Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.08
07:18
Ти сам намалював свій ідеал,
Не врахувавши - то лише картина.
Усе, про що співало піаніно,
Вже відспівав органний мануал.
Ти - райдужних фантазій генерал...
Реальність - це не пензель. Ніж у спину!
Ти сам намалював свій ідеал,
Не врахувавши - то лише картина.
Усе, про що співало піаніно,
Вже відспівав органний мануал.
Ти - райдужних фантазій генерал...
Реальність - це не пензель. Ніж у спину!
Ти сам намалював свій ідеал,
2025.12.08
06:50
Перепілка ляскає у житі,
Жайвір відзивається згори, -
Сонечко дісталося зеніту
І не сяє в небі, а горить.
Все пашить, виблискує, клекоче
Так забавно, що не маю слів
Описати кольори урочі,
А звучання світу й поготів...
Жайвір відзивається згори, -
Сонечко дісталося зеніту
І не сяє в небі, а горить.
Все пашить, виблискує, клекоче
Так забавно, що не маю слів
Описати кольори урочі,
А звучання світу й поготів...
2025.12.08
00:02
Вранці протер очі заспаний день,
кинув бузку у кватирку кімнати.
Кава гірка... на столі де-не-де
крихти сухі від пахучої м'яти.
Меблі старі, як божественний світ,
бра посивіло, мов бабчині скроні.
В рамці над ліжком увесь її рід,
кинув бузку у кватирку кімнати.
Кава гірка... на столі де-не-де
крихти сухі від пахучої м'яти.
Меблі старі, як божественний світ,
бра посивіло, мов бабчині скроні.
В рамці над ліжком увесь її рід,
2025.12.07
22:20
Заборонений плід закотився
Ген далеко під саме буття.
Разом з ним цілий світ завалився
В повний хаос без сліз каяття.
Заборонений плід надкусився
У найбільш несприятливу мить.
І потік навіжений полився
Ген далеко під саме буття.
Разом з ним цілий світ завалився
В повний хаос без сліз каяття.
Заборонений плід надкусився
У найбільш несприятливу мить.
І потік навіжений полився
2025.12.07
22:16
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
2025.12.07
22:02
Потребність спокою зросла…
Усиновилась до потреби.
Чомусь, за зверненням козла,
Прийшла і всілась позад себе…
Широка спина… обрій зник
Ну а про пастбище окремо…
Не про морське і чайок крик
І не проте, як вовчик-демон…
Усиновилась до потреби.
Чомусь, за зверненням козла,
Прийшла і всілась позад себе…
Широка спина… обрій зник
Ну а про пастбище окремо…
Не про морське і чайок крик
І не проте, як вовчик-демон…
2025.12.07
19:04
твою поезію я глибоко шаную і ціню,
твого таланту поціновувач я й шанувальник!
Тому пришли мені свою світлину в жанрі "ню",
А сильно комплексуєш - то вдягни купальник...
твого таланту поціновувач я й шанувальник!
Тому пришли мені свою світлину в жанрі "ню",
А сильно комплексуєш - то вдягни купальник...
2025.12.07
18:01
Уроки лінь робити, купа всього у Сашка.
Домашня вправа з мови знов чомусь важка.
Надумався спитати в свого братика Іллі:
- Що означає «наступати на оті ж граблі?»
Та брат лиш посміявсь: - Учися сам. Нема дурних.
Дзвони до друзів. Хай тобі пояснюють в
Домашня вправа з мови знов чомусь важка.
Надумався спитати в свого братика Іллі:
- Що означає «наступати на оті ж граблі?»
Та брат лиш посміявсь: - Учися сам. Нема дурних.
Дзвони до друзів. Хай тобі пояснюють в
2025.12.07
12:23
Збирається вже в хмари вороння,
На падалі готове жирувати.
Уже недовго москалям чекати,
Вже скоро стрілки Смути задзвенять
І встане над Московією дим,
І ріки крові потечуть до моря.
Уже ударить грім розплати скоро
Та стукатиме Смерть у кожен дім.
На падалі готове жирувати.
Уже недовго москалям чекати,
Вже скоро стрілки Смути задзвенять
І встане над Московією дим,
І ріки крові потечуть до моря.
Уже ударить грім розплати скоро
Та стукатиме Смерть у кожен дім.
2025.12.07
08:06
Я плела тобі віночок
не на смерть, моя дитино.
Підірвався мій синочок
в міннім полі на машині.
Відірвало: руки, ноги,
під Покровськом гострим лезом.
Кров'ю син кропив дороги —
не на смерть, моя дитино.
Підірвався мій синочок
в міннім полі на машині.
Відірвало: руки, ноги,
під Покровськом гострим лезом.
Кров'ю син кропив дороги —
2025.12.07
06:13
Укрившись вогкою землею
Опісля вибуху, - лежав
Безсилий вилізти з-під неї,
Через серйозність клятих травм.
Лише стогнав несамовито
І сам себе щомить жалів
За те, що мало зміг прожити
На щастям зрадженій землі...
Опісля вибуху, - лежав
Безсилий вилізти з-під неї,
Через серйозність клятих травм.
Лише стогнав несамовито
І сам себе щомить жалів
За те, що мало зміг прожити
На щастям зрадженій землі...
2025.12.07
04:57
Володимиру Діброві
О де ви, милі серцю покритки
та ніжні тонкосльозі байстрюки! -
гукаю в небо відчайдушним покриком
і роззираюся довкола з-під руки.
Нема. Нема. Невже повимирали ви,
О де ви, милі серцю покритки
та ніжні тонкосльозі байстрюки! -
гукаю в небо відчайдушним покриком
і роззираюся довкола з-під руки.
Нема. Нема. Невже повимирали ви,
2025.12.06
22:19
Заблукав я в епохах минулих.
Я усюди, та тільки не тут.
У віках призабутих, заснулих
Я шукаю одвічний статут.
Я поринув у первісні глиби,
В манускрипти у пилу століть.
Я шукаю священної риби,
Я усюди, та тільки не тут.
У віках призабутих, заснулих
Я шукаю одвічний статут.
Я поринув у первісні глиби,
В манускрипти у пилу століть.
Я шукаю священної риби,
2025.12.06
15:04
З екрана телевізора в кімнату навпроти долинав голос американського президента Джо Байдена — трохи хриплий і, як завше, спокійний.
«Чи не щовечора чую застереження? — подумав Згурський, за звичкою вибираючи книгу для читання з сотень придбаних. — Невже з
2025.12.06
05:21
уже була ніч спекотна довга літня
наскільки сягав мій зір
о оттак-от
а моє серце десь у
зимовому зимному штормі
оу моя люба як нам знайтись?
як то знайтись бейбі?
як то знайтись?
наскільки сягав мій зір
о оттак-от
а моє серце десь у
зимовому зимному штормі
оу моя люба як нам знайтись?
як то знайтись бейбі?
як то знайтись?
2025.12.05
22:16
Мене тягне чомусь у минуле,
В ті епохи, які відцвіли,
Мене тягне у мушлі заснулі,
Мене тягне у сон ковили.
Мене тягне в забуті сторінки,
У пожовклі книжки, в патефон.
Мене тягне в далекі століття,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В ті епохи, які відцвіли,
Мене тягне у мушлі заснулі,
Мене тягне у сон ковили.
Мене тягне в забуті сторінки,
У пожовклі книжки, в патефон.
Мене тягне в далекі століття,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Нас звинувачують, що ми антисеміти
І то чи не найбільші на землі.
Так, бу́ло-бу́ло, ніде правди діти,
Були у нас такі часи сумні.
Хмельниччина, а далі гайдамаки,
Жорстокість громадянської війни.
Вбивали за одну лише ознаку,
Що вказувала – це якраз вони.
Десятки тисяч гинули невинно
За те лиш, що євреями були.
Десятки тисяч у лиху годину
Від предків наших дійсно полягли.
Та, чомусь забуваються при цьому
Історії трагічні сторінки:
Страшні єврейські гетто і погроми,
Що тягнуться уже віки й віки.
