Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про вишню
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про вишню
Прийшов якось до бабуся я погостювати,
А вона в садочку вишні в цеберко зриває.
Взявся я тоді хутенько їй допомагати,
Бо вже лазити на вишні гарний досвід маю.
Доки вона ходить знизу, ягід там не густо,
Я заліз по віттям вгору та відерце повню.
Допадуся, на гілляці доки й стане пусто.
Вже і руки мої й губи червоні-червоні.
Як же вишні не поїсти такої смачної.
У бабусі вона родить велика й солодка.
А ходив, вважай, щоранку я до вишні тої,
Обходив її навколо і об’їв нівроку.
Скоро й ягід не лишилось. Усю обірвали.
Сіли разом у тіньочку трохи відпочити.
Я й питаю: «Чому вишню вишнею назвали?»
А бабусі, я ж то знаю - дай поговорити.
«Ой, було то все, онучку, в часи уже давні,
Ще коли козакували козаки на Січі.
Був між тими козаками гарний хлопець Сава,
Що походами й боями всю Вкраїну вивчив.
І на турка ходив морем та степом до Криму,
Зустрічався в бою з ляхом, коли випадало.
Заслужив козацьку шану походами тими,
Січове все товариство його поважало.
Якось вони в чистім полі орду перестріли,
Що вертала з України з ясиром великим.
Посікли орду татарську та полон звільнили,
Хоч лягло тоді й козацтва у тім полі Дикім.
А була серед полону красуня Оксана.
Як побачив її Сава – то голову втратив.
Запитав, чи за дружину вона йому стане,
Буде він її кохати, буде шанувати.
Закінчилася для Сави вольниця козацька,
Завів собі господарство, зимівник поставив.
Хліборобської поволі став вивчати праці,
Хоч козацької, як треба, не цурався справи.
Народила йому жінка гарних п’ять синочків.
Росли вони соколами, удалися в батька.
А ще шоста народилась в них красуня-дочка.
Жили вони собі гарно та множили статки.
Чоловік по господарству порався щоднини,
Жінка в міру сил частенько йому помагала.
Та удвох дітей ростили. Щасливі хвилини,
Хоч ніколи від роботи спочинку не мали.
Збудував козак зимівник в глухому байраку,
Між деревами густими зорав собі ниву.
Тож сюди не зазирали заброди ніякі.
Можна було працювати і жити щасливо.
А, як виросли синочки, мов дубочки стали,
То вже зовсім не боялись ворожої сили.
Бо з мушкета могли стрілить, і шаблі тримали,
І уже не згірше батька воріженьків били.
Та прийшла напасть, якої зовсім не чекали,
Бо цариця Катерина Січ поруйнувала,
Все козацтво розігнала, старшину забрала,
І вельможам землі вільні всі пороздавала.
А на землі на козацькі вояків наслала,
Щоб зимівники по степу усі геть спалили,
А козаків чи побили, чи порозганяли,
Щоб вельможам вони клопіт були не чинили.
Дійшли вони й до байраку, де зимівник Сави,
Узялись ламать ворота, обійстя палити.
Але Сава із синами знають свою справу,
Стали опір отим зайдам добрячий чинити.
Полягло уже навколо посіпак чимало.
Та лягли один за одним Савині синочки,
А вже скоро і самого кулею дістало.
Залишилися живими Оксана і дочка.
Стала жінка із мушкетом (козацька дружина),
Не пускає заброд клятих до своєї хати.
Тільки каже: «Біжи, доню, поки є хвилина,
А я буду, поки можу, тебе прикривати!»
Зупинилися заброди - що його робити?
А вона мушкетом цілить прямо в отамана.
Він не встиг і кроку, навіть, до неї ступити,
Як вона йому у серце поцілила вправно.
Ухопилася за шаблю – підступитись годі.
Тоді вони усі в страху стали з рушниць цілить.
Обірвали життя кулі, знівечили вроду.
Та ступити через тіло зайди не посміли.
Узяли своїх побитих та тіла козачі,
Мабуть, щоб відзвітувати про свою роботу.
Залишилася дівчина. Над матір’ю плаче
І ніяк не може тугу свою побороти.
Поховала вона маму у саду при хаті,
Окропила рясно-рясно сльозами могилу…
На тім місці деревина стала виростати,
Що ніколи у садочку вони не садили.
Навесні вся білим цвітом вона була вкрита,
А на літо налилися ягоди червоні,
Наче кров, її батьками й братами пролита.
Взяла вона кілька ягід собі у долоні,
Скуштувала…та й заснула на траві зеленій.
Сниться їй, що деревина стала говорити:
«Видиш ня, моя дитино?! Це я – твоя неня!»
Але голос такий тихий, не все зрозуміти.
«Виш…ня…неня» - тільки й чує дівчина із того…
Як прокинулась, то «вишня» дерево й назвала.
От, онучку, пішла назва дерева від чого.
