Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.23
18:46
Із Леоніда Сергєєва
Якось раз, лежу в лікарні
(впав на мене стос каністр).
Й раптом чую вісті гарні:
приїздить прем’єр-міністр!
Тут набігла тьма народу,
Якось раз, лежу в лікарні
(впав на мене стос каністр).
Й раптом чую вісті гарні:
приїздить прем’єр-міністр!
Тут набігла тьма народу,
2026.01.23
17:05
плачуть листям осінні гаї
відпускають у вирій зозуль
не жалій моє серце ти їх
небо чисте і вільне від куль
за ночами проносяться дні
та за ними тужити не варто
і шукати притулку у сні
відпускають у вирій зозуль
не жалій моє серце ти їх
небо чисте і вільне від куль
за ночами проносяться дні
та за ними тужити не варто
і шукати притулку у сні
2026.01.23
16:55
Мобільний вимкнули зв'язок,
нема у домі світла, газу,
і сум проймає до кісток
щоразу, пташечко, щоразу.
Така жура, що хоч ридай
на грудях ночі безутішно.
Невже минуле через край
нема у домі світла, газу,
і сум проймає до кісток
щоразу, пташечко, щоразу.
Така жура, що хоч ридай
на грудях ночі безутішно.
Невже минуле через край
2026.01.23
11:23
Я відчуваю грань, коли настане морок.
Я відчуваю грань, коли іде розпад,
Як вічності вино проб'є недужий корок,
Здолавши метушню невтолених розрад.
Я відійду за грань людського розуміння,
По той бік цінностей, уявлень і понять.
Мене накриє
Я відчуваю грань, коли іде розпад,
Як вічності вино проб'є недужий корок,
Здолавши метушню невтолених розрад.
Я відійду за грань людського розуміння,
По той бік цінностей, уявлень і понять.
Мене накриє
2026.01.23
10:52
Розкажи,
що думаєш про мене.
Розкажи,
що сниться уночі.
Розкажи
про мрії потаєнні.
Передай
надії радісні й сумні.
що думаєш про мене.
Розкажи,
що сниться уночі.
Розкажи
про мрії потаєнні.
Передай
надії радісні й сумні.
2026.01.23
06:16
Є бездверний дім і
Я живу там
І зимно уночі
Анічим не легший днів тягар
Не існує даху
Вповзає дощ у дім
Ллє в мої думки
Поки я виважую час
Я живу там
І зимно уночі
Анічим не легший днів тягар
Не існує даху
Вповзає дощ у дім
Ллє в мої думки
Поки я виважую час
2026.01.23
03:55
Падаю? Вклоняюся снігам...
Ця зима за мене все напише.
Кожен з власним горем - сам на сам,
Найболючішим та найстрашнішим.
Ось і я не виняток. Іду
В білий січень і його тенета.
Зустрічаю тільки самоту,
Ця зима за мене все напише.
Кожен з власним горем - сам на сам,
Найболючішим та найстрашнішим.
Ось і я не виняток. Іду
В білий січень і його тенета.
Зустрічаю тільки самоту,
2026.01.23
00:27
не задивляйтеся за вікно
там вишита я
там ти і ти і ти
там одні хрестики
і хрести
а що тут а що тут
заховалося за картон
варіант а
там вишита я
там ти і ти і ти
там одні хрестики
і хрести
а що тут а що тут
заховалося за картон
варіант а
2026.01.22
21:27
Говорять, що узнати московітів
Доволі легко по усьому світі.
Вони ведуть нахабно, вічно п’яні
На вулиці чи десь у ресторані.
Без мату не спроможні говорити.
Такі ж самі нахабні їхні діти,
Яких вони із криками повчають.
Хоч ті перед очима приклад ма
Доволі легко по усьому світі.
Вони ведуть нахабно, вічно п’яні
На вулиці чи десь у ресторані.
Без мату не спроможні говорити.
Такі ж самі нахабні їхні діти,
Яких вони із криками повчають.
Хоч ті перед очима приклад ма
2026.01.22
17:05
Є сміх, коли за животи беруться
І сплескують руками об коліна.
Навіть ті, хто не знає, в чім причина,
Спиняються і сміються без запитань.
