Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.21
11:27
Потрапити під дощ, під вістря легких крапель,
Померти й народитись для бурь і потрясінь.
Поставити в літописі вже остаточну краплю,
Яка вартує тисяч знеславлених зусиль.
Потрапити під дощ, в оновлення і свіжість,
Очиститись від скверни забріха
Померти й народитись для бурь і потрясінь.
Поставити в літописі вже остаточну краплю,
Яка вартує тисяч знеславлених зусиль.
Потрапити під дощ, в оновлення і свіжість,
Очиститись від скверни забріха
2026.02.21
10:28
Чи гостей незваних тіні,
чи примари за вікном...
Ніч зійшла із височіні
оксамитовим рядном.
В грудях серце дрібно гупа,
мить – і вискочить ось-ось.
Задрижав небесний купол,
мов його хитає хтось.
чи примари за вікном...
Ніч зійшла із височіні
оксамитовим рядном.
В грудях серце дрібно гупа,
мить – і вискочить ось-ось.
Задрижав небесний купол,
мов його хитає хтось.
2026.02.21
10:25
Невдовзі ранок... До світання
очей склепити не вдалось.
Погасла зіронька остання,
запіють півні вже ось-ось.
Палають у каміні дрова,
мигтить у сутінках стіна,
а за вікном передранкова,
очей склепити не вдалось.
Погасла зіронька остання,
запіють півні вже ось-ось.
Палають у каміні дрова,
мигтить у сутінках стіна,
а за вікном передранкова,
2026.02.21
10:23
Томливе безсоння зі мною зжилось,
я марно його не тривожу.
Турботливо ніч присипляє когось,
а я все заснути не можу.
До мли крижаної прикутий рядком,
нікуди від себе не зрушу,
а тиша рапавим сухим язиком
я марно його не тривожу.
Турботливо ніч присипляє когось,
а я все заснути не можу.
До мли крижаної прикутий рядком,
нікуди від себе не зрушу,
а тиша рапавим сухим язиком
2026.02.21
03:10
Життя кінчається, життя.
Останні дні біжать у Лету.
У вир гіркого небуття,
Прощальне соло для поета -
Життя кінчається, життя.
Життя кінчається, життя,
З дитинства був слабкий, плаксивий.
Останні дні біжать у Лету.
У вир гіркого небуття,
Прощальне соло для поета -
Життя кінчається, життя.
Життя кінчається, життя,
З дитинства був слабкий, плаксивий.
2026.02.20
22:58
уйло лишається .уйлом
Хоч осипай його зірками.
Де треба діяти умом,
Воно махає кулаками.
Хоч осипай його зірками.
Де треба діяти умом,
Воно махає кулаками.
2026.02.20
21:37
Отіс пішов до Бога
Поспіваю я за нього
Дівчино, що вибрана у бордове
Отіс пішов до Бога
Еге, обернись повільно
Спробуй іще, гадаючи, де
Це є легко, пробуй-но ще
Поспіваю я за нього
Дівчино, що вибрана у бордове
Отіс пішов до Бога
Еге, обернись повільно
Спробуй іще, гадаючи, де
Це є легко, пробуй-но ще
2026.02.20
20:47
Розтеклась пітьма навкруг –
час плететься тихим кроком,
і ліхтар, як давній друг,
хитрувато блима оком.
Колихаються дроти
в жовтім світлі мимоволі,
і хмаринам животи
час плететься тихим кроком,
і ліхтар, як давній друг,
хитрувато блима оком.
Колихаються дроти
в жовтім світлі мимоволі,
і хмаринам животи
2026.02.20
20:43
Морозна ніч. На небі зорі.
І сніг рипить. І спить майдан.
І ліхтарів огні прозорі,
й сніжинок пристрасний канкан.
І тишина. І пес не лає.
Ідеш собі, лиш рип та рип...
І білим полиском палає
ошаття зледенілих лип.
І сніг рипить. І спить майдан.
І ліхтарів огні прозорі,
й сніжинок пристрасний канкан.
І тишина. І пес не лає.
Ідеш собі, лиш рип та рип...
І білим полиском палає
ошаття зледенілих лип.
