Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.
Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.
Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!
Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
До форм старих, сонетів і октав.
І мадригал воскресне, що ніколи
Свою величність, гордість не втрачав.
Те, що було банальним і затертим,
Відродиться у виявах нових.
Старі метафори, від холоду затерплі,
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Цитадель
де во́ди древніх Бога й Борисфе́ну*
намили в гирлі історичну сцену
під рукотворне диво – цитадель!
Лиман** вона тримала на замку.
Очаківська в її основі банка
та Ольвії міле́тської останки
в Ачі-Кале*** і Кінбурна**** вінку.
Чого і не було за довгий час
у краї цім південнім, чорноморськім…
Ватаги тут гуляли запорозькі –
турчи́на воювали і не раз!
Між Кінбурном і Да́шевим колись
у чайці ген, на самому обніжку,
ота́ман спочивав, Самійло Кішка,*****
і з мілини удалечінь дививсь.
А згодом па́лі вбили, три ряди
по сотні, загатили середину,
насипали піску, каміння, глини
і острів Батарейний****** встав з води.
І став блок-форт, гарматам укриття,
з десятками масивних казематів,
запасами припасів і снарядів
на захисті цивільного життя.
У всі часи твердиня – ласий шмат
була і є, і буде для загалу…
Тож котики морські облюбували
ту цитадель, а їм і біс не брат!*******
12.07.2020
* Бог і Борисфен - древні назви нинішніх рік Південний Буг і Дніпро.
** Тут йдеться про Діпро-Бугський лиман.
*** Кінбурнська коса у Чорному морі.
**** Ачі-Кале - турецька назва Очаківської фортеці, яка була побудована у часи Литовсько-Руського князівства у 1415 р. за сприяння великого князя Литовського Вітовта (1392–1430) і мала назву Дашівський замок (а місто відповідно Дашів) поблизу гирла Дніпра для захисту південних кордонів Київської Русі від татарських набігів. Вперше про неї згадується в договорі між правителями Литви (князем Свидригайлом) і Польщі (королем Ягайлом) у 1431 р. У 1480-ті роки Дашів захопили кримські татари. В 1492 році кримським ханом Менґлі-Ґераєм на місці литовської фортеці Дашів було засноване сучасне місто Очаків. Відновлена і розбудована фортеця (з кінця XV ст.) називалася Кара-Кермен (з кримськотат. Qara Kermen — «чорна фортеця»), або по імені річки, Узу-Кале. Пізніше, на початку XVI століття, татари підпали під владу Туреччини, і фортеця отримала назву на турецький лад Ачі-Кале (Аче-Кале; фортеця біля виходу в відкрите море). З часом ця назва в російській мові трансформувалася (прононсом) в Очаків.
Фортеця Кінбурн (тур. Kılburun — в перекладі «тонка волосина») — османська фортеця, заснована в 15 ст. на Кінбурнській косі в гирлі Дніпра. Фортеця розташовувалася в західній частині Кінбурнської коси (нині біля с. Покровське Очаківського району Миколаївської області). У 1669, 1688 і 1692 роках на фортецю нападали запорозькі козаки, а 1736 року фортецю захопило й зруйнувало російське військо. Османи відновили її, але з 1774 року вона перейшла до Російської імперії. 1 (12) жовтня 1787 року російські війська біля фортеці розбили османський десант. У цьому бою активну участь брали й українські козаки Чорноморської флотилії. Протягом 1789 бої біля Кінбурна продовжувалися, у них брали участь чорноморські та бузькі козаки. 1790 Кінбурнську сторону з фортецею приєднали до території Чорноморського козацького війська і створили тут центр військової паланки. За умовами Ясського мирного договору 1791 Османська імперія визнала перехід Кінбурну до Російської імперії. На середину 19 століття фортеця являла собою квадратний форт з кутовими бастіонами, круговою батареєю та земляним укріпленням з боку коси. У жовтні 1855 під час Кримської війни була суттєво пошкоджена артилерійським вогнем англо-французького флоту. За умовами Паризької мирної угоди фортеця була розібрана, з того часу її не відновлювали і як військовий об'єкт не використовували.
***** Самі́йло Кі́шка (Кушка, Кошка) (1530 (?) — 1602 (1620) — шляхтич брацлавський із роду Кошичів або Кошків. Козацький отаман, старший війська Запорозького (1574 — 1575, 1599 — 1602). Керував козацьким військом у Лівонській кампанії, а також низкою морських походів: на Ґезлев, Ізмаїл, Очаків, Аккерман.
****** Нинішня назва – острів Майський.
******* З 1961 року на острові дислокуються підрозділи спецпризначення.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
