Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.23
16:58
На одному з вулканів Туреччини
Продавалася лава розпечена.
Хто хотів - купував
Шашлики готував
Й дивувався природі Туреччини.
На стежині гірській у Тібеті
Альпіністи зустрілися з єті.
Продавалася лава розпечена.
Хто хотів - купував
Шашлики готував
Й дивувався природі Туреччини.
На стежині гірській у Тібеті
Альпіністи зустрілися з єті.
2026.07.23
16:39
Сидять діди, розмовляють, стрілись через роки.
Уже зовсім посивіли та ще жваві поки.
По лісах відвоювали, поки було сили,
За «бандитизм» по сибірах своє відсиділи.
По світові помотались й випадково стрілись
Коли уже, видавалось і життя прожилось.
Те
Уже зовсім посивіли та ще жваві поки.
По лісах відвоювали, поки було сили,
За «бандитизм» по сибірах своє відсиділи.
По світові помотались й випадково стрілись
Коли уже, видавалось і життя прожилось.
Те
2026.07.23
16:21
Селям, паша. Зайди на кілька слів.
Давай разом поп'ємо нині чаю.
Чи думав ти, що я не помічаю,
як до моїх унаджувавсь послів
і переймав листи, інтриги плів
і ніс до Сулеймана. Знаю- знаю.
І що, чи падишах убив мене,
Давай разом поп'ємо нині чаю.
Чи думав ти, що я не помічаю,
як до моїх унаджувавсь послів
і переймав листи, інтриги плів
і ніс до Сулеймана. Знаю- знаю.
І що, чи падишах убив мене,
2026.07.23
15:23
Цей липень кольору мохіто
Двори теплом поцілував.
Таким і має бути літо -
Буяють вигадані квіти
На килимах казкових трав.
Уже не лізу я на сцену,
Не підбираю псевдонім.
Двори теплом поцілував.
Таким і має бути літо -
Буяють вигадані квіти
На килимах казкових трав.
Уже не лізу я на сцену,
Не підбираю псевдонім.
2026.07.23
14:55
полудневий кінець липня у старих районах старовинного міста · на дні двору-колодязя догниває застійна вода прохолодний запах гниття просочує вузькі балкони по периметру · невибагливу білизну та одяг які дехто сушить на ізольованих дротах над поручнями · п
2026.07.23
12:35
Останні судоми зими,
Як вісті далекої тьми,
Як погук самотніх морів,
Прикутих у тьмі кораблів.
Крізь пустку видніє причал,
Де ти відчайдушно кричав.
Приречений немічний птах
Як вісті далекої тьми,
Як погук самотніх морів,
Прикутих у тьмі кораблів.
Крізь пустку видніє причал,
Де ти відчайдушно кричав.
Приречений немічний птах
2026.07.23
12:06
Шпак ухопив горіх, виніс на дзвіницю,
Наміривсь їсти, та не втримав здобич.
У щілину таку вона упала,
Що птах не годен був уже дістать.
Подякував горіх стіні за порятунок
І прославляти став дзвінкоголосі дзвони,
А далі поскарживсь, що незмога по
Наміривсь їсти, та не втримав здобич.
У щілину таку вона упала,
Що птах не годен був уже дістать.
Подякував горіх стіні за порятунок
І прославляти став дзвінкоголосі дзвони,
А далі поскарживсь, що незмога по
2026.07.23
11:23
ЕПІЛОГ: ОСТАННІЙ РОЗРАХУНОК МАРМУРОВОГО СТАРЦЯ
(Монолог Октавіана Августа. Рим, 14 рік нашої ери)
Мені сімдесят шість. Мої очі вже погано бачать обриси Капітолію, а ноги, загорнуті в товсту вовну, постійно мерзнуть, навіть коли се
2026.07.23
07:22
Чорногуз, задерши дзьоба,
Щось стрекоче у гнізді,
Лиш не мукає худоба
У хліві, як отоді,
Коли мали на хазяйстві
Поросят, курей, качок
І в домашнім господарстві
Копирсався наш гурток.
Щось стрекоче у гнізді,
Лиш не мукає худоба
У хліві, як отоді,
Коли мали на хазяйстві
Поросят, курей, качок
І в домашнім господарстві
Копирсався наш гурток.