2026.02.20
20:34
О цей чванливий теплий грудень!
Тремтить небес рябе сукно,
десь потай бавиться у гру день,
а сутінь суне у вікно.
Уже виблискують зірниці,
злітають іскри золоті
і жовті місяця зіниці
Тремтить небес рябе сукно,
десь потай бавиться у гру день,
а сутінь суне у вікно.
Уже виблискують зірниці,
злітають іскри золоті
і жовті місяця зіниці
2026.02.20
20:30
Неба сумна гримаса. День у пітьмі загас.
Видивлюсь Волопаса: де він, той Волопас?
Може, з кимсь точить ляси, сни вповіда свої?
Вигляни, Волопасе! Де там воли твої?..
Ми з ним давнішні друзі, раду даєм без слів.
З ночі в небеснім лузі він випаса вол
Видивлюсь Волопаса: де він, той Волопас?
Може, з кимсь точить ляси, сни вповіда свої?
Вигляни, Волопасе! Де там воли твої?..
Ми з ним давнішні друзі, раду даєм без слів.
З ночі в небеснім лузі він випаса вол
2026.02.20
15:36
що там у тебе
мій синку…
для неба
лоскітна пір'їнка
для вітру
прочинені двері
для голосу
мій синку…
для неба
лоскітна пір'їнка
для вітру
прочинені двері
для голосу
2026.02.20
12:37
Ненавиджу ніч,
коли протікають,
ніби чорна смола,
страхи і кошмари.
Ніч - оаза для відпочинку -
стає темним лісом,
у якому поседилися
злі духи. Ніч стає
коли протікають,
ніби чорна смола,
страхи і кошмари.
Ніч - оаза для відпочинку -
стає темним лісом,
у якому поседилися
злі духи. Ніч стає
2026.02.20
12:34
Чую вітрошепіт твій
(Мамі)
"Крапелиною дощику,
Хмариною неба,
Сонячним промінчиком
Пригорнусь до тебе", —
Чую вітрошепіт твій,
Серцем відчуваю.
(Мамі)
"Крапелиною дощику,
Хмариною неба,
Сонячним промінчиком
Пригорнусь до тебе", —
Чую вітрошепіт твій,
Серцем відчуваю.
2026.02.20
10:44
Знову вибухи прорізають тишу:
незмінна стратегія - вбивати і нищити!
Кремль задоволений -
Київ вже зломлений…
Умови кротячі -
без їжі гарячої,
в промерзлій квартирі
незмінна стратегія - вбивати і нищити!
Кремль задоволений -
Київ вже зломлений…
Умови кротячі -
без їжі гарячої,
в промерзлій квартирі
2026.02.20
06:00
Коротшають ночі і довшають дні,
І сонце все більше стає гарячішим, -
І мрії з'являються нині мені
Уже не такі, як, бувало, раніше.
Щоденно уява малює русню
Втопаючу дружно в гнилому болоті,
Де я без вагання, утоми і сну
Завершую радо приємну роб
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І сонце все більше стає гарячішим, -
І мрії з'являються нині мені
Уже не такі, як, бувало, раніше.
Щоденно уява малює русню
Втопаючу дружно в гнилому болоті,
Де я без вагання, утоми і сну
Завершую радо приємну роб
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
2026.02.03
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про три гори
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про три гори
Стоять у Призов’ї три могили.
Найменша називається Корсак
Найвища з них Бельмак, чи то Горіла,
Та ще середня Синя, чи Токмак.
Я вам легенду хочу розповісти
Про три високі степові гори.
Було то у часи прадавні, звісно,
Якоїсь невідомої пори.
Іще степів у цих краях не було,
Сарматське море хлюпотіло скрізь,
Вітри морськії в усі боки дули
І лиш морськії коники паслись.
А біля моря в ті часи далекі
Жило три брата - ненажери три.
Їм все одно – чи то мороз, чи спека,
Завжди одне: жери, жери, жери.
Зібрались якось усі три докупи
Бельмак, Токмак і менший брат Корсак
По всій окрузі неймовірний тупіт
Зчинили, розігнали всіх зівак.
Зустрілись, сіли, сперечатись стали
Хто все – таки найбільший з ненажер.
