Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.24
22:40
Цей місяць лютий, він такий важкий.
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.
Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.
Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...
2026.02.24
21:49
Зачепилось сонце за верхівку клена,
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.
Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.
Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,
2026.02.24
19:33
Не йде із пам’яті мале оте хлоп’я –
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
2026.02.24
18:35
Розквітла троянда красива,
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!
Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!
Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера
2026.02.24
14:08
Хоч топить ніч квапливо
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
2026.02.24
13:53
Одного разу кілька раз
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
2026.02.24
13:09
Я одинокий менестрель
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
2026.02.24
12:50
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
2026.02.24
12:13
На узліссі часу, де весна цілує холодні шрами землі,
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
2026.02.24
11:28
Відбудеться повернення по колу
До форм старих, сонетів і октав.
І мадригал воскресне, що ніколи
Свою величність, гордість не втрачав.
Те, що було банальним і затертим,
Відродиться у виявах нових.
Старі метафори, від холоду затерплі,
До форм старих, сонетів і октав.
І мадригал воскресне, що ніколи
Свою величність, гордість не втрачав.
Те, що було банальним і затертим,
Відродиться у виявах нових.
Старі метафори, від холоду затерплі,
2026.02.24
05:30
Плач, бейбі
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
2026.02.23
23:31
У ЛЮТОГО знайшлась відрада,
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
2026.02.23
21:19
Чи матюкаюсь я? Так, але нині рідше, а ось в старі часи ого-го! Згадав, дай, думаю, в кілька слів про красивий матючок...
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
2026.02.23
17:04
Уперто нас минає брудершафт.
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
2026.02.23
16:41
Над рікою, що зветься Турбота
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
2026.02.23
16:20
Пішов за обрій січень кришталевий,
Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
2026.02.03
2026.01.28
2026.01.22
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про дятла
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про дятла
- Дідусю, дідусю, хто в садочку цюка?-
Пита у старого маленька онука.
Дід сидить на лавці, дивиться ласкаво:
- Ти ж, моя маленька, така вже цікава.
Все то хочеш знати, про усе почути,
Сідай та послухай, так тому і бути.
От онука всілась бігом коло діда
Слухати, бо ж знає, що він усе віда.
- То, онучко, дятел – невелика птаха.
Там, попід корою черв’ячки, комахи
Їдять деревину, роблять у ній діри.
Тож дістає дятел звідти їх допіру.
Дзьоб у нього довгий, кору пробиває,
Що від очей наших шкідників ховає.
Дятел добре чує, де вони засіли,
Отож прилітає й береться за діло.
Добре сам наїсться й дереву підмога,
Бо ж багато хоче поживитись з нього.
- А звідкіль, дідусю, дятел цей узявся?
- Давно колись, кажуть, той випадок стався.
Подавсь на Великдень чоловік до лісу,
Бо сім’ї не було чого пити-їсти.
Тільки взявсь рубати, як тут дід з’явився:
- Ти нащо дерева рубать заходився?
- Бо дрова потрібні! – Та ж Великдень нині.
Люди працювати в цей день не повинні,
Бо ж то гріх великий! – Так їсти немає.
Хату хоч зігрію, як дрів нарубаю.
Дід подумав, каже: - Йди собі додому!
Сам махнув рукою та й пропав по тому.
Чоловік із лісу додому вертає,
На порозі жінка радісна стрічає.
Заходить у хату, аж серденько тенька,
А на столі грошей купа чималенька.
Було на що їсти, було на що пити,
Було на що воза і волів купити.
Збагатився дядько, але думка тліє:
Піду знов до лісу, ще розбагатію.
Знову на Великдень до лісу подався,
Цюкав по деревах та все оглядався.
Але й не помітив, як дід появився,
Дуже вже сердито на нього дивився.
Каже: - Якщо цюкать тобі до вподоби,
То будеш довбати вже в другій подобі.
Махнув він рукою й зник, мов провалився,
А дядько на дятла вмить перетворився.
І тепер довбає зранку і до ночі
Він усі дерева, коли їсти хоче.
Йому ті дерева довбати до віку.
Жадібність зі світу звела чоловіка.
Пита у старого маленька онука.
Дід сидить на лавці, дивиться ласкаво:
- Ти ж, моя маленька, така вже цікава.
Все то хочеш знати, про усе почути,
Сідай та послухай, так тому і бути.
От онука всілась бігом коло діда
Слухати, бо ж знає, що він усе віда.
- То, онучко, дятел – невелика птаха.
Там, попід корою черв’ячки, комахи
Їдять деревину, роблять у ній діри.
Тож дістає дятел звідти їх допіру.
Дзьоб у нього довгий, кору пробиває,
Що від очей наших шкідників ховає.
Дятел добре чує, де вони засіли,
Отож прилітає й береться за діло.
Добре сам наїсться й дереву підмога,
Бо ж багато хоче поживитись з нього.
- А звідкіль, дідусю, дятел цей узявся?
- Давно колись, кажуть, той випадок стався.
Подавсь на Великдень чоловік до лісу,
Бо сім’ї не було чого пити-їсти.
Тільки взявсь рубати, як тут дід з’явився:
- Ти нащо дерева рубать заходився?
- Бо дрова потрібні! – Та ж Великдень нині.
Люди працювати в цей день не повинні,
Бо ж то гріх великий! – Так їсти немає.
Хату хоч зігрію, як дрів нарубаю.
Дід подумав, каже: - Йди собі додому!
Сам махнув рукою та й пропав по тому.
Чоловік із лісу додому вертає,
На порозі жінка радісна стрічає.
Заходить у хату, аж серденько тенька,
А на столі грошей купа чималенька.
Було на що їсти, було на що пити,
Було на що воза і волів купити.
Збагатився дядько, але думка тліє:
Піду знов до лісу, ще розбагатію.
Знову на Великдень до лісу подався,
Цюкав по деревах та все оглядався.
Але й не помітив, як дід появився,
Дуже вже сердито на нього дивився.
Каже: - Якщо цюкать тобі до вподоби,
То будеш довбати вже в другій подобі.
Махнув він рукою й зник, мов провалився,
А дядько на дятла вмить перетворився.
І тепер довбає зранку і до ночі
Він усі дерева, коли їсти хоче.
Йому ті дерева довбати до віку.
Жадібність зі світу звела чоловіка.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
