Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.01
20:47
Не шкодуй для радості
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.
2026.04.01
19:54
мені радісно терпко
отже побудьте зі мною
не треба про сумніви
про все підозріле
говорімо про спокій
про світло що завжди
поруч
не про рейтинги
отже побудьте зі мною
не треба про сумніви
про все підозріле
говорімо про спокій
про світло що завжди
поруч
не про рейтинги
2026.04.01
13:53
Емігранту в далекій країні
Сняться в цвіті тендентні гаї,
Сняться сни йому тополині,
Неповторні і рідні краї.
Так війна усіх розштовхала.
Не зібрати розбите село.
Цей рубіж, ніби плинна Каяла,
Сняться в цвіті тендентні гаї,
Сняться сни йому тополині,
Неповторні і рідні краї.
Так війна усіх розштовхала.
Не зібрати розбите село.
Цей рубіж, ніби плинна Каяла,
2026.04.01
13:52
Над тим хто суд чинити буде,
котрий в молитві за народ,
кому життя простого люду
як лебедям простори вод?
Молитва хоч на грецькій мові* –
на часі ж Київський ізвод,
тож маєм бути вже готові
котрий в молитві за народ,
кому життя простого люду
як лебедям простори вод?
Молитва хоч на грецькій мові* –
на часі ж Київський ізвод,
тож маєм бути вже готові
2026.04.01
11:32
Схоже на те, що Ви спробували піднести читача одразу до "небесних шкіл", де пророки викладають щось середнє між метафізикою й профілактикою паніки. Вірш відкривається настільки урочисто, що хочеться зняти взуття і говорити пошепки. Але вже у другій ст
2026.03.31
21:55
Триноги поставили серед пустки*:
Порожнечі весняного саду,
Де лише неспокій –
Тривога передчуття:
Триноги принесли для офіри
Чотири зеленооких філософи**:
Зрозуміли, що душі людей
Епохи білих колібрі***,
Порожнечі весняного саду,
Де лише неспокій –
Тривога передчуття:
Триноги принесли для офіри
Чотири зеленооких філософи**:
Зрозуміли, що душі людей
Епохи білих колібрі***,
2026.03.31
21:40
Пірнув алконавт у глибезну пляшину.
Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.
Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –
Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.
Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –
2026.03.31
19:24
Не дивуюсь видиву нічному,
наче, вітер в гості прилетів
і навіяв новину із дому.
Згадую своїх товаришів,
про яких нічого невідомо.
І звичайно, найчастіше тих,
що бували іноді за брата,
наче, вітер в гості прилетів
і навіяв новину із дому.
Згадую своїх товаришів,
про яких нічого невідомо.
І звичайно, найчастіше тих,
що бували іноді за брата,
2026.03.31
16:16
мене огудять
і засудять
не тема це щоб
ґуґлити з нужди
допитувати ші
наскільки ші у змозі
за думкою
спам усякчасний чи
і засудять
не тема це щоб
ґуґлити з нужди
допитувати ші
наскільки ші у змозі
за думкою
спам усякчасний чи
2026.03.31
16:02
Багато хто із мешканців Європи її, стареньку, не люблять. І, мабуть, не варто дивуватися новочасним мігрантам, які відчувають пекучу тугу за звичним середовищем і час від часу пориваються запровадити рідні мусульманські, індуїстські чи інші традиції за м
2026.03.31
12:46
Тиша в небесних школах.
Саме у ній пророки
Вчать визначати сполох
І почуття високе.
Шибеники, почуйте
Нас до своїх повішень -
Киньте трагічні бунти,
Саме у ній пророки
Вчать визначати сполох
І почуття високе.
Шибеники, почуйте
Нас до своїх повішень -
Киньте трагічні бунти,
2026.03.31
11:43
Ніч у оголеність штовхає,
Коли беззахисним стаєш.
Іде барвистість небокраю,
Приходить сірість без одеж.
Приходить страх у масці фата,
Ідуть тривога і абсурд.
Приходить смерть в плащі рогата,
Коли беззахисним стаєш.
Іде барвистість небокраю,
Приходить сірість без одеж.
Приходить страх у масці фата,
Ідуть тривога і абсурд.
Приходить смерть в плащі рогата,
2026.03.31
11:24
Моя мама Світлана Вікторівна Єрмакова родом із Північного Кавказу - з лермонтовського Пятигорська. З дитинства маючи гарний голос (у своєму розквіті він нагадував тембр Монсеррат Кабальє), вона співала завжди і всюди - у школі, на конкурсах, у госпіталях
2026.03.31
06:12
Весняний ранок прохолодний,
Хоч сонце сяє над Дніпром
І так безвітряно сьогодні,
Що білий світ застиг кругом.
Впиваюсь сонцем і повітрям,
На повні груди вдих роблю, -
Виймаю пензлі та палітру
І волю вмілості даю.