Один кричить: «Я їм – мені все мало.
З ‘їв череду – ледь з голоду не вмер!»
Другий собі: «Я снідати сідаю,
Дві череди одразу по щоках,
Ще й озерцем добрячим запиваю
Аби лиш заморити черв‘яка !»
А третій: «Я і море можу випить
Аби було що, власне, запивать!”
Кричать, давай один другого сіпать
І кулаками в черево штовхать.
Вже аж упріли з суперечки тої,
Нарешті старший каже: «Підождіть!
Давайте трохи, браття, заспокоймось,
Бо так нам суперечки не рішить».
Я пропоную влаштувать змагання,
Хто вип’є з моря більше всіх води
Той буде мати «Ненажери» звання.
Ну як, братки, лади?» «Еге ж, лади!»
От першим взявсь Бельмак із моря пити,
Він , як найстарший, право таке мав.
Не став далеко з берега ходити
На мілині хлебтав уже , хлебтав.
Роздувся весь і став такий високий,
Що на братів дивився згори вниз.
Та море все – таки іще глибоке.
«Ні, - каже, - все, вже б і ковток не вліз»
Узявсь Токмак за братом воду пити,
Зайшов у море п’є і п’є, і п‘є,
Але ніяк не може він налити
Те ненаситне черево своє.
Вже перепив далеко свого брата
Роздувся дуже, як гора вже став,
Але ніяк не хоче припиняти,
Щоб менший брат його не перегнав.
Та черево все ж не бездонна бочка.
І бачить він, нарешті, що ніяк
Йому вже не зробити і ковточка.
В знемозі й ліг. Тож менший з них Корсак
Продовжив справу, що брати поча́ли.
А ті таки добряче попили,
Аж море меншим і мілкішим стало
І береги вже ген аж де були.
Тож довелось на південь дибуляти
Аби залізти у морську глибінь
І там уже братів перепивати.
Такий уже був хитруватий він.
Сів у воді і ну її хлебтати,
А потім ліг, щоб влізло трохи ще,
Та не догнав і старшого він брата
Ковток зробив і з нього вже тече.
Дивився Бог на всю оту розвагу
Та дивувався з дурнів отаких,
А далі взяв і усіх трьох одразу
Перетворив з живих на камя‘них.
Від моря ж і третини не лишилось
Отак брати із нього попили,
Розділене до того ж на частини.
Кавказ одну з них - Каспій відділив.
Дві інші – то Азовське й Чорне море
Лишились про цю сторону хребта.
На північ степ простягся неозорий,
Що утворився завдяки братам.
Вони ж зостались кам’яним громаддям
Стирчати вічно серед цих степів.
А дощ і вітер їхні схили згладив,
А час травою – муравой покрив.
Ще Бог велів, аби вода верталась
З бездонних черев в глибочінь морську,
Знов хвилями в безмежжі хвилювалась
Прибоєм пробігалась по піску.
І з гір побігла випита водичка
До моря, звідки випита була.
З могили Корсак така ж сама річка
У море у Азовське потекла.
З гори Бельмак десь Гайчур тихо в’ється
Щоб в Чорне море вилитись Дніпром.
А з Токмака найбільше річок ллється,
Бо був із найненаситнішим нутром.
І Берда, й Конка, і ріка Молочна
З ції гори початок свій беруть.
Течуть і інші, якщо бути точним,
Та води мало у собі несуть.
Стоять в степу на дні колишнім моря
Ті три гори – ті ненажери три.
Ну, звісно, серед гір вони не гори,
Але для степу таки три гори.
Нагадують нам про часи прадавні.
І, наче добре завчений урок,
Давайте й ми цих ненажер згадаєм,
Щоб їх не повторити помилок .
Найменша називається Корсак
Найвища з них Бельмак, чи то Горіла,
Та ще середня Синя, чи Токмак.
Я вам легенду хочу розповісти
Про три високі степові гори.
Було то у часи прадавні, звісно,
Якоїсь невідомої пори.
Іще степів у цих краях не було,
Сарматське море хлюпотіло скрізь,
Вітри морськії в усі боки дули
І лиш морськії коники паслись.
