Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Освітлюють і умирають.
Кохання всевишнє пройде крізь віки -
Без нього життя немає.
У небі яріє там зірка твоя -
Дощ, хмари, туман пробиває.
Вона мені денно і нощно сія -
Допоки їм я суп.
Варення буду їсти сам,
Я прожену осу.
Осу я миттю зачавлю,
Вона поганий гість
Чого осу я не люблю?
Надіюсь, вірю… також
Відклеїться маразм —
Принаймні з аміаку…
Гаразди, зазвичай,
Без усмішки не ходять
Маразм з маразмом, хай…
Увага розлітається, мов дим,
Розшарпаний, розбитий і закутий
В розряди вибухів, як пілігрим.
Я думкою літаю поверхово,
Не здатний осягнути глибину.
Вона бреде, немов бідак, по колу,
Не в змозі усвідомити вину.
Бо жодної не видно плями.
Але в хурделиці - кохання мис,
І лід блищить на свіжих зламах.
- Безвізово пройти б крізь заметіль,
Вину б зітерти й світло-тіні.
Та спростувати аксіому кіл
Навіщо смутку додавати тим,
Кому не скоро ще до вирію
В далеку путь? Не був святим,
Але й не надто грішним.
Полюбляв тишу замість слів невтішних.
Просив : «Не кладіть у труну-тюрму,
Спаліть і попіл розвійте понад степо
Повіває морозцем, -
Прогуляюсь трохи зараз,
Помилуюсь гожим днем.
Через гай піду до річки, -
Може, зайця сполохну,
Чи козулям невеличким
Улаштую метушню.
І сріблястий ранок
Ніжно так прошепотів:
"Поспішай на ганок.
Нумо, чобітки вдягни,
Светрик, рукавички,
Вже на тебе зачекались
Дивлюсь, а він не розгубився…
Ніяк второпати не міг
З яких причин заметушився…
Ну вітерець як вітерець.
Сніжить собі… На дворі ж січень.
Ну, що сказати, молодець.
Таке життя тут, чоловіче…
З якою в радість осінь і зима,
Її жіночність, голосу відтінки,-
І серце тріпотіло крадькома.
На перехресті розчинилась зустріч.
Банальність диму, а чи долі шлях?
Невиграна іще солодкість мусту
Це так приємно!
А не дають - то боляче і зле,
І ще ж, до того, темно!
То ж дайте світла!
Дайте, дайте, дайте!
уся золотиста, і трохи рудого.
Живу поміж поверхами і світами,
достатньо далеко від тата і мами.
Мій колір – відтінки, смаки – розмаїті,
умію складати події і миті.
Готова виходжувати й чаклувати.
Цікаво, що він хоче іще, адже щойно брав
Хлопче, у неї є чим гратися & є іграшок удоста
Жіночі очі глипають, із пальцями у клею
Її уста татуювання нумо йди до мене
Кремова засмага, що тане в її душовій
Папер
Кора як одянка надійна:
Зірвуть плоди, лист облетить
І дерева, як близнюків родина.
Кора і в чоловіка, певно ж, є:
Засмагла й ніжна шкіра.
Плоди, як і в дерев,-різні:
У кого ще з дитинства осяйні,
із цією жінкою,
яку зовсім не знаю.
Вона стала моєю
астральною дружиною
чи коханкою.
Вона турбується про мене,
хоча я для неї - ніхто.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Цитадель
де во́ди древніх Бога й Борисфе́ну*
намили в гирлі історичну сцену
під рукотворне диво – цитадель!
Лиман** вона тримала на замку.
Очаківська в її основі банка
та Ольвії міле́тської останки
в Ачі-Кале*** і Кінбурна**** вінку.
Чого і не було за довгий час
у краї цім південнім, чорноморськім…
Ватаги тут гуляли запорозькі –
турчи́на воювали і не раз!
