Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.31
21:55
Триноги поставили серед пустки*:
Порожнечі весняного саду,
Де лише неспокій –
Тривога передчуття:
Триноги принесли для офіри
Чотири зеленооких філософи**:
Зрозуміли, що душі людей
Епохи білих колібрі***,
Порожнечі весняного саду,
Де лише неспокій –
Тривога передчуття:
Триноги принесли для офіри
Чотири зеленооких філософи**:
Зрозуміли, що душі людей
Епохи білих колібрі***,
2026.03.31
21:40
Пірнув алконавт у глибезну пляшину.
Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.
Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –
Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.
Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –
2026.03.31
19:24
Не дивуюсь видиву нічному,
наче, вітер в гості прилетів
і навіяв новину із дому.
Згадую своїх товаришів,
про яких нічого невідомо.
І звичайно, найчастіше тих,
що бували іноді за брата,
наче, вітер в гості прилетів
і навіяв новину із дому.
Згадую своїх товаришів,
про яких нічого невідомо.
І звичайно, найчастіше тих,
що бували іноді за брата,
2026.03.31
16:16
мене огудять
і засудять
не тема це щоб
ґуґлити з нужди
допитувати ші
наскільки ші у змозі
за думкою
спам усякчасний чи
і засудять
не тема це щоб
ґуґлити з нужди
допитувати ші
наскільки ші у змозі
за думкою
спам усякчасний чи
2026.03.31
16:02
Багато хто із мешканців Європи її, стареньку, не люблять. І, мабуть, не варто дивуватися новочасним мігрантам, які відчувають пекучу тугу за звичним середовищем і час від часу пориваються запровадити рідні мусульманські, індуїстські чи інші традиції за м
2026.03.31
12:46
Тиша в небесних школах.
Саме у ній пророки
Вчать визначати сполох
І почуття високе.
Шибеники, почуйте
Нас до своїх повішень -
Киньте трагічні бунти,
Саме у ній пророки
Вчать визначати сполох
І почуття високе.
Шибеники, почуйте
Нас до своїх повішень -
Киньте трагічні бунти,
2026.03.31
11:43
Ніч у оголеність штовхає,
Коли беззахисним стаєш.
Іде барвистість небокраю,
Приходить сірість без одеж.
Приходить страх у масці фата,
Ідуть тривога і абсурд.
Приходить смерть в плащі рогата,
Коли беззахисним стаєш.
Іде барвистість небокраю,
Приходить сірість без одеж.
Приходить страх у масці фата,
Ідуть тривога і абсурд.
Приходить смерть в плащі рогата,
2026.03.31
11:24
Моя мама Світлана Вікторівна Єрмакова родом із Північного Кавказу - з лермонтовського Пятигорська. З дитинства маючи гарний голос (у своєму розквіті він нагадував тембр Монсеррат Кабальє), вона співала завжди і всюди - у школі, на конкурсах, у госпіталях
2026.03.31
06:12
Весняний ранок прохолодний,
Хоч сонце сяє над Дніпром
І так безвітряно сьогодні,
Що білий світ застиг кругом.
Впиваюсь сонцем і повітрям,
На повні груди вдих роблю, -
Виймаю пензлі та палітру
І волю вмілості даю.
Хоч сонце сяє над Дніпром
І так безвітряно сьогодні,
Що білий світ застиг кругом.
Впиваюсь сонцем і повітрям,
На повні груди вдих роблю, -
Виймаю пензлі та палітру
І волю вмілості даю.
2026.03.31
02:06
Вкрилася земля попелом і кров'ю,
І наша незалежність задушена з любов'ю.
Земля, яка розорена, спотворена і скривджена ганьбою,
Вже зайнята ордою: червоною, новою.
Й остання та надія розстріляна в Поліссі,
І сотні легіонів поховано у лісі.
І ще сті
І наша незалежність задушена з любов'ю.
Земля, яка розорена, спотворена і скривджена ганьбою,
Вже зайнята ордою: червоною, новою.
