Стоять у Призов’ї три могили.
Найменша називається Корсак
Найвища з них Бельмак, чи то Горіла,
Та ще середня Синя, чи Токмак.
Я вам легенду хочу розповісти
Про три високі степові гори.
Було то у часи прадавні, звісно,
Якоїсь невідомої пори.
Іще степів у цих краях не було,
Сарматське море хлюпотіло скрізь,
Вітри морськії в усі боки дули
І лиш морськії коники паслись.
А біля моря в ті часи далекі
Жило три брата - ненажери три.
Їм все одно – чи то мороз, чи спека,
Завжди одне: жери, жери, жери.
Зібрались якось усі три докупи
Бельмак, Токмак і менший брат Корсак
По всій окрузі неймовірний тупіт
Зчинили, розігнали всіх зівак.
Зустрілись, сіли, сперечатись стали
Хто все – таки найбільший з ненажер.
Один кричить: «Я їм – мені все мало.
З ‘їв череду – ледь з голоду не вмер!»
Другий собі: «Я снідати сідаю,
Дві череди одразу по щоках,
Ще й озерцем добрячим запиваю
Аби лиш заморити черв‘яка !»
А третій: «Я і море можу випить
Аби було що, власне, запивать!”
Кричать, давай один другого сіпать
І кулаками в черево штовхать.
Вже аж упріли з суперечки тої,
Нарешті старший каже: «Підождіть!
Давайте трохи, браття, заспокоймось,
Бо так нам суперечки не рішить».
Я пропоную влаштувать змагання,
Хто вип’є з моря більше всіх води
Той буде мати «Ненажери» звання.
Ну як, братки, лади?» «Еге ж, лади!»
От першим взявсь Бельмак із моря пити,
Він , як найстарший, право таке мав.
Не став далеко з берега ходити
На мілині хлебтав уже , хлебтав.
Роздувся весь і став такий високий,
Що на братів дивився згори вниз.
Та море все – таки іще глибоке.
«Ні, - каже, - все, вже б і ковток не вліз»
Узявсь Токмак за братом воду пити,
Зайшов у море п’є і п’є, і п‘є,
Але ніяк не може він налити
Те ненаситне черево своє.
Вже перепив далеко свого брата
Роздувся дуже, як гора вже став,
Але ніяк не хоче припиняти,
Щоб менший брат його не перегнав.
Та черево все ж не бездонна бочка.
І бачить він, нарешті, що ніяк
Йому вже не зробити і ковточка.
В знемозі й ліг. Тож менший з них Корсак
Продовжив справу, що брати поча́ли.
А ті таки добряче попили,
Аж море меншим і мілкішим стало
І береги вже ген аж де були.
Тож довелось на південь дибуляти
Аби залізти у морську глибінь
І там уже братів перепивати.
Такий уже був хитруватий він.
Сів у воді і ну її хлебтати,
А потім ліг, щоб влізло трохи ще,
Та не догнав і старшого він брата
Ковток зробив і з нього вже тече.
Дивився Бог на всю оту розвагу
Та дивувався з дурнів отаких,
А далі взяв і усіх трьох одразу
Перетворив з живих на камя‘них.
Від моря ж і третини не лишилось
Отак брати із нього попили,
Розділене до того ж на частини.
Кавказ одну з них - Каспій відділив.
Дві інші – то Азовське й Чорне море
Лишились про цю сторону хребта.
На північ степ простягся неозорий,
Що утворився завдяки братам.
Вони ж зостались кам’яним громаддям
Стирчати вічно серед цих степів.
А дощ і вітер їхні схили згладив,
А час травою – муравой покрив.
Ще Бог велів, аби вода верталась
З бездонних черев в глибочінь морську,
Знов хвилями в безмежжі хвилювалась
Прибоєм пробігалась по піску.
І з гір побігла випита водичка
До моря, звідки випита була.
З могили Корсак така ж сама річка
У море у Азовське потекла.
З гори Бельмак десь Гайчур тихо в’ється
Щоб в Чорне море вилитись Дніпром.
А з Токмака найбільше річок ллється,
Бо був із найненаситнішим нутром.
І Берда, й Конка, і ріка Молочна
З ції гори початок свій беруть.
Течуть і інші, якщо бути точним,
Та води мало у собі несуть.
Стоять в степу на дні колишнім моря
Ті три гори – ті ненажери три.
Ну, звісно, серед гір вони не гори,
Але для степу таки три гори.
Нагадують нам про часи прадавні.
І, наче добре завчений урок,
Давайте й ми цих ненажер згадаєм,
Щоб їх не повторити помилок .