Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
2026.04.27
11:45
Час іде скрадливо і неспішно
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
2026.04.27
10:59
Хто постіль розстеляє?
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
2026.04.27
10:34
Знайди розраду, де її нема в помині.
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
2026.04.27
06:34
гуляти із батьками в парк роззиратися на каруселі на інших людей із дітьми скриньки із морозивом а ще там сухий лід · оркестр із репродукторів виконує щось життєстверджувальне чим не едем але морозива ніколи не досить · роззиратися на газетний автомат 60х
2026.04.27
05:51
Там немає ні вікон, ні стін,
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється навкруг руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється навкруг руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
2026.04.26
23:37
На свято життя абонемент не купиш.
Старечий маразм правителів успішно пережив часи СРСР і досі в світовому тренді.
Кремлівський медвежатник міняє пуйло на бухло.
Заполоханий диктатор міняє клаустрофобію на бункерофілію.
Хто панічно боїться ни
2026.04.26
20:41
І
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
2026.04.26
17:26
хотів би обійняти друзів
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
2026.04.26
17:11
Коли на нас напали москалі,
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
2026.04.26
17:08
ти знову бігаєш по колу
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
2026.04.26
13:52
Коли впаду осіннім листям
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
2026.04.26
11:19
Ще тримається
ця дивна звичка
думати про втрачене,
обминаючи себе.
А воно чекає на всіх
зі знахідками
у печерах наших помилок,
ні – не зі скелетами
ця дивна звичка
думати про втрачене,
обминаючи себе.
А воно чекає на всіх
зі знахідками
у печерах наших помилок,
ні – не зі скелетами
2026.04.26
10:31
Весляр потребує репостів,
Крізь поклик землі забобонів,
Пройдисвіти точного зросту
Йому тут плетуть котильйони.
На юті рожевім – наяди,
Легкі зрозумілі, як полька,
Йому віднайдуть тут розраду
Крізь поклик землі забобонів,
Пройдисвіти точного зросту
Йому тут плетуть котильйони.
На юті рожевім – наяди,
Легкі зрозумілі, як полька,
Йому віднайдуть тут розраду
2026.04.26
09:45
Не стримать років цибатих,
хоч долю скартай саму...
Я знову у цих пенатах,
як декілька літ тому.
Ні смутку, ні сліз, ні горя
і нібито входжу в раж...
Грайливо іду вздовж моря,
хоч долю скартай саму...
Я знову у цих пенатах,
як декілька літ тому.
Ні смутку, ні сліз, ні горя
і нібито входжу в раж...
Грайливо іду вздовж моря,
2026.04.26
09:01
В уяві літає жар-птиця.
пір'їни - руді, голубі.
Не спиться, не спиться, не спиться…
Хоч виколи очі собі.
Повітря просякло жасмином,
парфуми люпин розілляв.
З видіння плету павутину
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...пір'їни - руді, голубі.
Не спиться, не спиться, не спиться…
Хоч виколи очі собі.
Повітря просякло жасмином,
парфуми люпин розілляв.
З видіння плету павутину
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Наше, ваше і моє (щось на зразок легенди)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Наше, ваше і моє (щось на зразок легенди)
В часи далекі в степовім краю,
Можливо й тут, де я тепер стою,
Маленьке плем’я над рікой жило,
По нашим міркам, що у них було?
Овець з десяток, коней пари дві,
Що паслись собі поряд на траві.
Кибиток кілька, от і все, мабуть.
Та їм здавалось – хороше живуть.
Удосталь їжі, у ріці вода
Прозора, чиста. Гарна череда.
Чого ще треба аби в світі жить?
Ріка біжить і час, також, біжить
Наввипередки, хто скоріш із них.
Ніщо не здатне зупинить той біг.
Та якось люди по степу ішли
Пораненого у траві знайшли,
Лежав безсилий, майже помирав
І люд хороший його підібрав.
А знали б люди – краще б обійшли.
Вони ж занадто добрими були.
В біді лихій не кинули його
Взяли лише для горя для свого.
Знайшли для нього місце у візку
І полотно на рану на тяжку.
І доглядали разом, доки він
Знов не прийшов до тями. І в один
З весняних днів на ноги сам не встав,
А далі вже потроху й помагав.
Одужуючи, череду пасе,
Відром води від річки принесе.
Даремно хліба їсти не хотів,
Вилежуватись – то і поготів.
Так у роду, у племені прожив,
Нікуди повертатись не схотів..
Й кого шукати в ті часи в степах?
Десь його рід вже в тисячі верстах,
А ці його за свого прийняли,
За порятунок з нього не взяли.
Живеш – живи, ніхто і не пита,
Чого він до своїх не поверта.
Якось питає чоловік у них:
«Чиї ж це вівці?» «Як чиї? Усіх.»
«Ну, як це так – господаря нема?
Хтось біля себе цих овець трима,
Пасе в степу, рахує, догляда?
Хай і маленька, але ж череда».
«Ну, якщо хочеш, то й займайся цим.
І кінь оцей хай буде теж твоїм.
Бо ми не звикли між собой ділить,
Нам якось разом веселіше жить».
І заходився той овець глядіть
За ними степом цілий день ходить.
А ще, бува, як їде на коні,
То не вертає і по кілька днів.
Зате ж отара як з води пішла
І гладша стала, й чисельно зросла.
Малих ягнят вже більше, ніж овець,
Іде на користь тирса і чабрець.
Та м’яса люди більше не їдять,
Господар просить трохи почекать,
То у вівці ягня, то ще мала,
То краще б ще ягняток привела.
А сам не хоче просто віддавать:
Він наробився, а вони з’їдять.
Другі, на нього дивлячись, взялись
Ділитися, хто скільки потрудивсь.
Той більше інших риби упіймав,
А той найбільшу здобич вполював.
І кожен собі дума: «Це ж моє».
І нехотя другому віддає.
А далі вже й відкрито почали
Казати те, що в душах берегли.
Мовляв: «Я більше нього працював,
А він, бач, кращий мене кусень взяв».
Чи хтось працює, інший тільки спить,
А коли їсти – перший всіх біжить.
Як завелися та й давай кричать:
«Чого ми маєм інших годувать?»
«Чого ми будем за других робить?!
Давайте краще будемо ділить!»
«Ділить! Ділить!» - народ увесь загув,
Як жили добре швидко геть забув.
Та й розділились. Кожен мав своє.
Тепер сусід спокою не дає,
Бо до сусіда тільки й загляда,
Яка у нього стала череда.
І чи не більше в нього всього є,
Бо це ночами спати не дає.
І ворожба поміж людей пішла
І проросли маленькі зерна зла,
А з них велике вибехкало зло.
З тих пір багато вже віків пройшло,
А зло живе і довго буде жить,
Поки й не перестанемо ділить
На ваше й наше, на твоє й моє.
Для ворожби то перший привід є.
Можливо й тут, де я тепер стою,
Маленьке плем’я над рікой жило,
По нашим міркам, що у них було?
Овець з десяток, коней пари дві,
Що паслись собі поряд на траві.
Кибиток кілька, от і все, мабуть.
Та їм здавалось – хороше живуть.
Удосталь їжі, у ріці вода
Прозора, чиста. Гарна череда.
Чого ще треба аби в світі жить?
Ріка біжить і час, також, біжить
Наввипередки, хто скоріш із них.
Ніщо не здатне зупинить той біг.
Та якось люди по степу ішли
Пораненого у траві знайшли,
Лежав безсилий, майже помирав
І люд хороший його підібрав.
А знали б люди – краще б обійшли.
Вони ж занадто добрими були.
В біді лихій не кинули його
Взяли лише для горя для свого.
Знайшли для нього місце у візку
І полотно на рану на тяжку.
І доглядали разом, доки він
Знов не прийшов до тями. І в один
З весняних днів на ноги сам не встав,
А далі вже потроху й помагав.
Одужуючи, череду пасе,
Відром води від річки принесе.
Даремно хліба їсти не хотів,
Вилежуватись – то і поготів.
Так у роду, у племені прожив,
Нікуди повертатись не схотів..
Й кого шукати в ті часи в степах?
Десь його рід вже в тисячі верстах,
А ці його за свого прийняли,
За порятунок з нього не взяли.
Живеш – живи, ніхто і не пита,
Чого він до своїх не поверта.
Якось питає чоловік у них:
«Чиї ж це вівці?» «Як чиї? Усіх.»
«Ну, як це так – господаря нема?
Хтось біля себе цих овець трима,
Пасе в степу, рахує, догляда?
Хай і маленька, але ж череда».
«Ну, якщо хочеш, то й займайся цим.
І кінь оцей хай буде теж твоїм.
Бо ми не звикли між собой ділить,
Нам якось разом веселіше жить».
І заходився той овець глядіть
За ними степом цілий день ходить.
А ще, бува, як їде на коні,
То не вертає і по кілька днів.
Зате ж отара як з води пішла
І гладша стала, й чисельно зросла.
Малих ягнят вже більше, ніж овець,
Іде на користь тирса і чабрець.
Та м’яса люди більше не їдять,
Господар просить трохи почекать,
То у вівці ягня, то ще мала,
То краще б ще ягняток привела.
А сам не хоче просто віддавать:
Він наробився, а вони з’їдять.
Другі, на нього дивлячись, взялись
Ділитися, хто скільки потрудивсь.
Той більше інших риби упіймав,
А той найбільшу здобич вполював.
І кожен собі дума: «Це ж моє».
І нехотя другому віддає.
А далі вже й відкрито почали
Казати те, що в душах берегли.
Мовляв: «Я більше нього працював,
А він, бач, кращий мене кусень взяв».
Чи хтось працює, інший тільки спить,
А коли їсти – перший всіх біжить.
Як завелися та й давай кричать:
«Чого ми маєм інших годувать?»
«Чого ми будем за других робить?!
Давайте краще будемо ділить!»
«Ділить! Ділить!» - народ увесь загув,
Як жили добре швидко геть забув.
Та й розділились. Кожен мав своє.
Тепер сусід спокою не дає,
Бо до сусіда тільки й загляда,
Яка у нього стала череда.
І чи не більше в нього всього є,
Бо це ночами спати не дає.
І ворожба поміж людей пішла
І проросли маленькі зерна зла,
А з них велике вибехкало зло.
З тих пір багато вже віків пройшло,
А зло живе і довго буде жить,
Поки й не перестанемо ділить
На ваше й наше, на твоє й моє.
Для ворожби то перший привід є.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