Хоч сонце сяє над Дніпром
І так безвітряно сьогодні,
Що білий світ застиг кругом.
Впиваюсь сонцем і повітрям,
На повні груди вдих роблю, -
Виймаю пензлі та палітру
І волю вмілості даю.
2026.03.31
02:06
Вкрилася земля попелом і кров'ю,
І наша незалежність задушена з любов'ю.
Земля, яка розорена, спотворена і скривджена ганьбою,
Вже зайнята ордою: червоною, новою.
Й остання та надія розстріляна в Поліссі,
І сотні легіонів поховано у лісі.
І ще сті
І наша незалежність задушена з любов'ю.
Земля, яка розорена, спотворена і скривджена ганьбою,
Вже зайнята ордою: червоною, новою.
Й остання та надія розстріляна в Поліссі,
І сотні легіонів поховано у лісі.
І ще сті
2026.03.31
01:19
Шукаючи себе випадково знайшов логіку.
Носієві традиційних цінностей знесло дах.
Корисні ідіоти користалися зі свого статусу небезкорисливо.
Чужа історія – як випадкова коханка. Історію, як і дружину, треба мати свою.
Найлегше у підвищенні тис
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про чорну бузину
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про чорну бузину
«На городі бузина, а в Києві дядько».
Хто цю приказку не зна? Але, по-порядку.
Стрів обідньої пори дідуся старого,
Він із паличкою брів мимо двору мого.
Я на лавочці сидів, у тіні ховався,
Дідуся того уздрів, із ним привітався
Та й кажу йому тоді: - Сядьте відпочиньте.
А тоді вже далі йдіть… бо ж спекотне літо.
Чи кудись ви спішите? Хтось на вас чекає?
Встигнете, добіжите. Сонце ж не сідає.
- Та нікуди й не спішу, вийшов, щоб пройтися.
Справді, сяду, посиджу…- Та й розговорився.
Запитав про те, про се. Тут і я питаю,
Бо ж мені цікаво все: скільки літ він має.
- Дев’яносто п’ятий рік восени вже буде.
- О, та то поважний вік! І живуть же люди!
Як вдалося вам прожить скільки літ на світі?
Дід задумався на мить: - Аби довго жити…
Хочеш, краще розповім побрехеньку «сиву».
Із вельможею одним сталося то диво.
Ішов якось через ліс, був на полюванні
Та й завів його десь біс у яри і твані.
Ледве вибрався, відстав від своєї свити.
«Поаговкав», покричав…Що його робити?
Не сидіти ж і чекать. Та й пішов поволі.
Довелося поблукать лісом тим доволі.
Йшов та йшов, аж чує – дим, може, поряд хата?
Поспішив за димом тим вогнище шукати.
Справді, бачить в лісі дім стоїть одинокий.
Видно, хтось живе у нім. Тож пришвидшив кроки.
Бачить – лавка, а на ній дід сидить ридає.
«Слава Богу, що живий вибрався», - гадає.
«Здрастуй діду, чому ти тут сидиш і плачеш?»
Дід лиш плечі опустив, не замовк, одначе.
Схлипує та розтира сльози по обличчю.
«Ви ж людина вже стара, плакати не личить!
Хто ж до сліз отак довів? Хто тому виною?»
«Мене батечко побив!..» Блукач: «Отакої?!»
Діду вже чимало літ, сивий, зовсім білий.
Вже пора і на той світ – а його побили.
Скільки ж батькові тому, що ще силу має?
Зацікавилось йому, тож він і питає:
«А за що він вас побив? В чім була причина?»
«Я дідуся в ліс носив, посадив на спину,
Щоб він квітів назбирав. Але я незчувся,
Як не втримався, упав, упустив дідуся.
От за це мене й побив тато мій лозою…»
Знов лице своє умив чистою сльозою.
А вельможа аж застиг: чи ж таке буває –
Це ж який дідусь у них, скільки літ він має?
І здивований зайшов він тоді до хати,
Там ще двох старих знайшов, став у них питати,
Як вдалося їм прожить стільки літ на світі.
Став один з них говорить: «Як вдалось прожити?
Дуже просто. Ми живем все життя у лісі.
Що вполюєм, що нарвем – те і будем їсти.
Розорали он шматок лісу, сієм жито.
Не указує ніхто, як ми маєм жити.
Кіз розвели, молоко й сир від того маєм,
А, крім того, бузину чорну споживаєм.
В бузині отій і є секрет довголіття.
Чорна ягода дає сили довго жити!..»
Змовк дідусь, а я тоді мовив: - Зрозуміло,
Ви ще й досі молоді, бо черпали силу
В чорних ягодах отих. Я не відав того.
Звісно, дещо чув про них. Але не такого.
То на бузині, мовляв, вішався Іуда,
То її сам чорт узяв насадив повсюди
І під нею сам сидить. Хто кущі корчує,
Покара того умить. Навіть, смерть віщує,
Тому, хто візьме палить бузину у печі.