Та є сміх, коли спіткнувся хтось
І впав. Од болі невзмозі вимовити щось.
«П’яниця! На свиню ти схожий!»-
Р
І сплескують руками об коліна.
Навіть ті, хто не знає, в чім причина,
Спиняються і сміються без запитань.
Та є сміх, коли спіткнувся хтось
І впав. Од болі невзмозі вимовити щось.
«П’яниця! На свиню ти схожий!»-
Р
2026.01.22
16:29
Коли понюхаю чужу білизну -
Натхнення так і пре з душі одразу!
Повір, мій читачу, я не навмисно!
Бо тільки так підкорюю Пегаса.
Я спалюю свої безсонні ночі,
Приймаю сильні ліки перорально.
І стежу пильно, хто кого там хоче,
Натхнення так і пре з душі одразу!
Повір, мій читачу, я не навмисно!
Бо тільки так підкорюю Пегаса.
Я спалюю свої безсонні ночі,
Приймаю сильні ліки перорально.
І стежу пильно, хто кого там хоче,
2026.01.22
14:05
Не забуваю малу дітвору,
вшиту снопами хатину
скраю узлісся в глухому яру
над ручаями за тином,
а поза нею – висока гора,
а під горою – дорога,
де поєдналися туга, жура,
радощі, щастя і горе.
вшиту снопами хатину
скраю узлісся в глухому яру
над ручаями за тином,
а поза нею – висока гора,
а під горою – дорога,
де поєдналися туга, жура,
радощі, щастя і горе.
2026.01.22
12:14
Зима у біло-чорних кольорах,
Слова барвистістю не сяють.
Сумує в тишині настінна бра,
Дрижить серденько, ніби сарна,
А люди-відчайдухи на нулі,
Щодня під обстрілом воюють.
Радіють щиро: побратим вцілів,
Хоч січень холодом лютує.
Слова барвистістю не сяють.
Сумує в тишині настінна бра,
Дрижить серденько, ніби сарна,
А люди-відчайдухи на нулі,
Щодня під обстрілом воюють.
Радіють щиро: побратим вцілів,
Хоч січень холодом лютує.
2026.01.22
11:17
Коли втомлюсь і відійду від справ
У ліс дрімучий чи далекі гори,
Прикутий до стола, неначе раб,
Я відійду в мелодію прозору,
Мов у далекий потаємний рай,
Врятований від бруду наговору.
Я відійду у тінь далеких пальм,
У ліс дрімучий чи далекі гори,
Прикутий до стола, неначе раб,
Я відійду в мелодію прозору,
Мов у далекий потаємний рай,
Врятований від бруду наговору.
Я відійду у тінь далеких пальм,
2026.01.22
08:53
А гарячка біла в білім домі
інфікує цілий білий світ...
у дурдомі цьому,
як відомо,
оселився демон із боліт.
***
А знання, наука та освіта
інфікує цілий білий світ...
у дурдомі цьому,
як відомо,
оселився демон із боліт.
***
А знання, наука та освіта
2026.01.21
23:00
Писати сонета - це мука,
Вже краще сапать буряки,
Чи підгортати картоплю,
Чи збирати жуки.
Буває, напишеш сонета,
Глядь- а воно ж не сонет!
Й рука мимоволі підносить
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вже краще сапать буряки,
Чи підгортати картоплю,
Чи збирати жуки.
Буває, напишеш сонета,
Глядь- а воно ж не сонет!
Й рука мимоволі підносить
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Дума про козацьку чату
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дума про козацьку чату
У степу широкім, вольнім козаки гуляли,
Серед степу, серед поля орду чатували.
Орда люта татарськая неспішно збиралась,
Чамбулами й загонами по ярах ховалась.
Як зібралося багато татарського війська,
Отоді уже всі разом в похід подалися.
Йшла орда в великій силі, степ-траву топтала
За собою широченну сакму залишала,
В усі сторони летіли татарські чамбули,
Щоб козацькії застави вічним сном заснули.
Налетіли , наче круки, на козацьку чату,
Ледве встигли козаченьки шаблі похапати.
На високій на могилі закипіла січа,
Бились люто козаченьки з ворогом одвічним.
«Помремо, - усі кричали, - Та не піддамося!
