Мала завжди біди й горя ненька-Україна
Менш від ворога лихого, аніж від старшини.
Ту старшину у надії народ обирає,
А вона його за теє слідом обдирає.
Обдирає та дивиться кому би продати,
Аби зиску іще більше з того всього мати.
Ледве виб’ється якеєсь, як то кажуть, «в люди»,
Уже дивись, а із нього вилазить іуда.
Забуває звідки родом, чий хліб споживає,
Лихим оком на країну свою позирає.
Гетьмани і гетьманята пнуться без упину,
Устигай лишень, народе підставляти спину.
Той за ляхів, той за турків, той за москалями,
Аби лишень погратися дали булавами.
Один одного щосили булавами тузять,
Хоч були іще учора найвірніші друзі.
Разом в вірності клялися неньці – Україні.
Та про клятву ту, напевне, вже й забулись нині.
Кому й вірити – не знаю – Каїни й Іуди.
Із такою старшиною такою в нас життя не буде.