Аж прожогом для діда вождя замінив поводир
Півстоліття тому, як життя перетнуло екватор.
Вже і правнук доріс, щоб «приносити склянку води»,
Бо старіє дідусь і ходити йому важкувато.

Все одно він ніколи на жоден парад не ходив.
Між стрічок і гвоздик не блищали дідівські медалі,
Не тягнуло туди, де злилися в єдиний мотив
П’ять мільйонів пісень, що з роками все далі і далі.

Не бентежили пам’яті тіні тієї доби,
Не бентежило й світло, бо дід і його вже не бачив –
Він погані думки як цвяхи, що стирчали, забив.
Він старечо радів, бо в житті усе склалося, наче.

Ювілей Перемоги. Провідують батька сини.
Патетичні слова, а до слів раритетні дарунки.
І розчулений дід обережно торкається них –
Карболітова лампа… У діда здригнулися руки.