Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.16
21:47
Вже день добігає кінця.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
2025.11.16
20:32
На світанку граби і дуби
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
2025.11.16
15:29
Шосе тікає під мою машину
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
2025.11.16
15:27
Тоді, коли пухнастим квітом
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
2025.11.16
14:56
Хмари, хмари примарні, зловісні,
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
2025.11.16
14:50
Вчитель Амок стояв біля прозорого чисто вимитого вікна і дивився на пейзаж пізньої глухої осені. Безнадійної, наче очі оленя, що побачив націлений на нього мушкет мисливця. Учні (капловухі та веснянкуваті, патлаті і закосичені, в чорній шкільній формі і з
2025.11.16
13:04
– Наші захисники та захисниці
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
2025.11.16
12:42
Розкажи-но нам, Миколо, як там було діло?
Як ви з князем Довгоруким до Криму ходили?
А то москалі собі все приписати хочуть
Та про свої перемоги тільки і торочать.
А ми чули, що й козаки там руку доклали.
І не згірше москалів тих в Криму воювали.
Ді
Як ви з князем Довгоруким до Криму ходили?
А то москалі собі все приписати хочуть
Та про свої перемоги тільки і торочать.
А ми чули, що й козаки там руку доклали.
І не згірше москалів тих в Криму воювали.
Ді
2025.11.16
11:46
В сфері внутрішніх відносин —
Вівці, гуси і кролі…
Кожне з них поїсти просить
І стареча, і малі…
В сфері зовнішніх відносин —
Поле, ліс, кущі, ріка…
Що не день, свої покоси
Кожним з них своя рука…
Вівці, гуси і кролі…
Кожне з них поїсти просить
І стареча, і малі…
В сфері зовнішніх відносин —
Поле, ліс, кущі, ріка…
Що не день, свої покоси
Кожним з них своя рука…
2025.11.16
10:21
Лечу крізь час за обрій золотий
Туди, де колисає сонце тишу.
Немає там злостивої шопти,
Мелодії лишень, пісні та вірші.
Мажорний лад обарвлює печаль,
Пастельні фарби тонуть у веселці.
Мого життя не згасла ще свіча,
Туди, де колисає сонце тишу.
Немає там злостивої шопти,
Мелодії лишень, пісні та вірші.
Мажорний лад обарвлює печаль,
Пастельні фарби тонуть у веселці.
Мого життя не згасла ще свіча,
2025.11.16
02:27
Під прицілом чарівної Геби*
блискавка не вдарила тебе?
Будеш жити поки є потреба
зачерпнути море голубе.
Мрій затято про Гаваї тихі,
в фінікових пальмах острови.
Щоб яругою блукало лихо
блискавка не вдарила тебе?
Будеш жити поки є потреба
зачерпнути море голубе.
Мрій затято про Гаваї тихі,
в фінікових пальмах острови.
Щоб яругою блукало лихо
2025.11.15
22:18
Хлопець вирвшив улаштувати
похорон свого кохання
і поклав жалобний вінок
до хвіртки своєї пасії.
Дівчина вийшла з двору
і нічого не розуміє:
хто це міг зробити?
Лише тут небо
похорон свого кохання
і поклав жалобний вінок
до хвіртки своєї пасії.
Дівчина вийшла з двору
і нічого не розуміє:
хто це міг зробити?
Лише тут небо
2025.11.15
18:28
Відтоді, як з ночов кленових
Мене життя закинуло в цей світ,
Не пригадаю дядька Хведося
Без стружок та олівця за вухом.
Теслею був знаний
Дядько на Канівщину всю.
А в Грищенцях
Його вважали ще й диваком.
Мене життя закинуло в цей світ,
Не пригадаю дядька Хведося
Без стружок та олівця за вухом.
Теслею був знаний
Дядько на Канівщину всю.
А в Грищенцях
Його вважали ще й диваком.
2025.11.15
13:36
Ще, напевне, мене пам'ятає
та, що знає – між нами війна,
та луною у небі витає:
« Це вона... це вона... це вона...»
І якби не дароване фото,
що не відаю, де заховав,
то не вірив би, нехотя, хто то
невідправлений лист написав,
та, що знає – між нами війна,
та луною у небі витає:
« Це вона... це вона... це вона...»
І якби не дароване фото,
що не відаю, де заховав,
то не вірив би, нехотя, хто то
невідправлений лист написав,
2025.11.15
10:30
Як я ходив іще у семінарську школу
Була особа там, напучувала, буцім
Як оце звернутися до Бога молитвою
Звернутися до Бога молитвою
Звернутися до Бога молитвою
Ти не у змозі звернутися до Бога молитвою!
Хто надасть мені притулок? Місце, де ховатис
Була особа там, напучувала, буцім
Як оце звернутися до Бога молитвою
Звернутися до Бога молитвою
Звернутися до Бога молитвою
Ти не у змозі звернутися до Бога молитвою!
Хто надасть мені притулок? Місце, де ховатис
2025.11.15
10:16
Я - мов раб...
Близькість з котрим
компрометує.
Ти - наче
високопоставлена
Персона...
Не дай Боже,
побачать
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Близькість з котрим
компрометує.
Ти - наче
високопоставлена
Персона...
Не дай Боже,
побачать
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Наше, ваше і моє (щось на зразок легенди)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Наше, ваше і моє (щось на зразок легенди)
В часи далекі в степовім краю,
Можливо й тут, де я тепер стою,
Маленьке плем’я над рікой жило,
По нашим міркам, що у них було?
Овець з десяток, коней пари дві,
Що паслись собі поряд на траві.
Кибиток кілька, от і все, мабуть.
Та їм здавалось – хороше живуть.
Удосталь їжі, у ріці вода
Прозора, чиста. Гарна череда.
Чого ще треба аби в світі жить?
Ріка біжить і час, також, біжить
Наввипередки, хто скоріш із них.
Ніщо не здатне зупинить той біг.
Та якось люди по степу ішли
Пораненого у траві знайшли,
Лежав безсилий, майже помирав
І люд хороший його підібрав.
А знали б люди – краще б обійшли.
Вони ж занадто добрими були.
В біді лихій не кинули його
Взяли лише для горя для свого.
Знайшли для нього місце у візку
І полотно на рану на тяжку.
І доглядали разом, доки він
Знов не прийшов до тями. І в один
З весняних днів на ноги сам не встав,
А далі вже потроху й помагав.
Одужуючи, череду пасе,
Відром води від річки принесе.
Даремно хліба їсти не хотів,
Вилежуватись – то і поготів.
Так у роду, у племені прожив,
Нікуди повертатись не схотів..
Й кого шукати в ті часи в степах?
Десь його рід вже в тисячі верстах,
А ці його за свого прийняли,
За порятунок з нього не взяли.
Живеш – живи, ніхто і не пита,
Чого він до своїх не поверта.
Якось питає чоловік у них:
«Чиї ж це вівці?» «Як чиї? Усіх.»
«Ну, як це так – господаря нема?
Хтось біля себе цих овець трима,
Пасе в степу, рахує, догляда?
Хай і маленька, але ж череда».
«Ну, якщо хочеш, то й займайся цим.
І кінь оцей хай буде теж твоїм.
Бо ми не звикли між собой ділить,
Нам якось разом веселіше жить».
І заходився той овець глядіть
За ними степом цілий день ходить.
А ще, бува, як їде на коні,
То не вертає і по кілька днів.
Зате ж отара як з води пішла
І гладша стала, й чисельно зросла.
Малих ягнят вже більше, ніж овець,
Іде на користь тирса і чабрець.
Та м’яса люди більше не їдять,
Господар просить трохи почекать,
То у вівці ягня, то ще мала,
То краще б ще ягняток привела.
А сам не хоче просто віддавать:
Він наробився, а вони з’їдять.
Другі, на нього дивлячись, взялись
Ділитися, хто скільки потрудивсь.
Той більше інших риби упіймав,
А той найбільшу здобич вполював.
І кожен собі дума: «Це ж моє».
І нехотя другому віддає.
А далі вже й відкрито почали
Казати те, що в душах берегли.
Мовляв: «Я більше нього працював,
А він, бач, кращий мене кусень взяв».
Чи хтось працює, інший тільки спить,
А коли їсти – перший всіх біжить.
Як завелися та й давай кричать:
«Чого ми маєм інших годувать?»
«Чого ми будем за других робить?!
Давайте краще будемо ділить!»
«Ділить! Ділить!» - народ увесь загув,
Як жили добре швидко геть забув.
Та й розділились. Кожен мав своє.
Тепер сусід спокою не дає,
Бо до сусіда тільки й загляда,
Яка у нього стала череда.
І чи не більше в нього всього є,
Бо це ночами спати не дає.
І ворожба поміж людей пішла
І проросли маленькі зерна зла,
А з них велике вибехкало зло.
З тих пір багато вже віків пройшло,
А зло живе і довго буде жить,
Поки й не перестанемо ділить
На ваше й наше, на твоє й моє.
Для ворожби то перший привід є.
Можливо й тут, де я тепер стою,
Маленьке плем’я над рікой жило,
По нашим міркам, що у них було?
Овець з десяток, коней пари дві,
Що паслись собі поряд на траві.
Кибиток кілька, от і все, мабуть.
Та їм здавалось – хороше живуть.
Удосталь їжі, у ріці вода
Прозора, чиста. Гарна череда.
Чого ще треба аби в світі жить?
Ріка біжить і час, також, біжить
Наввипередки, хто скоріш із них.
Ніщо не здатне зупинить той біг.
Та якось люди по степу ішли
Пораненого у траві знайшли,
Лежав безсилий, майже помирав
І люд хороший його підібрав.
А знали б люди – краще б обійшли.
Вони ж занадто добрими були.
В біді лихій не кинули його
Взяли лише для горя для свого.
Знайшли для нього місце у візку
І полотно на рану на тяжку.
І доглядали разом, доки він
Знов не прийшов до тями. І в один
З весняних днів на ноги сам не встав,
А далі вже потроху й помагав.
Одужуючи, череду пасе,
Відром води від річки принесе.
Даремно хліба їсти не хотів,
Вилежуватись – то і поготів.
Так у роду, у племені прожив,
Нікуди повертатись не схотів..
Й кого шукати в ті часи в степах?
Десь його рід вже в тисячі верстах,
А ці його за свого прийняли,
За порятунок з нього не взяли.
Живеш – живи, ніхто і не пита,
Чого він до своїх не поверта.
Якось питає чоловік у них:
«Чиї ж це вівці?» «Як чиї? Усіх.»
«Ну, як це так – господаря нема?
Хтось біля себе цих овець трима,
Пасе в степу, рахує, догляда?
Хай і маленька, але ж череда».
«Ну, якщо хочеш, то й займайся цим.
І кінь оцей хай буде теж твоїм.
Бо ми не звикли між собой ділить,
Нам якось разом веселіше жить».
І заходився той овець глядіть
За ними степом цілий день ходить.
А ще, бува, як їде на коні,
То не вертає і по кілька днів.
Зате ж отара як з води пішла
І гладша стала, й чисельно зросла.
Малих ягнят вже більше, ніж овець,
Іде на користь тирса і чабрець.
Та м’яса люди більше не їдять,
Господар просить трохи почекать,
То у вівці ягня, то ще мала,
То краще б ще ягняток привела.
А сам не хоче просто віддавать:
Він наробився, а вони з’їдять.
Другі, на нього дивлячись, взялись
Ділитися, хто скільки потрудивсь.
Той більше інших риби упіймав,
А той найбільшу здобич вполював.
І кожен собі дума: «Це ж моє».
І нехотя другому віддає.
А далі вже й відкрито почали
Казати те, що в душах берегли.
Мовляв: «Я більше нього працював,
А він, бач, кращий мене кусень взяв».
Чи хтось працює, інший тільки спить,
А коли їсти – перший всіх біжить.
Як завелися та й давай кричать:
«Чого ми маєм інших годувать?»
«Чого ми будем за других робить?!
Давайте краще будемо ділить!»
«Ділить! Ділить!» - народ увесь загув,
Як жили добре швидко геть забув.
Та й розділились. Кожен мав своє.
Тепер сусід спокою не дає,
Бо до сусіда тільки й загляда,
Яка у нього стала череда.
І чи не більше в нього всього є,
Бо це ночами спати не дає.
І ворожба поміж людей пішла
І проросли маленькі зерна зла,
А з них велике вибехкало зло.
З тих пір багато вже віків пройшло,
А зло живе і довго буде жить,
Поки й не перестанемо ділить
На ваше й наше, на твоє й моє.
Для ворожби то перший привід є.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