А біля моря в ті часи далекі
Жило три брата - ненажери три.
Їм все одно – чи то мороз, чи спека,
Завжди одне: жери, жери, жери.
Зібрались якось усі три докупи
Бельмак, Токмак і менший брат Корсак
По всій окрузі неймовірний тупіт
Зчинили, розігнали всіх зівак.
Зустрілись, сіли, сперечатись стали
Хто все – таки найбільший з ненажер.
Один кричить: «Я їм – мені все мало.
З ‘їв череду – ледь з голоду не вмер!»
Другий собі: «Я снідати сідаю,
Дві череди одразу по щоках,
Ще й озерцем добрячим запиваю
Аби лиш заморити черв‘яка !»
А третій: «Я і море можу випить
Аби було що, власне, запивать!”
Кричать, давай один другого сіпать
І кулаками в черево штовхать.
Вже аж упріли з суперечки тої,
Нарешті старший каже: «Підождіть!
Давайте трохи, браття, заспокоймось,
Бо так нам суперечки не рішить».
Я пропоную влаштувать змагання,
Хто вип’є з моря більше всіх води
Той буде мати «Ненажери» звання.
Ну як, братки, лади?» «Еге ж, лади!»
От першим взявсь Бельмак із моря пити,
Він , як найстарший, право таке мав.
Не став далеко з берега ходити
На мілині хлебтав уже , хлебтав.
Роздувся весь і став такий високий,
Що на братів дивився згори вниз.
Та море все – таки іще глибоке.
«Ні, - каже, - все, вже б і ковток не вліз»
Узявсь Токмак за братом воду пити,
Зайшов у море п’є і п’є, і п‘є,
Але ніяк не може він налити
Те ненаситне черево своє.
Вже перепив далеко свого брата
Роздувся дуже, як гора вже став,
Але ніяк не хоче припиняти,
Щоб менший брат його не перегнав.
Та черево все ж не бездонна бочка.
І бачить він, нарешті, що ніяк
Йому вже не зробити і ковточка.
В знемозі й ліг. Тож менший з них Корсак
Продовжив справу, що брати поча́ли.
А ті таки добряче попили,
Аж море меншим і мілкішим стало
І береги вже ген аж де були.
Тож довелось на південь дибуляти
Аби залізти у морську глибінь
І там уже братів перепивати.
Такий уже був хитруватий він.
Сів у воді і ну її хлебтати,
А потім ліг, щоб влізло трохи ще,
Та не догнав і старшого він брата
Ковток зробив і з нього вже тече.
Дивився Бог на всю оту розвагу
Та дивувався з дурнів отаких,
А далі взяв і усіх трьох одразу
Перетворив з живих на камя‘них.
Від моря ж і третини не лишилось
Отак брати із нього попили,
Розділене до того ж на частини.
Кавказ одну з них - Каспій відділив.
Дві інші – то Азовське й Чорне море
Лишились про цю сторону хребта.
На північ степ простягся неозорий,
Що утворився завдяки братам.
Вони ж зостались кам’яним громаддям
Стирчати вічно серед цих степів.
А дощ і вітер їхні схили згладив,
А час травою – муравой покрив.
Ще Бог велів, аби вода верталась
З бездонних черев в глибочінь морську,
Знов хвилями в безмежжі хвилювалась
Прибоєм пробігалась по піску.
І з гір побігла випита водичка
До моря, звідки випита була.
З могили Корсак така ж сама річка
У море у Азовське потекла.
З гори Бельмак десь Гайчур тихо в’ється
Щоб в Чорне море вилитись Дніпром.
А з Токмака найбільше річок ллється,
Бо був із найненаситнішим нутром.
І Берда, й Конка, і ріка Молочна
З ції гори початок свій беруть.
Течуть і інші, якщо бути точним,
Та води мало у собі несуть.
Стоять в степу на дні колишнім моря
Ті три гори – ті ненажери три.
Ну, звісно, серед гір вони не гори,
Але для степу таки три гори.
Нагадують нам про часи прадавні.
І, наче добре завчений урок,
Давайте й ми цих ненажер згадаєм,
Щоб їх не повторити помилок .
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
