Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.30
19:48
Злетів у Небо передчасно
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
2026.04.30
18:19
хтось пан а дехто і пропав
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
2026.04.30
14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
2026.04.30
14:06
Витоки свідомості – це ті джерела,
які не стільки напувають, як живлять
милозвучністю мелодію твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин
які не стільки напувають, як живлять
милозвучністю мелодію твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин
2026.04.30
11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м
2026.04.30
11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
2026.04.30
09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
2026.04.30
05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
2026.04.29
23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
2026.04.29
21:39
О, шматяр колує справно
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
2026.04.29
20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
2026.04.29
20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
2026.04.29
19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, потім з
2026.04.29
11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Дума про козацьку чату
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дума про козацьку чату
У степу широкім, вольнім козаки гуляли,
Серед степу, серед поля орду чатували.
Орда люта татарськая неспішно збиралась,
Чамбулами й загонами по ярах ховалась.
Як зібралося багато татарського війська,
Отоді уже всі разом в похід подалися.
Йшла орда в великій силі, степ-траву топтала
За собою широченну сакму залишала,
В усі сторони летіли татарські чамбули,
Щоб козацькії застави вічним сном заснули.
Налетіли , наче круки, на козацьку чату,
Ледве встигли козаченьки шаблі похапати.
На високій на могилі закипіла січа,
Бились люто козаченьки з ворогом одвічним.
«Помремо, - усі кричали, - Та не піддамося!
Ні татар, ні, навіть, смерті, ми не боїмося!»
«Та померти – то не штука,- отаман озвався,-
Та потрібно, щоб хто-небудь у живих зостався,
Як помрем , то хто ж козакам про орду розкаже,
Бо інакше Україна під копита ляже.
Знов сплюндрують тата рове землю аж до Львова,
Знов сп’яніє Україна з пролитої крові.
Тож давайте, мої други, вдаримо оружно.
Усі разом натиснемо на татарву дружно.
Може комусь-таки вдасться вирватись на волю,
А в степу нехай впіймають, у широкім полі.»
І рвонули козаченьки з могили у поле,
Повалилися татари із коней додолу.
А козаки кіньми топчуть, шаблями рубають,
Крізь орду собі дорогу у степ пробивають.
Ось і поле. Коні бистрі винесли козаків,
Попереду степ широкий, татарва позаду.
Розлетілись козаченьки лавою по полю.
На коней тепер надія на щасливу долю.
І татари похопились, услід їм помчали,
Натягають свої луки, аркани дістали.
А у кожного по двоє та по троє коней.
Не втекти козакам, видно, від татар ніколи.
Все погоня ближче й ближче, хриплять коні в спину.
Отаман гука одному: «Гони без упину!
Поспішай, лети як сокіл та вужем звивайся,
До Січі як лише можеш, але добирайся.
Донеси сю звістку чорну. Хай готують стрічу,
Хай збираються походом усією Січчю!»
А сам крикнув: «Пугу-пугу!» і витяг шаблюку
І козаки за ним слідом взяли шаблі в руки.
Розвернули козаченьки коней стріч татарам
І, як сокіл, стрій козацький, на татар ударив.
Коні здибились, зіткнувшись,і герць розпочався,
Тільки шаблі миготіли й пил стовпом здіймався.
Крики, стогони, прокляття і «Алла!» , і «Слава!».
Але що то тих козаків на таку ораву?
Хоч десятками татари на траву летіли
Та й козацьке не однеє валилося тіло.
Усе менше козаченьків. Татари гелгочуть,
Хоч одного та живого захопити хочуть.
Вже аркани засвистіли та не сплять козаки,
Один одному рубають кляті мотузяки.
Ось один уже лишився отаман єдиний,
А навколо тьма татарів кружляє невпинно.
Засвистіло із десяток арканів навколо,
Спеленали отамана, як дитину кволу.
Татарва загелготіла радісно від того,
Ізтягнули козаченька з коня вороного.
Ізтягнули, роздягнули й поряд на могилі
Козарлюгу бойового на кіл посадили.
Подививсь козак на північ помутнілим оком
І побачив, чи здалося у степу широкім
Ледь видніється козацький жупан, малиніє.
Значить встигне, добереться, поміч підоспіє.
Не гуляти орді лютій та й по Україні,
Не топтати малих діток ординськими кіньми.
І всміхнувся козарлюга з високої палі,
Аж татари з переляку зеленими стали.
Бо ж вони собі чекали стогону та крику
А щоб сміху?! Та такого не було одвіку.
Хутко скочили на коні та й ноги у руки,
А козака залишили помирати в муках.
Не дійшла до України орда того року,
Пошарпали її в полі козаки нівроку.
І тікали ті ординці аж до Перекопу,
Гнали коней, заганяли, увесь шлях галопом.
А козаки проводжали та все примовляли:
«Не ходіть на Україну. Вас туди не звали!»
