Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.16
18:41
Дійові особи:
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
2026.05.16
18:30
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
2026.05.16
15:31
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
2026.05.16
13:25
Про "мудрий вкраїнський нарід"
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
2026.05.16
11:28
було нам добре під зірками
були ідеї під парами
і вистачало мелодрами
реально
весна тендітна пелюстками
кохав і я тебе оксано
ми бавились в аероплана
часами
були ідеї під парами
і вистачало мелодрами
реально
весна тендітна пелюстками
кохав і я тебе оксано
ми бавились в аероплана
часами
2026.05.16
11:25
Спливала ніч жарка й загайна,
я додивлявсь останні сни,
аж тут явилась звістка файна:
вернувсь товариш із війни.
Часи тягнулися марудні,
тримали справи клопіткі,
та все ж ми стрілись пополудні
я додивлявсь останні сни,
аж тут явилась звістка файна:
вернувсь товариш із війни.
Часи тягнулися марудні,
тримали справи клопіткі,
та все ж ми стрілись пополудні
2026.05.16
10:55
Як прикро те, що рік минає,
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.
2026.05.16
10:49
НЕЖДАНА: СМЕРТЬ ПІД КУПОЛАМИ
Поки законні діти князя вчили латину та готувалися до європейських королівств, маленька Неждана бігала босоніж по піску Десни і наливалася красою як дика рожа. Вона була тінню утраченого кохання Ярославової юності, про яку
2026.05.16
09:25
скажи! – приречені чи ще!?-
голодні, без одежі, босі,
але з надією на Досі,
як Іов в притчі із нічим,
долають відчуття буття
і , ремствуючи на пророче,
як черви, що пролізли в очі,
голодні, без одежі, босі,
але з надією на Досі,
як Іов в притчі із нічим,
долають відчуття буття
і , ремствуючи на пророче,
як черви, що пролізли в очі,
2026.05.16
09:10
Здавалося, не стрінемось з тобою,
хоч вий білугою від болю та наруги.
Моя печаль горою кам'яною,
бентежним океаном — хвиля туги.
Приходиш уві сні в сорочці білій.
Хоча за спиною лелечі крила,
я добре знаю, що осиротіли
хоч вий білугою від болю та наруги.
Моя печаль горою кам'яною,
бентежним океаном — хвиля туги.
Приходиш уві сні в сорочці білій.
Хоча за спиною лелечі крила,
я добре знаю, що осиротіли
2026.05.16
07:37
По той бік стін
Ледь чутний дзвін
Без перемін
Звучить: Дзінь... Дзінь...
Буває, грім,
Злякавши дім,
Стихає в нім
Німім, живім.
Ледь чутний дзвін
Без перемін
Звучить: Дзінь... Дзінь...
Буває, грім,
Злякавши дім,
Стихає в нім
Німім, живім.
2026.05.15
19:24
Під союзом, що укладали юдеї з Богом,
Першим поставив свій підпис
Нехем’я-Тіршата, син Хахаліт та Цідкіягу .
...Вдивлявсь Нехем’я в рукотворне диво -
Відбудований Єрусалим із Храмом -
І промайнули перед ним два з лишком роки.
Той день, коли почув о
Першим поставив свій підпис
Нехем’я-Тіршата, син Хахаліт та Цідкіягу .
...Вдивлявсь Нехем’я в рукотворне диво -
Відбудований Єрусалим із Храмом -
І промайнули перед ним два з лишком роки.
Той день, коли почув о
2026.05.15
17:00
тут бував
прадавній ліс
повен радості
і сліз
небо лоскотав
верхів'ям
потопав
у птахоспів'ї
прадавній ліс
повен радості
і сліз
небо лоскотав
верхів'ям
потопав
у птахоспів'ї
2026.05.15
15:44
її знайшли
всього опісля
повішаною
десь на вишні
недалік
чому на вишні
ми не зрозуміли
я вішався би сам
всього опісля
повішаною
десь на вишні
недалік
чому на вишні
ми не зрозуміли
я вішався би сам
2026.05.15
13:13
Шкіра чобіт і колонська вода
Свічадо ~ вікно де жила самота
Довкола неї саду квіт
Пурпур кармін фіолет і блакить
Прийшла мертвою далі у безвість пішла
Сад зачинився квіт поїла іржа
На стіні того саду легенда вістить
Свічадо ~ вікно де жила самота
Довкола неї саду квіт
Пурпур кармін фіолет і блакить
Прийшла мертвою далі у безвість пішла
Сад зачинився квіт поїла іржа
На стіні того саду легенда вістить
2026.05.15
13:04
Ти виростаєш із пітьми
суцвіттям бузку з весни
як спогад у дослід.
Коли ми були ще дітьми,
ти вголос читала сни
як вірші дорослі.
Телепортуєшся вкотре
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...суцвіттям бузку з весни
як спогад у дослід.
Коли ми були ще дітьми,
ти вголос читала сни
як вірші дорослі.
Телепортуєшся вкотре
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.05.14
2026.05.13
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Балада про липу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Балада про липу
В одному українському селі
Жила козачка на ім’я Горпина.
Багато літ, як чоловік загинув,
Синочки залишилися малі.
Росли вони, як із води, немов.
Із кожним роком все гарніш ставали
І мужності та сили набирали.
Адже у них текла козацька кров.
І час прийшов їм братися на Січ,
Туди, де був і батько свого часу.
Вже мати готувала їм запасу,
Бо ж знала всяку, яка треба, річ.
Йшов чоловік на Січ, чи на війну,
Не один раз вона його збирала.
Що треба мати у поході знала.
Тепер же дві торбинки – не одну.
А, коли час вже їхати настав,
Їх привела до липи коло хати.
- Цю липу посадив колись ваш тато,
Коли на Січ уперше вирушав.
Мені так гірко виряджати вас,
Але йдете ви на святеє діло –
Країну рідну боронити сміло
У цей тривожний неймовірно час.
Не осоромте батькове ім’я,
Не осоромте і землі своєї,
Адже ви сили набирались з неї…
А ще одно, синочки, хочу я,
Щоб ви також по липці посадили.
Отут в саду, де татова росте.
Приходитиму я на місце те,
Молитимусь за вас, синочки милі.
Коли листочки в’янути почнуть,
То буду знати, що вам важко, діти.
Як сік почне, бува, з якоїсь бігти,
То той із вас поранений, мабуть.
Коли якась всихатиме із них,
То знатиму – його нема живого.
Я де́рева поллю сльозами того,
Хай забереться смерть від сліз моїх.
А ще в торбинки цвіту я поклала
Із татової липи. Як якась,
Бува, хвороба вчепиться до вас.
Від липового чаю відступала
Від козака хвороба не одна.
А там іще у горщиках медку…
Щоб службу вашу скрасити важку.
Теж липовий. – промовила вона.
Поки синочки липки посадили,
Поки води в відерцях принесли,
Гарненько деревця ті полили,
Стояла, милувалася гляділа.
Коли вже діти сіли на коней,
Згадала: - У грозу, запам’ятайте,
Ви від дощу під липою ховайтесь,
Бо блискавка не б’є, говорять, в неї.
Поїхали дорогою сини,
Вона іще раз вслід перехрестила
І довго ще стояла і молила,
Аби Господь зберіг їх на війні.
Жила козачка на ім’я Горпина.
Багато літ, як чоловік загинув,
Синочки залишилися малі.
Росли вони, як із води, немов.
Із кожним роком все гарніш ставали
І мужності та сили набирали.
Адже у них текла козацька кров.
І час прийшов їм братися на Січ,
Туди, де був і батько свого часу.
Вже мати готувала їм запасу,
Бо ж знала всяку, яка треба, річ.
Йшов чоловік на Січ, чи на війну,
Не один раз вона його збирала.
Що треба мати у поході знала.
Тепер же дві торбинки – не одну.
А, коли час вже їхати настав,
Їх привела до липи коло хати.
- Цю липу посадив колись ваш тато,
Коли на Січ уперше вирушав.
Мені так гірко виряджати вас,
Але йдете ви на святеє діло –
Країну рідну боронити сміло
У цей тривожний неймовірно час.
Не осоромте батькове ім’я,
Не осоромте і землі своєї,
Адже ви сили набирались з неї…
А ще одно, синочки, хочу я,
Щоб ви також по липці посадили.
Отут в саду, де татова росте.
Приходитиму я на місце те,
Молитимусь за вас, синочки милі.
Коли листочки в’янути почнуть,
То буду знати, що вам важко, діти.
Як сік почне, бува, з якоїсь бігти,
То той із вас поранений, мабуть.
Коли якась всихатиме із них,
То знатиму – його нема живого.
Я де́рева поллю сльозами того,
Хай забереться смерть від сліз моїх.
А ще в торбинки цвіту я поклала
Із татової липи. Як якась,
Бува, хвороба вчепиться до вас.
Від липового чаю відступала
Від козака хвороба не одна.
А там іще у горщиках медку…
Щоб службу вашу скрасити важку.
Теж липовий. – промовила вона.
Поки синочки липки посадили,
Поки води в відерцях принесли,
Гарненько деревця ті полили,
Стояла, милувалася гляділа.
Коли вже діти сіли на коней,
Згадала: - У грозу, запам’ятайте,
Ви від дощу під липою ховайтесь,
Бо блискавка не б’є, говорять, в неї.
Поїхали дорогою сини,
Вона іще раз вслід перехрестила
І довго ще стояла і молила,
Аби Господь зберіг їх на війні.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