2026.07.23
03:33
Мені не спиться, в спогади поринув.
В часи, коли ще зовсім молоді,
Наївні, чисті, справжні та щасливі
Клялись в любові вічній і святій.
Безсоння. Спека не дає заснути.
І ще тривога із передчуттям,
Що щастя зараз — потім біль спокути.
В часи, коли ще зовсім молоді,
Наївні, чисті, справжні та щасливі
Клялись в любові вічній і святій.
Безсоння. Спека не дає заснути.
І ще тривога із передчуттям,
Що щастя зараз — потім біль спокути.
2026.07.22
22:09
Святий Стефан із трояндою
В саду блукає осяяний
Сільські гірлянди і вітер із дощем
Куди би не подався, людський плач і щем
Перейшов марноти всі
Міг упасти і міг рости
Був чи є у цьому смисл?
В саду блукає осяяний
Сільські гірлянди і вітер із дощем
Куди би не подався, людський плач і щем
Перейшов марноти всі
Міг упасти і міг рости
Був чи є у цьому смисл?
2026.07.22
18:11
Всі волоцюги марять мандрами -
Бажають повної причетності
До незбагненного, безкрайнього,
Щоб жити за рахунок щедрості,
Де п’ють на ганках ціпеніючи
Від неочікуваних радощів,
Де лазурове в фарбах діючих
Бажають повної причетності
До незбагненного, безкрайнього,
Щоб жити за рахунок щедрості,
Де п’ють на ганках ціпеніючи
Від неочікуваних радощів,
Де лазурове в фарбах діючих
2026.07.22
11:39
Цей білий непорочний сніг,
Як чистий аркуш для творіння.
І не підкорить печеніг
Духовні і міцні пагіння.
Іду у білому гаю,
У філармонії природи,
У чарівливому краю
Як чистий аркуш для творіння.
І не підкорить печеніг
Духовні і міцні пагіння.
Іду у білому гаю,
У філармонії природи,
У чарівливому краю
2026.07.22
09:45
Розділ ІІI: Останній подих лева
Сонце над Александрією першого серпня тридцятого року до нашої ери піднімалося криваво-червоним. Останні єгипетські вершники перейшли на бік Октавіана без жодного пострілу. Місто здалося.
Антоній стояв на стіні палацу,
2026.07.22
08:45
я написав тобі сонет
так написав і передумав
на що тобі сонета нумо
я написав собі сонет
десь грали танцювали румбу
контрапунктуючи сюжет
я обійдусь без кастаньєт
день проживу як є сумбурно
так написав і передумав
на що тобі сонета нумо
я написав собі сонет
десь грали танцювали румбу
контрапунктуючи сюжет
я обійдусь без кастаньєт
день проживу як є сумбурно
2026.07.22
07:17
І загадковий шерех сукні,
І дзенькіт келихів обох, -
І ти, донині недоступна,
Ведеш зі мною діалог.
Кипіння радості своєї
Не можу стримати в собі,
Коли манливі, як у феї,
Напроти очі голубі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І дзенькіт келихів обох, -
І ти, донині недоступна,
Ведеш зі мною діалог.
Кипіння радості своєї
Не можу стримати в собі,
Коли манливі, як у феї,
Напроти очі голубі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про три гори
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про три гори
Стоять у Призов’ї три могили.
Найменша називається Корсак
Найвища з них Бельмак, чи то Горіла,
Та ще середня Синя, чи Токмак.
Я вам легенду хочу розповісти
Про три високі степові гори.
Було то у часи прадавні, звісно,
Якоїсь невідомої пори.
Іще степів у цих краях не було,
Сарматське море хлюпотіло скрізь,
Вітри морськії в усі боки дули
І лиш морськії коники паслись.
А біля моря в ті часи далекі
Жило три брата - ненажери три.
Їм все одно – чи то мороз, чи спека,
Завжди одне: жери, жери, жери.
Зібрались якось усі три докупи
Бельмак, Токмак і менший брат Корсак
По всій окрузі неймовірний тупіт
Зчинили, розігнали всіх зівак.
Зустрілись, сіли, сперечатись стали
Хто все – таки найбільший з ненажер.
Один кричить: «Я їм – мені все мало.
З ‘їв череду – ледь з голоду не вмер!»
Другий собі: «Я снідати сідаю,
Дві череди одразу по щоках,
Ще й озерцем добрячим запиваю
Аби лиш заморити черв‘яка !»
А третій: «Я і море можу випить
Аби було що, власне, запивать!”
Кричать, давай один другого сіпать
І кулаками в черево штовхать.
Вже аж упріли з суперечки тої,
Нарешті старший каже: «Підождіть!
Давайте трохи, браття, заспокоймось,
Бо так нам суперечки не рішить».
Я пропоную влаштувать змагання,
Хто вип’є з моря більше всіх води
Той буде мати «Ненажери» звання.
Ну як, братки, лади?» «Еге ж, лади!»
От першим взявсь Бельмак із моря пити,
Він , як найстарший, право таке мав.
Не став далеко з берега ходити
На мілині хлебтав уже , хлебтав.
Роздувся весь і став такий високий,
Що на братів дивився згори вниз.
Та море все – таки іще глибоке.
«Ні, - каже, - все, вже б і ковток не вліз»
Узявсь Токмак за братом воду пити,
Зайшов у море п’є і п’є, і п‘є,
Але ніяк не може він налити
Те ненаситне черево своє.
Вже перепив далеко свого брата
Роздувся дуже, як гора вже став,
Але ніяк не хоче припиняти,
Щоб менший брат його не перегнав.
Та черево все ж не бездонна бочка.
І бачить він, нарешті, що ніяк
Йому вже не зробити і ковточка.
В знемозі й ліг. Тож менший з них Корсак
Продовжив справу, що брати поча́ли.
А ті таки добряче попили,
Аж море меншим і мілкішим стало
І береги вже ген аж де були.
Тож довелось на південь дибуляти
Аби залізти у морську глибінь
І там уже братів перепивати.
Такий уже був хитруватий він.
Сів у воді і ну її хлебтати,
А потім ліг, щоб влізло трохи ще,
Та не догнав і старшого він брата
Ковток зробив і з нього вже тече.
Дивився Бог на всю оту розвагу
Та дивувався з дурнів отаких,
А далі взяв і усіх трьох одразу
Перетворив з живих на камя‘них.
Від моря ж і третини не лишилось
Отак брати із нього попили,
Розділене до того ж на частини.
Кавказ одну з них - Каспій відділив.
Дві інші – то Азовське й Чорне море
Лишились про цю сторону хребта.
На північ степ простягся неозорий,
Що утворився завдяки братам.
Вони ж зостались кам’яним громаддям
Стирчати вічно серед цих степів.
А дощ і вітер їхні схили згладив,
А час травою – муравой покрив.
Ще Бог велів, аби вода верталась
З бездонних черев в глибочінь морську,
Знов хвилями в безмежжі хвилювалась
Прибоєм пробігалась по піску.
І з гір побігла випита водичка
До моря, звідки випита була.
З могили Корсак така ж сама річка
У море у Азовське потекла.
З гори Бельмак десь Гайчур тихо в’ється
Щоб в Чорне море вилитись Дніпром.
А з Токмака найбільше річок ллється,
Бо був із найненаситнішим нутром.
І Берда, й Конка, і ріка Молочна
З ції гори початок свій беруть.
Течуть і інші, якщо бути точним,
Та води мало у собі несуть.
Стоять в степу на дні колишнім моря
Ті три гори – ті ненажери три.
Ну, звісно, серед гір вони не гори,
Але для степу таки три гори.
Нагадують нам про часи прадавні.
І, наче добре завчений урок,
Давайте й ми цих ненажер згадаєм,
Щоб їх не повторити помилок .
Найменша називається Корсак
Найвища з них Бельмак, чи то Горіла,
Та ще середня Синя, чи Токмак.
Я вам легенду хочу розповісти
Про три високі степові гори.
Було то у часи прадавні, звісно,
Якоїсь невідомої пори.
Іще степів у цих краях не було,
Сарматське море хлюпотіло скрізь,
Вітри морськії в усі боки дули
І лиш морськії коники паслись.
