Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.14
11:15
Плетусь зажурена з «Сільпо»
В холодну днину.
Мені б проїхатись в метро
До моря плину.
Кружляти чайкою над ним
У небосхилі,
З обличчя змити смутку грим
В смарагді хвилі,
В холодну днину.
Мені б проїхатись в метро
До моря плину.
Кружляти чайкою над ним
У небосхилі,
З обличчя змити смутку грим
В смарагді хвилі,
2026.08.14
11:05
Битва за Фароський міст: кохання на руїнах світу
Генеральний штурм Ганімеда почався на світанку, коли море навколо Фароського маяка покрилося сотнями єгипетських човнів. Новий командувач кинув у бій усе. Битва на вузькому молу перетворилася на кривав
2026.08.14
10:52
Що ви, керманичі кпину?
Що, реквізити курні?
Хто з вас ще вірить в людину,
Хто ляже поруч в труні?-
-Ми і смерекові голки,
-Ми і молюски глибин,
Як марципанові вовки
Що, реквізити курні?
Хто з вас ще вірить в людину,
Хто ляже поруч в труні?-
-Ми і смерекові голки,
-Ми і молюски глибин,
Як марципанові вовки
2026.08.14
07:29
Зникають сни приємні завжди
З досвітнім заспівом півнів,
Бо потім більше негаразди
Повсюди бачаться мені.
Бо далі - швидкості шалені
Та люди радісні й сумні, -
І щире прагнення щоденне
Земного щастя не у сні.
З досвітнім заспівом півнів,
Бо потім більше негаразди
Повсюди бачаться мені.
Бо далі - швидкості шалені
Та люди радісні й сумні, -
І щире прагнення щоденне
Земного щастя не у сні.
2026.08.14
04:58
Нещирість професійно тисне руку
Та непомітно крутить карамболь.
У серце заповзає, мов зміюка,
Вичікуючи, вправно грає роль.
Маскується у тиші та у криках,
Постійно грає світло й позитив.
Нещирість - різна та багатолика,
Та непомітно крутить карамболь.
У серце заповзає, мов зміюка,
Вичікуючи, вправно грає роль.
Маскується у тиші та у криках,
Постійно грає світло й позитив.
Нещирість - різна та багатолика,
2026.08.13
23:50
Сього дивного і вітряного року-приблуди я вирішив відвідати зачаровані Маркізькі острови (не відпочити, ні, бути, мислити, творити – ця місцина саме для цього, особливо Нуку-Хіва). Я ціную нетутешні Маркізи за прозору атмосферу споглядання, неземний спокі
2026.08.13
22:52
Уже весна, радіти б треба,
і відшукати у собі
колись даровані із неба
вцілілі струни, далебі.
Мажорні, сонячні, на втіху
і життєдайні, як тоді, —
щоб не підігрували лиху,
і відшукати у собі
колись даровані із неба
вцілілі струни, далебі.
Мажорні, сонячні, на втіху
і життєдайні, як тоді, —
щоб не підігрували лиху,
2026.08.13
18:59
тобі поезія та пафос
мені непевність і нудьга
життя сяк-так
благеньке факт
іще скоринка з пирога
питай чого усе вертатись
до слів у цій коморі
га?
мені непевність і нудьга
життя сяк-так
благеньке факт
іще скоринка з пирога
питай чого усе вертатись
до слів у цій коморі
га?
2026.08.13
18:16
Не даруй лілові
почуття мені,
у квітковім слові
— пагінець брехні.
Не божись в коханні,
аж до скону літ —
серцю притаманно
обривати цвіт.
почуття мені,
у квітковім слові
— пагінець брехні.
Не божись в коханні,
аж до скону літ —
серцю притаманно
обривати цвіт.
2026.08.13
15:42
Нашу тягу до свободи нічим не зламати,
Бо віками наші предки її гартували,
Кров‘ю славних синів й дочок її поливали,
Аби вільним ми народом змогли, врешті стати.
Як старалися сусіди, щоб нас покорити,
Ми для них ясир і бидло, малороси були.
Але ми с
Бо віками наші предки її гартували,
Кров‘ю славних синів й дочок її поливали,
Аби вільним ми народом змогли, врешті стати.
Як старалися сусіди, щоб нас покорити,
Ми для них ясир і бидло, малороси були.
Але ми с
2026.08.13
13:19
Яскраве сонячне проміння.
Так протискається весна
Крізь заборони і каміння,
Крізь забобони й письмена.
Таке проміння пропікає
До всіх глибин, до всіх основ.
Воно жорстоке, ніби Каїн,
Так протискається весна
Крізь заборони і каміння,
Крізь забобони й письмена.
Таке проміння пропікає
До всіх глибин, до всіх основ.
Воно жорстоке, ніби Каїн,
2026.08.13
09:38
Зрада під покровом ночі: Смерть полководця Ахілла
Поки римляни святкували перемогу над спрагою, у таборі єгиптян, що розкинувся в західній частині міста, зріла зовсім інша отрута – отрута амбіцій та зради. У наметі полководця Ахілла панувала задуха. С
2026.08.13
06:31
В серпні, наче квіточка,
Усихає літечко
І радіти ніколи
Дітворі канікулам, -
Літа вічна кривдниця
Осінь швидко близиться.
13.08.26
Усихає літечко
І радіти ніколи
Дітворі канікулам, -
Літа вічна кривдниця
Осінь швидко близиться.
13.08.26
2026.08.12
22:40
Надія була висока, як зірка,
і гаряча, як вогонь.
Падала довго, а впавши,
лишила по собі пляму згарища.
Згодом ця пляма ще більше почорніла
і поглибилася.
А потім наповнилася водою.
і гаряча, як вогонь.
Падала довго, а впавши,
лишила по собі пляму згарища.
Згодом ця пляма ще більше почорніла
і поглибилася.
А потім наповнилася водою.
2026.08.12
20:25
ось папір
на нім лежать рядки
обіцяють щось
чи спонукають
ось вікно
за ним висять зірки
час піднятись
ще долити чаю
на нім лежать рядки
обіцяють щось
чи спонукають
ось вікно
за ним висять зірки
час піднятись
ще долити чаю
2026.08.12
13:14
Він вичікував слушну нагоду,
Щоб до неї колись підійти,
Подолавши непевність, погорду,
Перешкоди до тої мети.
Він чекав дорогу нагороду,
А одержав плоди пустоти.
Слушний час забарився, спізнився.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щоб до неї колись підійти,
Подолавши непевність, погорду,
Перешкоди до тої мети.
Він чекав дорогу нагороду,
А одержав плоди пустоти.
Слушний час забарився, спізнився.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Говорять, що, як спалювали Гуса
І у попів урвався вже терпець,
Якась стара і немічна бабуся
Свій оберемочок підкинула дровець.
І Гус сказав: «О простота святая!»
Ну, що ж – невинні і сліпі, мовляв.
Можливо і сліпі, цього не знаю
А от невинність я би не чіпав.
Вони сліпі у фанатичній вірі
В непогрішимості ідей вождів своїх,
Кидали свої душі, наче гирі
На терези, що важать людський гріх.
Невинні агнці сліпо торували
Шлях до Голгофи торжества ідей
І їх руками нищили й вбивали,
На свій манер ладнали світ оцей.
Фанатики – тупа безжальна маса,
Загальним благом виправдавши гріх,
В шинелі, дранті, тозі чи у рясі
Невизнане кидали все до ніг.
Із криком «Юде!», в рясі Ку-Клукс-Клану
У світлі Мао-ленінських ідей,
Вони були простим тупим тараном,
Що руйнував не стіни, а людей.
І ми вважаєм, що вони невинні?
Блажен, хто вірує. А як же всі оті,
Що не стогнали, лежачи на спині
Й не повзали, як всі, на животі?
По чиїх душах той таран пройшовся
І смерть чию не виправдать ніяк?
Як з тими буть, хто в думках не зійшовся
З ідеями вождів? Із ними як?
Невинні вбивці і невинно вбиті.
Чи не абсурдні твердження такі?
Із кого запитать за кров пролиту,
За смерть старих, дорослих, малюків?
Із Гітлера, чи Сталіна, чи Мао
Та інших лжепророків і вождів?
Але ж вони все більше закликали,
А хтось із їх ім’ям те зло творив.
Не Гітлер вбив ті шістдесят мільйонів,
Не Торквемада вогнища палив.
А хтось вбивав, хтось калатав у дзвони,
А хтось дрова до вогнища носив.
Оті сіренькі непомітні люди,
Затяті в фанатичності своїй.
З них виростали Каїни й Іуди,
Що обривали шлях високих мрій.
Все дуже легко списувать на віру,
Мовляв, не знав, такий дали наказ.
Чи ж можна непомітно стати звіром
Від декількох, хай наймудріших фраз?
Фанатики, сліпі у власній вірі,
Не люди, а безжалісні сліпці,
Що йдуть, куди їм вкажуть поводи́рі.
Чи є страшніше щось у світі цім?
І у попів урвався вже терпець,
Якась стара і немічна бабуся
Свій оберемочок підкинула дровець.
І Гус сказав: «О простота святая!»
Ну, що ж – невинні і сліпі, мовляв.
Можливо і сліпі, цього не знаю
А от невинність я би не чіпав.
Вони сліпі у фанатичній вірі
В непогрішимості ідей вождів своїх,
Кидали свої душі, наче гирі
На терези, що важать людський гріх.
Невинні агнці сліпо торували
Шлях до Голгофи торжества ідей
І їх руками нищили й вбивали,
На свій манер ладнали світ оцей.
Фанатики – тупа безжальна маса,
Загальним благом виправдавши гріх,
В шинелі, дранті, тозі чи у рясі
Невизнане кидали все до ніг.
Із криком «Юде!», в рясі Ку-Клукс-Клану
У світлі Мао-ленінських ідей,
Вони були простим тупим тараном,
Що руйнував не стіни, а людей.
І ми вважаєм, що вони невинні?
Блажен, хто вірує. А як же всі оті,
Що не стогнали, лежачи на спині
Й не повзали, як всі, на животі?
По чиїх душах той таран пройшовся
І смерть чию не виправдать ніяк?
Як з тими буть, хто в думках не зійшовся
З ідеями вождів? Із ними як?
Невинні вбивці і невинно вбиті.
Чи не абсурдні твердження такі?
Із кого запитать за кров пролиту,
За смерть старих, дорослих, малюків?
Із Гітлера, чи Сталіна, чи Мао
Та інших лжепророків і вождів?
Але ж вони все більше закликали,
А хтось із їх ім’ям те зло творив.
Не Гітлер вбив ті шістдесят мільйонів,
Не Торквемада вогнища палив.
А хтось вбивав, хтось калатав у дзвони,
А хтось дрова до вогнища носив.
Оті сіренькі непомітні люди,
Затяті в фанатичності своїй.
З них виростали Каїни й Іуди,
Що обривали шлях високих мрій.
Все дуже легко списувать на віру,
Мовляв, не знав, такий дали наказ.
Чи ж можна непомітно стати звіром
Від декількох, хай наймудріших фраз?
Фанатики, сліпі у власній вірі,
Не люди, а безжалісні сліпці,
Що йдуть, куди їм вкажуть поводи́рі.
Чи є страшніше щось у світі цім?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