Й остання та надія розстріляна в Поліссі,
І сотні легіонів поховано у лісі.
І ще сті
2026.03.31
01:19
Шукаючи себе випадково знайшов логіку.
Носієві традиційних цінностей знесло дах.
Корисні ідіоти користалися зі свого статусу небезкорисливо.
Чужа історія – як випадкова коханка. Історію, як і дружину, треба мати свою.
Найлегше у підвищенні тис
2026.03.30
14:11
І
Нанизує пам’ять разками намиста
на ниті життя візерунки барвисті
і тче у тумані вуаль,
звідкіль виглядає далеке дитинство,
його епізоди веселі і чиста,
навіяна ними печаль.
Нанизує пам’ять разками намиста
на ниті життя візерунки барвисті
і тче у тумані вуаль,
звідкіль виглядає далеке дитинство,
його епізоди веселі і чиста,
навіяна ними печаль.
2026.03.30
13:26
Проспати можна все на світі:
Історію, чарівну мить,
Проспати сонце у зеніті,
Коли земля красу творить.
Проспати вирішальний, гострий,
Фатальний, неповторний час,
Проспати доленосний голос,
Історію, чарівну мить,
Проспати сонце у зеніті,
Коли земля красу творить.
Проспати вирішальний, гострий,
Фатальний, неповторний час,
Проспати доленосний голос,
2026.03.30
11:52
Вірш представляє собою приклад дещо розбалансованої лірики, де щирість вічного людського почуття поєднується з рисами сучасності – від модерної зачіски Wolf Cut до класичної коси зі стрічкою. Це поєднання створює настрій суму й затишку з відтінком загад
2026.03.30
06:44
Ще зорі сплять у темнім небі
І не парує ще роса, -
Ще не торкнулась довгих стебел
Моя нагострена коса.
Ще світ увесь неначе вимер
І лиш сіріє спроквола, -
Ще лиш шурхоче невидимий
Кажан, у пошуках дупла.
І не парує ще роса, -
Ще не торкнулась довгих стебел
Моя нагострена коса.
Ще світ увесь неначе вимер
І лиш сіріє спроквола, -
Ще лиш шурхоче невидимий
Кажан, у пошуках дупла.
2026.03.29
21:22
Перша дівчино, яку любив
Настав час заспівати тобі
Прощальну пісню
Мені було сімнадцять, як тебе стрів я
Ми не бачилися часто, майнули роки
Востаннє, коли бачив тебе, ти прийняла
Ісуса
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Настав час заспівати тобі
Прощальну пісню
Мені було сімнадцять, як тебе стрів я
Ми не бачилися часто, майнули роки
Востаннє, коли бачив тебе, ти прийняла
Ісуса
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про три гори
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про три гори
Стоять у Призов’ї три могили.
Найменша називається Корсак
Найвища з них Бельмак, чи то Горіла,
Та ще середня Синя, чи Токмак.
Я вам легенду хочу розповісти
Про три високі степові гори.
Було то у часи прадавні, звісно,
Якоїсь невідомої пори.
Іще степів у цих краях не було,
Сарматське море хлюпотіло скрізь,
Вітри морськії в усі боки дули
І лиш морськії коники паслись.
А біля моря в ті часи далекі
Жило три брата - ненажери три.
Їм все одно – чи то мороз, чи спека,
Завжди одне: жери, жери, жери.
Зібрались якось усі три докупи
Бельмак, Токмак і менший брат Корсак
По всій окрузі неймовірний тупіт
Зчинили, розігнали всіх зівак.
Зустрілись, сіли, сперечатись стали
Хто все – таки найбільший з ненажер.
Один кричить: «Я їм – мені все мало.
З ‘їв череду – ледь з голоду не вмер!»
Другий собі: «Я снідати сідаю,
Дві череди одразу по щоках,
Ще й озерцем добрячим запиваю
Аби лиш заморити черв‘яка !»
А третій: «Я і море можу випить
Аби було що, власне, запивать!”
