Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.19
23:34
у вересневому саду
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
2026.09.19
22:20
Дзвонить донька, плаче: «Мамо,
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
2026.09.19
21:05
Яви нам, Боже, знов свої дива:
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
2026.09.19
20:28
У блакитнім просторі безмежнім,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
2026.09.19
16:37
Ого... йой-йой...
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
2026.09.19
15:41
Вечірні вогні над проспектами виклали лінію.
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
2026.09.19
15:16
Поет стирався, ніби крейда,
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
2026.09.19
12:39
Сонце рудою хвостатою білкою
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
2026.09.19
09:33
У імлі протилежних сторін,
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
2026.09.19
06:51
Над мною схилившись, чекаєш звитяги
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
2026.09.19
06:28
І. ДОКИ НЕ ЗГАСЛО СОНЦЕ
«Коли небо затягне вогняна ніч і камінь стане дощем, єдиним надійним сховком залишаться обійми тих, кого ти любиш».
Ранок у домі Авла починався як зазвичай. Сонце м’яко освітлювало мармуровий внутрішній дворик-атріум, де у фо
2026.09.18
21:13
Якби міг я спростувати
Упертий двобій
Знову пробую втікати
Та смішно тобі
Бо колеса не ймуть доріг
І вантаж обіцянь пустих
Все лягає на плечі тягне вниз
Упертий двобій
Знову пробую втікати
Та смішно тобі
Бо колеса не ймуть доріг
І вантаж обіцянь пустих
Все лягає на плечі тягне вниз
2026.09.18
20:46
Звільняючи пам’ять від клопотів сажі,
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.
Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.
Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув
2026.09.18
18:50
розмінний ендшпіль затяжний
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри
2026.09.18
17:10
Він любив, коли місто стихало,
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками
2026.09.18
14:18
Хлопчаки ішли зі школи.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Говорять, що, як спалювали Гуса
І у попів урвався вже терпець,
Якась стара і немічна бабуся
Свій оберемочок підкинула дровець.
І Гус сказав: «О простота святая!»
Ну, що ж – невинні і сліпі, мовляв.
Можливо і сліпі, цього не знаю
А от невинність я би не чіпав.
Вони сліпі у фанатичній вірі
В непогрішимості ідей вождів своїх,
Кидали свої душі, наче гирі
На терези, що важать людський гріх.
Невинні агнці сліпо торували
Шлях до Голгофи торжества ідей
І їх руками нищили й вбивали,
На свій манер ладнали світ оцей.
Фанатики – тупа безжальна маса,
Загальним благом виправдавши гріх,
В шинелі, дранті, тозі чи у рясі
Невизнане кидали все до ніг.
Із криком «Юде!», в рясі Ку-Клукс-Клану
У світлі Мао-ленінських ідей,
Вони були простим тупим тараном,
Що руйнував не стіни, а людей.
І ми вважаєм, що вони невинні?
Блажен, хто вірує. А як же всі оті,
Що не стогнали, лежачи на спині
Й не повзали, як всі, на животі?
По чиїх душах той таран пройшовся
І смерть чию не виправдать ніяк?
Як з тими буть, хто в думках не зійшовся
З ідеями вождів? Із ними як?
Невинні вбивці і невинно вбиті.
Чи не абсурдні твердження такі?
Із кого запитать за кров пролиту,
За смерть старих, дорослих, малюків?
Із Гітлера, чи Сталіна, чи Мао
Та інших лжепророків і вождів?
Але ж вони все більше закликали,
А хтось із їх ім’ям те зло творив.
Не Гітлер вбив ті шістдесят мільйонів,
Не Торквемада вогнища палив.
А хтось вбивав, хтось калатав у дзвони,
А хтось дрова до вогнища носив.
Оті сіренькі непомітні люди,
Затяті в фанатичності своїй.
З них виростали Каїни й Іуди,
Що обривали шлях високих мрій.
Все дуже легко списувать на віру,
Мовляв, не знав, такий дали наказ.
Чи ж можна непомітно стати звіром
Від декількох, хай наймудріших фраз?
Фанатики, сліпі у власній вірі,
Не люди, а безжалісні сліпці,
Що йдуть, куди їм вкажуть поводи́рі.
Чи є страшніше щось у світі цім?
І у попів урвався вже терпець,
Якась стара і немічна бабуся
Свій оберемочок підкинула дровець.
І Гус сказав: «О простота святая!»
Ну, що ж – невинні і сліпі, мовляв.
Можливо і сліпі, цього не знаю
А от невинність я би не чіпав.
Вони сліпі у фанатичній вірі
В непогрішимості ідей вождів своїх,
Кидали свої душі, наче гирі
На терези, що важать людський гріх.
Невинні агнці сліпо торували
Шлях до Голгофи торжества ідей
І їх руками нищили й вбивали,
На свій манер ладнали світ оцей.
Фанатики – тупа безжальна маса,
Загальним благом виправдавши гріх,
В шинелі, дранті, тозі чи у рясі
Невизнане кидали все до ніг.
Із криком «Юде!», в рясі Ку-Клукс-Клану
У світлі Мао-ленінських ідей,
Вони були простим тупим тараном,
Що руйнував не стіни, а людей.
І ми вважаєм, що вони невинні?
Блажен, хто вірує. А як же всі оті,
Що не стогнали, лежачи на спині
Й не повзали, як всі, на животі?
По чиїх душах той таран пройшовся
І смерть чию не виправдать ніяк?
Як з тими буть, хто в думках не зійшовся
З ідеями вождів? Із ними як?
Невинні вбивці і невинно вбиті.
Чи не абсурдні твердження такі?
Із кого запитать за кров пролиту,
За смерть старих, дорослих, малюків?
Із Гітлера, чи Сталіна, чи Мао
Та інших лжепророків і вождів?
Але ж вони все більше закликали,
А хтось із їх ім’ям те зло творив.
Не Гітлер вбив ті шістдесят мільйонів,
Не Торквемада вогнища палив.
А хтось вбивав, хтось калатав у дзвони,
А хтось дрова до вогнища носив.
Оті сіренькі непомітні люди,
Затяті в фанатичності своїй.
З них виростали Каїни й Іуди,
Що обривали шлях високих мрій.
Все дуже легко списувать на віру,
Мовляв, не знав, такий дали наказ.
Чи ж можна непомітно стати звіром
Від декількох, хай наймудріших фраз?
Фанатики, сліпі у власній вірі,
Не люди, а безжалісні сліпці,
Що йдуть, куди їм вкажуть поводи́рі.
Чи є страшніше щось у світі цім?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
