Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.14
22:59
Дощі й дощі. Тріщить загата.
Ллє прямовисно і навскіс.
Береза вкотре, пелехата,
не ладна розчесати кіс.
Кущі розвихрились бузкові,
півонії втрачають стрій.
А хмари знов напоготові
Ллє прямовисно і навскіс.
Береза вкотре, пелехата,
не ладна розчесати кіс.
Кущі розвихрились бузкові,
півонії втрачають стрій.
А хмари знов напоготові
2026.08.14
18:37
погода що міняється настійно
привносить чи скасовує
натхнення
так ніби чим би
не кардіограма
що відбивається у першім-
ліпшім тексті
гадається про серце невгамовне
привносить чи скасовує
натхнення
так ніби чим би
не кардіограма
що відбивається у першім-
ліпшім тексті
гадається про серце невгамовне
2026.08.14
17:29
my holy land
stays on two ancient whales
and
the third one
is a nomad-dolphin
runs on a blackened star
as far
as someone makes a wish
stays on two ancient whales
and
the third one
is a nomad-dolphin
runs on a blackened star
as far
as someone makes a wish
2026.08.14
13:29
Крізь сиву хмару світить сонце,
Мов пробивається з-за ґрат,
І зазирає до віконця,
Неначе гноблений Сократ.
Воно важливе щось промовить
Крізь огорожу тлустих хмар,
Крізь тлум, репресії і мори,
Крізь заборони від нездар.
Мов пробивається з-за ґрат,
І зазирає до віконця,
Неначе гноблений Сократ.
Воно важливе щось промовить
Крізь огорожу тлустих хмар,
Крізь тлум, репресії і мори,
Крізь заборони від нездар.
2026.08.14
12:49
Я б до тебе пішла, та боюся високих трав.
Я б тобі прокричала – боюся відлуння грому.
Без човна попливла б, та глибокий і чорний став,
І не вийти на березі темному і слизькому.
Я б тобі написала про все, та немає слів.
Полетіла б до тебе, та небо
Я б тобі прокричала – боюся відлуння грому.
Без човна попливла б, та глибокий і чорний став,
І не вийти на березі темному і слизькому.
Я б тобі написала про все, та немає слів.
Полетіла б до тебе, та небо
2026.08.14
12:03
Вірю в майбутнє моєї країни,
вірю в народ,
що піднявся з колін,
в зоране поле,
у гілку калини,
в сад біля хати
з червоних калин.
вірю в народ,
що піднявся з колін,
в зоране поле,
у гілку калини,
в сад біля хати
з червоних калин.
2026.08.14
11:15
Плетусь зажурена з «Сільпо»
В холодну днину.
Мені б проїхатись в метро —
До моря плину,
Кружляти чайкою над ним
У небосхилі,
З обличчя змити смутку грим
В смарагді хвилі,
В холодну днину.
Мені б проїхатись в метро —
До моря плину,
Кружляти чайкою над ним
У небосхилі,
З обличчя змити смутку грим
В смарагді хвилі,
2026.08.14
11:05
Битва за Фароський міст: кохання на руїнах світу
Генеральний штурм Ганімеда почався на світанку, коли море навколо Фароського маяка покрилося сотнями єгипетських човнів. Новий командувач кинув у бій усе. Битва на вузькому молу перетворилася на кривав
2026.08.14
10:52
Що ви, керманичі кпину?
Що, реквізити курні?
Хто з вас ще вірить в людину,
Хто ляже поруч в труні?-
-Ми і смерекові голки,
-Ми і молюски глибин,
Як марципанові вовки
Що, реквізити курні?
Хто з вас ще вірить в людину,
Хто ляже поруч в труні?-
-Ми і смерекові голки,
-Ми і молюски глибин,
Як марципанові вовки
2026.08.14
07:29
Зникають сни приємні завжди
З досвітнім заспівом півнів,
Бо потім більше негаразди
Повсюди бачаться мені.
Бо далі - швидкості шалені
Та люди радісні й сумні, -
І щире прагнення щоденне
Земного щастя не у сні.
З досвітнім заспівом півнів,
Бо потім більше негаразди
Повсюди бачаться мені.
Бо далі - швидкості шалені
Та люди радісні й сумні, -
І щире прагнення щоденне
Земного щастя не у сні.
2026.08.14
04:58
Нещирість професійно тисне руку
Та непомітно крутить карамболь.
У серце заповзає, мов зміюка,
Вичікуючи, вправно грає роль.
Маскується у тиші та у криках,
Постійно грає світло й позитив.
Нещирість - різна та багатолика,
Та непомітно крутить карамболь.
У серце заповзає, мов зміюка,
Вичікуючи, вправно грає роль.
Маскується у тиші та у криках,
Постійно грає світло й позитив.
Нещирість - різна та багатолика,
2026.08.13
23:50
Сього дивного і вітряного року-приблуди я вирішив відвідати зачаровані Маркізькі острови (не відпочити, ні, бути, мислити, творити – ця місцина саме для цього, особливо Нуку-Хіва). Я ціную нетутешні Маркізи за прозору атмосферу споглядання, неземний спокі
2026.08.13
22:52
Уже весна, радіти б треба,
і відшукати у собі
колись даровані із неба
вцілілі струни, далебі.
Мажорні, сонячні, на втіху
і життєдайні, як тоді, —
щоб не підігрували лиху,
і відшукати у собі
колись даровані із неба
вцілілі струни, далебі.
Мажорні, сонячні, на втіху
і життєдайні, як тоді, —
щоб не підігрували лиху,
2026.08.13
18:59
тобі поезія та пафос
мені непевність і нудьга
життя сяк-так
благеньке факт
іще скоринка з пирога
питай чого усе вертатись
до слів у цій коморі
га?
мені непевність і нудьга
життя сяк-так
благеньке факт
іще скоринка з пирога
питай чого усе вертатись
до слів у цій коморі
га?
2026.08.13
18:16
Не даруй лілові
почуття мені,
у квітковім слові
— пагінець брехні.
Не божись в коханні,
аж до скону літ —
серцю притаманно
обривати цвіт.
почуття мені,
у квітковім слові
— пагінець брехні.
Не божись в коханні,
аж до скону літ —
серцю притаманно
обривати цвіт.
2026.08.13
15:42
Нашу тягу до свободи нічим не зламати,
Бо віками наші предки її гартували,
Кров‘ю славних синів й дочок її поливали,
Аби вільним ми народом змогли, врешті стати.
Як старалися сусіди, щоб нас покорити,
Ми для них ясир і бидло, малороси були.
Але ми с
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо віками наші предки її гартували,
Кров‘ю славних синів й дочок її поливали,
Аби вільним ми народом змогли, врешті стати.
Як старалися сусіди, щоб нас покорити,
Ми для них ясир і бидло, малороси були.
Але ми с
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Говорять, що, як спалювали Гуса
І у попів урвався вже терпець,
Якась стара і немічна бабуся
Свій оберемочок підкинула дровець.
І Гус сказав: «О простота святая!»
Ну, що ж – невинні і сліпі, мовляв.
Можливо і сліпі, цього не знаю
А от невинність я би не чіпав.
Вони сліпі у фанатичній вірі
В непогрішимості ідей вождів своїх,
Кидали свої душі, наче гирі
На терези, що важать людський гріх.
Невинні агнці сліпо торували
Шлях до Голгофи торжества ідей
І їх руками нищили й вбивали,
На свій манер ладнали світ оцей.
Фанатики – тупа безжальна маса,
Загальним благом виправдавши гріх,
В шинелі, дранті, тозі чи у рясі
Невизнане кидали все до ніг.
Із криком «Юде!», в рясі Ку-Клукс-Клану
У світлі Мао-ленінських ідей,
Вони були простим тупим тараном,
Що руйнував не стіни, а людей.
І ми вважаєм, що вони невинні?
Блажен, хто вірує. А як же всі оті,
Що не стогнали, лежачи на спині
Й не повзали, як всі, на животі?
По чиїх душах той таран пройшовся
І смерть чию не виправдать ніяк?
Як з тими буть, хто в думках не зійшовся
З ідеями вождів? Із ними як?
Невинні вбивці і невинно вбиті.
Чи не абсурдні твердження такі?
Із кого запитать за кров пролиту,
За смерть старих, дорослих, малюків?
Із Гітлера, чи Сталіна, чи Мао
Та інших лжепророків і вождів?
Але ж вони все більше закликали,
А хтось із їх ім’ям те зло творив.
Не Гітлер вбив ті шістдесят мільйонів,
Не Торквемада вогнища палив.
А хтось вбивав, хтось калатав у дзвони,
А хтось дрова до вогнища носив.
Оті сіренькі непомітні люди,
Затяті в фанатичності своїй.
З них виростали Каїни й Іуди,
Що обривали шлях високих мрій.
Все дуже легко списувать на віру,
Мовляв, не знав, такий дали наказ.
Чи ж можна непомітно стати звіром
Від декількох, хай наймудріших фраз?
Фанатики, сліпі у власній вірі,
Не люди, а безжалісні сліпці,
Що йдуть, куди їм вкажуть поводи́рі.
Чи є страшніше щось у світі цім?
І у попів урвався вже терпець,
Якась стара і немічна бабуся
Свій оберемочок підкинула дровець.
І Гус сказав: «О простота святая!»
Ну, що ж – невинні і сліпі, мовляв.
Можливо і сліпі, цього не знаю
А от невинність я би не чіпав.
Вони сліпі у фанатичній вірі
В непогрішимості ідей вождів своїх,
Кидали свої душі, наче гирі
На терези, що важать людський гріх.
Невинні агнці сліпо торували
Шлях до Голгофи торжества ідей
І їх руками нищили й вбивали,
На свій манер ладнали світ оцей.
Фанатики – тупа безжальна маса,
Загальним благом виправдавши гріх,
В шинелі, дранті, тозі чи у рясі
Невизнане кидали все до ніг.
Із криком «Юде!», в рясі Ку-Клукс-Клану
У світлі Мао-ленінських ідей,
Вони були простим тупим тараном,
Що руйнував не стіни, а людей.
І ми вважаєм, що вони невинні?
Блажен, хто вірує. А як же всі оті,
Що не стогнали, лежачи на спині
Й не повзали, як всі, на животі?
По чиїх душах той таран пройшовся
І смерть чию не виправдать ніяк?
Як з тими буть, хто в думках не зійшовся
З ідеями вождів? Із ними як?
Невинні вбивці і невинно вбиті.
Чи не абсурдні твердження такі?
Із кого запитать за кров пролиту,
За смерть старих, дорослих, малюків?
Із Гітлера, чи Сталіна, чи Мао
Та інших лжепророків і вождів?
Але ж вони все більше закликали,
А хтось із їх ім’ям те зло творив.
Не Гітлер вбив ті шістдесят мільйонів,
Не Торквемада вогнища палив.
А хтось вбивав, хтось калатав у дзвони,
А хтось дрова до вогнища носив.
Оті сіренькі непомітні люди,
Затяті в фанатичності своїй.
З них виростали Каїни й Іуди,
Що обривали шлях високих мрій.
Все дуже легко списувать на віру,
Мовляв, не знав, такий дали наказ.
Чи ж можна непомітно стати звіром
Від декількох, хай наймудріших фраз?
Фанатики, сліпі у власній вірі,
Не люди, а безжалісні сліпці,
Що йдуть, куди їм вкажуть поводи́рі.
Чи є страшніше щось у світі цім?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
