Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.26
16:55
Туман уранішній осів
На листя пріле,
І відбивається в росі
Недощеміле.
І розчиняється в імлі
Передзимове,
Де пруг, який не доболів
На листя пріле,
І відбивається в росі
Недощеміле.
І розчиняється в імлі
Передзимове,
Де пруг, який не доболів
2025.11.26
15:35
Запровадиш тільки кілька правил…
А вони гризуться між собою.
Робиш зауваження слинявим,
Що не все вимірюється тьмою…
В пам’яті одне, що призабуте
Силоміць витягуєш з кишені
А воно запрошує у бутель
А вони гризуться між собою.
Робиш зауваження слинявим,
Що не все вимірюється тьмою…
В пам’яті одне, що призабуте
Силоміць витягуєш з кишені
А воно запрошує у бутель
2025.11.26
13:00
Сивий дядечко туман
Оселився на полях.
Сива-сива вся земля.
Сивини вже океан.
Потонули ліс і сад.
І будинки в пелені.
Сумно стало і мені.
Зажурився листопад.
Оселився на полях.
Сива-сива вся земля.
Сивини вже океан.
Потонули ліс і сад.
І будинки в пелені.
Сумно стало і мені.
Зажурився листопад.
2025.11.26
12:09
Свою відраду залюбки
у оберемках так затисне,
що задихнутись ненавмисне
вона спроможна. Він такий...
Пригорне міцно до грудей,
погладить кучер неслухняний,
запалить світло полум'яне
в туманний день, як Прометей!
у оберемках так затисне,
що задихнутись ненавмисне
вона спроможна. Він такий...
Пригорне міцно до грудей,
погладить кучер неслухняний,
запалить світло полум'яне
в туманний день, як Прометей!
2025.11.26
11:12
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
2025.11.26
09:40
нам було би добре разом
о так добре разом
нам було би добре разом
та було би і ми могли би
ще дурня
збочена дурня
ще дурня
о так добре разом
нам було би добре разом
та було би і ми могли би
ще дурня
збочена дурня
ще дурня
2025.11.26
05:49
Наближається знову зима,
Я, здається, вже скучив за снігом.
Це б долонями вже обома
Привітав би посріблене іго.
І коли всі ліси, і гаї
Укриває незаймано-білим.
Так зима сипле чари свої,
Я, здається, вже скучив за снігом.
Це б долонями вже обома
Привітав би посріблене іго.
І коли всі ліси, і гаї
Укриває незаймано-білим.
Так зима сипле чари свої,
2025.11.26
00:16
Ой, Сергію, Сергію,
Я для тебе не сію
В полі маки червоні,
А на світлім осонні:
Огірочки зелені,
Помідори червлені,
Баклажани пузаті,
Буряки пелехаті.
Я для тебе не сію
В полі маки червоні,
А на світлім осонні:
Огірочки зелені,
Помідори червлені,
Баклажани пузаті,
Буряки пелехаті.
2025.11.25
22:19
Безсонні ночі. Вічне катування,
Мов на галері спалених віків
Чекаєш, ніби прихистку, світання,
Щоб повернутись у гонитву днів.
Безсонні ночі. Мандрівник оспалий
І спраглий у пустелі нищівній
Побачить вдалині яскраві пальми,
Мов на галері спалених віків
Чекаєш, ніби прихистку, світання,
Щоб повернутись у гонитву днів.
Безсонні ночі. Мандрівник оспалий
І спраглий у пустелі нищівній
Побачить вдалині яскраві пальми,
2025.11.25
18:07
Зачарований гаєм іду,
Розкидає тут осінь намисто –
Шурхітливу красу молоду,
Золоту сивину падолисту.
ПРИСПІВ:
По-осінньому ти чарівна,
Бо краси дивовижна принада –
Розкидає тут осінь намисто –
Шурхітливу красу молоду,
Золоту сивину падолисту.
ПРИСПІВ:
По-осінньому ти чарівна,
Бо краси дивовижна принада –
2025.11.25
15:00
Коли попса озвучує «шедеври»,
що збуджують, та не лікують нерви,
це зайва розкіш у часи війни,
та от біда – куди не кинеш оком,
і дольний світ, і вишній, і широкий
оспівують папуги-брехуни.
Майбутнє наше – у такому світі,
де є місця культу
що збуджують, та не лікують нерви,
це зайва розкіш у часи війни,
та от біда – куди не кинеш оком,
і дольний світ, і вишній, і широкий
оспівують папуги-брехуни.
