ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Наше, ваше і моє (щось на зразок легенди)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Наше, ваше і моє (щось на зразок легенди)
В часи далекі в степовім краю,
Можливо й тут, де я тепер стою,
Маленьке плем’я над рікой жило,
По нашим міркам, що у них було?
Овець з десяток, коней пари дві,
Що паслись собі поряд на траві.
Кибиток кілька, от і все, мабуть.
Та їм здавалось – хороше живуть.
Удосталь їжі, у ріці вода
Прозора, чиста. Гарна череда.
Чого ще треба аби в світі жить?
Ріка біжить і час, також, біжить
Наввипередки, хто скоріш із них.
Ніщо не здатне зупинить той біг.
Та якось люди по степу ішли
Пораненого у траві знайшли,
Лежав безсилий, майже помирав
І люд хороший його підібрав.
А знали б люди – краще б обійшли.
Вони ж занадто добрими були.
В біді лихій не кинули його
Взяли лише для горя для свого.
Знайшли для нього місце у візку
І полотно на рану на тяжку.
І доглядали разом, доки він
Знов не прийшов до тями. І в один
З весняних днів на ноги сам не встав,
А далі вже потроху й помагав.
Одужуючи, череду пасе,
Відром води від річки принесе.
Даремно хліба їсти не хотів,
Вилежуватись – то і поготів.
Так у роду, у племені прожив,
Нікуди повертатись не схотів..
Й кого шукати в ті часи в степах?
Десь його рід вже в тисячі верстах,
А ці його за свого прийняли,
За порятунок з нього не взяли.
Живеш – живи, ніхто і не пита,
Чого він до своїх не поверта.
Якось питає чоловік у них:
«Чиї ж це вівці?» «Як чиї? Усіх.»
«Ну, як це так – господаря нема?
Хтось біля себе цих овець трима,
Пасе в степу, рахує, догляда?
Хай і маленька, але ж череда».
«Ну, якщо хочеш, то й займайся цим.
І кінь оцей хай буде теж твоїм.
Бо ми не звикли між собой ділить,
Нам якось разом веселіше жить».
І заходився той овець глядіть
За ними степом цілий день ходить.
А ще, бува, як їде на коні,
То не вертає і по кілька днів.
Зате ж отара як з води пішла
І гладша стала, й чисельно зросла.
Малих ягнят вже більше, ніж овець,
Іде на користь тирса і чабрець.
Та м’яса люди більше не їдять,
Господар просить трохи почекать,
То у вівці ягня, то ще мала,
То краще б ще ягняток привела.
А сам не хоче просто віддавать:
Він наробився, а вони з’їдять.
Другі, на нього дивлячись, взялись
Ділитися, хто скільки потрудивсь.
Той більше інших риби упіймав,
А той найбільшу здобич вполював.
І кожен собі дума: «Це ж моє».
І нехотя другому віддає.
А далі вже й відкрито почали
Казати те, що в душах берегли.
Мовляв: «Я більше нього працював,
А він, бач, кращий мене кусень взяв».
Чи хтось працює, інший тільки спить,
А коли їсти – перший всіх біжить.
Як завелися та й давай кричать:
«Чого ми маєм інших годувать?»
«Чого ми будем за других робить?!
Давайте краще будемо ділить!»
«Ділить! Ділить!» - народ увесь загув,
Як жили добре швидко геть забув.
Та й розділились. Кожен мав своє.
Тепер сусід спокою не дає,
Бо до сусіда тільки й загляда,
Яка у нього стала череда.
І чи не більше в нього всього є,
Бо це ночами спати не дає.
І ворожба поміж людей пішла
І проросли маленькі зерна зла,
А з них велике вибехкало зло.
З тих пір багато вже віків пройшло,
А зло живе і довго буде жить,
Поки й не перестанемо ділить
На ваше й наше, на твоє й моє.
Для ворожби то перший привід є.
Можливо й тут, де я тепер стою,
Маленьке плем’я над рікой жило,
По нашим міркам, що у них було?
Овець з десяток, коней пари дві,
Що паслись собі поряд на траві.
Кибиток кілька, от і все, мабуть.
Та їм здавалось – хороше живуть.
Удосталь їжі, у ріці вода
Прозора, чиста. Гарна череда.
Чого ще треба аби в світі жить?
Ріка біжить і час, також, біжить
Наввипередки, хто скоріш із них.
Ніщо не здатне зупинить той біг.
Та якось люди по степу ішли
Пораненого у траві знайшли,
Лежав безсилий, майже помирав
І люд хороший його підібрав.
А знали б люди – краще б обійшли.
Вони ж занадто добрими були.
В біді лихій не кинули його
Взяли лише для горя для свого.
Знайшли для нього місце у візку
І полотно на рану на тяжку.
І доглядали разом, доки він
Знов не прийшов до тями. І в один
З весняних днів на ноги сам не встав,
А далі вже потроху й помагав.
Одужуючи, череду пасе,
Відром води від річки принесе.
Даремно хліба їсти не хотів,
Вилежуватись – то і поготів.
Так у роду, у племені прожив,
Нікуди повертатись не схотів..
Й кого шукати в ті часи в степах?
Десь його рід вже в тисячі верстах,
А ці його за свого прийняли,
За порятунок з нього не взяли.
Живеш – живи, ніхто і не пита,
Чого він до своїх не поверта.
Якось питає чоловік у них:
«Чиї ж це вівці?» «Як чиї? Усіх.»
«Ну, як це так – господаря нема?
Хтось біля себе цих овець трима,
Пасе в степу, рахує, догляда?
Хай і маленька, але ж череда».
«Ну, якщо хочеш, то й займайся цим.
І кінь оцей хай буде теж твоїм.
Бо ми не звикли між собой ділить,
Нам якось разом веселіше жить».
І заходився той овець глядіть
За ними степом цілий день ходить.
А ще, бува, як їде на коні,
То не вертає і по кілька днів.
Зате ж отара як з води пішла
І гладша стала, й чисельно зросла.
Малих ягнят вже більше, ніж овець,
Іде на користь тирса і чабрець.
Та м’яса люди більше не їдять,
Господар просить трохи почекать,
То у вівці ягня, то ще мала,
То краще б ще ягняток привела.
А сам не хоче просто віддавать:
Він наробився, а вони з’їдять.
Другі, на нього дивлячись, взялись
Ділитися, хто скільки потрудивсь.
Той більше інших риби упіймав,
А той найбільшу здобич вполював.
І кожен собі дума: «Це ж моє».
І нехотя другому віддає.
А далі вже й відкрито почали
Казати те, що в душах берегли.
Мовляв: «Я більше нього працював,
А він, бач, кращий мене кусень взяв».
Чи хтось працює, інший тільки спить,
А коли їсти – перший всіх біжить.
Як завелися та й давай кричать:
«Чого ми маєм інших годувать?»
«Чого ми будем за других робить?!
Давайте краще будемо ділить!»
«Ділить! Ділить!» - народ увесь загув,
Як жили добре швидко геть забув.
Та й розділились. Кожен мав своє.
Тепер сусід спокою не дає,
Бо до сусіда тільки й загляда,
Яка у нього стала череда.
І чи не більше в нього всього є,
Бо це ночами спати не дає.
І ворожба поміж людей пішла
І проросли маленькі зерна зла,
А з них велике вибехкало зло.
З тих пір багато вже віків пройшло,
А зло живе і довго буде жить,
Поки й не перестанемо ділить
На ваше й наше, на твоє й моє.
Для ворожби то перший привід є.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію