Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.30
16:11
У 2026 р. творчий спадок Сергія Губерначука продовжує жити, зокрема світ побачили нові музичні сингли на його вірші на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured), публікуються коментарі та цикли його поезій на літературних рес
2026.07.30
16:11
Іде війна. Україна вся кров’ю стікає,
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
2026.07.30
14:39
Помилки ще не пробачені,
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
2026.07.30
13:20
Наче перший Адам підбираєш назви
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.
І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.
І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п
2026.07.30
12:54
Забрів у юність, у провулок тихий,
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причаїлось лихо
В обіймах споконвічної краси.
Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причаїлось лихо
В обіймах споконвічної краси.
Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
2026.07.30
06:50
В. К. Осиповій
За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
2026.07.30
06:41
Фінальний акорд розлуки
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Шість полонезів для фортепіано, ор. 17 (Полонез № 3 фа мінор)
«Жозефіна ступала бруківкою Лємберга так, наче кожен її крок відгукувався Adagio в його змученій душі. Баронеса з очима
2026.07.29
21:57
Серед зими, як горобці поснули,
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
2026.07.29
21:05
Вже втрачаю у Тебе віру,
та й не маю вірити чим, —
мов згоріла душа допіру.
Отче, Отче… А чи вітчим?
Що Ти бачиш отам, із неба?
Як усотує поле кров?
Не усім, не всім як потребу,
та й не маю вірити чим, —
мов згоріла душа допіру.
Отче, Отче… А чи вітчим?
Що Ти бачиш отам, із неба?
Як усотує поле кров?
Не усім, не всім як потребу,
2026.07.29
17:03
Соломон Фогельсон (1910-1994)
Під зливу ввечері, ввечері, ввечері,
коли пілоти бити байдики приречені, –
приземлимось ми за столом,
щоб не скучати загалом,
і нашу пісню заспіваємо гуртом:
Під зливу ввечері, ввечері, ввечері,
коли пілоти бити байдики приречені, –
приземлимось ми за столом,
щоб не скучати загалом,
і нашу пісню заспіваємо гуртом:
2026.07.29
14:40
Баба деда присмотрела
много лет тому назад.
С ним творила что хотела,
дед же не был тому рад.
А когда попалась рыбка
в мрежу ловчего сетей
стала править дедом шибко,
много лет тому назад.
С ним творила что хотела,
дед же не был тому рад.
А когда попалась рыбка
в мрежу ловчего сетей
стала править дедом шибко,
2026.07.29
14:05
Не хочеться зранку вставати
І йти у збурунені дні,
Долаючи стіни і ґрати
І буднів задавнені пні.
Просвітлені янгольські чати
Пробудять тебе у вогні.
Не хочеться зранку вставати
І йти у збурунені дні,
Долаючи стіни і ґрати
І буднів задавнені пні.
Просвітлені янгольські чати
Пробудять тебе у вогні.
Не хочеться зранку вставати
2026.07.29
13:57
Я відчиняю скриню мовчання
Через плече зазирає і блимає
Очима сумними синіми (наче квіти цикорію)
Козлоногий рогатий Пан флейтист,
Що забув яка вона – посмішка,
Бо знає: я ловив зозулю над прірвою:
Не так зозулю, як її крик,
Бачив на вербі зозулині
Через плече зазирає і блимає
Очима сумними синіми (наче квіти цикорію)
Козлоногий рогатий Пан флейтист,
Що забув яка вона – посмішка,
Бо знає: я ловив зозулю над прірвою:
Не так зозулю, як її крик,
Бачив на вербі зозулині
2026.07.29
12:10
Що є загрозою тьюторам* кліру?
Бо на початку ніхто не губився!-
В конях кінця, у потоках ефіру,
Не допускаючи в серце спіритів.
Втім миті меркли … жита колосились…
Потай загорнуті в ковдру яскраву,
Довго дивились на хвилі ковили
Бо на початку ніхто не губився!-
В конях кінця, у потоках ефіру,
Не допускаючи в серце спіритів.
Втім миті меркли … жита колосились…
Потай загорнуті в ковдру яскраву,
Довго дивились на хвилі ковили
2026.07.29
10:14
Вітчизна-мати не усім дається
і наша доля – на її межі
з ворожою армадою у герці
за наші нерушимі рубежі.
Вона живе у зболеному серці
і жевріє у зраненій душі,
не обіцяє золоті покої,
але не має рівної собі
і наша доля – на її межі
з ворожою армадою у герці
за наші нерушимі рубежі.
Вона живе у зболеному серці
і жевріє у зраненій душі,
не обіцяє золоті покої,
але не має рівної собі
2026.07.29
09:47
політ джмеля довкіл граната
у цім солодкім напів сні
свати просили мама й тато
дізнати
а чи світить щось мені
моя любов небесна та пихата
я не подобаюсь її рідні
це все хіба
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у цім солодкім напів сні
свати просили мама й тато
дізнати
а чи світить щось мені
моя любов небесна та пихата
я не подобаюсь її рідні
це все хіба
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про півнів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про півнів
Було це у далекі ті віки,
Що ми про них забули, коли й знали.
От лише душі по світах літали
Й у ті часи дісталися-таки
І звідти нам крупинки принесли
Історії, легенди? Я не знаю.
Та, як почув, так переповідаю,
Аби і ви дізнатися змогли.
Тож, наші предки в час отой далекий
Жили уже не берегах ріки,
Що назву зберегла й через віки
І звалась – Рось. Жилося їм нелегко.
Бо ж поряд степ і дикі орди там
Постійно хочуть їсти. А робити
Не хочуть, то ж їм краще налетіти
І відібрати вже готовий крам
У тих, хто не жаліє сил і поту,
Працює від зорі і до зорі.
Тож зброю не лишали ратарі,
Виходили з мечами й на роботу.
Христа тоді не знали ще вони,
Вклонялися своїм богам великим,
Що їх було по світові без ліку,
Але у наших предків головним
Був Хорс – бог Сонця, як вони вважали.
Йому пожертви без кінця несли
До капищ тих, які вони звели,
Жерці-волхви за ними доглядали.
Найпершим містом Хорсунь був у них,
В честь свого бога так його назвали.
Тут в капищі і ідоли стояли,
І Хорс камінний перший серед всіх.
До нього йшли, щоб помочі просить,
Йому несли за поміч ту подяки.
Всім племенем отут чекали знаку
Від нього. Хоч ті знаки зрозуміть
Могли лише волхви. Вони лиш знали,
Що саме кожен знак той означа.
А простим людям як його стрічать?
Хіба лиш коли сонечко вставало.
А треба ж знати, коли Хорс встає,
Коли вже їм потрібно уставати,
Коли, нарешті, сонечко стрічати,
А хто про це їм знаки подає?
Тож став народ просити у волхвів
Аби вони звернулися до бога
І випрохали врешті-решт у нього
Такого, хто б про все оте повів.
Щоб їм щодень до капищ не ходити,
А знати божий розпорядок всім.
І Хорс послав нарешті півня їм,
Щоб через нього люду говорити
Про те, як він діла свої веде
На небесах. Бо спить він зовсім мало.
Лиш тільки перші півні заспівали,
То Хорс вже встав, до сонечка іде.
Як другі півні пісню заведуть,
То Хорс зорю ранкову випускає,
Вона ж усім повідомляти має,
Нехай вони на сонечко вже ждуть.
А треті півні сповіщали їм,
Що Хорс, нарешті, сонечко виводить,
Й воно ще сонне, аж червоне сходить,
Аби зігріти всіх теплом своїм.
Півні, що предки наші розвели,
Були для них священним птахом божим.
У те беззастережно вірив кожен,
Адже вони багато що могли:
І криком своїм нечисть розігнать,
І про пожежу людям сповістити,
Погоду передбачить, захистити
Двір. З півнем можна погадать,
Яким у дівки наречений буде,
І попередить, якщо гості йдуть.
Та і багато ще чого, мабуть,
Дізнатися могли від нього люди.
Тож півень був у кожному дворі,
Його фігура – в кожного на хаті,
На рушниках їх стали вишивати…
Півні ж бували різних кольорів.
От білий – символ чистого вогню,
Його у жертву Хорсові давали.
А чорного – із ніччю парували,
Він – символ смерті, супротивник дню.