Ні татар, ні, навіть, смерті, ми не боїмося!»
«Та померти – то не штука,- отаман озвався,-
Та потрібно, щоб хто-небудь у живих зостався,
Як помрем , то хто ж козакам про орду розкаже,
Бо інакше Україна під копита ляже.
Знов сплюндрують тата рове землю аж до Львова,
Знов сп’яніє Україна з пролитої крові.
Тож давайте, мої други, вдаримо оружно.
Усі разом натиснемо на татарву дружно.
Може комусь-таки вдасться вирватись на волю,
А в степу нехай впіймають, у широкім полі.»
І рвонули козаченьки з могили у поле,
Повалилися татари із коней додолу.
А козаки кіньми топчуть, шаблями рубають,
Крізь орду собі дорогу у степ пробивають.
Ось і поле. Коні бистрі винесли козаків,
Попереду степ широкий, татарва позаду.
Розлетілись козаченьки лавою по полю.
На коней тепер надія на щасливу долю.
І татари похопились, услід їм помчали,
Натягають свої луки, аркани дістали.
А у кожного по двоє та по троє коней.
Не втекти козакам, видно, від татар ніколи.
Все погоня ближче й ближче, хриплять коні в спину.
Отаман гука одному: «Гони без упину!
Поспішай, лети як сокіл та вужем звивайся,
До Січі як лише можеш, але добирайся.
Донеси сю звістку чорну. Хай готують стрічу,
Хай збираються походом усією Січчю!»
А сам крикнув: «Пугу-пугу!» і витяг шаблюку
І козаки за ним слідом взяли шаблі в руки.
Розвернули козаченьки коней стріч татарам
І, як сокіл, стрій козацький, на татар ударив.
Коні здибились, зіткнувшись,і герць розпочався,
Тільки шаблі миготіли й пил стовпом здіймався.
Крики, стогони, прокляття і «Алла!» , і «Слава!».
Але що то тих козаків на таку ораву?
Хоч десятками татари на траву летіли
Та й козацьке не однеє валилося тіло.
Усе менше козаченьків. Татари гелгочуть,
Хоч одного та живого захопити хочуть.
Вже аркани засвистіли та не сплять козаки,
Один одному рубають кляті мотузяки.
Ось один уже лишився отаман єдиний,
А навколо тьма татарів кружляє невпинно.
Засвистіло із десяток арканів навколо,
Спеленали отамана, як дитину кволу.
Татарва загелготіла радісно від того,
Ізтягнули козаченька з коня вороного.
Ізтягнули, роздягнули й поряд на могилі
Козарлюгу бойового на кіл посадили.
Подививсь козак на північ помутнілим оком
І побачив, чи здалося у степу широкім
Ледь видніється козацький жупан, малиніє.
Значить встигне, добереться, поміч підоспіє.
Не гуляти орді лютій та й по Україні,
Не топтати малих діток ординськими кіньми.
І всміхнувся козарлюга з високої палі,
Аж татари з переляку зеленими стали.
Бо ж вони собі чекали стогону та крику
А щоб сміху?! Та такого не було одвіку.
Хутко скочили на коні та й ноги у руки,
А козака залишили помирати в муках.
Не дійшла до України орда того року,
Пошарпали її в полі козаки нівроку.
І тікали ті ординці аж до Перекопу,
Гнали коней, заганяли, увесь шлях галопом.
А козаки проводжали та все примовляли:
«Не ходіть на Україну. Вас туди не звали!»
На могилі на високій козацька могила,
В ній уся козацька чата навіки спочила.
Ідуть шляхом козаченьки,то шапки знімають,
Своїх вірних побратимів зазвичай вітають:
«Спіть спокійно, побратими,ви своє зробили,
А ми будемо продовжувать ваше святе діло.
Захистимо Україну від лиха й напасті,
Щоб було на Україні лиш добро та щастя!»
Серед степу, серед поля орду чатували.
Орда люта татарськая неспішно збиралась,
Чамбулами й загонами по ярах ховалась.
Як зібралося багато татарського війська,
Отоді уже всі разом в похід подалися.
Йшла орда в великій силі, степ-траву топтала
За собою широченну сакму залишала,
В усі сторони летіли татарські чамбули,
Щоб козацькії застави вічним сном заснули.
