Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.23
21:12
Я прочитати дам вогню твої листи,
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
2025.12.23
19:57
Я іду забутими стежками
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
2025.12.23
17:30
Перше моє прозвисько (в дитинстві) -- Євик, Свинопас, і пішло -- Сем, Кальок, Борода, Будулай, Татарин, Боніфацій, Лабух...
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
2025.12.23
17:18
Я босоніж пройду
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
2025.12.23
15:31
Ой, нема чого читати,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
2025.12.23
11:38
Повертатися годі
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
2025.12.23
08:01
Шумить стривожено Дніпро,
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
2025.12.22
19:59
Видно не того любила,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
2025.12.22
17:40
Він надійшов не з того Миколаєва, на який зазіхав кремлівський загарбник-мрійник, а з невеличкого містечка на Львівщині. У відповідь на свої дві книжки («Запорожець за Йорданом» та «Заплутавшись у гомоні століть») я отримав три («Розчарована осінь», «Тере
2025.12.22
15:26
Ліс як віддзеркалення
твоєї особистості.
Ліс як відбиття
твоїх думок.
З ким ще говорити,
як не з лісом?
Ти стоїш із ним
віч-на-віч.
твоєї особистості.
Ліс як відбиття
твоїх думок.
З ким ще говорити,
як не з лісом?
Ти стоїш із ним
віч-на-віч.
2025.12.22
13:54
Із Олександра Васильовича Некрасова *
Зміст
Глава перша
Глава друга
Глава третя
Глава четверта
Глава п’ята
Зміст
Глава перша
Глава друга
Глава третя
Глава четверта
Глава п’ята
2025.12.22
13:39
Дама. Вино.
У цих Броварах за кожним столом
грають у дурня!
А як до кишені за козирем!
А як переможно сміються!
Дотепність!
Дотепність!
Цілуйте чемпіона!
У цих Броварах за кожним столом
грають у дурня!
А як до кишені за козирем!
А як переможно сміються!
Дотепність!
Дотепність!
Цілуйте чемпіона!
2025.12.22
09:43
Сліди імперської сваволі
Рясніють досі навкруги,
Бо заганяють у неволю
Нас знов неправедні торги.
Вчуваю ясно силу впливу
Боліт на дії та думки,
Коли читаю директиви
Про те, куди нам йти з руки.
Рясніють досі навкруги,
Бо заганяють у неволю
Нас знов неправедні торги.
Вчуваю ясно силу впливу
Боліт на дії та думки,
Коли читаю директиви
Про те, куди нам йти з руки.
2025.12.22
07:16
Пройшло сьогодні найкоротший шлях,
Торкаючись верхівок, сонце срібне,
Й занурилось у жовте сяйво німба,
Який за лісом підіймався, ніби
Фантомна позолота із гіллЯ.
А стовбурів увіткнуті списИ
Врізалися у небо, рвали хустя
Торкаючись верхівок, сонце срібне,
Й занурилось у жовте сяйво німба,
Який за лісом підіймався, ніби
Фантомна позолота із гіллЯ.
А стовбурів увіткнуті списИ
Врізалися у небо, рвали хустя
2025.12.21
22:38
Політиків із бездоганною репутацією не буває, є недостатньо скомпрометовані.
Спільні вороги об’єднують надійніше, аніж спільні друзі.
Люди приручаються набагато краще за тварин завдяки розвиненим товарно-грошовим відносинам.
Інстинкт самознищенн
2025.12.21
18:35
А ми на мапі світу трохи інші.
Воюємо, не вішаємо ніс
як і раніше...
та у моно більше
спецоперацій, бо у них безвіз.
***
А бути дурнями відомими
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Воюємо, не вішаємо ніс
як і раніше...
та у моно більше
спецоперацій, бо у них безвіз.
***
А бути дурнями відомими
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Балада про яблуню
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Балада про яблуню
Він повернувся у батьківський світ,
Туди, де море із землею гралось,
В якім не був він уже сотню літ,
Принаймі, так йому тепер здавалось.
Його зустріла рідная земля,
Хоч виглядала, начебто, чужою.
Хіба такою бачив звіддаля:
Якоюсь непривітною, сухою.
Десь тут батьківська мазанка була,
Тепер не залишилось навіть сліду,
Долина вся кущами поросла
Забутого за стільки років виду.
Як же знайти? Бо ж мамі обіцяв
Вклонитися доземно рідній хаті.
Очима поміж заростів блукав,
Але не міг нічого відшукати.
І раптом…Що це? Яблуня росте?
Невже та сама татова красуня,
Що все чекали доки зацвіте
Й не дочекались? Йому стало сумно,
Коли згадав страшні травневі дні,
Як їх солдати до вагонів гнали.
І досі ще мурашки по спині,
Хоча вже стільки літ з тих пір промчало.
Він гладив зашкарублую кору,
Шукав очима хоч якусь ознаку,
Якусь природи незвичайну гру.
Та не знаходив спогадів ніяких.
Пропали, зникли, стерлися за час,
Як і сліди від батьківської хати.
За стільки років вогник дому згас,
Яким він був – тепер не пригадати.
Він довго біля яблуні стояв
Покрученої, як і його доля.
Ходив навколо, без кінця кружляв,
Немов по зачарованому колу.
Одна по одній капала сльоза.
Та він уваги не звертав, здавалось.
Його життя було на терезах,
Воно за давні спогади чіплялось
Аби звести розірвані кінці,
Зв’язать докупи всі частинки долі.
Та говорили сльози на лиці:
Минулого не повернуть ніколи.
Туди, де море із землею гралось,
В якім не був він уже сотню літ,
Принаймі, так йому тепер здавалось.
Його зустріла рідная земля,
Хоч виглядала, начебто, чужою.
Хіба такою бачив звіддаля:
Якоюсь непривітною, сухою.
Десь тут батьківська мазанка була,
Тепер не залишилось навіть сліду,
Долина вся кущами поросла
Забутого за стільки років виду.
Як же знайти? Бо ж мамі обіцяв
Вклонитися доземно рідній хаті.
Очима поміж заростів блукав,
Але не міг нічого відшукати.
І раптом…Що це? Яблуня росте?
Невже та сама татова красуня,
Що все чекали доки зацвіте
Й не дочекались? Йому стало сумно,
Коли згадав страшні травневі дні,
Як їх солдати до вагонів гнали.
І досі ще мурашки по спині,
Хоча вже стільки літ з тих пір промчало.
Він гладив зашкарублую кору,
Шукав очима хоч якусь ознаку,
Якусь природи незвичайну гру.
Та не знаходив спогадів ніяких.
Пропали, зникли, стерлися за час,
Як і сліди від батьківської хати.
За стільки років вогник дому згас,
Яким він був – тепер не пригадати.
Він довго біля яблуні стояв
Покрученої, як і його доля.
Ходив навколо, без кінця кружляв,
Немов по зачарованому колу.
Одна по одній капала сльоза.
Та він уваги не звертав, здавалось.
Його життя було на терезах,
Воно за давні спогади чіплялось
Аби звести розірвані кінці,
Зв’язать докупи всі частинки долі.
Та говорили сльози на лиці:
Минулого не повернуть ніколи.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
