Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
і показухи у бою
шкільної давньої програми,
кого немає у строю
із тими, що ідуть за нами?
Нехай поетам ріже слух
така метафора, незвична
на звук для музикальних вух.
Та я про те не знаю до пуття,
Шукаю гуглом світові принади,
Для бестіарію надземного життя.
Уважні ще чорніючі зіниці,
Що не лякаються осінньої сльоти -
Гасають ровери, літають повз синиці,
І принишклий голий сад, -
І синоптиків нещирість
У прогнозах невпопад.
Знову осінь: жаль і смуток,
І на серці гіркота,
Бо не змінює маршруту
Непотрібна самота.
це нічого не означає
сонце сідає
запломенівши на мить
шибками
при цій пасторалі
не хочеться думати
що воно далі
Окей!
Ти кажеш, хочу революції
Ну, розумієш
Усім кортить міняти світ
Мовляв, за цим є еволюція
Золото сипле на плечі садів,
Літо згорнулось у хмарах крилатих –
Кутає шепіт у тінь берегів.
Світло і смуток – сестри єдині,
В серці злилися в мажорний акорд,
Тиша приходить, як сповідь людини,
Повз надгробки забутих віків,
Крізь минулі епохи й обмани,
Крізь могутність запеклих замків.
У тумані мелодія чула
Озоветься із далі часів.
Прозвучить, наче флейта, минуле
Крізь граніт і Харона заплив.
Як тремтіло на протязі діло натруджених рук —
Левітація літом завжди буде смерті подібна,
Ніби дощ середмістя у збурений Бург чи НЕбург…
Ну і хай! Смерть раптова і ходить щоденно за нами,
Наче місяць з-за
Осінь тче із листя килими, -
Ти мовчиш, то знову щось говориш
Про стрімке наближення зими.
Ось вона завіє всі дороги,
Землю заховає в білий сніг, -
Тільки осокори чорноногі
Будуть чатувати сум доріг.
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Цитадель
де во́ди древніх Бога й Борисфе́ну*
намили в гирлі історичну сцену
під рукотворне диво – цитадель!
Лиман** вона тримала на замку.
Очаківська в її основі банка
та Ольвії міле́тської останки
в Ачі-Кале*** і Кінбурна**** вінку.
Чого і не було за довгий час
у краї цім південнім, чорноморськім…
Ватаги тут гуляли запорозькі –
турчи́на воювали і не раз!
Між Кінбурном і Да́шевим колись
у чайці ген, на самому обніжку,
ота́ман спочивав, Самійло Кішка,*****
і з мілини удалечінь дививсь.
А згодом па́лі вбили, три ряди
по сотні, загатили середину,
насипали піску, каміння, глини
і острів Батарейний****** встав з води.
І став блок-форт, гарматам укриття,
з десятками масивних казематів,
запасами припасів і снарядів
на захисті цивільного життя.
У всі часи твердиня – ласий шмат
була і є, і буде для загалу…
Тож котики морські облюбували
ту цитадель, а їм і біс не брат!*******
12.07.2020
* Бог і Борисфен - древні назви нинішніх рік Південний Буг і Дніпро.
** Тут йдеться про Діпро-Бугський лиман.
*** Кінбурнська коса у Чорному морі.
**** Ачі-Кале - турецька назва Очаківської фортеці, яка була побудована у часи Литовсько-Руського князівства у 1415 р. за сприяння великого князя Литовського Вітовта (1392–1430) і мала назву Дашівський замок (а місто відповідно Дашів) поблизу гирла Дніпра для захисту південних кордонів Київської Русі від татарських набігів. Вперше про неї згадується в договорі між правителями Литви (князем Свидригайлом) і Польщі (королем Ягайлом) у 1431 р. У 1480-ті роки Дашів захопили кримські татари. В 1492 році кримським ханом Менґлі-Ґераєм на місці литовської фортеці Дашів було засноване сучасне місто Очаків. Відновлена і розбудована фортеця (з кінця XV ст.) називалася Кара-Кермен (з кримськотат. Qara Kermen — «чорна фортеця»), або по імені річки, Узу-Кале. Пізніше, на початку XVI століття, татари підпали під владу Туреччини, і фортеця отримала назву на турецький лад Ачі-Кале (Аче-Кале; фортеця біля виходу в відкрите море). З часом ця назва в російській мові трансформувалася (прононсом) в Очаків.
Фортеця Кінбурн (тур. Kılburun — в перекладі «тонка волосина») — османська фортеця, заснована в 15 ст. на Кінбурнській косі в гирлі Дніпра. Фортеця розташовувалася в західній частині Кінбурнської коси (нині біля с. Покровське Очаківського району Миколаївської області). У 1669, 1688 і 1692 роках на фортецю нападали запорозькі козаки, а 1736 року фортецю захопило й зруйнувало російське військо. Османи відновили її, але з 1774 року вона перейшла до Російської імперії. 1 (12) жовтня 1787 року російські війська біля фортеці розбили османський десант. У цьому бою активну участь брали й українські козаки Чорноморської флотилії. Протягом 1789 бої біля Кінбурна продовжувалися, у них брали участь чорноморські та бузькі козаки. 1790 Кінбурнську сторону з фортецею приєднали до території Чорноморського козацького війська і створили тут центр військової паланки. За умовами Ясського мирного договору 1791 Османська імперія визнала перехід Кінбурну до Російської імперії. На середину 19 століття фортеця являла собою квадратний форт з кутовими бастіонами, круговою батареєю та земляним укріпленням з боку коси. У жовтні 1855 під час Кримської війни була суттєво пошкоджена артилерійським вогнем англо-французького флоту. За умовами Паризької мирної угоди фортеця була розібрана, з того часу її не відновлювали і як військовий об'єкт не використовували.
***** Самі́йло Кі́шка (Кушка, Кошка) (1530 (?) — 1602 (1620) — шляхтич брацлавський із роду Кошичів або Кошків. Козацький отаман, старший війська Запорозького (1574 — 1575, 1599 — 1602). Керував козацьким військом у Лівонській кампанії, а також низкою морських походів: на Ґезлев, Ізмаїл, Очаків, Аккерман.
****** Нинішня назва – острів Майський.
******* З 1961 року на острові дислокуються підрозділи спецпризначення.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
