Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про півнів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про півнів
Було це у далекі ті віки,
Що ми про них забули, коли й знали.
От лише душі по світах літали
Й у ті часи дісталися-таки
І звідти нам крупинки принесли
Історії, легенди? Я не знаю.
Та, як почув, так переповідаю,
Аби і ви дізнатися змогли.
Тож, наші предки в час отой далекий
Жили уже не берегах ріки,
Що назву зберегла й через віки
І звалась – Рось. Жилося їм нелегко.
Бо ж поряд степ і дикі орди там
Постійно хочуть їсти. А робити
Не хочуть, то ж їм краще налетіти
І відібрати вже готовий крам
У тих, хто не жаліє сил і поту,
Працює від зорі і до зорі.
Тож зброю не лишали ратарі,
Виходили з мечами й на роботу.
Христа тоді не знали ще вони,
Вклонялися своїм богам великим,
Що їх було по світові без ліку,
Але у наших предків головним
Був Хорс – бог Сонця, як вони вважали.
Йому пожертви без кінця несли
До капищ тих, які вони звели,
Жерці-волхви за ними доглядали.
Найпершим містом Хорсунь був у них,
В честь свого бога так його назвали.
Тут в капищі і ідоли стояли,
І Хорс камінний перший серед всіх.
До нього йшли, щоб помочі просить,
Йому несли за поміч ту подяки.
Всім племенем отут чекали знаку
Від нього. Хоч ті знаки зрозуміть
Могли лише волхви. Вони лиш знали,
Що саме кожен знак той означа.
А простим людям як його стрічать?
Хіба лиш коли сонечко вставало.
А треба ж знати, коли Хорс встає,
Коли вже їм потрібно уставати,
Коли, нарешті, сонечко стрічати,
А хто про це їм знаки подає?
Тож став народ просити у волхвів
Аби вони звернулися до бога
І випрохали врешті-решт у нього
Такого, хто б про все оте повів.
Щоб їм щодень до капищ не ходити,
А знати божий розпорядок всім.
І Хорс послав нарешті півня їм,
Щоб через нього люду говорити
Про те, як він діла свої веде
На небесах. Бо спить він зовсім мало.
Лиш тільки перші півні заспівали,
То Хорс вже встав, до сонечка іде.
Як другі півні пісню заведуть,
То Хорс зорю ранкову випускає,
Вона ж усім повідомляти має,
Нехай вони на сонечко вже ждуть.
А треті півні сповіщали їм,
Що Хорс, нарешті, сонечко виводить,
Й воно ще сонне, аж червоне сходить,
Аби зігріти всіх теплом своїм.
Півні, що предки наші розвели,
Були для них священним птахом божим.
У те беззастережно вірив кожен,
Адже вони багато що могли:
І криком своїм нечисть розігнать,
І про пожежу людям сповістити,
Погоду передбачить, захистити
Двір. З півнем можна погадать,
Яким у дівки наречений буде,
І попередить, якщо гості йдуть.
Та і багато ще чого, мабуть,
Дізнатися могли від нього люди.
Тож півень був у кожному дворі,
Його фігура – в кожного на хаті,
На рушниках їх стали вишивати…
Півні ж бували різних кольорів.
От білий – символ чистого вогню,
Його у жертву Хорсові давали.
А чорного – із ніччю парували,
Він – символ смерті, супротивник дню.
Ховаючи загиблих у бою,
Тих чорних півнів у воді топили,
Аби загиблим воям пісні піли
І провели їх аж до вирію.
І так воно було віки й віки.
Вже й Володимир Хорса в річку скинув,
Вже й рід наш Рось на довгий час покинув.
Багато що забулося-таки.
Але співають до цих пір півні,
Як символ невмирущості і сили,
Бо нас ні час, ні ворог не зломили,
Й зломить не зможуть, віриться мені.
Що ми про них забули, коли й знали.
От лише душі по світах літали
Й у ті часи дісталися-таки
І звідти нам крупинки принесли
Історії, легенди? Я не знаю.
Та, як почув, так переповідаю,
Аби і ви дізнатися змогли.
Тож, наші предки в час отой далекий
Жили уже не берегах ріки,
Що назву зберегла й через віки
І звалась – Рось. Жилося їм нелегко.
Бо ж поряд степ і дикі орди там
Постійно хочуть їсти. А робити
Не хочуть, то ж їм краще налетіти
І відібрати вже готовий крам
У тих, хто не жаліє сил і поту,
Працює від зорі і до зорі.
Тож зброю не лишали ратарі,
Виходили з мечами й на роботу.
Христа тоді не знали ще вони,
Вклонялися своїм богам великим,
Що їх було по світові без ліку,
Але у наших предків головним
Був Хорс – бог Сонця, як вони вважали.
Йому пожертви без кінця несли
До капищ тих, які вони звели,
Жерці-волхви за ними доглядали.
Найпершим містом Хорсунь був у них,
В честь свого бога так його назвали.
Тут в капищі і ідоли стояли,
І Хорс камінний перший серед всіх.
До нього йшли, щоб помочі просить,
Йому несли за поміч ту подяки.
Всім племенем отут чекали знаку
Від нього. Хоч ті знаки зрозуміть
Могли лише волхви. Вони лиш знали,
Що саме кожен знак той означа.
А простим людям як його стрічать?
Хіба лиш коли сонечко вставало.
А треба ж знати, коли Хорс встає,
Коли вже їм потрібно уставати,
Коли, нарешті, сонечко стрічати,
А хто про це їм знаки подає?
Тож став народ просити у волхвів
Аби вони звернулися до бога
І випрохали врешті-решт у нього
Такого, хто б про все оте повів.
Щоб їм щодень до капищ не ходити,
А знати божий розпорядок всім.
І Хорс послав нарешті півня їм,
Щоб через нього люду говорити
Про те, як він діла свої веде
На небесах. Бо спить він зовсім мало.
Лиш тільки перші півні заспівали,
То Хорс вже встав, до сонечка іде.
Як другі півні пісню заведуть,
То Хорс зорю ранкову випускає,
Вона ж усім повідомляти має,
Нехай вони на сонечко вже ждуть.
А треті півні сповіщали їм,
Що Хорс, нарешті, сонечко виводить,
Й воно ще сонне, аж червоне сходить,
Аби зігріти всіх теплом своїм.
Півні, що предки наші розвели,
Були для них священним птахом божим.
У те беззастережно вірив кожен,
Адже вони багато що могли:
І криком своїм нечисть розігнать,
І про пожежу людям сповістити,
Погоду передбачить, захистити
Двір. З півнем можна погадать,
Яким у дівки наречений буде,
І попередить, якщо гості йдуть.
Та і багато ще чого, мабуть,
Дізнатися могли від нього люди.
Тож півень був у кожному дворі,
Його фігура – в кожного на хаті,
На рушниках їх стали вишивати…
Півні ж бували різних кольорів.
От білий – символ чистого вогню,
Його у жертву Хорсові давали.
А чорного – із ніччю парували,
Він – символ смерті, супротивник дню.
Ховаючи загиблих у бою,
Тих чорних півнів у воді топили,
Аби загиблим воям пісні піли
І провели їх аж до вирію.
І так воно було віки й віки.
Вже й Володимир Хорса в річку скинув,
Вже й рід наш Рось на довгий час покинув.
Багато що забулося-таки.
Але співають до цих пір півні,
Як символ невмирущості і сили,
Бо нас ні час, ні ворог не зломили,
Й зломить не зможуть, віриться мені.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
