Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.13
05:58
Війна триває, Отче милостивий,
хіба Ти не осліп від сліз кривавих?
Від фальші лівих і лукавства правих,
від проповідей патріархів сивих?
Брудна облуда вже тече рікою
з трибун високих у Верховній раді?
Під ширмою добра — мерзенна зрада
хіба Ти не осліп від сліз кривавих?
Від фальші лівих і лукавства правих,
від проповідей патріархів сивих?
Брудна облуда вже тече рікою
з трибун високих у Верховній раді?
Під ширмою добра — мерзенна зрада
2026.05.13
01:07
Щоб пізнати істину, не обов’язково її ґвалтувати.
Поки дурні багатіють думкою, мудрі на них збагачуються.
Щоб підтримувати баланс інтересів, зовсім не обов’язково бути бухгалтером.
Вікно можливостей більшість використовує лише для власного збага
2026.05.12
21:19
…Поки спите ви, стану
Осінніми світаннями.
На травах порозкладую мільярди сувенірів.
Будинки підрожевлю, вмию тротуари,
Підкину ще жарину в парків багаття
І заспанії канни на руки площ подам...
Коли йому було лише чотири роки, почалася війна.
Пот
2026.05.12
19:53
Залетіла в буденне життя без вагань, самочинно.
Я не думав насправді про наслідки, дії, причини…
Бо упевнений: доля старанно минуле відводить.
Ця новенька крута, де нема у програмі відмови.
І прожогом відчув поривання на кожній клітині.
Так дбайлив
Я не думав насправді про наслідки, дії, причини…
Бо упевнений: доля старанно минуле відводить.
Ця новенька крута, де нема у програмі відмови.
І прожогом відчув поривання на кожній клітині.
Так дбайлив
2026.05.12
13:49
Коли впаду в твої обійми,
В іржавих латах бурний принц,
Відчую ласку провидіння
І глибину твоїх зіниць.
Лише у єдності з тобою
Відчую повноту буття,
Мов чашу, сповнену любов'ю,
В іржавих латах бурний принц,
Відчую ласку провидіння
І глибину твоїх зіниць.
Лише у єдності з тобою
Відчую повноту буття,
Мов чашу, сповнену любов'ю,
2026.05.12
12:37
Не дивись на мене хтивими очима,
чоловіче ласий до принадних втіх.
Я була дев'ятим царством пілігрима
і того, хто вранці з подругою втік.
Чарівний романтик Музу в мені бачив,
а художник Єву з яблуком спокус.
Я зривала мальви зоряних побачень,
чоловіче ласий до принадних втіх.
Я була дев'ятим царством пілігрима
і того, хто вранці з подругою втік.
Чарівний романтик Музу в мені бачив,
а художник Єву з яблуком спокус.
Я зривала мальви зоряних побачень,
2026.05.12
11:33
Світ розколовся, то що ж він приніС?
Правду сьогодні крихку. Ллється кроВ.
Всупереч світлу, любові й веснІ,
Дехто годує війни чорний роТ.
Між берегами потвора косаР
Косить життя і вже ставить таврО.
Бога забули? - Поширює скаЗ.
Правду сьогодні крихку. Ллється кроВ.
Всупереч світлу, любові й веснІ,
Дехто годує війни чорний роТ.
Між берегами потвора косаР
Косить життя і вже ставить таврО.
Бога забули? - Поширює скаЗ.
2026.05.12
10:24
травня славетний український художник Іван МАРЧУК зустрічає свій 90-літній ювілей.
Вітаємо!
Унікальний митець потрапив до британського рейтингу «Сто геніїв сучасності», створивши неповторний стиль у живопису, що сам жартома назвав «пльонтанізм» - від
Вітаємо!