Тіло все буде боліть: руки, ноги, плечі,
Як ламати віття їй. І не можна спати
Під кущем, бо після сну хворим можна стати.
Будуватись там не слід, де вона зростала.
Там лишився чорта слід і тоді вмирали
Люди невідь і чого у будинку тому…
Бачте, скільки чув всього, а тепер самому
Видається дивним те, що погане лише
Чув про бузину. Проте я цікавість втішив,
Бо нарешті зрозумів я помилку свою
Й подружитися схотів з тою бузиною.
Хто цю приказку не зна? Але, по-порядку.
Стрів обідньої пори дідуся старого,
Він із паличкою брів мимо двору мого.
Я на лавочці сидів, у тіні ховався,
Дідуся того уздрів, із ним привітався
Та й кажу йому тоді: - Сядьте відпочиньте.
А тоді вже далі йдіть… бо ж спекотне літо.
Чи кудись ви спішите? Хтось на вас чекає?
Встигнете, добіжите. Сонце ж не сідає.
- Та нікуди й не спішу, вийшов, щоб пройтися.
Справді, сяду, посиджу…- Та й розговорився.
Запитав про те, про се. Тут і я питаю,
Бо ж мені цікаво все: скільки літ він має.
- Дев’яносто п’ятий рік восени вже буде.
- О, та то поважний вік! І живуть же люди!
Як вдалося вам прожить скільки літ на світі?
Дід задумався на мить: - Аби довго жити…
Хочеш, краще розповім побрехеньку «сиву».
Із вельможею одним сталося то диво.
Ішов якось через ліс, був на полюванні
Та й завів його десь біс у яри і твані.
Ледве вибрався, відстав від своєї свити.
«Поаговкав», покричав…Що його робити?
Не сидіти ж і чекать. Та й пішов поволі.
Довелося поблукать лісом тим доволі.
Йшов та йшов, аж чує – дим, може, поряд хата?
Поспішив за димом тим вогнище шукати.
Справді, бачить в лісі дім стоїть одинокий.
Видно, хтось живе у нім. Тож пришвидшив кроки.
Бачить – лавка, а на ній дід сидить ридає.
«Слава Богу, що живий вибрався», - гадає.
«Здрастуй діду, чому ти тут сидиш і плачеш?»
Дід лиш плечі опустив, не замовк, одначе.
Схлипує та розтира сльози по обличчю.
«Ви ж людина вже стара, плакати не личить!
Хто ж до сліз отак довів? Хто тому виною?»
«Мене батечко побив!..» Блукач: «Отакої?!»
Діду вже чимало літ, сивий, зовсім білий.
Вже пора і на той світ – а його побили.
Скільки ж батькові тому, що ще силу має?
Зацікавилось йому, тож він і питає:
«А за що він вас побив? В чім була причина?»
«Я дідуся в ліс носив, посадив на спину,
Щоб він квітів назбирав. Але я незчувся,
Як не втримався, упав, упустив дідуся.
От за це мене й побив тато мій лозою…»
Знов лице своє умив чистою сльозою.
А вельможа аж застиг: чи ж таке буває –
Це ж який дідусь у них, скільки літ він має?
І здивований зайшов він тоді до хати,
Там ще двох старих знайшов, став у них питати,
Як вдалося їм прожить стільки літ на світі.
Став один з них говорить: «Як вдалось прожити?
Дуже просто. Ми живем все життя у лісі.
Що вполюєм, що нарвем – те і будем їсти.
Розорали он шматок лісу, сієм жито.
Не указує ніхто, як ми маєм жити.
Кіз розвели, молоко й сир від того маєм,
А, крім того, бузину чорну споживаєм.
В бузині отій і є секрет довголіття.
Чорна ягода дає сили довго жити!..»
Змовк дідусь, а я тоді мовив: - Зрозуміло,
Ви ще й досі молоді, бо черпали силу
В чорних ягодах отих. Я не відав того.
Звісно, дещо чув про них. Але не такого.
То на бузині, мовляв, вішався Іуда,
То її сам чорт узяв насадив повсюди
І під нею сам сидить. Хто кущі корчує,
Покара того умить. Навіть, смерть віщує,
Тому, хто візьме палить бузину у печі.
Тіло все буде боліть: руки, ноги, плечі,
Як ламати віття їй. І не можна спати
Під кущем, бо після сну хворим можна стати.
Будуватись там не слід, де вона зростала.
Там лишився чорта слід і тоді вмирали
Люди невідь і чого у будинку тому…
Бачте, скільки чув всього, а тепер самому
Видається дивним те, що погане лише
Чув про бузину. Проте я цікавість втішив,
Бо нарешті зрозумів я помилку свою
Й подружитися схотів з тою бузиною.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
