ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Їх всього лише триста лишилось
Проти перського війська всього.
Грецьке військо з відвагою билось,
Але хтось-таки зрадив його.
Леонід зрозумів небезпеку,
Ледве звістку про зраду дістав
І, поки іще перси далеко,
Греків із Фермопіл відіслав.
Нащо гинути війську даремно,
Фермопіл не утримати їм.
Тож, хай Греція знає напевно:
В небезпеці тепер кожен дім.
На вагу буде золота кожен,
Хто уміє тримати списа.
Може хтось саме з них допоможе,
Хоч цього ще не знає і сам.
Тож він їх відпустив з легким серцем,
Залишив лиш спартанців своїх,
Щоб вони у смертельному герці
Прикривали відхід тих усіх.
Може б, він і спартанців відправив
З ними також і сам відступив,
А в бою повернув свою славу,
Не один би ще подвиг вчинив.
Та вони всі спартанці, одначе,
І не вміють вони відступать.
Вдома хай на щитах їх побачать,
Ніж з щитами вони прибіжать.
Грецьке військо сховалось за обрій
Та і персів недовго чекать.
Леонід своє військо хоробре
У фалангу почав шикувать.
Всі високі, стрункі та красиві,
Смерть усіх неминуча чека,
Але в кожному спокій і сила
І в бою не здригнеться рука.
Леонід удивлявся в обличчя
Цих безвусих іще юнаків,
Ні в одному не бачив він відчай,
Може хтось лише пополотнів.
Всі рішучі були і спокійні,
Наче смерть та чека не на них.
Так, їм можна довірити спину,
Жаль, що їх всього триста таких.
За їх спинами сходило сонце
Вже востаннє, мабуть, у житті.
Защеміло цареві у боці.
Не за себе. За душі оті.
Та він знав: Батьківщини не стане,
Як життя тепер урятувать.
Хай же Ксеркс ненависний погляне,
Як спартанці уміють вмирать.
Сонце пагорб лише освітило,
Як полізло із темних долин
Перське військо – за силою сила.
Що ж – настала хвилина. І він
Взяв списа і устиг ще сказати
Із рішучістю в темних очах:
«Ми помрем, як не будем вмирати!»
І безсмертний той бій розпочавсь.
Проти перського війська всього.
Грецьке військо з відвагою билось,
Але хтось-таки зрадив його.
Леонід зрозумів небезпеку,
Ледве звістку про зраду дістав
І, поки іще перси далеко,
Греків із Фермопіл відіслав.
Нащо гинути війську даремно,
Фермопіл не утримати їм.
Тож, хай Греція знає напевно:
В небезпеці тепер кожен дім.
На вагу буде золота кожен,
Хто уміє тримати списа.
Може хтось саме з них допоможе,
Хоч цього ще не знає і сам.
Тож він їх відпустив з легким серцем,
Залишив лиш спартанців своїх,
Щоб вони у смертельному герці
Прикривали відхід тих усіх.
Може б, він і спартанців відправив
З ними також і сам відступив,
А в бою повернув свою славу,
Не один би ще подвиг вчинив.
Та вони всі спартанці, одначе,
І не вміють вони відступать.
Вдома хай на щитах їх побачать,
Ніж з щитами вони прибіжать.
Грецьке військо сховалось за обрій
Та і персів недовго чекать.
Леонід своє військо хоробре
У фалангу почав шикувать.
Всі високі, стрункі та красиві,
Смерть усіх неминуча чека,
Але в кожному спокій і сила
І в бою не здригнеться рука.
Леонід удивлявся в обличчя
Цих безвусих іще юнаків,
Ні в одному не бачив він відчай,
Може хтось лише пополотнів.
Всі рішучі були і спокійні,
Наче смерть та чека не на них.
Так, їм можна довірити спину,
Жаль, що їх всього триста таких.
За їх спинами сходило сонце
Вже востаннє, мабуть, у житті.
Защеміло цареві у боці.
Не за себе. За душі оті.
Та він знав: Батьківщини не стане,
Як життя тепер урятувать.
Хай же Ксеркс ненависний погляне,
Як спартанці уміють вмирать.
Сонце пагорб лише освітило,
Як полізло із темних долин
Перське військо – за силою сила.
Що ж – настала хвилина. І він
Взяв списа і устиг ще сказати
Із рішучістю в темних очах:
«Ми помрем, як не будем вмирати!»
І безсмертний той бій розпочавсь.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію