Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.27
17:11
Гупають яблука гулко, і котяться шелестно,
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
2026.07.27
16:21
Випадаю з життя, випадаю.
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
2026.07.27
14:34
Закінчується двадцять п’ятий рік пошуків.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
2026.07.27
14:27
Величний колір кипарису
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
2026.07.27
13:16
Не знав я, що колись у цьому місті
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
2026.07.27
11:16
Боже, як страшно, нестерпно, смертельно
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
2026.07.27
10:13
Шал емоцій! Гра у шахи!
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
2026.07.27
08:30
лови емоцію поете
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
2026.07.27
06:52
Лиш час німого супокою
Вповзе по гільзах у мій схрон,
То стане тиша після бою
Мене вганяти швидко в сон.
І в сні наївному отому,
Поміж обвуглених цеглин, -
Я побуваю врешті вдома
Якихось декілька годин.
Вповзе по гільзах у мій схрон,
То стане тиша після бою
Мене вганяти швидко в сон.
І в сні наївному отому,
Поміж обвуглених цеглин, -
Я побуваю врешті вдома
Якихось декілька годин.
2026.07.27
06:01
Штрих II: Маска великого імені
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Варіації на тему української народної пісні «У сусіда хата біла», ор. 18
Минуло кілька років, і містом покотилася чутка. Львівські музичні салони польської та австрійської ш
2026.07.27
01:40
Липню! Напишімо спільний вірш,
Поки ще твої лунають ноти!
Знаю, що вночі ти теж не спиш -
Тож запрошую! Сідай навпроти.
Тему обираємо удвох...
Хай позаздрять нашому альянсу!
В небеса відвертий діалог
Поки ще твої лунають ноти!
Знаю, що вночі ти теж не спиш -
Тож запрошую! Сідай навпроти.
Тему обираємо удвох...
Хай позаздрять нашому альянсу!
В небеса відвертий діалог
2026.07.27
00:13
Теслярі із Антананаріву
Гемблювали і косо і криво,
Все валилося з рук –
Баобаб і бамбук
Із-за пива в Антананаріву.
Через джунглі до міста Кіншаси
Прокладали взимі теплотрасу,
Гемблювали і косо і криво,
Все валилося з рук –
Баобаб і бамбук
Із-за пива в Антананаріву.
Через джунглі до міста Кіншаси
Прокладали взимі теплотрасу,
2026.07.26
19:41
Москалі хвалитись люблять величним минулим,
Які ото їхні предки героїчні були.
Як вони на своїх нивах мирно працювали,
Та, коли була потреба, мечі в руки брали.
І громили супостата, і гнали, і били,
Аби ті до них «у гості» з мечем не ходили.
Не було
Які ото їхні предки героїчні були.
Як вони на своїх нивах мирно працювали,
Та, коли була потреба, мечі в руки брали.
І громили супостата, і гнали, і били,
Аби ті до них «у гості» з мечем не ходили.
Не було
2026.07.26
16:50
Пливу на тебе сонного дивитись,
крізь продихи стіни - в кімнатну глиб -
у мить, коли Душа твоя розкрита -
безназвана, безрольна, і безли...
безлика - вільно пущена на хвилю
сновидива - у просторі безчась.
Без дозволу прийшла, бо можу й смію
крізь продихи стіни - в кімнатну глиб -
у мить, коли Душа твоя розкрита -
безназвана, безрольна, і безли...
безлика - вільно пущена на хвилю
сновидива - у просторі безчась.
Без дозволу прийшла, бо можу й смію
2026.07.26
13:33
Штрихи до сюжету кіноповісті)
До 235-ліття маестро Ксавера Франца Моцарта і 270-ліття його геніального батька Вольфганга Амадея Моцарта
П.С. Сьогодні, 26 липня 2026 року виповнюється 235 років від дня народження КСАВЕРА МОЦАРТА
«КСАВЕР МОЦАРТ: С
2026.07.26
13:27
Сьогодні виспався на полі бою,
На полі парадоксів і пасток.
Схрестився я у лютому двобої
Із долею на згарищі думок.
І тільки так пребуду я собою,
Будуючи із космосом місток.
Там ворони невтомно голосили,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На полі парадоксів і пасток.
Схрестився я у лютому двобої
Із долею на згарищі думок.
І тільки так пребуду я собою,
Будуючи із космосом місток.
Там ворони невтомно голосили,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про півнів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про півнів
Було це у далекі ті віки,
Що ми про них забули, коли й знали.
От лише душі по світах літали
Й у ті часи дісталися-таки
І звідти нам крупинки принесли
Історії, легенди? Я не знаю.
Та, як почув, так переповідаю,
Аби і ви дізнатися змогли.
Тож, наші предки в час отой далекий
Жили уже не берегах ріки,
Що назву зберегла й через віки
І звалась – Рось. Жилося їм нелегко.
Бо ж поряд степ і дикі орди там
Постійно хочуть їсти. А робити
Не хочуть, то ж їм краще налетіти
І відібрати вже готовий крам
У тих, хто не жаліє сил і поту,
Працює від зорі і до зорі.
Тож зброю не лишали ратарі,
Виходили з мечами й на роботу.
Христа тоді не знали ще вони,
Вклонялися своїм богам великим,
Що їх було по світові без ліку,
Але у наших предків головним
Був Хорс – бог Сонця, як вони вважали.
Йому пожертви без кінця несли
До капищ тих, які вони звели,
Жерці-волхви за ними доглядали.
Найпершим містом Хорсунь був у них,
В честь свого бога так його назвали.
Тут в капищі і ідоли стояли,
І Хорс камінний перший серед всіх.
До нього йшли, щоб помочі просить,
Йому несли за поміч ту подяки.
Всім племенем отут чекали знаку
Від нього. Хоч ті знаки зрозуміть
Могли лише волхви. Вони лиш знали,
Що саме кожен знак той означа.
А простим людям як його стрічать?
Хіба лиш коли сонечко вставало.
А треба ж знати, коли Хорс встає,
Коли вже їм потрібно уставати,
Коли, нарешті, сонечко стрічати,
А хто про це їм знаки подає?
Тож став народ просити у волхвів
Аби вони звернулися до бога
І випрохали врешті-решт у нього
Такого, хто б про все оте повів.
Щоб їм щодень до капищ не ходити,
А знати божий розпорядок всім.
І Хорс послав нарешті півня їм,
Щоб через нього люду говорити
Про те, як він діла свої веде
На небесах. Бо спить він зовсім мало.
Лиш тільки перші півні заспівали,
То Хорс вже встав, до сонечка іде.
Як другі півні пісню заведуть,
То Хорс зорю ранкову випускає,
Вона ж усім повідомляти має,
Нехай вони на сонечко вже ждуть.
А треті півні сповіщали їм,
Що Хорс, нарешті, сонечко виводить,
Й воно ще сонне, аж червоне сходить,
Аби зігріти всіх теплом своїм.
Півні, що предки наші розвели,
Були для них священним птахом божим.
У те беззастережно вірив кожен,
Адже вони багато що могли:
І криком своїм нечисть розігнать,
І про пожежу людям сповістити,
Погоду передбачить, захистити
Двір. З півнем можна погадать,
Яким у дівки наречений буде,
І попередить, якщо гості йдуть.
Та і багато ще чого, мабуть,
Дізнатися могли від нього люди.
Тож півень був у кожному дворі,
Його фігура – в кожного на хаті,
На рушниках їх стали вишивати…
Півні ж бували різних кольорів.
От білий – символ чистого вогню,
Його у жертву Хорсові давали.
А чорного – із ніччю парували,
Він – символ смерті, супротивник дню.
Ховаючи загиблих у бою,
Тих чорних півнів у воді топили,
Аби загиблим воям пісні піли
І провели їх аж до вирію.
І так воно було віки й віки.
Вже й Володимир Хорса в річку скинув,
Вже й рід наш Рось на довгий час покинув.
Багато що забулося-таки.
Але співають до цих пір півні,
Як символ невмирущості і сили,
Бо нас ні час, ні ворог не зломили,
Й зломить не зможуть, віриться мені.
Що ми про них забули, коли й знали.
От лише душі по світах літали
Й у ті часи дісталися-таки
І звідти нам крупинки принесли
Історії, легенди? Я не знаю.
Та, як почув, так переповідаю,
Аби і ви дізнатися змогли.
Тож, наші предки в час отой далекий
Жили уже не берегах ріки,
Що назву зберегла й через віки
І звалась – Рось. Жилося їм нелегко.
Бо ж поряд степ і дикі орди там
Постійно хочуть їсти. А робити
Не хочуть, то ж їм краще налетіти
І відібрати вже готовий крам
У тих, хто не жаліє сил і поту,
Працює від зорі і до зорі.
Тож зброю не лишали ратарі,
Виходили з мечами й на роботу.
Христа тоді не знали ще вони,
Вклонялися своїм богам великим,
Що їх було по світові без ліку,
Але у наших предків головним
Був Хорс – бог Сонця, як вони вважали.
Йому пожертви без кінця несли
До капищ тих, які вони звели,
Жерці-волхви за ними доглядали.
Найпершим містом Хорсунь був у них,
В честь свого бога так його назвали.
Тут в капищі і ідоли стояли,
І Хорс камінний перший серед всіх.
До нього йшли, щоб помочі просить,
Йому несли за поміч ту подяки.
Всім племенем отут чекали знаку
Від нього. Хоч ті знаки зрозуміть
Могли лише волхви. Вони лиш знали,
Що саме кожен знак той означа.
А простим людям як його стрічать?
Хіба лиш коли сонечко вставало.
А треба ж знати, коли Хорс встає,
Коли вже їм потрібно уставати,
Коли, нарешті, сонечко стрічати,
А хто про це їм знаки подає?
Тож став народ просити у волхвів
Аби вони звернулися до бога
І випрохали врешті-решт у нього
Такого, хто б про все оте повів.
Щоб їм щодень до капищ не ходити,
А знати божий розпорядок всім.
І Хорс послав нарешті півня їм,
Щоб через нього люду говорити
Про те, як він діла свої веде
На небесах. Бо спить він зовсім мало.
Лиш тільки перші півні заспівали,
То Хорс вже встав, до сонечка іде.
Як другі півні пісню заведуть,
То Хорс зорю ранкову випускає,
Вона ж усім повідомляти має,
Нехай вони на сонечко вже ждуть.
А треті півні сповіщали їм,
Що Хорс, нарешті, сонечко виводить,
Й воно ще сонне, аж червоне сходить,
Аби зігріти всіх теплом своїм.
Півні, що предки наші розвели,
Були для них священним птахом божим.
У те беззастережно вірив кожен,
Адже вони багато що могли:
І криком своїм нечисть розігнать,
І про пожежу людям сповістити,
Погоду передбачить, захистити
Двір. З півнем можна погадать,
Яким у дівки наречений буде,
І попередить, якщо гості йдуть.
Та і багато ще чого, мабуть,
Дізнатися могли від нього люди.
Тож півень був у кожному дворі,
Його фігура – в кожного на хаті,
На рушниках їх стали вишивати…
Півні ж бували різних кольорів.
От білий – символ чистого вогню,
Його у жертву Хорсові давали.
А чорного – із ніччю парували,
Він – символ смерті, супротивник дню.
Ховаючи загиблих у бою,
Тих чорних півнів у воді топили,
Аби загиблим воям пісні піли
І провели їх аж до вирію.
І так воно було віки й віки.
Вже й Володимир Хорса в річку скинув,
Вже й рід наш Рось на довгий час покинув.
Багато що забулося-таки.
Але співають до цих пір півні,
Як символ невмирущості і сили,
Бо нас ні час, ні ворог не зломили,
Й зломить не зможуть, віриться мені.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