Хіба ж не ті французи чи англійці,
Іспанці, німці, хто там є іще
В часи хрестові затупляли крицю,
Звіряючись, яка в вас кров тече?
Чи не вони палили синагоги
І змушували віри відректись?
Чи не вони, неначебто за Бога
На всіх євреях мститися взялись?
Чи не від них втікаючи, євреї
Прийшли у наш благословенний край
І оселились, визнали своєю
Мою Украйну. Тож і не питай,
Чому французи менш антисеміти.
Вони євреїв вигнали давно.
Із чого б їм євреїв не любити,
Якщо жили віддавна порізно.
А ми жили з євреями бік о бік
І, як сусіди, бачились щодня.
І ладили не завжди, але пробі,
Хто ж більш не ладить, коли не рідня?
Під одним дахом і одні проблеми.
І різні люди різно їх рішать:
Одні з ножем настоять на своєму,
А інші будуть мовчки рятувать.
Чомусь говорять: ми - антисеміти,
Бо у роки великих наших смут
Десятки тисяч іудеїв вбито,
Над скількома творивсь неправий суд.
А хто згадав, як ті ж бо українці,
Ціною, навіть, власного життя
Євреїв рятували. Подивіться.
Вкажіть ім’я. Верніть із забуття.
Я вже мовчу про ті часи прадавні:
Хмельницький, гайдамаки – то було.
І не згадати вчинки більше славні,
А вже таке й полином поросло.
А в цю війну – чи всіх ви пригадали
З краю антисемітського мого
Із тих, що, може, і життя віддали,
Рятуючи євреїв. Для чого́?
Мабуть, що ні. Що ж – легше обзивати
І кидати у світ гірких заяв,
Ніж добрим словом кожного згадати,
Хто ваш народ від смерті рятував.
І то чи не найбільші на землі.
Так, бу́ло-бу́ло, ніде правди діти,
Були у нас такі часи сумні.
Хмельниччина, а далі гайдамаки,
Жорстокість громадянської війни.
Вбивали за одну лише ознаку,
Що вказувала – це якраз вони.
Десятки тисяч гинули невинно
За те лиш, що євреями були.
Десятки тисяч у лиху годину
Від предків наших дійсно полягли.
Та, чомусь забуваються при цьому
Історії трагічні сторінки:
Страшні єврейські гетто і погроми,
Що тягнуться уже віки й віки.
Хіба ж не ті французи чи англійці,
Іспанці, німці, хто там є іще
В часи хрестові затупляли крицю,
Звіряючись, яка в вас кров тече?
Чи не вони палили синагоги
І змушували віри відректись?
Чи не вони, неначебто за Бога
На всіх євреях мститися взялись?
Чи не від них втікаючи, євреї
Прийшли у наш благословенний край
І оселились, визнали своєю
Мою Украйну. Тож і не питай,
Чому французи менш антисеміти.
Вони євреїв вигнали давно.
Із чого б їм євреїв не любити,
Якщо жили віддавна порізно.
А ми жили з євреями бік о бік
І, як сусіди, бачились щодня.
І ладили не завжди, але пробі,
Хто ж більш не ладить, коли не рідня?
Під одним дахом і одні проблеми.
І різні люди різно їх рішать:
Одні з ножем настоять на своєму,
А інші будуть мовчки рятувать.
Чомусь говорять: ми - антисеміти,
Бо у роки великих наших смут
Десятки тисяч іудеїв вбито,
Над скількома творивсь неправий суд.
А хто згадав, як ті ж бо українці,
Ціною, навіть, власного життя
Євреїв рятували. Подивіться.
Вкажіть ім’я. Верніть із забуття.
Я вже мовчу про ті часи прадавні:
Хмельницький, гайдамаки – то було.
І не згадати вчинки більше славні,
А вже таке й полином поросло.
А в цю війну – чи всіх ви пригадали
З краю антисемітського мого
Із тих, що, може, і життя віддали,
Рятуючи євреїв. Для чого́?
Мабуть, що ні. Що ж – легше обзивати
І кидати у світ гірких заяв,
Ніж добрим словом кожного згадати,
Хто ваш народ від смерті рятував.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