Майбутнє наше – у такому світі,
де є місця культу
2025.11.25
13:49
Маню манюсіньке до рук…
Воно гризе, гризеться вміло,
А непомітний його звук
До нот підсунути кортіло…
Манив принаймні кілька діб
До - ре… до - мі… від дня до ночі,
А після все це тихо згріб,
Бо вічував, воно пророче…
Воно гризе, гризеться вміло,
А непомітний його звук
До нот підсунути кортіло…
Манив принаймні кілька діб
До - ре… до - мі… від дня до ночі,
А після все це тихо згріб,
Бо вічував, воно пророче…
2025.11.25
13:06
Любо жити зайчику
У лісі й на лузі –
Куди тільки не піди –
Повнісінько друзів.
Та як зайчик не хотів -
Не мав друзів між хортів.
От і зараз, як на гріх,
Гавкіт чуть неподалік.
У лісі й на лузі –
Куди тільки не піди –
Повнісінько друзів.
Та як зайчик не хотів -
Не мав друзів між хортів.
От і зараз, як на гріх,
Гавкіт чуть неподалік.
2025.11.25
12:59
А зла Феміда спати не дає
паяцу із Фортуною такою,
яка неначе є,
але його досьє
не помагає вийти у герої.
***
А кін-че-ні корейці згаряча
паяцу із Фортуною такою,
яка неначе є,
але його досьє
не помагає вийти у герої.
***
А кін-че-ні корейці згаряча
2025.11.25
10:42
Вчергове. І наче вперше.
Звикнути неможливо.
А психіка вже нездатна жахатися, як же так.
І вже не існує місця, куди можна твердо спертись.
І серце в груді завмерло – у інших живе світах.
Вчергове. І не востаннє.
Надію давно убито.
Звикнути неможливо.
А психіка вже нездатна жахатися, як же так.
І вже не існує місця, куди можна твердо спертись.
І серце в груді завмерло – у інших живе світах.
Вчергове. І не востаннє.
Надію давно убито.
2025.11.25
07:19
Пробачте мене добрі люди,
Не зліться зопалу, прошу.
Безплатного більше не буде,
Порожній з учора капшук.
За пісню давайте сто "баксів",
За вірш про кохання - мільйон.
Одині така лише такса,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не зліться зопалу, прошу.
Безплатного більше не буде,
Порожній з учора капшук.
За пісню давайте сто "баксів",
За вірш про кохання - мільйон.
Одині така лише такса,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Наше, ваше і моє (щось на зразок легенди)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Наше, ваше і моє (щось на зразок легенди)
В часи далекі в степовім краю,
Можливо й тут, де я тепер стою,
Маленьке плем’я над рікой жило,
По нашим міркам, що у них було?
Овець з десяток, коней пари дві,
Що паслись собі поряд на траві.
Кибиток кілька, от і все, мабуть.
Та їм здавалось – хороше живуть.
Удосталь їжі, у ріці вода
Прозора, чиста. Гарна череда.
Чого ще треба аби в світі жить?
Ріка біжить і час, також, біжить
Наввипередки, хто скоріш із них.
Ніщо не здатне зупинить той біг.
Та якось люди по степу ішли
Пораненого у траві знайшли,
Лежав безсилий, майже помирав
І люд хороший його підібрав.
А знали б люди – краще б обійшли.
Вони ж занадто добрими були.
В біді лихій не кинули його
Взяли лише для горя для свого.
Знайшли для нього місце у візку
І полотно на рану на тяжку.
І доглядали разом, доки він
Знов не прийшов до тями. І в один
З весняних днів на ноги сам не встав,
А далі вже потроху й помагав.
Одужуючи, череду пасе,
Відром води від річки принесе.
Даремно хліба їсти не хотів,
Вилежуватись – то і поготів.
Так у роду, у племені прожив,
Нікуди повертатись не схотів..
Й кого шукати в ті часи в степах?
Десь його рід вже в тисячі верстах,
А ці його за свого прийняли,
За порятунок з нього не взяли.
Живеш – живи, ніхто і не пита,
Чого він до своїх не поверта.
Якось питає чоловік у них:
«Чиї ж це вівці?» «Як чиї? Усіх.»
«Ну, як це так – господаря нема?
Хтось біля себе цих овець трима,
Пасе в степу, рахує, догляда?
Хай і маленька, але ж череда».
«Ну, якщо хочеш, то й займайся цим.
І кінь оцей хай буде теж твоїм.
Бо ми не звикли між собой ділить,
Нам якось разом веселіше жить».
І заходився той овець глядіть
За ними степом цілий день ходить.
А ще, бува, як їде на коні,
То не вертає і по кілька днів.
Зате ж отара як з води пішла
І гладша стала, й чисельно зросла.
Малих ягнят вже більше, ніж овець,
Іде на користь тирса і чабрець.
Та м’яса люди більше не їдять,
Господар просить трохи почекать,
То у вівці ягня, то ще мала,
То краще б ще ягняток привела.
А сам не хоче просто віддавать:
Він наробився, а вони з’їдять.
Другі, на нього дивлячись, взялись
Ділитися, хто скільки потрудивсь.
Той більше інших риби упіймав,
А той найбільшу здобич вполював.
І кожен собі дума: «Це ж моє».
І нехотя другому віддає.
А далі вже й відкрито почали
Казати те, що в душах берегли.
Мовляв: «Я більше нього працював,
А він, бач, кращий мене кусень взяв».
Чи хтось працює, інший тільки спить,
А коли їсти – перший всіх біжить.
Як завелися та й давай кричать:
«Чого ми маєм інших годувать?»
«Чого ми будем за других робить?!
Давайте краще будемо ділить!»
«Ділить! Ділить!» - народ увесь загув,
Як жили добре швидко геть забув.
Та й розділились. Кожен мав своє.
Тепер сусід спокою не дає,
Бо до сусіда тільки й загляда,
Яка у нього стала череда.
І чи не більше в нього всього є,
Бо це ночами спати не дає.
І ворожба поміж людей пішла
І проросли маленькі зерна зла,
А з них велике вибехкало зло.
З тих пір багато вже віків пройшло,
А зло живе і довго буде жить,
Поки й не перестанемо ділить
На ваше й наше, на твоє й моє.
Для ворожби то перший привід є.
Можливо й тут, де я тепер стою,
Маленьке плем’я над рікой жило,
По нашим міркам, що у них було?
Овець з десяток, коней пари дві,
Що паслись собі поряд на траві.
Кибиток кілька, от і все, мабуть.
Та їм здавалось – хороше живуть.
Удосталь їжі, у ріці вода
Прозора, чиста. Гарна череда.
Чого ще треба аби в світі жить?
Ріка біжить і час, також, біжить
Наввипередки, хто скоріш із них.
Ніщо не здатне зупинить той біг.
Та якось люди по степу ішли
Пораненого у траві знайшли,
Лежав безсилий, майже помирав
І люд хороший його підібрав.
А знали б люди – краще б обійшли.
Вони ж занадто добрими були.
В біді лихій не кинули його
Взяли лише для горя для свого.
Знайшли для нього місце у візку
І полотно на рану на тяжку.
І доглядали разом, доки він
Знов не прийшов до тями. І в один
З весняних днів на ноги сам не встав,
А далі вже потроху й помагав.
Одужуючи, череду пасе,
Відром води від річки принесе.
Даремно хліба їсти не хотів,
Вилежуватись – то і поготів.
Так у роду, у племені прожив,
Нікуди повертатись не схотів..
Й кого шукати в ті часи в степах?
Десь його рід вже в тисячі верстах,
А ці його за свого прийняли,
За порятунок з нього не взяли.
Живеш – живи, ніхто і не пита,
Чого він до своїх не поверта.
Якось питає чоловік у них:
«Чиї ж це вівці?» «Як чиї? Усіх.»
«Ну, як це так – господаря нема?
Хтось біля себе цих овець трима,
Пасе в степу, рахує, догляда?
Хай і маленька, але ж череда».
«Ну, якщо хочеш, то й займайся цим.
І кінь оцей хай буде теж твоїм.
Бо ми не звикли між собой ділить,
Нам якось разом веселіше жить».
І заходився той овець глядіть
За ними степом цілий день ходить.
А ще, бува, як їде на коні,
То не вертає і по кілька днів.
Зате ж отара як з води пішла
І гладша стала, й чисельно зросла.
Малих ягнят вже більше, ніж овець,
Іде на користь тирса і чабрець.
Та м’яса люди більше не їдять,
Господар просить трохи почекать,
То у вівці ягня, то ще мала,
То краще б ще ягняток привела.
А сам не хоче просто віддавать:
Він наробився, а вони з’їдять.
Другі, на нього дивлячись, взялись
Ділитися, хто скільки потрудивсь.
Той більше інших риби упіймав,
А той найбільшу здобич вполював.
І кожен собі дума: «Це ж моє».
І нехотя другому віддає.
А далі вже й відкрито почали
Казати те, що в душах берегли.
Мовляв: «Я більше нього працював,
А він, бач, кращий мене кусень взяв».
Чи хтось працює, інший тільки спить,
А коли їсти – перший всіх біжить.
Як завелися та й давай кричать:
«Чого ми маєм інших годувать?»
«Чого ми будем за других робить?!
Давайте краще будемо ділить!»
«Ділить! Ділить!» - народ увесь загув,
Як жили добре швидко геть забув.
Та й розділились. Кожен мав своє.
Тепер сусід спокою не дає,
Бо до сусіда тільки й загляда,
Яка у нього стала череда.
І чи не більше в нього всього є,
Бо це ночами спати не дає.
І ворожба поміж людей пішла
І проросли маленькі зерна зла,
А з них велике вибехкало зло.
З тих пір багато вже віків пройшло,
А зло живе і довго буде жить,
Поки й не перестанемо ділить
На ваше й наше, на твоє й моє.
Для ворожби то перший привід є.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