На могилі на високій козацька могила,
В ній уся козацька чата навіки спочила.
Ідуть шляхом козаченьки,то шапки знімають,
Своїх вірних побратимів зазвичай вітають:
«Спіть спокійно, побратими,ви своє зробили,
А ми будемо продовжувать ваше святе діло.
Захистимо Україну від лиха й напасті,
Щоб було на Україні лиш добро та щастя!»
Серед степу, серед поля орду чатували.
Орда люта татарськая неспішно збиралась,
Чамбулами й загонами по ярах ховалась.
Як зібралося багато татарського війська,
Отоді уже всі разом в похід подалися.
Йшла орда в великій силі, степ-траву топтала
За собою широченну сакму залишала,
В усі сторони летіли татарські чамбули,
Щоб козацькії застави вічним сном заснули.
Налетіли , наче круки, на козацьку чату,
Ледве встигли козаченьки шаблі похапати.
На високій на могилі закипіла січа,
Бились люто козаченьки з ворогом одвічним.
«Помремо, - усі кричали, - Та не піддамося!
Ні татар, ні, навіть, смерті, ми не боїмося!»
«Та померти – то не штука,- отаман озвався,-
Та потрібно, щоб хто-небудь у живих зостався,
Як помрем , то хто ж козакам про орду розкаже,
Бо інакше Україна під копита ляже.
Знов сплюндрують тата рове землю аж до Львова,
Знов сп’яніє Україна з пролитої крові.
Тож давайте, мої други, вдаримо оружно.
Усі разом натиснемо на татарву дружно.
Може комусь-таки вдасться вирватись на волю,
А в степу нехай впіймають, у широкім полі.»
І рвонули козаченьки з могили у поле,
Повалилися татари із коней додолу.
А козаки кіньми топчуть, шаблями рубають,
Крізь орду собі дорогу у степ пробивають.
Ось і поле. Коні бистрі винесли козаків,
Попереду степ широкий, татарва позаду.
Розлетілись козаченьки лавою по полю.
На коней тепер надія на щасливу долю.
І татари похопились, услід їм помчали,
Натягають свої луки, аркани дістали.
А у кожного по двоє та по троє коней.
Не втекти козакам, видно, від татар ніколи.
Все погоня ближче й ближче, хриплять коні в спину.
Отаман гука одному: «Гони без упину!
Поспішай, лети як сокіл та вужем звивайся,
До Січі як лише можеш, але добирайся.
Донеси сю звістку чорну. Хай готують стрічу,
Хай збираються походом усією Січчю!»
А сам крикнув: «Пугу-пугу!» і витяг шаблюку
І козаки за ним слідом взяли шаблі в руки.
Розвернули козаченьки коней стріч татарам
І, як сокіл, стрій козацький, на татар ударив.
Коні здибились, зіткнувшись,і герць розпочався,
Тільки шаблі миготіли й пил стовпом здіймався.
Крики, стогони, прокляття і «Алла!» , і «Слава!».
Але що то тих козаків на таку ораву?
Хоч десятками татари на траву летіли
Та й козацьке не однеє валилося тіло.
Усе менше козаченьків. Татари гелгочуть,
Хоч одного та живого захопити хочуть.
Вже аркани засвистіли та не сплять козаки,
Один одному рубають кляті мотузяки.
Ось один уже лишився отаман єдиний,
А навколо тьма татарів кружляє невпинно.
Засвистіло із десяток арканів навколо,
Спеленали отамана, як дитину кволу.
Татарва загелготіла радісно від того,
Ізтягнули козаченька з коня вороного.
Ізтягнули, роздягнули й поряд на могилі
Козарлюгу бойового на кіл посадили.
Подививсь козак на північ помутнілим оком
І побачив, чи здалося у степу широкім
Ледь видніється козацький жупан, малиніє.
Значить встигне, добереться, поміч підоспіє.
Не гуляти орді лютій та й по Україні,
Не топтати малих діток ординськими кіньми.
І всміхнувся козарлюга з високої палі,
Аж татари з переляку зеленими стали.
Бо ж вони собі чекали стогону та крику
А щоб сміху?! Та такого не було одвіку.
Хутко скочили на коні та й ноги у руки,
А козака залишили помирати в муках.
Не дійшла до України орда того року,
Пошарпали її в полі козаки нівроку.
І тікали ті ординці аж до Перекопу,
Гнали коней, заганяли, увесь шлях галопом.
А козаки проводжали та все примовляли:
«Не ходіть на Україну. Вас туди не звали!»
На могилі на високій козацька могила,
В ній уся козацька чата навіки спочила.
Ідуть шляхом козаченьки,то шапки знімають,
Своїх вірних побратимів зазвичай вітають:
«Спіть спокійно, побратими,ви своє зробили,
А ми будемо продовжувать ваше святе діло.
Захистимо Україну від лиха й напасті,
Щоб було на Україні лиш добро та щастя!»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
