Перед очима свіжа акварель,
де во́ди древніх Бога й Борисфе́ну*
намили в гирлі історичну сцену
під рукотворне диво – цитадель!

Лиман** вона тримала на замку.
Очаківська в її основі банка
та Ольвії міле́тської останки
в Ачі-Кале і Кінбурна*** вінку.

Чого і не було за довгий час
у краї цім південнім, чорноморськім…
Ватаги тут гуляли запорозькі –
турчи́на воювали і не раз!

Між Кінбурном і Да́шевом колись
у чайці ген, на самому обніжку,
ота́ман спочивав, Самійло Кішка,****
і з мілини удалечінь дививсь.

А згодом па́лі вбили в три ряди,
по сотні, за наказом Катерини,
насипали піску, каміння, глини
і острів Батарейний***** встав з води.

І став блок-форт, гарматам укриття,
з десятками масивних казематів,
запасами припасів і снарядів
на захисті цивільного життя.

У всі часи твердиня***** – ласий шмат
була і є, і буде для загалу…
Тож котики морські****** облюбували
ту цитадель, а їм і біс не брат!

12.07.2020

* Бог і Борисфен - древні назви нинішніх рік Південний Буг і Дніпро.
** Тут йдеться про Діпро-Бугський лиман.
*** Ачі-Кале - турецька назва Очаківської фортеці, яка була побудована у часи Литовсько-Руського князівства у 1415 р. за сприяння великого князя Литовського Вітовта (1392–1430) і мала назву Дашівський замок (а місто відповідно Дашів) поблизу гирла Дніпра для захисту південних кордонів Київської Русі від татарських набігів. Вперше про неї згадується в договорі між правителями Литви (князем Свидригайлом) і Польщі (королем Ягайлом) у 1431 р. У 1480-ті роки Дашів захопили кримські татари. В 1492 році кримським ханом Менґлі-Ґераєм на місці литовської фортеці Дашів було засноване сучасне місто Очаків. Відновлена і розбудована фортеця (з кінця XV ст.) називалася Кара-Кермен (з кримськотат. Qara Kermen — «чорна фортеця»), або по імені річки, Узу-Кале. Пізніше, на початку XVI століття, татари підпали під владу Туреччини, і фортеця отримала назву на турецький лад Ачі-Кале (Аче-Кале; фортеця біля виходу в відкрите море). З часом ця назва в російській мові трансформувалася (прононсом) в Очаків.
Фортеця Кінбурн (тур. Kılburun — в перекладі «тонка волосина») — османська фортеця, заснована в 15 ст. на Кінбурнській косі в гирлі Дніпра. Фортеця розташовувалася в західній частині Кінбурнської коси (нині біля с. Покровське Очаківського району Миколаївської області). У 1669, 1688 і 1692 роках на фортецю нападали запорозькі козаки, а 1736 року фортецю захопило й зруйнувало російське військо. Османи відновили її, але з 1774 року вона перейшла до Російської імперії. 1 (12) жовтня 1787 року російські війська біля фортеці розбили османський десант. У цьому бою активну участь брали й українські козаки Чорноморської флотилії. Протягом 1789 бої біля Кінбурна продовжувалися, у них брали участь чорноморські та бузькі козаки. 1790 Кінбурнську сторону з фортецею приєднали до території Чорноморського козацького війська і створили тут центр військової паланки. За умовами Ясського мирного договору 1791 Османська імперія визнала перехід Кінбурну до Російської імперії. На середину 19 століття фортеця являла собою квадратний форт з кутовими бастіонами, круговою батареєю та земляним укріпленням з боку коси. У жовтні 1855 під час Кримської війни була суттєво пошкоджена артилерійським вогнем англо-французького флоту. За умовами Паризької мирної угоди фортеця була розібрана, з того часу її не відновлювали і як військовий об'єкт не використовували.
**** Самі́йло Кі́шка (Кушка, Кошка) (1530 (?) — 1602 (1620) — шляхтич брацлавський із роду Кошичів або Кошків. Козацький отаман, старший війська Запорозького (1574 — 1575, 1599 — 1602). Керував козацьким військом у Лівонській кампанії, а також низкою морських походів: на Ґезлев, Ізмаїл, Очаків, Аккерман.
*****
******