Кричать, давай один другого сіпать
І кулаками в черево штовхать.
Вже аж упріли з суперечки тої,
Нарешті старший каже: «Підождіть!
Давайте трохи, браття, заспокоймось,
Бо так нам суперечки не рішить».
Я пропоную влаштувать змагання,
Хто вип’є з моря більше всіх води
Той буде мати «Ненажери» звання.
Ну як, братки, лади?» «Еге ж, лади!»
От першим взявсь Бельмак із моря пити,
Він , як найстарший, право таке мав.
Не став далеко з берега ходити
На мілині хлебтав уже , хлебтав.
Роздувся весь і став такий високий,
Що на братів дивився згори вниз.
Та море все – таки іще глибоке.
«Ні, - каже, - все, вже б і ковток не вліз»
Узявсь Токмак за братом воду пити,
Зайшов у море п’є і п’є, і п‘є,
Але ніяк не може він налити
Те ненаситне черево своє.
Вже перепив далеко свого брата
Роздувся дуже, як гора вже став,
Але ніяк не хоче припиняти,
Щоб менший брат його не перегнав.
Та черево все ж не бездонна бочка.
І бачить він, нарешті, що ніяк
Йому вже не зробити і ковточка.
В знемозі й ліг. Тож менший з них Корсак
Продовжив справу, що брати поча́ли.
А ті таки добряче попили,
Аж море меншим і мілкішим стало
І береги вже ген аж де були.
Тож довелось на південь дибуляти
Аби залізти у морську глибінь
І там уже братів перепивати.
Такий уже був хитруватий він.
Сів у воді і ну її хлебтати,
А потім ліг, щоб влізло трохи ще,
Та не догнав і старшого він брата
Ковток зробив і з нього вже тече.
Дивився Бог на всю оту розвагу
Та дивувався з дурнів отаких,
А далі взяв і усіх трьох одразу
Перетворив з живих на камя‘них.
Від моря ж і третини не лишилось
Отак брати із нього попили,
Розділене до того ж на частини.
Кавказ одну з них - Каспій відділив.
Дві інші – то Азовське й Чорне море
Лишились про цю сторону хребта.
На північ степ простягся неозорий,
Що утворився завдяки братам.
Вони ж зостались кам’яним громаддям
Стирчати вічно серед цих степів.
А дощ і вітер їхні схили згладив,
А час травою – муравой покрив.
Ще Бог велів, аби вода верталась
З бездонних черев в глибочінь морську,
Знов хвилями в безмежжі хвилювалась
Прибоєм пробігалась по піску.
І з гір побігла випита водичка
До моря, звідки випита була.
З могили Корсак така ж сама річка
У море у Азовське потекла.
З гори Бельмак десь Гайчур тихо в’ється
Щоб в Чорне море вилитись Дніпром.
А з Токмака найбільше річок ллється,
Бо був із найненаситнішим нутром.
І Берда, й Конка, і ріка Молочна
З ції гори початок свій беруть.
Течуть і інші, якщо бути точним,
Та води мало у собі несуть.
Стоять в степу на дні колишнім моря
Ті три гори – ті ненажери три.
Ну, звісно, серед гір вони не гори,
Але для степу таки три гори.
Нагадують нам про часи прадавні.
І, наче добре завчений урок,
Давайте й ми цих ненажер згадаєм,
Щоб їх не повторити помилок .
Найменша називається Корсак
Найвища з них Бельмак, чи то Горіла,
Та ще середня Синя, чи Токмак.
Я вам легенду хочу розповісти
Про три високі степові гори.
Було то у часи прадавні, звісно,
Якоїсь невідомої пори.
Іще степів у цих краях не було,
Сарматське море хлюпотіло скрізь,
Вітри морськії в усі боки дули
І лиш морськії коники паслись.
А біля моря в ті часи далекі
Жило три брата - ненажери три.
Їм все одно – чи то мороз, чи спека,
Завжди одне: жери, жери, жери.
Зібрались якось усі три докупи
Бельмак, Токмак і менший брат Корсак
По всій окрузі неймовірний тупіт
Зчинили, розігнали всіх зівак.
Зустрілись, сіли, сперечатись стали
Хто все – таки найбільший з ненажер.
Один кричить: «Я їм – мені все мало.
З ‘їв череду – ледь з голоду не вмер!»
Другий собі: «Я снідати сідаю,
Дві череди одразу по щоках,
Ще й озерцем добрячим запиваю
Аби лиш заморити черв‘яка !»
А третій: «Я і море можу випить
Аби було що, власне, запивать!”
Кричать, давай один другого сіпать
І кулаками в черево штовхать.
Вже аж упріли з суперечки тої,
Нарешті старший каже: «Підождіть!
Давайте трохи, браття, заспокоймось,
Бо так нам суперечки не рішить».
Я пропоную влаштувать змагання,
Хто вип’є з моря більше всіх води
Той буде мати «Ненажери» звання.
Ну як, братки, лади?» «Еге ж, лади!»
От першим взявсь Бельмак із моря пити,
Він , як найстарший, право таке мав.
Не став далеко з берега ходити
На мілині хлебтав уже , хлебтав.
Роздувся весь і став такий високий,
Що на братів дивився згори вниз.
Та море все – таки іще глибоке.
«Ні, - каже, - все, вже б і ковток не вліз»
Узявсь Токмак за братом воду пити,
Зайшов у море п’є і п’є, і п‘є,
Але ніяк не може він налити
Те ненаситне черево своє.
Вже перепив далеко свого брата
Роздувся дуже, як гора вже став,
Але ніяк не хоче припиняти,
Щоб менший брат його не перегнав.
Та черево все ж не бездонна бочка.
І бачить він, нарешті, що ніяк
Йому вже не зробити і ковточка.
В знемозі й ліг. Тож менший з них Корсак
Продовжив справу, що брати поча́ли.
А ті таки добряче попили,
Аж море меншим і мілкішим стало
І береги вже ген аж де були.
Тож довелось на південь дибуляти
Аби залізти у морську глибінь
І там уже братів перепивати.
Такий уже був хитруватий він.
Сів у воді і ну її хлебтати,
А потім ліг, щоб влізло трохи ще,
Та не догнав і старшого він брата
Ковток зробив і з нього вже тече.
Дивився Бог на всю оту розвагу
Та дивувався з дурнів отаких,
А далі взяв і усіх трьох одразу
Перетворив з живих на камя‘них.
Від моря ж і третини не лишилось
Отак брати із нього попили,
Розділене до того ж на частини.
Кавказ одну з них - Каспій відділив.
Дві інші – то Азовське й Чорне море
Лишились про цю сторону хребта.
На північ степ простягся неозорий,
Що утворився завдяки братам.
Вони ж зостались кам’яним громаддям
Стирчати вічно серед цих степів.
А дощ і вітер їхні схили згладив,
А час травою – муравой покрив.
Ще Бог велів, аби вода верталась
З бездонних черев в глибочінь морську,
Знов хвилями в безмежжі хвилювалась
Прибоєм пробігалась по піску.
І з гір побігла випита водичка
До моря, звідки випита була.
З могили Корсак така ж сама річка
У море у Азовське потекла.
З гори Бельмак десь Гайчур тихо в’ється
Щоб в Чорне море вилитись Дніпром.
А з Токмака найбільше річок ллється,
Бо був із найненаситнішим нутром.
І Берда, й Конка, і ріка Молочна
З ції гори початок свій беруть.
Течуть і інші, якщо бути точним,
Та води мало у собі несуть.
Стоять в степу на дні колишнім моря
Ті три гори – ті ненажери три.
Ну, звісно, серед гір вони не гори,
Але для степу таки три гори.
Нагадують нам про часи прадавні.
І, наче добре завчений урок,
Давайте й ми цих ненажер згадаєм,
Щоб їх не повторити помилок .
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
