Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
23:09
не вистачає часу
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним
2026.11.22
22:27
Пишу я ампулою ці
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
2026.11.22
18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
2026.11.22
18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
2026.11.22
18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Зозулині черевички
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Зозулині черевички
Це було, говорять люди, у часи далекі,
Коли в світі панували римляни і греки.
Тоді, кажуть, їхні боги іще мали силу
Та, бувало, навіть, часом по землі ходили.
І простому, кажуть, люду траплялись на очі.
Про один такий випа́док розпові́сти хочу.
Забажала раз Венера чи то Афродіта,
Опуститися на землю, світом походити.
Подивитися на смертних не з гори, із неба,
Показати, поміж іншим, яка гарна з себе.
Одягла (звичайно ж, жінка) найкраще що мала,
Черевички гарні взула, що до свят тримала.
І пішла, неначе пава, світом погуляти,
Подивитися на інших, себе показати.
Звісно, людям стріча з нею була ціле свято,
Назбігається, бувало, звідусіль багато,
Бо краси тоді такої не бачили зроду.
А їй дуже тішить серце, що гарна і модна.
Тож ішла, не зупинялась ні на хвильку, значить,
Щоб красу її побільше люду могло бачить.
Виставляла хітон гарний, дуже гарне личко
Та найбільше золотії модні черевички.
Хоч богиня, але жінка, то усім відомо -
Йшла шляхами і степами не знаючи втоми.
Лиш тоді прийшла до тями, врешті зупинилась,
Коли в лісі у густому одна опинилась.
Аж тоді відчула втому, черевички зня́ла
І, улігшись на травичку, спочивати стала.
Спить утомлена богиня, сили набирає,
Стоять модні черевички, на сонечку сяють.
Пролітала тут зозуля, черевички вздріла
І собі такі гарненькі мати захотіла.
Підлетіла, один взула – великий, нівроку,
Але ж гарний. «У одному політаю поки!»
Летить лісом зозуля та, крилами махає.
Злетів з лапи черевичок, упав та й немає.
Політала, пошукала. Та ж кущів до біса.
То уже не відшукаєш, що пропало в лісі.
Подалась тоді зозуля ремеза шукати.
Він умів найкраще в лісі гнізда собі ткати.
Не якесь там кострубате одоробло в нього,
А таке, що більше, мабуть, і нема ні в кого.
Прилетіла, каже йо́му: «Черевички хочу.
Сплети мені такі ж самі, щоб сліпили очі.
Щоб всі заздрили у лісі і такі ж хотіли.
Полетіли, глянеш, може, які?!» «Полетіли!»
Знайшли вони черевичок той, що залишився,
Походив навколо ремез, добре обдивився.
«Добре, - каже,- зроблю тобі черевички схожі,
Не із золота, звичайно. Того я не можу».
Сплів з соломи черевички, приніс до зозулі.
Та побачила, зраділа, та на лапки взула.
І зробилася зозуля в лісі модна птиця.
Лиш вона у черевичках – було чим гордиться.
Перестала вити гнізда, бо то, бач, не модно,
Підкладала свої яйця до кого завгодно
Аби самій було часу по лісу літати,
Усім птахам черевички свої показати.
А, тим часом, що ж Венера? Виспалася, встала,
Бачить: один черевичок. Другий пошукала,
Не знайшла. Але в одному ходити не стала,
Залишила та і боса подалася далі.
З черевичка, що то значить, коли божа сила,
Орхідею, дивну квітку вона сотворила.
І та квітка (от що дивно) не розквітне поки
Їй не виповниться, бачте, вісімнадцять років!
Ну, а що зозуля наша? Літала, літала,
Уже усім черевички свої показала.
Вже минуло з того часу вісімнадцять років,
Коли звістку дуже дивну рознесла сорока,
Наче бачила у лісі, може й невеличкі,
Такі ж самі, як зозуля має, черевички.
Дійшла звістка й до зозулі, полетіла, бачить,
Черевички ще гарніші ніж у неї, значить.
А яка ж то жінка буде щось таке носити,
Якщо може таке ж саме на іншому стріти.
Скинула ті черевички, викинула люта.
Та за стільки літ устигла геть усе забути:
І, як гнізда треба вити, пташенят ростити,
Тож і стала одиноко зозулею жити.