Ховаючи загиблих у бою,
Тих чорних півнів у воді топили,
Аби загиблим воям пісні піли
І провели їх аж до вирію.
І так воно було віки й віки.
Вже й Володимир Хорса в річку скинув,
Вже й рід наш Рось на довгий час покинув.
Багато що забулося-таки.
Але співають до цих пір півні,
Як символ невмирущості і сили,
Бо нас ні час, ні ворог не зломили,
Й зломить не зможуть, віриться мені.
Що ми про них забули, коли й знали.
От лише душі по світах літали
Й у ті часи дісталися-таки
І звідти нам крупинки принесли
Історії, легенди? Я не знаю.
Та, як почув, так переповідаю,
Аби і ви дізнатися змогли.
Тож, наші предки в час отой далекий
Жили уже не берегах ріки,
Що назву зберегла й через віки
І звалась – Рось. Жилося їм нелегко.
Бо ж поряд степ і дикі орди там
Постійно хочуть їсти. А робити
Не хочуть, то ж їм краще налетіти
І відібрати вже готовий крам
У тих, хто не жаліє сил і поту,
Працює від зорі і до зорі.
Тож зброю не лишали ратарі,
Виходили з мечами й на роботу.
Христа тоді не знали ще вони,
Вклонялися своїм богам великим,
Що їх було по світові без ліку,
Але у наших предків головним
Був Хорс – бог Сонця, як вони вважали.
Йому пожертви без кінця несли
До капищ тих, які вони звели,
Жерці-волхви за ними доглядали.
Найпершим містом Хорсунь був у них,
В честь свого бога так його назвали.
Тут в капищі і ідоли стояли,
І Хорс камінний перший серед всіх.
До нього йшли, щоб помочі просить,
Йому несли за поміч ту подяки.
Всім племенем отут чекали знаку
Від нього. Хоч ті знаки зрозуміть
Могли лише волхви. Вони лиш знали,
Що саме кожен знак той означа.
А простим людям як його стрічать?
Хіба лиш коли сонечко вставало.
А треба ж знати, коли Хорс встає,
Коли вже їм потрібно уставати,
Коли, нарешті, сонечко стрічати,
А хто про це їм знаки подає?
Тож став народ просити у волхвів
Аби вони звернулися до бога
І випрохали врешті-решт у нього
Такого, хто б про все оте повів.
Щоб їм щодень до капищ не ходити,
А знати божий розпорядок всім.
І Хорс послав нарешті півня їм,
Щоб через нього люду говорити
Про те, як він діла свої веде
На небесах. Бо спить він зовсім мало.
Лиш тільки перші півні заспівали,
То Хорс вже встав, до сонечка іде.
Як другі півні пісню заведуть,
То Хорс зорю ранкову випускає,
Вона ж усім повідомляти має,
Нехай вони на сонечко вже ждуть.
А треті півні сповіщали їм,
Що Хорс, нарешті, сонечко виводить,
Й воно ще сонне, аж червоне сходить,
Аби зігріти всіх теплом своїм.
Півні, що предки наші розвели,
Були для них священним птахом божим.
У те беззастережно вірив кожен,
Адже вони багато що могли:
І криком своїм нечисть розігнать,
І про пожежу людям сповістити,
Погоду передбачить, захистити
Двір. З півнем можна погадать,
Яким у дівки наречений буде,
І попередить, якщо гості йдуть.
Та і багато ще чого, мабуть,
Дізнатися могли від нього люди.
Тож півень був у кожному дворі,
Його фігура – в кожного на хаті,
На рушниках їх стали вишивати…
Півні ж бували різних кольорів.
От білий – символ чистого вогню,
Його у жертву Хорсові давали.
А чорного – із ніччю парували,
Він – символ смерті, супротивник дню.
Ховаючи загиблих у бою,
Тих чорних півнів у воді топили,
Аби загиблим воям пісні піли
І провели їх аж до вирію.
І так воно було віки й віки.
Вже й Володимир Хорса в річку скинув,
Вже й рід наш Рось на довгий час покинув.
Багато що забулося-таки.
Але співають до цих пір півні,
Як символ невмирущості і сили,
Бо нас ні час, ні ворог не зломили,
Й зломить не зможуть, віриться мені.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
