Вже дотліває серпень на осонні,
пливуть за обрій літа бригантини,
і пурхають метелики червоні
в серпанковій прозорій павутині.

Стікає воском мед в діжки діряві
і скрапує в царини полинові,
у сухостою дикорослі трави.
Відлунням здалеку лелечий говір.

На чорнім біле, чи на білім чорне,
мов день і ніч з народження до тризни.
Хто небеса до ніг любові горне,
той не втрачає щастя й душу. Визнай,

що я до божевілля залюбила,
того, хто на лелеку зовні схожий.
Якби життя нагайкою не било,
мабуть, була б мудрішою, мій Боже.

Уміла б говорити з небесами,
прощати, вірити, надіятись на диво,
ховати каяття за образами,
так милосердно і благочестиво.
12.08.2020р.