А біля моря в ті часи далекі
Жило три брата - ненажери три.
Їм все одно – чи то мороз, чи спека,
Завжди одне: жери, жери, жери.
Зібрались якось усі три докупи
Бельмак, Токмак і менший брат Корсак
По всій окрузі неймовірний тупіт
Зчинили, розігнали всіх зівак.
Зустрілись, сіли, сперечатись стали
Хто все – таки найбільший з ненажер.
Один кричить: «Я їм – мені все мало.
З ‘їв череду – ледь з голоду не вмер!»
Другий собі: «Я снідати сідаю,
Дві череди одразу по щоках,
Ще й озерцем добрячим запиваю
Аби лиш заморити черв‘яка !»
А третій: «Я і море можу випить
Аби було що, власне, запивать!”
Кричать, давай один другого сіпать
І кулаками в черево штовхать.
Вже аж упріли з суперечки тої,
Нарешті старший каже: «Підождіть!
Давайте трохи, браття, заспокоймось,
Бо так нам суперечки не рішить».
Я пропоную влаштувать змагання,
Хто вип’є з моря більше всіх води
Той буде мати «Ненажери» звання.
Ну як, братки, лади?» «Еге ж, лади!»
От першим взявсь Бельмак із моря пити,
Він , як найстарший, право таке мав.
Не став далеко з берега ходити
На мілині хлебтав уже , хлебтав.
Роздувся весь і став такий високий,
Що на братів дивився згори вниз.
Та море все – таки іще глибоке.
«Ні, - каже, - все, вже б і ковток не вліз»
Узявсь Токмак за братом воду пити,
Зайшов у море п’є і п’є, і п‘є,
Але ніяк не може він налити
Те ненаситне черево своє.
Вже перепив далеко свого брата
Роздувся дуже, як гора вже став,
Але ніяк не хоче припиняти,
Щоб менший брат його не перегнав.
Та черево все ж не бездонна бочка.
І бачить він, нарешті, що ніяк
Йому вже не зробити і ковточка.
В знемозі й ліг. Тож менший з них Корсак
Продовжив справу, що брати поча́ли.
А ті таки добряче попили,
Аж море меншим і мілкішим стало
І береги вже ген аж де були.
Тож довелось на південь дибуляти
Аби залізти у морську глибінь
І там уже братів перепивати.
Такий уже був хитруватий він.
Сів у воді і ну її хлебтати,
А потім ліг, щоб влізло трохи ще,
Та не догнав і старшого він брата
Ковток зробив і з нього вже тече.
Дивився Бог на всю оту розвагу
Та дивувався з дурнів отаких,
А далі взяв і усіх трьох одразу
Перетворив з живих на камя‘них.
Від моря ж і третини не лишилось
Отак брати із нього попили,
Розділене до того ж на частини.
Кавказ одну з них - Каспій відділив.
Дві інші – то Азовське й Чорне море
Лишились про цю сторону хребта.
На північ степ простягся неозорий,
Що утворився завдяки братам.
Вони ж зостались кам’яним громаддям
Стирчати вічно серед цих степів.
А дощ і вітер їхні схили згладив,
А час травою – муравой покрив.
Ще Бог велів, аби вода верталась
З бездонних черев в глибочінь морську,
Знов хвилями в безмежжі хвилювалась
Прибоєм пробігалась по піску.
І з гір побігла випита водичка
До моря, звідки випита була.
З могили Корсак така ж сама річка
У море у Азовське потекла.
З гори Бельмак десь Гайчур тихо в’ється
Щоб в Чорне море вилитись Дніпром.
А з Токмака найбільше річок ллється,
Бо був із найненаситнішим нутром.
І Берда, й Конка, і ріка Молочна
З ції гори початок свій беруть.
Течуть і інші, якщо бути точним,
Та води мало у собі несуть.
Стоять в степу на дні колишнім моря
Ті три гори – ті ненажери три.
Ну, звісно, серед гір вони не гори,
Але для степу таки три гори.
Нагадують нам про часи прадавні.
І, наче добре завчений урок,
Давайте й ми цих ненажер згадаєм,
Щоб їх не повторити помилок .
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
