
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.18
11:46
Осінь починається з цілунків
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
2025.09.18
09:21
СІМ ЧУДЕС ЮВІЛЯРА
Отже, мені виповнилося 70 років!
З огляду на цю поважну цифру хотів би поділитися деяким нагромадженим досвідом. Можливо, він зацікавить когось із тих моїх читачів, хто лише наближається до такого далекого рубежу, який у дитинстві ч
2025.09.18
07:12
В'язень мрій і невільник турбот,
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
2025.09.18
01:11
Щастя любить тишу,
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
2025.09.17
22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
2025.09.17
18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
2025.09.17
18:18
Знаючи, надходить ніч і сонце палить кораблі
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
2025.09.17
17:57
Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
2025.09.17
16:58
Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
2025.09.17
11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
2025.09.17
08:56
вересня - День народження видатного українського письменника
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
2025.09.17
02:36
Прийшла ця година,
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
2025.09.17
00:22
О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
2025.09.16
23:55
Ты могла бы наконец
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
2025.09.16
22:19
Дощі йдуть і змивають усе,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
2025.09.16
21:05
Рабби Шимон бен Элазар в молодости ушел из своего родного города и много лет изучал Тору в иешиве. Со временем он стал большим мудрецом и получил право обучать Закону других.
Решил однажды рабби Шимон Бен Элазар поехать в свой родной город навестить род
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Дума про козацьку чату
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дума про козацьку чату
У степу широкім, вольнім козаки гуляли,
Серед степу, серед поля орду чатували.
Орда люта татарськая неспішно збиралась,
Чамбулами й загонами по ярах ховалась.
Як зібралося багато татарського війська,
Отоді уже всі разом в похід подалися.
Йшла орда в великій силі, степ-траву топтала
За собою широченну сакму залишала,
В усі сторони летіли татарські чамбули,
Щоб козацькії застави вічним сном заснули.
Налетіли , наче круки, на козацьку чату,
Ледве встигли козаченьки шаблі похапати.
На високій на могилі закипіла січа,
Бились люто козаченьки з ворогом одвічним.
«Помремо, - усі кричали, - Та не піддамося!
Ні татар, ні, навіть, смерті, ми не боїмося!»
«Та померти – то не штука,- отаман озвався,-
Та потрібно, щоб хто-небудь у живих зостався,
Як помрем , то хто ж козакам про орду розкаже,
Бо інакше Україна під копита ляже.
Знов сплюндрують тата рове землю аж до Львова,
Знов сп’яніє Україна з пролитої крові.
Тож давайте, мої други, вдаримо оружно.
Усі разом натиснемо на татарву дружно.
Може комусь-таки вдасться вирватись на волю,
А в степу нехай впіймають, у широкім полі.»
І рвонули козаченьки з могили у поле,
Повалилися татари із коней додолу.
А козаки кіньми топчуть, шаблями рубають,
Крізь орду собі дорогу у степ пробивають.
Ось і поле. Коні бистрі винесли козаків,
Попереду степ широкий, татарва позаду.
Розлетілись козаченьки лавою по полю.
На коней тепер надія на щасливу долю.
І татари похопились, услід їм помчали,
Натягають свої луки, аркани дістали.
А у кожного по двоє та по троє коней.
Не втекти козакам, видно, від татар ніколи.
Все погоня ближче й ближче, хриплять коні в спину.
Отаман гука одному: «Гони без упину!
Поспішай, лети як сокіл та вужем звивайся,
До Січі як лише можеш, але добирайся.
Донеси сю звістку чорну. Хай готують стрічу,
Хай збираються походом усією Січчю!»
А сам крикнув: «Пугу-пугу!» і витяг шаблюку
І козаки за ним слідом взяли шаблі в руки.
Розвернули козаченьки коней стріч татарам
І, як сокіл, стрій козацький, на татар ударив.
Коні здибились, зіткнувшись,і герць розпочався,
Тільки шаблі миготіли й пил стовпом здіймався.
Крики, стогони, прокляття і «Алла!» , і «Слава!».
Але що то тих козаків на таку ораву?
Хоч десятками татари на траву летіли
Та й козацьке не однеє валилося тіло.
Усе менше козаченьків. Татари гелгочуть,
Хоч одного та живого захопити хочуть.
Вже аркани засвистіли та не сплять козаки,
Один одному рубають кляті мотузяки.
Ось один уже лишився отаман єдиний,
А навколо тьма татарів кружляє невпинно.
Засвистіло із десяток арканів навколо,
Спеленали отамана, як дитину кволу.
Татарва загелготіла радісно від того,
Ізтягнули козаченька з коня вороного.
Ізтягнули, роздягнули й поряд на могилі
Козарлюгу бойового на кіл посадили.
Подививсь козак на північ помутнілим оком
І побачив, чи здалося у степу широкім
Ледь видніється козацький жупан, малиніє.
Значить встигне, добереться, поміч підоспіє.
Не гуляти орді лютій та й по Україні,
Не топтати малих діток ординськими кіньми.
І всміхнувся козарлюга з високої палі,
Аж татари з переляку зеленими стали.
Бо ж вони собі чекали стогону та крику
А щоб сміху?! Та такого не було одвіку.