Унікальний митець потрапив до британського рейтингу «Сто геніїв сучасності», створивши неповторний стиль у живопису, що сам жартома назвав «пльонтанізм» - від
2026.05.12
09:57
Забери-но від мене байдужості сіль-
Розсипати позаду, чи сіяти поруч -
Ось росте конюшина під ноги праворуч
І горобчик ховається ранком у хміль ,
Щоби легше було витягати зі скронь
Думку довгу марку у зростаючій болі ,
Наче казку для тих, що шукають
Розсипати позаду, чи сіяти поруч -
Ось росте конюшина під ноги праворуч
І горобчик ховається ранком у хміль ,
Щоби легше було витягати зі скронь
Думку довгу марку у зростаючій болі ,
Наче казку для тих, що шукають
2026.05.12
08:20
віршики
бігали за мною
мов ті цуценята за сукою
яка їм поставила світ
їх не було забагато
ні разу
їх було саме доста
вони були трохи різні
бігали за мною
мов ті цуценята за сукою
яка їм поставила світ
їх не було забагато
ні разу
їх було саме доста
вони були трохи різні
2026.05.12
07:14
Відкрий цю сповідь пам’яті, де літери викувані зі сталі та напоєні хмелем соковитих прибережних трав, де за кожним рядком літопису б’ється живе, неспокійне серце. Це не буденна оповідь про князів та їхні престоли. Це мова про шлях людини, яка вчилася бути
2026.05.12
05:59
Сповита тишею імла
Село зусюди облягла
І стишилися вулиці, й двори,
І звично місяць виглянув згори
На опустілий швидко шлях,
Що пилом давнішнім пропах,
А зараз в теплій куряві принишк,
Бо, певно, сон усім приносить зиск...
Село зусюди облягла
І стишилися вулиці, й двори,
І звично місяць виглянув згори
На опустілий швидко шлях,
Що пилом давнішнім пропах,
А зараз в теплій куряві принишк,
Бо, певно, сон усім приносить зиск...
2026.05.12
01:09
Я так хочу з тобою зустрітись,
Я так хочу тебе обійняти!
Та у тебе маленькі діти,
Й тобі потрібно їх вкласти спати.
А вранці ти їх везеш до школи,
І забираєш їх по обіді,
Ми ж не стрінемось так ніколи,
Я так хочу тебе обійняти!
Та у тебе маленькі діти,
Й тобі потрібно їх вкласти спати.
А вранці ти їх везеш до школи,
І забираєш їх по обіді,
Ми ж не стрінемось так ніколи,
2026.05.12
00:23
Скільки москаля Європою не годуй, а він усе одно в Азію дивиться.
Насильна дружба гірша за ворожнечу.
Сильних історія навчає, слабких – повчає.
Коли Україна в небезпеці, хтось рятує Україну, хтось рятує свою шкуру, а хтось непогано заробляє і на
2026.05.11
21:55
Ми йшли за возами, зорі сяяли блякло.
Розпечену магму палила у надрах журба.
І степ нас поглинув, і поклав на ковадло,
на сонцесяйне ковадло, на ковилових горбах.
Нашу плоть, шкарубку від жаги степової,
болючим дотиком майстер натхненний плекав,
і
Розпечену магму палила у надрах журба.
І степ нас поглинув, і поклав на ковадло,
на сонцесяйне ковадло, на ковилових горбах.
Нашу плоть, шкарубку від жаги степової,
болючим дотиком майстер натхненний плекав,
і
2026.05.11
20:20
Як на Сайпрес Авеню
Ускочивши в дитячу наче маячню
Обцасів цокання бруківкою
Форд і Фіцрой, і мадам Жорж
І солдат, собі крокує сном
У капелюсі, у літах, пиє вино
І солодкий ток парфума віє крізь
Ночей холодний шалімар
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ускочивши в дитячу наче маячню
Обцасів цокання бруківкою
Форд і Фіцрой, і мадам Жорж
І солдат, собі крокує сном
У капелюсі, у літах, пиє вино
І солодкий ток парфума віє крізь
Ночей холодний шалімар
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про дятла
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про дятла
- Дідусю, дідусю, хто в садочку цюка?-
Пита у старого маленька онука.
Дід сидить на лавці, дивиться ласкаво:
- Ти ж, моя маленька, така вже цікава.
Все то хочеш знати, про усе почути,
Сідай та послухай, так тому і бути.
От онука всілась бігом коло діда
Слухати, бо ж знає, що він усе віда.
- То, онучко, дятел – невелика птаха.
Там, попід корою черв’ячки, комахи
Їдять деревину, роблять у ній діри.
Тож дістає дятел звідти їх допіру.
Дзьоб у нього довгий, кору пробиває,
Що від очей наших шкідників ховає.
Дятел добре чує, де вони засіли,
Отож прилітає й береться за діло.
Добре сам наїсться й дереву підмога,
Бо ж багато хоче поживитись з нього.
- А звідкіль, дідусю, дятел цей узявся?
- Давно колись, кажуть, той випадок стався.
Подавсь на Великдень чоловік до лісу,
Бо сім’ї не було чого пити-їсти.
Тільки взявсь рубати, як тут дід з’явився:
- Ти нащо дерева рубать заходився?
- Бо дрова потрібні! – Та ж Великдень нині.
Люди працювати в цей день не повинні,
Бо ж то гріх великий! – Так їсти немає.
Хату хоч зігрію, як дрів нарубаю.
Дід подумав, каже: - Йди собі додому!
Сам махнув рукою та й пропав по тому.
Чоловік із лісу додому вертає,
На порозі жінка радісна стрічає.
Заходить у хату, аж серденько тенька,
А на столі грошей купа чималенька.
Було на що їсти, було на що пити,
Було на що воза і волів купити.
Збагатився дядько, але думка тліє:
Піду знов до лісу, ще розбагатію.
Знову на Великдень до лісу подався,
Цюкав по деревах та все оглядався.
Але й не помітив, як дід появився,
Дуже вже сердито на нього дивився.
Каже: - Якщо цюкать тобі до вподоби,
То будеш довбати вже в другій подобі.
Махнув він рукою й зник, мов провалився,
А дядько на дятла вмить перетворився.
І тепер довбає зранку і до ночі
Він усі дерева, коли їсти хоче.
Йому ті дерева довбати до віку.
Жадібність зі світу звела чоловіка.
Пита у старого маленька онука.
Дід сидить на лавці, дивиться ласкаво:
- Ти ж, моя маленька, така вже цікава.
Все то хочеш знати, про усе почути,
Сідай та послухай, так тому і бути.
От онука всілась бігом коло діда
Слухати, бо ж знає, що він усе віда.
- То, онучко, дятел – невелика птаха.
Там, попід корою черв’ячки, комахи
Їдять деревину, роблять у ній діри.
Тож дістає дятел звідти їх допіру.
Дзьоб у нього довгий, кору пробиває,
Що від очей наших шкідників ховає.
Дятел добре чує, де вони засіли,
Отож прилітає й береться за діло.
Добре сам наїсться й дереву підмога,
Бо ж багато хоче поживитись з нього.
- А звідкіль, дідусю, дятел цей узявся?
- Давно колись, кажуть, той випадок стався.
Подавсь на Великдень чоловік до лісу,
Бо сім’ї не було чого пити-їсти.
Тільки взявсь рубати, як тут дід з’явився:
- Ти нащо дерева рубать заходився?
- Бо дрова потрібні! – Та ж Великдень нині.
Люди працювати в цей день не повинні,
Бо ж то гріх великий! – Так їсти немає.
Хату хоч зігрію, як дрів нарубаю.
Дід подумав, каже: - Йди собі додому!
Сам махнув рукою та й пропав по тому.
Чоловік із лісу додому вертає,
На порозі жінка радісна стрічає.
Заходить у хату, аж серденько тенька,
А на столі грошей купа чималенька.
Було на що їсти, було на що пити,
Було на що воза і волів купити.
Збагатився дядько, але думка тліє:
Піду знов до лісу, ще розбагатію.
Знову на Великдень до лісу подався,
Цюкав по деревах та все оглядався.
Але й не помітив, як дід появився,
Дуже вже сердито на нього дивився.
Каже: - Якщо цюкать тобі до вподоби,
То будеш довбати вже в другій подобі.
Махнув він рукою й зник, мов провалився,
А дядько на дятла вмить перетворився.
І тепер довбає зранку і до ночі
Він усі дерева, коли їсти хоче.
Йому ті дерева довбати до віку.
Жадібність зі світу звела чоловіка.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
