Він їхав у Орду і знав, що не поверне,
Що там уже його жорстока смерть чека.
Та їхав і нікуди не втікав,
І сіяв у душі надії слабкі зерна.
У нього вибір був: сховатись, затаїтись.
Поїхати в Литву, там прихисток знайти
І смерть цю неминучу обійти.
Так, він, насправді, мав куди подітись.
Та де він заховає вотчину свою?
Куди весь свій народ спроможний буде діти?
Чи теж з собою візьме на край світу?
Чи покладе в нерівному бою?
Ординці не простять непослуху йому,
За те земля його вся кровію заллється.
І як йому тоді в чужи́ні заживеться?.
Ні, якщо помирать – то лише одному.
А там – хто його зна. Можливо, йому вдасться
Підозри розігнать, задобрити Орду
І неминучу відвести біду.
Хоча усе навкруг лиш у Господній власті.
Він їхав у Орду, віддавшись Божій волі
І подумки прощавсь з усім, чим досі жив.
Він помирати зовсім не хотів
Та й не хотів землі своїй кривавить долю.