Між Кінбурном і Да́шевим колись
у чайці ген, на самому обніжку,
ота́ман спочивав, Самійло Кішка,*****
і з мілини удалечінь дививсь.
А згодом па́лі вбили, три ряди
по сотні, загатили середину,
насипали піску, каміння, глини
і острів Батарейний****** встав з води.
І став блок-форт, гарматам укриття,
з десятками масивних казематів,
запасами припасів і снарядів
на захисті цивільного життя.
У всі часи твердиня – ласий шмат
була і є, і буде для загалу…
Тож котики морські облюбували
ту цитадель, а їм і біс не брат!*******
12.07.2020
* Бог і Борисфен - древні назви нинішніх рік Південний Буг і Дніпро.
** Тут йдеться про Діпро-Бугський лиман.
*** Кінбурнська коса у Чорному морі.
**** Ачі-Кале - турецька назва Очаківської фортеці, яка була побудована у часи Литовсько-Руського князівства у 1415 р. за сприяння великого князя Литовського Вітовта (1392–1430) і мала назву Дашівський замок (а місто відповідно Дашів) поблизу гирла Дніпра для захисту південних кордонів Київської Русі від татарських набігів. Вперше про неї згадується в договорі між правителями Литви (князем Свидригайлом) і Польщі (королем Ягайлом) у 1431 р. У 1480-ті роки Дашів захопили кримські татари. В 1492 році кримським ханом Менґлі-Ґераєм на місці литовської фортеці Дашів було засноване сучасне місто Очаків. Відновлена і розбудована фортеця (з кінця XV ст.) називалася Кара-Кермен (з кримськотат. Qara Kermen — «чорна фортеця»), або по імені річки, Узу-Кале. Пізніше, на початку XVI століття, татари підпали під владу Туреччини, і фортеця отримала назву на турецький лад Ачі-Кале (Аче-Кале; фортеця біля виходу в відкрите море). З часом ця назва в російській мові трансформувалася (прононсом) в Очаків.
Фортеця Кінбурн (тур. Kılburun — в перекладі «тонка волосина») — османська фортеця, заснована в 15 ст. на Кінбурнській косі в гирлі Дніпра. Фортеця розташовувалася в західній частині Кінбурнської коси (нині біля с. Покровське Очаківського району Миколаївської області). У 1669, 1688 і 1692 роках на фортецю нападали запорозькі козаки, а 1736 року фортецю захопило й зруйнувало російське військо. Османи відновили її, але з 1774 року вона перейшла до Російської імперії. 1 (12) жовтня 1787 року російські війська біля фортеці розбили османський десант. У цьому бою активну участь брали й українські козаки Чорноморської флотилії. Протягом 1789 бої біля Кінбурна продовжувалися, у них брали участь чорноморські та бузькі козаки. 1790 Кінбурнську сторону з фортецею приєднали до території Чорноморського козацького війська і створили тут центр військової паланки. За умовами Ясського мирного договору 1791 Османська імперія визнала перехід Кінбурну до Російської імперії. На середину 19 століття фортеця являла собою квадратний форт з кутовими бастіонами, круговою батареєю та земляним укріпленням з боку коси. У жовтні 1855 під час Кримської війни була суттєво пошкоджена артилерійським вогнем англо-французького флоту. За умовами Паризької мирної угоди фортеця була розібрана, з того часу її не відновлювали і як військовий об'єкт не використовували.
***** Самі́йло Кі́шка (Кушка, Кошка) (1530 (?) — 1602 (1620) — шляхтич брацлавський із роду Кошичів або Кошків. Козацький отаман, старший війська Запорозького (1574 — 1575, 1599 — 1602). Керував козацьким військом у Лівонській кампанії, а також низкою морських походів: на Ґезлев, Ізмаїл, Очаків, Аккерман.
****** Нинішня назва – острів Майський.
******* З 1961 року на острові дислокуються підрозділи спецпризначення.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
