-мільйонника приходять сотні дві-три.
- Браття та сестри! - кажу я. - Ми завжди сиділи тут і ні про що не думали
2025.12.09
02:34
Шановний авторе, скажіть, будь ласка, а коли саме ви намірені розпочати сягати глибокодумність скель?
А можна і мені з вами?
Отак би сіли на камені десь в горах перед скелями, перед шпилями отими засніженими, - і нумо сягати!
Сягаєм, сягаєм!...
2025.12.08
22:48
Вишенька закрила очі,
Листячком укрила ніжки
І лягла, у неї спочин …
Від садової доріжки
Десь тако за кроків зотри
Ще приліг горіх волоський
Каже, що запізня осінь…
Грудень з нічкою прискорить
Листячком укрила ніжки
І лягла, у неї спочин …
Від садової доріжки
Десь тако за кроків зотри
Ще приліг горіх волоський
Каже, що запізня осінь…
Грудень з нічкою прискорить
2025.12.08
22:29
На північ попростував Ісус із учнями своїми.
З гори на гору од Гінасерету прослався шлях
З гори на гору... Під спекотним сонцем.
Треба ж одвідати усіх юдеїв,
Допомогти по змозі усім недужим.
Замаячіли на обрії могутні кедри леванонські.
Можна б і пе
З гори на гору од Гінасерету прослався шлях
З гори на гору... Під спекотним сонцем.
Треба ж одвідати усіх юдеїв,
Допомогти по змозі усім недужим.
Замаячіли на обрії могутні кедри леванонські.
Можна б і пе
2025.12.08
22:11
Засніжені вершини гір -
Шпилі, що пронизають небо.
Куди лише сягає зір,
Лечу я поглядом до тебе.
Засніжені вершини гір
На вістрях доброту тримають.
Ти зачаровано повір
Шпилі, що пронизають небо.
Куди лише сягає зір,
Лечу я поглядом до тебе.
Засніжені вершини гір
На вістрях доброту тримають.
Ти зачаровано повір
2025.12.08
17:21
Нації, що уявляють себе великими, одержимі манією «ощасливлювання» інших.
Була тая дружба, як собача служба.
Демократія потрібна демократам, масам потрібна охлократія.
Де українець шукає броду, там єврей наводить мости.
Історичні рішення не бу
2025.12.08
15:25
мчить лиха кохана
цілу ніч і день
їде аж до дідька
просити грошей
а дідька не узуєш
нині час одплат
каже їй вертай-но
що тратила назад
цілу ніч і день
їде аж до дідька
просити грошей
а дідька не узуєш
нині час одплат
каже їй вертай-но
що тратила назад
2025.12.08
07:18
Ти сам намалював свій ідеал,
Не врахувавши - то лише картина.
Усе, про що співало піаніно,
Вже відспівав органний мануал.
Ти - райдужних фантазій генерал...
Реальність - це не пензель. Ніж у спину!
Ти сам намалював свій ідеал,
Не врахувавши - то лише картина.
Усе, про що співало піаніно,
Вже відспівав органний мануал.
Ти - райдужних фантазій генерал...
Реальність - це не пензель. Ніж у спину!
Ти сам намалював свій ідеал,
2025.12.08
06:50
Перепілка ляскає у житі,
Жайвір відзивається згори, -
Сонечко дісталося зеніту
І не сяє в небі, а горить.
Все пашить, виблискує, клекоче
Так забавно, що не маю слів
Описати кольори урочі,
А звучання світу й поготів...
Жайвір відзивається згори, -
Сонечко дісталося зеніту
І не сяє в небі, а горить.
Все пашить, виблискує, клекоче
Так забавно, що не маю слів
Описати кольори урочі,
А звучання світу й поготів...
2025.12.08
00:02
Вранці протер очі заспаний день,
кинув бузку у кватирку кімнати.
Кава гірка... на столі де-не-де
крихти сухі від пахучої м'яти.
Меблі старі, як божественний світ,
бра посивіло, мов бабчині скроні.
В рамці над ліжком увесь її рід,
кинув бузку у кватирку кімнати.
Кава гірка... на столі де-не-де
крихти сухі від пахучої м'яти.
Меблі старі, як божественний світ,
бра посивіло, мов бабчині скроні.
В рамці над ліжком увесь її рід,
2025.12.07
22:20
Заборонений плід закотився
Ген далеко під саме буття.
Разом з ним цілий світ завалився
В повний хаос без сліз каяття.
Заборонений плід надкусився
У найбільш несприятливу мить.
І потік навіжений полився
Ген далеко під саме буття.
Разом з ним цілий світ завалився
В повний хаос без сліз каяття.
Заборонений плід надкусився
У найбільш несприятливу мить.
І потік навіжений полився
2025.12.07
22:16
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про осот
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про осот
Не за гірським високим станом
І не за морем - океаном –
На цих просторах степових
Жило у ро́ки нині давні
Велике плем’я – плем’я славне.
І до сьогодні ще про них
Вітри привільнії шепочуть
І трави шелестять, бо хочуть
Розповісти про ті часи,
Як бу́ла справді вільна воля
І ковила буяла в полі,
Стояла в крапельках роси.
Понад широкою рікою,
Над течією над стрімкою
Стояли чепурні хатки.
Димок курний із вікон вився,
То в небо тягся, то стелився,
Як вітер налітав стрімкий.
Роботи людям вистачало,
Вони із сонечком вставали
І хто у поле, хто куди.
У кожного свої турботи,
У кожного своя робота.
Працюй – без діла не сиди.
Сумлінно люди працювали
Отож добра удосталь мали
Не знали, що таке нужда.