Це щоб з пам’яті минуле наше не пропало».
А вона в садочку вишні в цеберко зриває.
Взявся я тоді хутенько їй допомагати,
Бо вже лазити на вишні гарний досвід маю.
Доки вона ходить знизу, ягід там не густо,
Я заліз по віттям вгору та відерце повню.
Допадуся, на гілляці доки й стане пусто.
Вже і руки мої й губи червоні-червоні.
Як же вишні не поїсти такої смачної.
У бабусі вона родить велика й солодка.
А ходив, вважай, щоранку я до вишні тої,
Обходив її навколо і об’їв нівроку.
Скоро й ягід не лишилось. Усю обірвали.
Сіли разом у тіньочку трохи відпочити.
Я й питаю: «Чому вишню вишнею назвали?»
А бабусі, я ж то знаю - дай поговорити.
«Ой, було то все, онучку, в часи уже давні,
Ще коли козакували козаки на Січі.
Був між тими козаками гарний хлопець Сава,
Що походами й боями всю Вкраїну вивчив.
І на турка ходив морем та степом до Криму,
Зустрічався в бою з ляхом, коли випадало.
Заслужив козацьку шану походами тими,
Січове все товариство його поважало.
Якось вони в чистім полі орду перестріли,
Що вертала з України з ясиром великим.
Посікли орду татарську та полон звільнили,
Хоч лягло тоді й козацтва у тім полі Дикім.
А була серед полону красуня Оксана.
Як побачив її Сава – то голову втратив.
Запитав, чи за дружину вона йому стане,
Буде він її кохати, буде шанувати.
Закінчилася для Сави вольниця козацька,
Завів собі господарство, зимівник поставив.
Хліборобської поволі став вивчати праці,
Хоч козацької, як треба, не цурався справи.
Народила йому жінка гарних п’ять синочків.
Росли вони соколами, удалися в батька.
А ще шоста народилась в них красуня-дочка.
Жили вони собі гарно та множили статки.
Чоловік по господарству порався щоднини,
Жінка в міру сил частенько йому помагала.
Та удвох дітей ростили. Щасливі хвилини,
Хоч ніколи від роботи спочинку не мали.
Збудував козак зимівник в глухому байраку,
Між деревами густими зорав собі ниву.
Тож сюди не зазирали заброди ніякі.
Можна було працювати і жити щасливо.
А, як виросли синочки, мов дубочки стали,
То вже зовсім не боялись ворожої сили.
Бо з мушкета могли стрілить, і шаблі тримали,
І уже не згірше батька воріженьків били.
Та прийшла напасть, якої зовсім не чекали,
Бо цариця Катерина Січ поруйнувала,
Все козацтво розігнала, старшину забрала,
І вельможам землі вільні всі пороздавала.
А на землі на козацькі вояків наслала,
Щоб зимівники по степу усі геть спалили,
А козаків чи побили, чи порозганяли,
Щоб вельможам вони клопіт були не чинили.
Дійшли вони й до байраку, де зимівник Сави,
Узялись ламать ворота, обійстя палити.
Але Сава із синами знають свою справу,
Стали опір отим зайдам добрячий чинити.
Полягло уже навколо посіпак чимало.
Та лягли один за одним Савині синочки,
А вже скоро і самого кулею дістало.
Залишилися живими Оксана і дочка.
Стала жінка із мушкетом (козацька дружина),
Не пускає заброд клятих до своєї хати.
Тільки каже: «Біжи, доню, поки є хвилина,
А я буду, поки можу, тебе прикривати!»
Зупинилися заброди - що його робити?
А вона мушкетом цілить прямо в отамана.
Він не встиг і кроку, навіть, до неї ступити,
Як вона йому у серце поцілила вправно.
Ухопилася за шаблю – підступитись годі.
Тоді вони усі в страху стали з рушниць цілить.
Обірвали життя кулі, знівечили вроду.
Та ступити через тіло зайди не посміли.
Узяли своїх побитих та тіла козачі,
Мабуть, щоб відзвітувати про свою роботу.
Залишилася дівчина. Над матір’ю плаче
І ніяк не може тугу свою побороти.
Поховала вона маму у саду при хаті,
Окропила рясно-рясно сльозами могилу…
На тім місці деревина стала виростати,
Що ніколи у садочку вони не садили.
Навесні вся білим цвітом вона була вкрита,
А на літо налилися ягоди червоні,
Наче кров, її батьками й братами пролита.
Взяла вона кілька ягід собі у долоні,
Скуштувала…та й заснула на траві зеленій.
Сниться їй, що деревина стала говорити:
«Видиш ня, моя дитино?! Це я – твоя неня!»
Але голос такий тихий, не все зрозуміти.
«Виш…ня…неня» - тільки й чує дівчина із того…
Як прокинулась, то «вишня» дерево й назвала.
От, онучку, пішла назва дерева від чого.
Це щоб з пам’яті минуле наше не пропало».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