А ту квітку з того часу так і називали –
Зозулині черевички. Іноді, бувало,
Ще Венерині. І квітне дивна орхідея…
Та не знаю, що є правда з легенди цієї?!
Коли в світі панували римляни і греки.
Тоді, кажуть, їхні боги іще мали силу
Та, бувало, навіть, часом по землі ходили.
І простому, кажуть, люду траплялись на очі.
Про один такий випа́док розпові́сти хочу.
Забажала раз Венера чи то Афродіта,
Опуститися на землю, світом походити.
Подивитися на смертних не з гори, із неба,
Показати, поміж іншим, яка гарна з себе.
Одягла (звичайно ж, жінка) найкраще що мала,
Черевички гарні взула, що до свят тримала.
І пішла, неначе пава, світом погуляти,
Подивитися на інших, себе показати.
Звісно, людям стріча з нею була ціле свято,
Назбігається, бувало, звідусіль багато,
Бо краси тоді такої не бачили зроду.
А їй дуже тішить серце, що гарна і модна.
Тож ішла, не зупинялась ні на хвильку, значить,
Щоб красу її побільше люду могло бачить.
Виставляла хітон гарний, дуже гарне личко
Та найбільше золотії модні черевички.
Хоч богиня, але жінка, то усім відомо -
Йшла шляхами і степами не знаючи втоми.
Лиш тоді прийшла до тями, врешті зупинилась,
Коли в лісі у густому одна опинилась.
Аж тоді відчула втому, черевички зня́ла
І, улігшись на травичку, спочивати стала.
Спить утомлена богиня, сили набирає,
Стоять модні черевички, на сонечку сяють.
Пролітала тут зозуля, черевички вздріла
І собі такі гарненькі мати захотіла.
Підлетіла, один взула – великий, нівроку,
Але ж гарний. «У одному політаю поки!»
Летить лісом зозуля та, крилами махає.
Злетів з лапи черевичок, упав та й немає.
Політала, пошукала. Та ж кущів до біса.
То уже не відшукаєш, що пропало в лісі.
Подалась тоді зозуля ремеза шукати.
Він умів найкраще в лісі гнізда собі ткати.
Не якесь там кострубате одоробло в нього,
А таке, що більше, мабуть, і нема ні в кого.
Прилетіла, каже йо́му: «Черевички хочу.
Сплети мені такі ж самі, щоб сліпили очі.
Щоб всі заздрили у лісі і такі ж хотіли.
Полетіли, глянеш, може, які?!» «Полетіли!»
Знайшли вони черевичок той, що залишився,
Походив навколо ремез, добре обдивився.
«Добре, - каже,- зроблю тобі черевички схожі,
Не із золота, звичайно. Того я не можу».
Сплів з соломи черевички, приніс до зозулі.
Та побачила, зраділа, та на лапки взула.
І зробилася зозуля в лісі модна птиця.
Лиш вона у черевичках – було чим гордиться.
Перестала вити гнізда, бо то, бач, не модно,
Підкладала свої яйця до кого завгодно
Аби самій було часу по лісу літати,
Усім птахам черевички свої показати.
А, тим часом, що ж Венера? Виспалася, встала,
Бачить: один черевичок. Другий пошукала,
Не знайшла. Але в одному ходити не стала,
Залишила та і боса подалася далі.
З черевичка, що то значить, коли божа сила,
Орхідею, дивну квітку вона сотворила.
І та квітка (от що дивно) не розквітне поки
Їй не виповниться, бачте, вісімнадцять років!
Ну, а що зозуля наша? Літала, літала,
Уже усім черевички свої показала.
Вже минуло з того часу вісімнадцять років,
Коли звістку дуже дивну рознесла сорока,
Наче бачила у лісі, може й невеличкі,
Такі ж самі, як зозуля має, черевички.
Дійшла звістка й до зозулі, полетіла, бачить,
Черевички ще гарніші ніж у неї, значить.
А яка ж то жінка буде щось таке носити,
Якщо може таке ж саме на іншому стріти.
Скинула ті черевички, викинула люта.
Та за стільки літ устигла геть усе забути:
І, як гнізда треба вити, пташенят ростити,
Тож і стала одиноко зозулею жити.
А ту квітку з того часу так і називали –
Зозулині черевички. Іноді, бувало,
Ще Венерині. І квітне дивна орхідея…
Та не знаю, що є правда з легенди цієї?!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