Було і їсти, бу́ло й пити,
Було чим і гостей зустріти,
Не те, щоб тільки хліб – вода.
Жили і разом працювали,
Хто більше –менше –не питали.
Бо кожен працював, як міг.
І ледарів між них не бу́ло,
Що то є лінь - вони й не чули.
Для них то був великий гріх.
Жили весе́ло і щасливо,
Без суперечок, всім на диво,
Ділили порівно на всіх.
«Моє-твоє»- не розуміли,
Шукати крайнього не вміли,
Такого не було у них.
І хто зна як би склалось далі.
Жили б, та й горечка не знали
Можливо й далі у степах.
Та народила мати сина
І не таку, як всі дитину,
А щось таке на двох ногах.
І ще малим усе хапало
І до колисочки ховало,
А, вже як трохи підросло
«Моє» - найперше що сказало
І іграшку собі забрало,
І вже нікому не дало.
Здавалося б, лише дитина
Пограється та, може, й кине.
Але воно усе росло
І без «моє» не зробить кроку,
Батькам цілісінька морока
І сорому на все село.
Уже і лаяли, і били,
І совістили, і учили -
Ніщо не помага йому
Таке вже видно, уродилось,
Чи то так долею судилось
Одвіку племені тому.
Бо скільки жили й працювали,
Усеє спільно споживали
І не питали – де чиє.
А тут задумуватись стали,
Хоч такі думки й відганяли,
Та лізло все рівно «моє».
Говорять, прикладу дурного
Навчитися зовсім недовго,
Тим більше, що там його вчить.
Яка там може будь робота,
Як до свого у всіх охота
І за своїм душа болить.
І скоро кинули робити
Взялися все добро ділити
І кожен перед всіх кричав,
Що він робив найбільше всього,
Тож має бути більше в нього
І палицю до рук хапав.
Та поки так вони рішали,
Один на одного кричали,
Поля бур’я́ном заросли.
Вони ж, покинувши роботу,
На полі поросли осотом,
Людьми неначе й не були.
З тих пір гуля по білім світі
Розноситься по полю вітром
Насіння жадібне оте.
І вироста, і землю сушить
І все кругом на полі глушить,
І, як росте, то вже росте.
Учепиться – не вирвеш зілля.
Дивись, вже й інше лізе біля,
Зрубаєш – троє по сліду.
Хороше б щось отак родило,
А тут – неначе й не садили,
Вродилося нам на біду.
І не за морем - океаном –
На цих просторах степових
Жило у ро́ки нині давні
Велике плем’я – плем’я славне.
І до сьогодні ще про них
Вітри привільнії шепочуть
І трави шелестять, бо хочуть
Розповісти про ті часи,
Як бу́ла справді вільна воля
І ковила буяла в полі,
Стояла в крапельках роси.
Понад широкою рікою,
Над течією над стрімкою
Стояли чепурні хатки.
Димок курний із вікон вився,
То в небо тягся, то стелився,
Як вітер налітав стрімкий.
Роботи людям вистачало,
Вони із сонечком вставали
І хто у поле, хто куди.
У кожного свої турботи,
У кожного своя робота.
Працюй – без діла не сиди.
Сумлінно люди працювали
Отож добра удосталь мали
Не знали, що таке нужда.
Було і їсти, бу́ло й пити,
Було чим і гостей зустріти,
Не те, щоб тільки хліб – вода.
Жили і разом працювали,
Хто більше –менше –не питали.
Бо кожен працював, як міг.
І ледарів між них не бу́ло,
Що то є лінь - вони й не чули.
Для них то був великий гріх.
Жили весе́ло і щасливо,
Без суперечок, всім на диво,
Ділили порівно на всіх.
«Моє-твоє»- не розуміли,
Шукати крайнього не вміли,
Такого не було у них.
І хто зна як би склалось далі.
Жили б, та й горечка не знали
Можливо й далі у степах.
Та народила мати сина
І не таку, як всі дитину,
А щось таке на двох ногах.
І ще малим усе хапало
І до колисочки ховало,
А, вже як трохи підросло
«Моє» - найперше що сказало
І іграшку собі забрало,
І вже нікому не дало.
Здавалося б, лише дитина
Пограється та, може, й кине.
Але воно усе росло
І без «моє» не зробить кроку,
Батькам цілісінька морока
І сорому на все село.
Уже і лаяли, і били,
І совістили, і учили -
Ніщо не помага йому
Таке вже видно, уродилось,
Чи то так долею судилось
Одвіку племені тому.
Бо скільки жили й працювали,
Усеє спільно споживали
І не питали – де чиє.
А тут задумуватись стали,
Хоч такі думки й відганяли,
Та лізло все рівно «моє».
Говорять, прикладу дурного
Навчитися зовсім недовго,
Тим більше, що там його вчить.
Яка там може будь робота,
Як до свого у всіх охота
І за своїм душа болить.
І скоро кинули робити
Взялися все добро ділити
І кожен перед всіх кричав,
Що він робив найбільше всього,
Тож має бути більше в нього
І палицю до рук хапав.
Та поки так вони рішали,
Один на одного кричали,
Поля бур’я́ном заросли.
Вони ж, покинувши роботу,
На полі поросли осотом,
Людьми неначе й не були.
З тих пір гуля по білім світі
Розноситься по полю вітром
Насіння жадібне оте.
І вироста, і землю сушить
І все кругом на полі глушить,
І, як росте, то вже росте.
Учепиться – не вирвеш зілля.
Дивись, вже й інше лізе біля,
Зрубаєш – троє по сліду.
Хороше б щось отак родило,
А тут – неначе й не садили,
Вродилося нам на біду.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