Налетіли , наче круки, на козацьку чату,
Ледве встигли козаченьки шаблі похапати.
На високій на могилі закипіла січа,
Бились люто козаченьки з ворогом одвічним.
«Помремо, - усі кричали, - Та не піддамося!
Ні татар, ні, навіть, смерті, ми не боїмося!»
«Та померти – то не штука,- отаман озвався,-
Та потрібно, щоб хто-небудь у живих зостався,
Як помрем , то хто ж козакам про орду розкаже,
Бо інакше Україна під копита ляже.
Знов сплюндрують тата рове землю аж до Львова,
Знов сп’яніє Україна з пролитої крові.
Тож давайте, мої други, вдаримо оружно.
Усі разом натиснемо на татарву дружно.
Може комусь-таки вдасться вирватись на волю,
А в степу нехай впіймають, у широкім полі.»
І рвонули козаченьки з могили у поле,
Повалилися татари із коней додолу.
А козаки кіньми топчуть, шаблями рубають,
Крізь орду собі дорогу у степ пробивають.
Ось і поле. Коні бистрі винесли козаків,
Попереду степ широкий, татарва позаду.
Розлетілись козаченьки лавою по полю.
На коней тепер надія на щасливу долю.
І татари похопились, услід їм помчали,
Натягають свої луки, аркани дістали.
А у кожного по двоє та по троє коней.
Не втекти козакам, видно, від татар ніколи.
Все погоня ближче й ближче, хриплять коні в спину.
Отаман гука одному: «Гони без упину!
Поспішай, лети як сокіл та вужем звивайся,
До Січі як лише можеш, але добирайся.
Донеси сю звістку чорну. Хай готують стрічу,
Хай збираються походом усією Січчю!»
А сам крикнув: «Пугу-пугу!» і витяг шаблюку
І козаки за ним слідом взяли шаблі в руки.
Розвернули козаченьки коней стріч татарам
І, як сокіл, стрій козацький, на татар ударив.
Коні здибились, зіткнувшись,і герць розпочався,
Тільки шаблі миготіли й пил стовпом здіймався.
Крики, стогони, прокляття і «Алла!» , і «Слава!».
Але що то тих козаків на таку ораву?
Хоч десятками татари на траву летіли
Та й козацьке не однеє валилося тіло.
Усе менше козаченьків. Татари гелгочуть,
Хоч одного та живого захопити хочуть.
Вже аркани засвистіли та не сплять козаки,
Один одному рубають кляті мотузяки.
Ось один уже лишився отаман єдиний,
А навколо тьма татарів кружляє невпинно.
Засвистіло із десяток арканів навколо,
Спеленали отамана, як дитину кволу.
Татарва загелготіла радісно від того,
Ізтягнули козаченька з коня вороного.
Ізтягнули, роздягнули й поряд на могилі
Козарлюгу бойового на кіл посадили.
Подививсь козак на північ помутнілим оком
І побачив, чи здалося у степу широкім
Ледь видніється козацький жупан, малиніє.
Значить встигне, добереться, поміч підоспіє.
Не гуляти орді лютій та й по Україні,
Не топтати малих діток ординськими кіньми.
І всміхнувся козарлюга з високої палі,
Аж татари з переляку зеленими стали.
Бо ж вони собі чекали стогону та крику
А щоб сміху?! Та такого не було одвіку.
Хутко скочили на коні та й ноги у руки,
А козака залишили помирати в муках.
Не дійшла до України орда того року,
Пошарпали її в полі козаки нівроку.
І тікали ті ординці аж до Перекопу,
Гнали коней, заганяли, увесь шлях галопом.
А козаки проводжали та все примовляли:
«Не ходіть на Україну. Вас туди не звали!»
На могилі на високій козацька могила,
В ній уся козацька чата навіки спочила.
Ідуть шляхом козаченьки,то шапки знімають,
Своїх вірних побратимів зазвичай вітають:
«Спіть спокійно, побратими,ви своє зробили,
А ми будемо продовжувать ваше святе діло.
Захистимо Україну від лиха й напасті,
Щоб було на Україні лиш добро та щастя!»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