Хутко скочили на коні та й ноги у руки,
А козака залишили помирати в муках.
Не дійшла до України орда того року,
Пошарпали її в полі козаки нівроку.
І тікали ті ординці аж до Перекопу,
Гнали коней, заганяли, увесь шлях галопом.
А козаки проводжали та все примовляли:
«Не ходіть на Україну. Вас туди не звали!»
На могилі на високій козацька могила,
В ній уся козацька чата навіки спочила.
Ідуть шляхом козаченьки,то шапки знімають,
Своїх вірних побратимів зазвичай вітають:
«Спіть спокійно, побратими,ви своє зробили,
А ми будемо продовжувать ваше святе діло.
Захистимо Україну від лиха й напасті,
Щоб було на Україні лиш добро та щастя!»
Серед степу, серед поля орду чатували.
Орда люта татарськая неспішно збиралась,
Чамбулами й загонами по ярах ховалась.
Як зібралося багато татарського війська,
Отоді уже всі разом в похід подалися.
Йшла орда в великій силі, степ-траву топтала
За собою широченну сакму залишала,
В усі сторони летіли татарські чамбули,
Щоб козацькії застави вічним сном заснули.
Налетіли , наче круки, на козацьку чату,
Ледве встигли козаченьки шаблі похапати.
На високій на могилі закипіла січа,
Бились люто козаченьки з ворогом одвічним.
«Помремо, - усі кричали, - Та не піддамося!
Ні татар, ні, навіть, смерті, ми не боїмося!»
«Та померти – то не штука,- отаман озвався,-
Та потрібно, щоб хто-небудь у живих зостався,
Як помрем , то хто ж козакам про орду розкаже,
Бо інакше Україна під копита ляже.
Знов сплюндрують тата рове землю аж до Львова,
Знов сп’яніє Україна з пролитої крові.
Тож давайте, мої други, вдаримо оружно.
Усі разом натиснемо на татарву дружно.
Може комусь-таки вдасться вирватись на волю,
А в степу нехай впіймають, у широкім полі.»
І рвонули козаченьки з могили у поле,
Повалилися татари із коней додолу.
А козаки кіньми топчуть, шаблями рубають,
Крізь орду собі дорогу у степ пробивають.
Ось і поле. Коні бистрі винесли козаків,
Попереду степ широкий, татарва позаду.
Розлетілись козаченьки лавою по полю.
На коней тепер надія на щасливу долю.
І татари похопились, услід їм помчали,
Натягають свої луки, аркани дістали.
А у кожного по двоє та по троє коней.
Не втекти козакам, видно, від татар ніколи.
Все погоня ближче й ближче, хриплять коні в спину.
Отаман гука одному: «Гони без упину!
Поспішай, лети як сокіл та вужем звивайся,
До Січі як лише можеш, але добирайся.
Донеси сю звістку чорну. Хай готують стрічу,
Хай збираються походом усією Січчю!»
А сам крикнув: «Пугу-пугу!» і витяг шаблюку
І козаки за ним слідом взяли шаблі в руки.
Розвернули козаченьки коней стріч татарам
І, як сокіл, стрій козацький, на татар ударив.
Коні здибились, зіткнувшись,і герць розпочався,
Тільки шаблі миготіли й пил стовпом здіймався.
Крики, стогони, прокляття і «Алла!» , і «Слава!».
Але що то тих козаків на таку ораву?
Хоч десятками татари на траву летіли
Та й козацьке не однеє валилося тіло.
Усе менше козаченьків. Татари гелгочуть,
Хоч одного та живого захопити хочуть.
Вже аркани засвистіли та не сплять козаки,
Один одному рубають кляті мотузяки.
Ось один уже лишився отаман єдиний,
А навколо тьма татарів кружляє невпинно.
Засвистіло із десяток арканів навколо,
Спеленали отамана, як дитину кволу.
Татарва загелготіла радісно від того,
Ізтягнули козаченька з коня вороного.
Ізтягнули, роздягнули й поряд на могилі
Козарлюгу бойового на кіл посадили.
Подививсь козак на північ помутнілим оком
І побачив, чи здалося у степу широкім
Ледь видніється козацький жупан, малиніє.
Значить встигне, добереться, поміч підоспіє.
Не гуляти орді лютій та й по Україні,
Не топтати малих діток ординськими кіньми.
І всміхнувся козарлюга з високої палі,
Аж татари з переляку зеленими стали.
Бо ж вони собі чекали стогону та крику
А щоб сміху?! Та такого не було одвіку.
Хутко скочили на коні та й ноги у руки,
А козака залишили помирати в муках.
Не дійшла до України орда того року,
Пошарпали її в полі козаки нівроку.
І тікали ті ординці аж до Перекопу,
Гнали коней, заганяли, увесь шлях галопом.
А козаки проводжали та все примовляли:
«Не ходіть на Україну. Вас туди не звали!»
На могилі на високій козацька могила,
В ній уся козацька чата навіки спочила.
Ідуть шляхом козаченьки,то шапки знімають,
Своїх вірних побратимів зазвичай вітають:
«Спіть спокійно, побратими,ви своє зробили,
А ми будемо продовжувать ваше святе діло.
Захистимо Україну від лиха й напасті,
Щоб було на Україні лиш добро та щастя!»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію